Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Етнопсихологія як галузь психологічної наукиСтр 1 из 24Следующая ⇒
А. М. ЛЬОВОЧКІНА
ЕТНОПСИХОЛОГІЯ Навчальний посібник
Київ 2002
ВСТУП
Етнічна психологія - наука про психічну своєрідність людей, які на- лежать до різних етнічних об'єднань (родоплемінних спільнот, народ- ностей, націй). У нашій Вітчизні вона була приречена, як і багато при- родничих і гуманітарних дисциплін, таких, як генетика, психодіагности- ка, соціальна психологія. Етнопсихологія як наука пережила період якщо не прямої заборони, то явної зневаги. Настанова на швидке злиття націй у "нову спільноту -- радянський народ", яка домінувала в СРСР, призвела до того, що влада та широке коло спільноти виявилися не готовими до бурхливих процесів відродження національної свідомості в ході перебудови суспільства. Неозброєність психологічної науки як у теоретичному плані, так і у плані достатньої бази емпіричних даних, призвела до того, що вона ви- мушена була поступитись правом гасити численні етнічні конфлікти вій- ськовим, політичним і релігійним діячам, які навпаки ще дужче їх розпа- лювали. В Україні проблеми міжетнічних конфліктів не стоять так гостро, як у деяких інших країнах колишнього СРСР, таких, як Росія, Молдова, Грузія. Але тут існують інші проблеми -- відродження української нації, національної ідеї, пробудження волі нації, зміцнення почуття національ- ної гідності та національної єдності. Останнім часом виникла необхідність розвитку етнопсихологічної науки і для потреб практичної психології. Наприклад, знання з етнопси- хології необхідні і для психологічного консультування інтернаціональ- них подружніх пар, і для відродження національних традицій у вихован- ні, оскільки, як показує досвід, упровадження методів виховання, що не властиві певному народові і не відповідають його психічному складу, може призвести до негативних наслідків. Розширення зв'язків України з іншими державами поставило перед етнопсихологами нову задачу: допомогти ці зв'язки укріпити і зробити їх плідними. Етнопсихолог у цьому контексті має вивчати психологічні особливості спілкування різних націй, таких, наприклад, як психологіч- на дистанція при спілкуванні, психологія жестів, мистецтво ведення роз-
мови, символіка квітів і кольорів при підношенні дарунків тощо. У сферу свого впливу включив Україну й міжнародний криміналітет, тому тут теж є чимало роботи для етнопсихологів. Крім того, Україна бере участь у розв'язанні етнічних конфліктів за її межами. У цьому випадку допомога етнопсихолога стає незамінною. Усі ці обставини зумовили необхідність знань у сфері науки етнопси- хології та подальший розвиток цієї науки.
ЕТНОПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА. РОЗДІЛ 1 ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ Методологічні принципи та методи етнопсихології Методологічні принципи етнопсихології Етнічна психологія, як й інші психологічні галузі, дотримується ме- тодологічних принципів, прийняті у загальній психології: · єдності психіки та діяльності; · детермінізму; · відображення; · конкретно-історичного; · системного; · особистісного підходу. Але в етнопсихології як окремій науковій галузі існують і власні ме- тодологічні принципи. Зокрема, В. Хрущ пропонує принципи, яких потрібно дотримуватися при зіставленні різних націй. Принцип обґрунтованості та достовірності Національно-психологічні особливості повинні порівнюватись на ос- нові чітко обґрунтованих показників у рамках своєрідності того класу психологічних феноменів, які становлять зміст і структуру певної діяль- ності. Тобто критерії дослідження повинні бути чітко обґрунтованими. Принцип порівняння та зіставлення значимих величин Порівнюватись і зіставлятись повинні істотні, значимі величини національної психології, які визначають специфіку функціонування ос- танньої. Принцип соціального підходу Сутність національно-психологічних особливостей певної групи потрібно аналізувати також з урахуванням її соціального статусу. Адже вивчення цих особливостей не є самоціллю. Воно необхідне для аналізу діяльності представників конкретних спільностей, виховної роботи з ни- ми, оптимізації їхніх стосунків з іншими етнічними групами [16].
