Та імунної систем. Лімфатична система

Лімфатична система є складовою частиною судинної системи і являє со­бою додаткову (поряд з венозним руслом) ланку відтоку рідини і розчинених у ній мінеральних і білкових речовин від органів і тканин.

Лімфатична система складається з численних лімфатичних капілярів, що сліпо починаються в органах, лімфатичних судин різного діаметру і лімфати­чних вузлів.

Лімфатичні судини заповнені лімфою. Вона рухається в одному напрям­ку - від органів до серця і вливається у венозне русло.

Спортивний масаж сприяє відтоку лімфи від органів і тканин. Тому маса­жують звичайно по ходу лімфатичних судин, що сприяє більш швидкому про­суванню лімфи.

Лімфатична система виконує в організмі людини ряд функцій:

- проведення лімфи від тканин у венозне русло;

- утворення лімфоїдних елементів (лімфоцитів);

- знешкодження сторонніх тіл, що попадають в організм.

Лімфа (у перекладі - чиста вода, волога) являє собою прозору рідину, у якій містяться білі формені елементи - лімфоцити, а також невелика кіль­кість еозинофілів і моноцитів.

Кількість лімфоцитів коливається від 2000 до 20 000 у 1 мм³. За допомогою масажу їхній вміст може бути збільшений до 65 000 у 1 мм³. За своїм складом лімфа нагадує плазму крові, однак вміст білка в ній менший, ніж у плазмі.

Об'єм лімфатичного русла дуже мінливий, тому важко визначити об'єм лімфи в організмі людини. За різними даними він складає від 1 до 2 л.

Однак на відміну від кровоносної системи лімфатична система не замкну­та, і лімфа, що утворюється, постійно відтікає у венозне русло. Підраховано, що за добу через грудну лімфатичну протоку в кров надходить 1200-1500 мл лімфи, у якій міститься приблизно 35,5 млрд. лімфоцитів.

На сьогодні встановлено, що вільної рідини в організмі немає. Обмін ре­човин між кров'ю і клітинами паренхіми органів здійснюється через основну речовину сполучної тканини.

Утворення лімфи відбувається за рахунок рідкої частини плазми крові, що фільтрується через основну речовину сполучної тканини, яка оточує крово­носні капіляри, у лімфатичне русло. При цьому перехід речовин із крові в лімфу залежить від дифузійної здатності самих речовин і від проникності сті­нок кровоносних і лімфатичних капілярів.

Рух лімфи значно повільніший, ніж рух крові (приблизно 1 м за 10-15 хв.) і багато в чому обумовлений тиском, а також фізіологічною активністю орга­нів, зокрема скороченням м'язів. Масаж помітно сприяє просуванню лімфи. Лімфатичні капіляри являють собою судини, які починаються сліпо і че­рез стінку яких всмоктується вода та розчинені в ній сполуки з основної ре­човини сполучної тканини.

Стінка лімфатичних капілярів побудована з одного шару ендотеліальних клітин; базальної мембрани вони не мають. Проникність стінки лімфатич­них капілярів вища, ніж стінки кровоносних капілярів. Діаметр лімфатичних капілярів, залежно від інтенсивності процесів всмоктування, коливається від 10 до 200 мкм.

Лімфатичні капіляри є у всіх органах, за винятком спинного і головного мозку, селезінки, хрящів, епітеліального шару шкіри і слизових оболонок, кісткового мозку, плаценти.

З лімфатичних капілярів в органах утворюються початкові лімфатичні сіт­ки, з яких формуються лімфатичні судини.

Лімфатичні судини мають порівняно тонку стінку. У ній розрізняють: вну­трішню оболонку, утворену шаром ендотеліальних клітин і підендотеліальним шаром пухкої сполучної тканини; середню оболонку, що складається з гладких м'язових клітин; і зовнішню оболонку, представлену сполучною тка­ниною, багатою на колагенові та еластичні волокна.

У лімфатичних судинах є безліч клапанів, що являють собою кишенькоподібні вирости внутрішньої оболонки і дозволяють лімфі рухатися тільки в одному напрямку - до серця.

