Управління формуванням виробничої програми підприємства

Джерелами формування виробничої програми підприємства поряд із ринковим попитом на товар можуть бути державні контракти та замовлення, власні потреби підприємства.

Виробнича програма підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (вироб­ничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

В умовах ринку широко розповсюдженим методом формування виробничої програми підприємства є ситуаційне планування, яке передбачає:

1) встановлення ключових факторів середовища, що впливають на результати діяльності підприємства;

2) розробка нормативного плану на основі вибору варіанту очікуваного комплексного впливу виробничих факторів на заплановані результати;

3) формування ситуаційного плану, що враховує можливі відхилення від очікуваного розвитку подій (із врахуванням найгірших варіантів та впливу випадкових подій).

Ситуаційне планування забезпечує ряд переваг як в процесі розробки виробничої програми підприємства, так і особливо при її виконанні у нестабільних ринкових умовах за рахунок швидких дій в несприятливій ситуації (падінні попиту на товар тощо).

Процес розробки виробничої програми підприємства включає такі етапи:

1) визначення пріоритетних цілей на плановий період;

2) складання річного виробничого плану підприємства;

3) формування планів структурних підрозділів підприємства та окремих виконавців.

Розрізняють три основні схеми планування виробничої програми: «знизу вгору» (децентралізовано), «зверху вниз» (централізовано), інтерактивно. Інтерактивне планування передбачає тісну взаємодію керівництва підприємства, планового відділу, всіх оперативних підрозділів і функціональних служб у процесі формування планів.

При розробці виробничих програм на машинобудівних підприємствах повинні бути обґрунтовані обсяги і терміни випуску по стадіях і циклах виробництва. З цією метою виробничі плани окремих підрозділів складаються так званим ланцюговим методом у порядку, зворотному ходу технологічних процесів. Вихідними плановими даними для складальних цехів служать прийняті плани продажу продукції підприємства, для обробних – плани складальних, для заготівельних цехів – плани обробних і т.д. У свою чергу, основою формування планових завдань допоміжних і обслуговуючих підрозділів та служб, а також функціональних відділів підприємства є річна виробнича програма основних цехів.

Обсяги виробничої діяльності підрозділів підприємства формуються на основі величини попиту, пропозиції, номенклатури й асортименту випуску, трудомісткості продукції, виробничих витрат, ринкових цін на товари, роботи і послуги. В умовах ринку обсяг реалізації продукції є головним показником виробничої програми підприємства.

Виробнича програма за номенклатурою та обсягом випуску повинна забезпечувати повне завантаження всіх робочих місць (верстатів, технологічних ліній) і персоналу (операторів), що дозволить отримати максимальний сукупний дохід, підтримати необхідний рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Це передбачає зосередження уваги на виробництві найбільш конкурентоспроможних та високоприбуткових товарів. Для цього часто застосовують методи стратегічного аналізу, що базуються на використанні матриці БКГ, матриці «ефект-випуск», графіків «ефективність-частка продажів».

Приклад ранжування п’яти видів продукції, що включаються в річну виробничу програму механічного цеху машинобудівного підприємства, наведено в табл. 9.3.

Таблиця 9.3

Ранжування виробів за часткою продажів та рентабельністю

Виріб	Річний попит, шт.	Частка продажів (Чп)	Рентабельність (Р)
%	ранг	%	ранг
А
Б
В
Г
Д

 

Найбільшу частку на ринку має продаж товару В (30%), найменшу - товари А, Д (по 15%). За рангом рентабельності товари розташовується у такій послідовності: В, Д, Г, Б і А. За сукупністю двох показників перше місце посідає продукт В («Зірка»), останнє місце – продукт А.

Приклад виробничої програми випуску зазначених п’яти видів продукції наведено у табл. 9.4.