Які викликає певний стимул Прикладом цього типу дослідження може бути вивчення етнічної
специфіки асоціацій, де стимулами використовувались назви кольорів. У результаті дослідження з'ясувалось, наприклад, що стимул "жовтий" у росіян асоціюється із кульбабою, в українців -- із соняшником, у фран- цузів -- із золотом і яєчним жовтком, в американців, казахів і киргизів -- з маслом, а в узбеків -- з просом. На стимул "червоний" росіяни дають такі етноспецифічні реакції, як "жовтень", "партизан"; американці -- "колір шкіри", поляки -- "шапоч- ка". Білий колір в американців викликає асоціацію "дім". Зелений колір в узбеків -- "чай" тощо. Поняття маргінальності Поняття маргінальності вживається досить часто в значенні погра- ничності, перехідності, невизначеності. Так, у багатьох дослідженнях з етнопсихології йдеться про етнічних маргіналів -- людей, які не мають чітких етнокультурних орієнтацій, не можуть з упевненістю заявити свою причетність до того чи іншого етно- су, до тієї або іншої культури. Гіперболізуючи свою позицію, вони іноді називають себе "громадянами світу". Таке явище, як маргіналізація, стає можливим, по-перше, через міжетнічні шлюби, а по-друге, через мігра- цію населення. Цікаво зазначити, що діти, які народились від міжетнічних шлюбів, все ж таки не мають великих складностей у визначенні своєї етнічної на- лежності. Складнішим і поширенішим явищем є так звана культурна маргінальність. Мільйони людей, які проживають за межами території проживання свого етносу, стають причетними до культури іншого етносу. Представ- ники малочисельних народів живуть на рубежі культур, одна з яких є, як правило, вищою за показниками рівня соціально-економічного розвитку або за престижністю. Ця культурна "граничність" призводить до відсікання людини від її етнічних коренів і розмивання національного "я" або національної са- мосвідомості. Світогляд і ціннісно-духовні орієнтації особистості зали- шаються поза певної системи цінностей народу, його культури та психо- логії. Наслідок такої ситуації -- відмова від національно-культурних цін- ностей, втрата усвідомлення етнічної ідентичності, невизначеність пове- дінки та посилення маргіналізації. Велика загроза маргіналізації різних етносів (у тому числі й україн- ському) була за радянських часів, коли тоталітарний режим намагався сформувати "єдину націю -- радянський народ". Тепер ми переживаємо зворотні процеси -- відродження націй та етносів. Отже, сьогодні пра- вильний підхід до розв'язання національного питання буде сприяти не тільки національній консолідації, а й взагалі національному відроджен- ню народів України.
На сьогодні не існує загальноприйнятого науково-обґрунтованого визначення поняття "нація". Усі існуючі визначення зводяться до перера- хування її складових, таких, як спільна мова, територія та економічне й політичне життя на ній, культура та релігія, спільні расово-етнічні коре- ні, закладені в генотипі, психологічна єдність, стрижнем якої є націо- нальна самосвідомість. Мова. Отже, однією з найістотніших ознак нації вважається мова.