Від усіх органів і шкіри йдуть магістральні лімфатичні судини, які зазвичай супроводжують однойменні вени.

В окремих частинах тіла є специфічні особливості будови лімфатичної си­стеми. На кінцівках лімфатичні судини добре виражені. Серед них розрізня­ють поверхневі судини, що несуть лімфу, головним чином, від шкіри і під­шкірної клітковини, і глибокі судини, що відводять лімфу від суглобів, кісток і м'язів.

Напрямок поверхневих лімфатичних судин приблизно відповідає напрямку підшкірних вен. Так, поверхневі лімфатичні судини верхньої кінцівки йдуть по ходу головної й основної вен, поверхневі лімфатичні судини нижньої кін­цівки - по ходу великої і малої підшкірних вен.

Глибокі лімфатичні судини кінцівок йдуть разом із глибокими кровонос­ними судинами і великими нервовими стовбурами, входячи до складу судин­но-нервових пучків.

Лімфатичні вузли розташовані по ходу лімфатичних судин.

У лімфатичних вузлах відбувається збагачення лімфи лімфоцитами. Поряд з цим у них затримуються і знешкоджуються чужорідні для організму частки і хвороботворні мікроорганізми.

Лімфатичні вузли можуть бути різної форми і величини. їхні розміри коли­ваються від 2 до ЗО мм. Вони складаються з лімфоїдної тканини, оточеної сполучнотканинною капсулою (рис. 31).

До лімфатичного вузла зазвичай підходить декілька приносних лімфатич­них судин, по яких лімфа потрапляє усередину; від вузла відходять виносні лімфатичні судини, яких менше, ніж приносних, по яких відбувається її від­тік.

Лімфатичні вузли можуть лежати ізольовано або окремими групами. В лю­дини їх нараховується до 460.

Розрізняють лімфатичні вузли, розташовані в ділянці воріт органів, а та­кож регіональні вузли, через які відбувається відтік лімфи від визначеної ді­лянки тіла.

Серед найбільш великих груп лімфатичних вузлів необхідно назвати:

- в ділянці голови і шиї - підщелепні, передні і задні шийні;

- на верхній кінцівці - ліктьові і пахвові;

- у грудній порожнині - передні і задні вузли середостіння;

- у черевній порожнині - черевні і верхні брижові;

- на нижній кінцівці - підколінні і пахвинні.

До органів лімфатичної системи належать первинні та вторинні органи.

До первинних лімфатичних органів, які ще називають центральними органами імунної системи, належать кістковий мо­зок та загруднинна залоза. В цих органах виникають і набувають В- або Т-компетентності.

Вторинні лімфатичні органи, які ще нази­вають периферійними органами імунної системи, поділяють на:

- інкапсульовані органи, до яких належать: селезінка і лімфатичні вузлики (фолікули);

- неінкапсульовані органи, до яких належать: мигдалики;

- лімфатичні фолікули (вузлики) шлунково-кишкового тракту;

- поодинокі лімфоцити та макрофаги, що розташовані у крові, лімфі, спо­лучній та епітеліальній тканинах.

Грудна протока є центральним колектором, у який збирається велика час­тина лімфи. Вона збирає лімфу з обох нижніх кінцівок, органів черевної по­рожнини, лівої половини грудної клітки, лівої половини шиї і голови, лівої верхньої кінцівки.

Грудна протока формується на рівні І поперекового хребця при злитті трьох великих лімфатичних судин: двох поперекових стовбурів (лівого і правого), по яких відтікає лімфа від нижніх кінцівок і органів малого таза, і кишкового стовбура, що відводить лімфу від органів черевної порожнини, головним чи­ном, від тонкої кишки. У місці злиття названих судин є розширення — моло­чна цистерна.

Грудна протока проходить через діафрагму у грудну порожнину, де знахо­диться в задньому середостінні, безпосередньо попереду від хребтового стовпа і за аортою. Поперечний розмір грудної протоки досягає 2-3 мм. Піднімаю­чись угору, вона впадає в лівий венозний кут, утворений злиттям лівої підклю­чичної вени і лівої внутрішньої яремної вени.