Таблиця 9.4

Виробнича програма випуску продукції складальним цехом

Види продукції	Обсяги випуску, шт.	Трудомісткість	Ціна од. продукції, грн.	Обсяг реалізації, тис. грн.	Термін випуску, міс.
одиниці, люд.-год	загальна, тис. люд.-год.
А		1,5				1-2
Б		1,0				3-5
В		1,2				6-9
Г		1,1				10-11
Д		1,0				11-12
Разом

 

Побудована діаграма, як і матриця БКГ, може служити лише одним з орієнтирів для включення в річну виробничу програму тих чи інших товарів з наявного на підприємстві портфелю замовлень. Для ухвалення остаточного рішення слід неодмінно брати до уваги такі показники, як сукупний дохід, граничні витрати і багато інших розрахунково-планові дані.

У процесі розробки виробничої програми важливо приймати оптимальні планові рішення. Необхідними передумовами знаходження оптимального рішення є вибір критерію оптимальності і встановлення певних обмежень.

Планована виробнича програма на кожному підприємстві повинна відповідати наявним виробничим можливостям та його виробничій потужності.

Цілеспрямоване управління виробничим потенціалом підприємства передбачає пошук можливостей його розвитку за рахунок впровадження нових технологій. Відповідність виробничого потенціалу сучасному рівню розвитку науки і техніки характеризується насамперед технічним рівнем підприємства.

Ряд підприємств для визначення величини витрат використовує метод загальної калькуляції, при якому враховуються як змінні, так і постійні витрати. Застосування загальної калькуляції не передбачає розмежування змінних і постійних витрат на виробничому підприємстві (табл. 9.5).

Таблиця 9.5

Загальна калькуляція витрат на одиницю товару [6, с.160], грн.

Статті	Витрати, грн.
Сировина	30,40
Енергоносії	5,20
Заробітна плата	7,80
Постійні виробничі витрати	11,30
Собівартість виробництва	54,70
Збутові витрати	8,20
Адміністративні витрати	10,10
Повна собівартість (ПС)	73,00

 

Величина повної собівартості дорівнює середнім валовим витратам у виробництві й реалізації товару. Однак постійні витрати не залежать від обсягів випуску товарів, тому розрахунок ціни на основі повної собівартості (Ц = ПС + 10% прибутку = 73,0 + 7,3 = 80,3) є некоректним. При застосуванні даного підходу не враховують, що існує взаємозв’язок між ціною та обсягом реалізації.

Ефективне ціноутворення передбачає аналіз альтернативних можливостей, де кожному значенню ціни відповідає кількість товару, яку підприємство має змогу реалізувати саме за даною ціною. Потім з допомогою планової калькуляції розраховується очікувана при кожному з альтернативних показників обсягу реалізації загальна величина покриття. Прибуток визначається як результат діяльності всього підприємства.

Розглянемо застосування ефективного ціноутворення на прикладі підприємства, виробничі потужності якого дозволяють збільшувати виробництво товарів А, Б, В і Г. Дані про собівартість, прибуток та ціни даних товарів наведено у табл. 9.6.

Таблиця 9.6

Планові показники собівартості, прибутку та цін товарів, грн.

Статті	Види продукції
А	Б	В	Г
Сировина і матеріали	11,00	16,00	8,00	15,00
Заробітна плата	8,00	4,00	8,00	12,00
Інші змінні витрати	1,00	2,00	1,00	3,00
Постійні витрати	6,00	3,00	6,00	9,00
Собівартість	26,00	25,00	23,00	39,00
Прибуток	-2,00	4,00	3,00	2,00
Ціна реалізації	24,00	29,00	26,00	41,00

 

Попередній бюджет по прибутку, складений на основі даних табл. 9.6, наведено у табл. 9.7.

Дані табл. 9.6 свідчать про недоцільність виробництва товару А, оскільки його собівартість є вищою за ціну реалізації. Однак такий висновок є передчасним, так як для виявлення доцільності виробництва певного виробу слід скласти калькуляцію за методом величини покриття (табл. 9.8).