Розглянемо окремі нації з точки зору використання ними рідної мови. Українці, росіяни, білоруси, що живуть за межами своїх країн, не зав- жди володіють рідною мовою, але вважають себе українцями, росіянами та білорусами, і немає підстави не вважати їх такими. Євреї, що живуть за межами Ізраїлю, як правило, не володіють івритом. Існують нації з двома або й більшою кількістю мов -- швейцарці, ін- дуси, бельгійці, канадці. І навпаки, є різні нації, які мають спільну мо- ву -- німці, австрійці, жителі Люксембургу, Ліхтенштейну, частини Швейцарії говорять німецькою. Жителі Канади, Австралії, Нової Зелан- дії говорять англійською, хоча належать до різних націй. До різних націй належать серби та хорвати, але мови у них майже однакові. У світі мов також існує таке цікаве явище, як піджан-мови -- своє- рідні міжнародні мови. Вони сформувались тоді, коли європейським ко- лонізаторам потрібно було налагоджувати стосунки з корінними жителя- ми Африки, Америки, Індонезії, Китаю та Тихоокеанських островів. Безумовно, європейці не вважали за необхідне попрацювати та ви- вчити місцеву мову. На корінне населення ж вони дивились, як на дітей, котрим не під силу вивчити мову дорослих, тобто європейців. Отже, за- войовники розмовляли з жителями колоній спрощеною, "дитячою мо- вою". Аборигени, сприйнявши цю мову, трохи її змінювали, добавляючи до неї свої слова. Так виникли піджан-мови. Такими небагатослівними піджан-мовами було зручно користуватись у торгівлі та бізнесі. Взагалі слово "піджан" походить від слова "бізнес". Існує версія, що так слово "бізнес" звучало у китайців, які вперше вчились його вимовляти. Часто складалось так, що діти росли й чули тільки піджан-мову. Таким чином формувались нові мови, які називались креольськими. Як приклад фор- мування такої мови можна навести офіційну мову, що існує в Індонезії. Індонезією багато років правили голландці, які спілкувались з місцеви- ми жителями піджан-мовою, яка називалась базар-малай. На той час в Ін- донезії було багато племен і національних груп, і кожна з них мала свою мову. Коли вони стали незалежними від Голландії, єдиною спільною мо- вою була мова базар-малай, яку й проголосили офіційною мовою Індоне- зії. У подальшому ця мова розвинулась через те, що індонезійці ввели в неї багато малайських слів. Таким чином, у нації зникло кілька мов, а на змі- ну їм прийшла одна мова, але сама нація залишилась як така.
Отже, мова, хоч і дуже важлива, глибинна ознака нації, але не така, без якої нація може втратити свою етнічну специфіку. Політична та економічна діяльність на спільній території. Також можливе існування нації і без таких важливих ознак, як спільна політич- на та економічна діяльність на єдиній території. У межах різних держав перебувають такі нації, як ірландці, азербайджанці, курди, узбеки, ки- тайці. Євреї майже упродовж двох тисячоліть не мали своєї держави та території. Цигани і тепер їх не мають. Українська, вірменська та інші ді - аспори відірвані від своїх держав, вони розкидані по усьому світу, але зберегли свою національну самобутність. Релігія. Важливою, але також необов'язковою ознакою нації є також релігія. Такі релігії, як християнство, іслам і буддизм, об'єднують безліч націй і є світовими релігіями. У багатьох націй співіснують дві або кіль - ка релігій. Так, багаторелігійною є американська нація -- у США існу- ють усі більш-менш відомі релігії. У Японії державною релігією вважається синтоїзм ("шлях богів"), але вона мирно співіснує з буддизмом і конфуціанством. Синтоїзм або синто вважається істинно народною японською релігією. За своєю сут- ністю вона наближається до язичества, синто стверджує, що все у світі має душу -- гори, квіти, райдуга, що з'являється після грози. Перед син- тоїстським храмом обов'язково будується щось на зразок воріт із двома поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом Японії, оскільки це один з небагатьох зразків японської архітектури, яка існувала до іноземного впливу на цю країну. Священна книга синто складається з багатьох японських легенд. Там немає ніяких моральних заповідей чи норм поведінки, застережень проти гріховних учинків. Тому синто не є релігією в звичному розумінні. Адже релігія -- це зв'язок з Богом. Ця примітивна система вірувань була поро- джена через обожнення природи. Саме вона виховала в японців любов до природи та майже релігійне ставлення до чистоти. Бруд ототожнюється в японців зі злом, а очищення від всіх видів бруду є основою майже усіх об- рядів. Отже, любов до чистоти в цієї нації має глибоке коріння. Буддизм, на відміну від простонародного синтоїзму, прижився в Япо- нії як релігія еліти, оскільки, маючи складне філософське підґрунтя, не сприймався рядовими японцями. Але ці такі несхожі між собою релігії не ворогують між собою, а навпаки -- утворюють певний союз. Так, у сільській місцевості синтоїстські та буддійські храми будують поряд, ос- кільки вважається, що боги синто захищають Будду від місцевих злих духів. Буддійський храм відрізняється від синтоїстського статуєю Будди та прокладеними до нього звивистими доріжками з кам'яних плит. Пе- ред храмом синто стоїть торій, а веде до нього дорога, що встелена дріб- ним щебенем, у якому в'язнуть ноги. З початку ХVII ст. військова влада Японії -- сьогуни -- почали наса-
