Кооперативний рух в україні: особливості в усрр і на зх. Укр. Територіях.

Велика роль кооперації особливо яскраво проявилася у період 1917-1920 років - добу піднесення національної та соціальної боротьби українського народу, коли їй вдалося стати одним із ключових факторів не лише економічного, а й політичного та культурного життя країни.

В Україні кооперативний рух почався у другій половині 1860-х років з участю звільненого з кріпацтва селянства і міського дрібноробітничого і робітничого населення для здійснення певної господар-сько-виробничої діяльності, торговельної і споживчої діяльностібудівництва та експлуатація житла взаємного забезпечення кредитами, постачання засобів виробництва і збуту готової продукції, виробництва с.-г. про-дукції та ін.

У 1912 p. на Наддніпрянщині діяло всього 2500 споживчих кооперативів, тоді як у всій імперії Романових їх чисельність становила 6700.

На початку українського кооперативного руху виникли кредитні товариства.

Чим більше розгортався український кооперативний рух, тим нагальнішою ставала потреба в об'єднанні розрізнених товариств з метою координації та поліпшення їхньої діяльності. Однак такому об'єднанню української кооперації чинили різні перешкоди як царський уряд, так і центральні імперські кооперативні установи. На відміну від західноєвропейських країн, де розвивався промисловий капіталізм, а засновниками перших кооперативів були здебільшого наймані робітники, в економічно відсталій Західній Україні кооперативний рух орієнтувався на селянські господарства, які й становили абсолютну більшість членів кооперації. Сильний поштовх для організаційної розбудови кооперативного руху дав закон 1903 p. про ревізійні союзи кооперативів, за яким вводились обов'язкові нагляд і контроль за діяльністю кооперації. Цим законом ревізійні союзи мали право на самоврядування. В 1904 p. утворився Крайовий союз ревізійний (КСР), який об'єднав п'ять згаданих спеціалізованих центрів. У 1912 p. йому були підпорядковані 552 кооперативи (з них 338 кредитних, 47 споживчих, 40 молочарських, 37 для закупівлі та збуту худоби, 33 різних і 57 змішаних). Вони об'єднували понад 180 тис. членів, а торговий оборот їх становив понад 20 млн крон.

До першої світової війни на Закарпатті не було крайового кооперативного союзу. Тому більшість місцевих кооперативів підпорядковувались кооперативним союзам у Будапешті. Всього на початку 1913 p. в Австро-Угорщині діяло 1525 українських кооперативів, або 8,1 % їхньої загальної кількості.

47.Діяльність укр. національних партій в УСРР на початку 1920-х рр.. і національних секцій в структурі КП(б)У.

Диктатура пролетаріату, проголошена більшовиками, фактично була диктатурою партійно-державної верхівки більшовицької партії (ВКП(б)). Діяла державна організація КП(б)У, яка вже на початку 1920-х рр. перетворилася на єдину легальну політичну організацію. Всі інші партії були ліквідовані. Це мало негативні наслідки. В умовах однопартійної системи по суті були ліквідовані можливості для альтернативності змагальності в розробці найбільш раціональної політики. Партійний монополізм породжував заспокоєність, догматизм. З утвердженням після смерті В. Леніна (1924) позиції Генерального секретаря Й. Сталіна у ВКП(б) все більше знижувалась роль партійних мас, небаченої сили набував партапарат, а сама більшовицька партія перетворилась на ядро командно-адміністративної системи.

Одночасно у 1920-ті рр. знижувались роль і авторитет Рад. У Радах влада зосереджувалась в основному у виконкомах, а останні втрачали будь-яку самостійність і повністю були підконтрольні партійним органам.

У 1920-ті рр. в Україні було близько 60 добровільних суспільно-масових організацій, але вони також були підконтрольні партії, до того ж їх кількість зменшувалась.

Бюрократично-командна система вживала заходів для свого захисту. Всеросійська надзвичайна комісія, з 1922 р. ДПУ (Державне політичне управління), наділялась надзвичайними повноваженнями і використовувалась також для усунення і ліквідації усіх неугодних партійно-державній системі.

Одночасно апарат адміністративно-командної системи, який все більше зростав чисельно, забезпечував розширення не тільки своїх повноважень, а й матеріальних і моральних привілеїв. У 1920-ті рр. були прийняті спеціальні постанови центральних органів партії про поліпшення добробуту відповідальних партійних, радянських та господарських працівників, підвищення їх окладів. До того ж ці категорії і особи, які до них прирівнювались, члени їх сімей почали одержувати спеціальні пайки, безплатне житло, персональний транспорт тощо.