У грудну протоку впадають дрібні лімфатичні судини, що йдуть у міжребрових проміжках, а також відводять лімфу від середостіння і діафрагми.

Безпосереднє розташування грудної протоки біля аорти впливає на рух лі­мфи, тому що пульсація аорти постійно створює на неї додатковий тиск.

Іноді грудна протока поділяється і відкривається у венозне русло не одним, а декількома устями і впадає не у венозний кут, а в підключичну вену.

У ділянці шиї в грудну протоку впадають лімфатичні стовбури, що збира­ють лімфу від лівої половини голови і шиї, лівої верхньої кінцівки.

Права лімфатична протока збирає лімфу від правої верхньої кінцівки, пра­вої половини голови, шиї і грудної клітки. Вона впадає у правий венозний кут.

 

1 2 3 4

 

Рис. 31. Схема будови лімфатичного вузла: 1 - капсула; 2 - трабекула; 3 - пазухи; 4 - кіркова речовина; 5 - лімфоїдний вузлик; 6 - мозкова речовина; 7 - приносні лімфатичні судини; 8 - виносні лімфатичні судини; 9 - ворота лімфатичного вузла.

 

 

Лімфатичні органи (organa lymphoidea)

Органи, в яких утворюються і дозрівають лімфоцити, називаються лімфа­тичними або лімфоїдними органами, а тканина, яка становить цей орган - лімфатичною або лімфоїдною тканиною. До лімфоїдних органів належать: кістковий мозок, загруднинна (вилочкова) залоза, лімфощні групові та пооди­нокі вузлики травної та дихальної систем, лімфатичні вузли, селезінка.

Кістковий мозок і загруднинна залоза є центральними органами кровотво­рення.

У кістковому мозку є стовбурові клітини, які шляхом поділу і перетворень стають елементами крові: еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами.

Із стовбурових клітин розвиваються також і клітини імунної системи: лім­фоцити та плазмоцити.

Імунна система об'єднує органи та тканини, які захищають організм від генетично чужорідних клітин чи речовин, що утворюються в організмі або потрапляють в організм ззовні.

Органи імунної системи виробляють імунокомпетентні клітини, які забезпе­чують імунітет - несприйнятність до речовин з антигенними властивостями.

Центральним органом імунної системи є загруднинна залоза, в якій стов­бурові клітини, що потрапляють сюди із током крові, перетворюються у Т-лімфоцити.

Селезінка (lien, splen) належить до вторинних лімфоїдних органів. Вона є "кладовищем еритроцитів", тому що тут відбувається їхній розпад. Поряд з печінкою і шкірою селезінка може накопичувати значну кількість крові (депо крові).

Селезінка розташовується в черевній порожнині у лівому підребер'ї на рі­вні ІХ-ХІ ребер (рис. 32). Вона має діафрагмову та нутрощеву поверхні (до останньої прилягають шлунок, ліва нирка, хвіст підшлункової залози).

На нутрощевій поверхні селезінки знаходяться ворота селезінки - місце входу та виходу судин і нервів.

Селезінка покрита очеревиною з усіх боків (лежить інтраперитонеально).

Під очеревиною знаходиться сполучнотканинна капсула, від якої всереди­ну органа відходять селезінкові перекладки (трабекули).

Між трабекулами розташована м'якоть селезінки - селезінкова пульпа.

 

 

 

Рис. 32. Селезінка; нутрощева поверхня: 1 - верхній край; 2 - задній кінець; 3 - нижній край; 4 - ворота селезінки (видно кровоносні судини); 5 - передній кінець.

Селезінкова пульпа побудована із ретикулярної тканини, між петлями якої знаходиться значна кількість лімфоцитів та еритроцитів. Розрізняють черво­ну та білу пульпу.

У червоній пульпі знаходяться еритроцити, лейкоцити, лімфоцити, макро­фаги.

Біла пульпа утворюється лімфоїдними вузликами, що складаються із лім­фоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини. Через кожний вузлик проходить центральна вена.