джувати в країні конфуціанство з його ідеєю покірності владі. Конфуці- анство дещо витіснило буддизм, але державною релігією все ж таки ста- ла синто. Отже, японська нація зазнала впливу трьох релігій. Синто наділив її чутливістю до краси природи, прагненням до чистоти та легендою про своє божественне походження. Буддизм з його філософією недовговіч- ності всього існуючого закріпив у народі стійкість і мужність. Конфуці- анство принесло з собою ідею про те, що основа моралі -- це вірність і повага до старших і властей. Ці риси лягли в основу японських традицій та національного характеру. Своєрідний підхід до релігії мають цигани. Вони вважають своєю ре- лігію тієї країни, в якій живуть. При зміні вітчизни вони змінюють і ре- лігію, але в глибині душі вони завжди залишаються язичниками. Таким чином, певну релігію далеко не завжди можна ототожнювати з певною нацією. Те ж саме стосується культури та расових коренів. Національна самосвідомість. Єдина складова, як вважають спеціа - лісти, без якої неможливе існування нації, суто психологічна. Це -- на - ціональна самосвідомість, або усвідомлення етнічної ідентичності (на - ціональна ідентифікація), як вона називається в західній науці. Інші фахівці вважають такою складовою національний характер. Ад- же саме національний характер робить націю неповторною та самобут- ньою. І нарешті, третя категорія дослідників вважає основною ознакою нації національну ідею. Отже, усі ці ознаки, хоча й різні за змістом, але схожі в одному -- це суто психологічні ознаки. Тому націю іноді назива- ють психологічним видом. Психічний склад етносу
1.1. Структурні компоненти психічного складу
Психічний склад етносу -- це стійкі риси психіки людей, що скла- лись на основі тривалого шляху історії розвитку народу. Це одна з ознак нації, яка проявляється у спільності національної культури, в особливо- стях мови, побуту, характерної поведінки тощо. Елементи психічного складу передаютьcя з покоління у покоління. До цих елементів перш за все належать: характерна поведінка, націо- нальні традиції, звичаї, звички, що лежать в основі установок і ціннісних орієнтацій. Отже, психічний склад проявляється у звичках, смаках, звичаях, тра- диціях (їх психологічному аспекті), емоційному сприйманні людиною навколишнього середовища (національний темперамент). Поняття "психічний склад" часто ототожнюється або змішується з поняттям "національний характер". Але психічний склад, на відміну від національного характеру, це ті стійкі риси характеру, які склались протя- гом тривалого часу (сторіч або навіть тисячоліть), а національний харак- тер визначає риси нації на певному етапі її розвитку. Тобто зі зміною пев- них умов розвитку нації (політичних, економічних, історичних) зміню- ється і її характер. Наприклад, психічний склад українців визначають такі риси, як лю- бов до рідної землі та її природи, що проявляється і закріплюється в куль- турних проявах -- поезії, живопису. До психічного складу українців мож- на віднести повагу до старших, до батьків; працелюбність, що виражаєть- ся не тільки у старанній праці щодня, від зорі до зорі, а й у святкових тра- диціях, пов'язаних із працею (наприклад, день початку жнив), які облаго- роджують, опоетизовують працю. Крім того, зазначимо, що традиції рат- ної доблесті, хоробрості, а також загальне вшанування зразків героїзму і відваги є специфічним виразом національних почуттів українців. Взагалі героїчні традиції споконвіку притаманні українському народу. А ось як описують фахівці психічний склад деяких інших націй [16]. Росіяни. Російська народність як етнічно складена спільність (нація) сформувалася на початку ХVII ст. Найважливішими рисами росіян є тер- пимість і любов до людини. Як би не склалася доля російського народу, його ніколи не полишали милосердя і співчуття до людини, готовність поділитися останнім шматочком хліба з голодними, прийти на допомогу людині, яка її потребує. Таємниця