Соціально-економічні та політичні розвиток східних слов'ян в VI – VII ст.

 

У VI-VII ст. східні слов'яни вже становили окрему групу слов'янських племен, відому під назвою антів, і проживали на території між Дніпром і Дністром. Візантійські автори Прокопій Кесарійський та Псевдо-Маврикій, розповідаючи про побут антів і склавинів, вказував на спільність їхнього господарського та суспільного побуту. Про господарство цих племен Псевдо-Маврикій, наприклад, писав, що вони мали багато худоби і "плодів земних, особливо проса і пшениці".

 

Описуючи соціальний лад антів і склавинів, Прокопій говорить, що вони не управляються однією людиною, а здавна живуть у народоправстві, тому в них щастя і нещастя вважаються справою спільною. Інакше кажучи, племінна верхівка ще не виділилась остаточно від маси одноплемінників, зберігалась ще соціальна організація, властива первіснообщинному ладові.

 

Писемні джерела, доповнені археологічними матеріалами, дозволяють відтворити основні риси господарського побуту східнослов'янських племен, відомих у VI-VII ст. під назвою антів, а пізніше - під умовною назвою "племен руських літописів". Як і в попередній, "передантський", період, в часи черняхівської культури східнослов'янські селища нагадували хутори, що простягалися на 250-800 метрів. Житла ставилися в один, іноді - в два і більше рядів.

 

Основну галузь господарства східних слов'ян становило орне землеробство. Застосовувалось рало з широколезовим наконечником і знаряддя плужного типу з череслом і полицею. В степових і, частково, лісостепових місцевостях панував переліг; в більш залюднених лісостепових районах склалася парова система - двопілля навіть трипілля; в лісовій смузі залишалося вирубне землеробство.

 

Основними культурами була пшениця, жито, ячмінь, просо. Ряд дослідників припускають, що в цей час (VI-IX ст.) східні слов'яни вирощували також бобові і технічні культури.

 

На другому плані після землеробства стояло скотарство, далі - промисли.

 

Досить високого рівня в цей час досягла й переробка продуктів сільського господарства. Неухильно відбувався процес поглиблення суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від землеробства. Успішно розвивалися різні ремесла, передусім залізоробне. Виробництво заліза було майже повсюдним заняттям, особливо в лісостеповій смузі, де болотна руда часто виходила на поверхню землі. З заліза виготовляли металеві елементи сільськогосподарських знарядь, зброю, предмети побуту. Значно просунулась вперед і ковальська справа. Важливе місце посідали ювелірна справа, гончарство, а також обробка дерева, каменю, кістки.

 

Безперервний процес відокремлення ремесла від землеробства призвів до виникнення таких пунктів, де населення великою мірою, а то й переважно займалося виготовленням ремісничих виробів ще до появи ремісників-професіоналів.

 

Розвиток ремесла призводить у VI-VII ст. до виникнення міст, які укріплювались ровами, валами і частоколами чи стінами. Виникають городища, чия поява була яскравим показником розкладу первіснообщинного ладу.

 

Таким чином, йшов процес перетворення органів суспільного самоврядування в державні органи. Військова демократія поступово переростала у військово-ієрархічне правління-князівство. У союзах племен - князівствах - рівень правління не залишався незмінним. Органи суспільного самоврядування поступово перетворювалися в органи панування та пригнічення простого народу. Цим самим завершувалося оформлення державного ладу, важливою ознакою якого була поява особливої, несумісної з інтересами населення, відокремленої від нього публічної влади, що володіла спеціальним апаратом правління і поширювалася на окрему територію. Військовий ватажок великого союзу племен ставав управителем - князем. Верховенство князів набувало характеру здійснення владних класових функцій. Близьке оточення князя перетворювалося в його радників і намісників. Дружина князя ставала військовою силою, за допомогою якої держава, що формувалася, могла здійснювати свої функції: придушувати опір експлуатованих мас і вести загарбницькі й оборонні війни.

 

Слід зазначити, що процес перетворення органів суспільного самоврядування в державні органи не був одночасним для всіх союзів східнослов'янських племен. В одних союзах він йшов швидше, в інших - повільніше. У VIII ст., коли слов'яни вели боротьбу з кочівниками у Середньому Придніпров'ї, відбулося об'єднання кількох союзів племен або князівств, у "союз союзів" під назвою "Русь", столицею якого став полянський Київ. Великим об'єднанням східнослов'янських союзів племен був дулібо-волинський союз. Три союзи племен - псковських, смоленських і полоцьких кривичів - також створили велике об'єднання.