Виробництво і реалізація усіх чотирьох товарів дає позитивну величину покриття, за рахунок якої підприємство покриває постійні витрати і формує прибуток. Якщо підприємство припинить виробництво і продаж товару А, вона втратить величину покриття по 4 грн. на 100000 шт., всього 400000 грн. На цю суму зменшиться запланований прибуток – з 880000 до 480000 грн. Отже виробництво й реалізація товару А є економічно вигідним для підприємства.

Таблиця 9.7

Приклад попереднього бюджету витрат і прибутку, грн.

Показники	Витрати	Доходи, прибуток
1. Виручка від реалізації товарів:
А (100000шт. · 24 грн.)
Б (150000 шт. · 29 грн.)
В (80000 шт. · 26 грн.)
Г (120000 шт. · 41 грн.)
Всього, виручка
2. Витрати
Сировина і матеріали
Заробітна плата
Інші змінні витрати
Постійні витрати
Всього, витрати
3. Прибуток

 

Таблиця 9.8

Планова калькуляція товарів, складена за методом величини покриття, грн. [6, с.162]

Статті	Товари
А	Б	В	Г
Ціна реалізації
Сировина і матеріали
Заробітна плата
Інші змінні витрати
Середні змінні витрати (на одиницю продукції)
Середня величина покриття

 

Важливим в управлінні витратами є вибір оптимального співвідношення постійних і змінних витрат. Для ілюстрації висловлених тверджень розглянемо умовний приклад діяльності двох підприємств Х та У з різними частками постійних витрат в собівартості за умов змін обсягів реалізації (у підприємства Х висока частка змінних витрат, а у У – постійних витрат) (табл. 9.9).

Таблиця 9.9

Порівняльна таблиця структури витрат (базовий варіант) [модифіковано 7, с.33]

Показники, тис. грн.	Підприємство Х	Підприємство У
Усього	%	Усього	%
Обсяг реалізації
Змінні витрати
Величина покриття
Постійні витрати
Прибуток до оподаткування
Рівень беззбитковості

Припустимо, що кожне підприємство збільшило продажі продукції на 20%. Планові показники обсягів реалізації, витрат та прибутків наведено у табл. 9.10.

Таблиця 9.10

План показників діяльності підприємств (за умов зростання обсягів діяльності)

Показники, тис. грн.	Підприємство Х	Підприємство У
Усього	%	Усього	%
Обсяг реалізації
Змінні витрати
Величина покриття
Постійні витрати
Прибуток до оподаткування
Рівень беззбитковості

 

Як видно, підприємство У з більшою часткою постійних витрат у випадку нарощування обсягів виробництва має перевагу над підприємством Х, що відобразилося у більш швидкому зростанні прибутку. Однак у випадку падіння обсягів продажів, наприклад, на ті ж 20% картина змінюється на кардинально протилежну (табл. 9.11).

Таблиця 9.11

План показників діяльності підприємств (за умов зменшення обсягів діяльності)

Показники, тис. грн.	Підприємство Х	Підприємство У
Усього	%	Усього	%
Обсяг реалізації
Змінні витрати
Величина покриття
Постійні витрати
Прибуток до оподаткування		-10000
Рівень беззбитковості

 

У випадку зменшення обсягів виробництва підприємство У постраждає набагато більше ніж підприємство Х (воно матиме збитки у розмірі 10000 тис. грн). Отже прибуток підприємства з високою часткою постійних витрат є більш чутливим до змін попиту на ринку.

За умов, коли підприємство має нижчі витрати порівняно із конкурентами, воно володіє й більшими резервами та можливостями у ціновій конкуренції.

Стратегія розвитку підприємства має передбачати реалізацію ним інвестиційних проектів для забезпечення надійних конкурентних позицій на ринку. При відборі проектів слід зважати на ризики інвестування.