російського характеру, як помічали численні письменники і вчені, криється в стані душі цього народу. Звісно, у кожного народу є як позитивні, так і негативні риси. Так, у представників російської нації, крім традиційних рис, про які вже йшло- ся, часто можна зустріти такі якості, як прожектерство, незібраність, невміння доводити розпочату справу до кінця. Це якраз ті риси, які у ми- нулому висміювались на Русі. Такі знавці психології російської людини, як Л. Толстой, К. Симонов, О. Толстой та інші письменники, філософи та психологи, наголошували, що відмінними рисами російського харак- теру є громадянська солідарність, готовність прийти на допомогу, добро- зичливість, хоробрість, мужність, невибагливість і старанність. Росій- ський народ завжди славився гостинністю. У будь-якій хаті росіяни радо приймали і приймають знайомих і незнайомих, запрошують переночува- ти, пригощають усім, чим тільки можуть. Ця риса росіян була і залиша- ється незмінною. У російській сім'ї батьки виховують у дітей бажання жити в мирі, дружбі, любові до праці, до людини, в дусі високої моралі. Білоруси. Як назва нації, так і саме слово "білоруси", має свої давні корені, хоча білоруська нація сформувалась остаточно надто пізно, на- прикінці ХІХ -- початку ХХ ст. Причому цей процес проходив важко і складно. Самобутність білоруського народу -- результат багатовікового роз- витку. Безліч разів доводилося брати зброю до рук, а після кожного на- паду завойовників починати будувати життя майже з початку, піднімаю- чи своє господарство з руїн. З цієї причини наполегливість, яка іноді до- ходить до впертості, є однією з найхарактерніших рис білорусів. Сюди ж можна віднести також надійність, працелюбність, скромність, повагу до старших, вірність у дружбі. За свідченням соціологів і психологів, серед більшості білорусів про- являються такі риси, як прагнення добросовісно ставитись до будь-якої справи, вперто добиватися поставленої мети, діловитість, повага до по- рядку, дисциплінованість, довірливе ставлення до людей, комунікабель- ність, чесність, порядність. Водночас потрібно зазначити, що у деяких білорусів проявляється не- обґрунтована впертість, непоступливість, невміння в необхідних випадках йти на компроміс у взаємовідносинах. Окремим з них можуть бути влас- тиві недовірливість, підозра, відчуженість. Як свідчать експертні опиту- вання, представники цієї нації замкнутіші, ніж, наприклад, українці, росі- яни, що виявляється у стриманому ставленні до нових знайомих. Молдавани. Більшість дослідників-етнографів у минулому відзнача- ли податливу та м'яку натуру молдаван, які з давніх-давен, із покоління в покоління передавали своїм дітям традиції гостинності, турботи про ближніх. Молдавани за своєю натурою палкі, запальні, але водночас роз- судливі. Вони вміють зберігати присутність духу в екстремальних ситу- аціях. На дружбу з представниками інших національностей йдуть дуже обережно, але якщо вона вже зав'язалась, то тоді молдавани -- довірли - ві й вірні друзі. За умов здорового морально-психологічного клімату молдавани -- веселі, чуйні, комунікабельні, рухливі, працелюбні, відпо - відальні, доброзичливі. Татари. Татари -- консолідована і розвинена щодо культури нація, яка трансформувалася за останнє сторіччя у високорозвинену етнічну спільноту. Татар відрізняє сильна відданість національній культурі, тра- диціям, побуту. Як правило, ці люди горді, володіють розвиненим почут- тям власної гідності, іноді не без відтінку самовпевненості. У професій - ній діяльності -- кмітливі, працелюбні. Угорці. Угорці -- пунктуальний та працьовитий народ. Вони темпе- раментні, емоційні, добре орієнтуються в ситуаціях, стійко переносять труднощі повсякденного життя. Для них характерна відданість націо - нальній культурі, мові, традиціям, побуту. Вони комунікабельні, але вод- ночас, обережні у висловлюванні власної думки. Зазначені психологічні особливості певних націй є тією основою, на якій може розвиватись той чи інший етнос. Стосовно названих характеристик психічного складу різних етносів слід наголосити, що вони наводяться тільки для ілюстрації того, як смі- ливо і необачно, іноді, навіть науковцями, характеризується той чи ін- ший етнос. А так звані "експертні оцінки", за допомогою яких склада- лись наведені психологічні портрети етносів, є нічим іншим, як етнічни- ми стереотипами. Особливо слід звернути увагу на вживання у характе- ристиках народів негативних рис, таких, як хитрість, агресивність, упер- тість тощо. Ми вважаємо його неправомірним, оскільки ці риси характе- ру можуть бути властивими окремим представникам будь-якого етносу.
Ному середовищі етносу. Таким чином, ментальність -- важливий етнопсихологічний фено- мен, і саме вона виступає інтегральною етнопсихологічною ознакою особистості, народу, нації. Ментальність розглядають як систему, що створена трьома компо- нентами -- емоційним, пізнавальним і поведінковим. Емоційний (емотивний) компонент ментальності складається з емо - ційних станів і переживань. Емоційний компонент дає певний енергетичний заряд ментальності, стимулює пізнавальну та поведінкову діяльність, мотивує її певним чином. Пізнавальний (когнітивний) компонент ментальності складається зі знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, які є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання). Пізнавальний компонент ментальності значною мірою дає змогу орі- єнтуватися народові в певних історичних ситуаціях. Поведінковий (конативний) компонент -- це той компонент, що ви- ражається у діях, вчинках етносу. Завдяки поведінковому компоненту реалізуються ціннісні орієнтації етносу. Отже, етнічна ментальність -- це цілісна система образів, уяв- лень, ціннісно-смислових утворень і "своєрідних правил життя", що Умовах тип поведінки. Типові психологічні риси етносуб'єктів, що зафіксовані в їхній мен- тальності, є водночас і своєрідними "мітками" того природного і соці- ального середовища, у якому вони сформувалися. Саме етнічна ментальність стає на сучасному етапі відносно самос- тійним і навіть визначальним соціально-історичним фактором, що зу- мовлює не тільки процеси етногенезу, а й суспільно-політичні процеси в державі.
Національна свідомість Етнічна самосвідомість
Одним з основних і визначальних критеріїв існування етносу є етніч- на самосвідомість. Етнічні конфлікти 3.1. Сутність етнічних конфліктів, їх об'єктивні та суб'єктивні умови виникнення
Неадекватні етнічні стереотипи призводять до формування етноцент- ризму, який, у свою чергу, може спричиняти етнічні конфлікти. ЕТНІЧНИЙ КОНФЛІКТ -- це форма міжгрупового конфлікту, коли групи з протилежними інтересами поляризуються за етнічною ознакою. Причиною етнічних конфліктів, як правило, є позаетнічні, соціально- політичні або економічні суперечності, тому етнічні конфлікти часто бу- вають симптомами політичної чи економічної кризи. Наростання етнічного конфлікту супроводиться зростанням етно- центризму, який тою чи іншою мірою властивий етнічній самосвідомос- ті різних рівнів розвитку; посиленням інтенсивності циркуляції в сус- пільстві негативних етнічних стереотипів, виокремленням націоналіс- тичної ідеології. Внутрішньою, власне, етнічною причиною етнічного конфлікту може бути зіткнення національних інтересів, тобто тих самих соціально-полі- тичних та економічних інтересів, але таких, що визнаються на рівні на- ціональної самосвідомості фундаментальними життєвими потребами цього етносу. Усвідомлення цих інтересів усе більшою кількістю членів етнічної групи в ситуації зіткнення призводить до масового осмислення загрози цим інтересам і потребує їх захисту. Причому загроза може бути як справжньою, так і вигаданою. Іншою причиною етнічного конфлікту може бути політизація етніч- ної належності, коли соціальні верстви, що протистоять одна одній, по- ляризуються за етнічною ознакою. Етнічні конфлікти також можуть ви- никати і на релігійному ґрунті. Прикладом таких етнічних конфліктів, в основі яких лежить політика та релігія, може бути конфлікт між серба- ми-християнами та албанцями-мусульманами в Косові. Особливої гостроти та розмаху набуває конфлікт через великий емо- ційний потенціал етнічної свідомості людей, можливості швидкої консо- лідації всіх соціальних груп цієї спільноти за етнічною ознакою.
Взаємодія з іншими народами Та формування українського Національного характеру На формування національного характеру народу помітно вплинула його взаємодія з іншими народами, яку М. Костомаров називав "взаєм- ним тертям народів". Не виняток і український народ. Ще наприкінці ми- нулого століття у вступі до історії малоросійської етнографії О. Пипін писав про те, що на формування психічного складу українського етносу значно вплинули певні стосунки з Польщею та національно-визвольна боротьба ХVIXVII ст. [33]. М. Костомаров передусім звертає увагу на те, що різнорідний етніч- ний склад населення України, постійна взаємодія з іншими народами (українці традиційно наймалися на роботу до сусідніх країн, служили у військах інших держав і торгували з ними) зумовили "дух терпимості, відсутність національної зарозумілості", які перейшли "згодом у харак- тер козацтва й залишилися дотепер" [19]. Про українське козацтво, а також гайдамак згадує Ю. Липа. У спога- дах XVII ст., зазначає він, описується, що українські козаки і гайдамаки перед атакою салютували супротивникові [25]. Цікаві висловлювання у цьому руслі знаходимо в І. Яреми, який за- значав, що українцям, з їхнім високим рівнем індивідуалізму ("моя хата скраю") і крайньою соціальною незацікавленістю, усе ж притаманні цін- ні соціальні якості, а саме: співчуття до інших, гуманність, любов до ближнього, "здатність розуміти іншу природу, іншу людину, інший на- род". Поза сумнівом, такі цінні якості українського народу, як толеран- тність, повага до інших народів і їхніх культур, збереглися до наших днів. Україна -- одна з небагатьох держав колишнього Радянського Со- юзу, в якій немає міжетнічних конфліктів, незважаючи на етнічне розма- їття її населення. Вплив геополітичного чинника На український національний Характер Україна розташована в центрі Європи, де перетинаються шляхи, що з'єднують Схід і Захід. У ході досліджень, присвячених феномену геопо- літичного положення України і його впливу на український національ- ний характер, було встановлено, що українцям притаманні як європей- ські риси характеру, так і східні, тобто, з одного боку, християнсько-ві- зантійські, з іншого -- євразійсько-кочівницькі. Саме у прикордонному (перехідному) геополітичному положенні Ук- раїни деякі дослідники вбачають причину складності її існування як не- залежної держави. Держава, вважає В. Янів, виникає там, де є динаміка, сильно розвинута воля, яка зуміє силою поєднати змагання сильних ін- дивідуальностей, що розходяться, як у Європі, або там, де пасивне бай- дуже суспільство, що не вміє протиставитися деспотові і підкоряється його волі, як у Азії [52]. "Ми вже належачи, в основному, до Європи, за- надто відхилилися від неї, щоби викресати в собі достатньо волі, конче потрібної для побудови держави, однак і не наблизилися настільки до Азії, щоб дати себе вести власному деспотові", -- так писав В. Янів [52]. Проте події 90-х років ХХ ст. показали, що Україна не надто відійшла від Європи і все-таки спромоглася побудувати власну незалежну державу. Отже, за географічним станом Україна перебуває начебто на "межі двох світів" -- між Європою й Азією, що, безумовно, вплинуло на психо- логію народу. Окраїнне положення України, вважає О. Кульчицький, не- минуче породжувало дружинницький, а згодом лицарсько-козацький тип людини, яка насолоджувалась ризиком і намагалась активно протистояти злу, захищаючи високі ідеали -- честь, віру і свободу. Однак поряд із ци- ми ідеалами межують й інші риси, зумовлені постійною загрозою: само- ізоляція, заглиблення в окреме життя. Разом з "vita maxima" існує можли- вість "vita minima" -- сховавшись, перечекати й уберегтися [52]. Постійне напруження прикордонної держави, розвиває свою думку В. Янів, породжує певний духовний стан, сформований у відомому ви- слові: "Або пан, або пропав". Поряд із пристрасним бажанням жити й бути існує зневажливе ставлення до смерті. Однак постійна загроза смерті призводить до загибелі насамперед найкращих і найсміливіших. І коли впродовж століть така селекція набуває страхітливих розмірів, стає зрозуміло, чому зневага до смерті змінюється страхом перед нею, а геро- їчне життя лицаря ("vita maxima") -- "схованим життям" ("vita minima"). Звідси В. Янів виводить таку сучасну українську рису, як слабка воля, що відрізняє наш народ від європейців [52].
Впливом європейського чинника етнологи намагаються пояснити й деякі інші негативні риси українців. Так, М. Григоріїв пише: "Великі простори України привчили українців до байдужості, пасивності, роз- слабленості, безтурботності: "до нас ще далеко", "ще встигнемо", "якось воно буде" [3]. У свою чергу, емоційність і слабка воля породжують такі духовні якості, як задумливість, рефлексія і навіть меланхолія, що яскраво про- являються в народній творчості українців, проте вплив постійної загро- зи українському народу не можна оцінювати однозначно. Річ у тім, що коли постійно існує загроза життю народу, у нього виникає питання про сенс життя. Відповідь на це філософське питання може бути як у релігії, так і в інших духовних цінностях, тобто у виході за межі власного буття. "Людина прагне вийти з себе, щоб стати СОБОЮ. Людина облагороджу- ється, сублімується, а втікаючи від джерела свого неспокою -- від вій- ни з усіма її страхіттями, -- вона відкидає насамперед саму війну, а по- тім уже й лицарські цінності, замінюючи їх протиставленнями: твер- дість -- ніжністю, нищення -- творінням блага, ризик -- розсудливістю, рани -- шпиталями, ненависть -- любов'ю або милосердям [52]. Отже, протилежною духовною диспозицією войовничості є надання допомоги іншому, що в Україні є великою етнічною цінністю. Це обла- городження віддаляє нас від війни та руїн [52]. Вплив історичного чинника На формування української Самосвідомості На формування української самосвідомості вплинули війни з Поль- щею, що відбувалися після розпаду Київської Русі. Українські землі ста- ли своєрідним буфером між православним Сходом і католицьким Захо- дом, ареною непримиренної боротьби між українцями і поляками, що, з одного боку, сприяло розвиткові української самосвідомості, а з іншо- го -- ускладнювало цю самосвідомість. У деяких працях зазначається, що український етнос почав формува- тися переважно в ХIV cт., коли українська народність перебувала в за- лежності від Великого Литовського Князівства, а згодом -- Речі Поспо- литої. Етнічне самовизначення українців, тобто їхнє українське "ми", проявилося в усвідомленні відмінності від поневолювачів, власної тери- торії, релігії й права. Етнічні права захищали спільно усі верстви насе- лення, при цьому виникало почуття гордості за свій народ і непримирен- ність до поневолювачів. Утім на цьому тернистому шляху були і втрати Одна з них привела до серйозних наслідків -- це так зване "опольщен- ня" української знаті. У ХVIXVII ст., коли Польща була могутньою дер- жавою, "приваблюючий приклад привілейованого польського шляхтича спричинив сильний асиміляторський вплив на українську знать, а його очевидна культурна перевага посилювала потяг до всього польського" [41]. О. Субтельний зазначав, що українська знать, як і будь-яка знать, була чутливою до власного соціального статусу, тому пов'язаність із ре- лігією і культурою, які вважалися неповноцінними, глибоко травмувала її самолюбство. Внаслідок цього українські аристократи почали масово зрікатися віри батьків і приймати католицизм, а з ним польську мову й культуру" [41]. "Важко переоцінити, -- писав О. Субтельний, -- ті серйозні наслід- ки, що мала для українців втрата власної еліти. У суспільствах, які по- клали початок сучасній Європі, з їхнім ієрархічним устроєм народ без знаті все одно що тіло без голови. Це означало, що українці втратили клас, який зазвичай здійснював політичне керівництво, ставив певні по- літичні цілі, сприяв розвиткові культури й освіти, підтримував церкву і живив відчуття етнополітичної самобутності суспільства. З поглиблен-
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 409; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.165.247 (0.39 с.) |