Управління інноваційним потенціалом підприємства з урахуванням стану інноваційної інфраструктури

За сучасних умов все більшу роль у сукупному потенціалі підприємств відіграє інноваційний потенціал, який забезпечує підприємству вирішальні переваги у конкурентній боротьбі. Під інноваційним потенціалом підприємства розуміють сукупність фінансових, кадрових, організаційних, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів та можливостей забезпечувати готовність і здатність підприємства здійснювати інноваційну діяльність, адаптацію до змін внутрішнього і зовнішнього середовища в умовах прискорених темпів НТП та жорсткої конкуренції [6, с.20]. Ресурсна складова інноваційного потенціалу забезпечує здатність підприємства до генерування, сприйняття і впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його оновлення.

Для управління інноваційним потенціалом важливо проаналізувати його науково-технічні, маркетингові, виробничі, кадрові, організаційні та фінансові можливості. У табл. 8.5 наведено складові та показники оцінки інноваційного потенціалу.

Таблиця 8.5

Приклад оцінки інноваційного потенціалу підприємства [модифіковано 1, с.150]

Складові можливостей	Показники оцінки складових	Від-носна вага	Оцінка
бали	зважена оцінка
Науково-технічних	Рівень витрат на наукові розробки в собівартості продукції
Рівень витрат на використання інновацій у собівартості продукції
Рівень використання розробок
Частка персоналу, зайнята науковими розробками
Підсумкова оцінка	0,3		1,20
Маркетингових	Ефективність використання каналів розподілу
Гнучкість цінової політики
Рівень використання реклами
Ефективність системи збуту
Підсумкова оцінка	0,15		0,75
Виробничих	Рівень використання виробничої потужності
Рівень прогресивності технологій
Рівень гнучкості виробництва
Підсумкова оцінка	0,15		0,60
Кадрових	Рівень кваліфікації персоналу
Рівень готовності персоналу до змін
Розвиненість системи мотивації персоналу
Ступінь творчої ініціативності персоналу
Підсумкова оцінка	0,15		0,90
Організаційних	Рівень інноваційності організаційної структури
Рівень відповідності організаційної культури завданням розвитку
Рівень компетенції керівників
Розвиненість системи інформаційного забезпечення
Підсумкова оцінка	0,13		0,39
Фінансові можливості	Коефіцієнт абсолютної ліквідності
Коефіцієнт швидкої ліквідності
Коефіцієнт загальної ліквідності
Коефіцієнт фінансової стійкості
Підсумкова оцінка	0,12		0,60

 

З 1990-х років у державній інноваційній політиці починає превалювати кластерна філософія, яка передбачає створення нових мереж компаній, що раніше не контактували між собою. Кластери є організаційною формою консолідації зусиль зацікавлених сторін, спрямовані на досягнення конкурентних переваг в умовах глобалізації економіки. Держава при цьому не тільки сприяє формуванню кластерів, а й сама стає учасником мереж. Розвинені кластери базуються на широких господарських зв’язках з різними галузями та зі споживачами. При цьому можуть створюватися стратегічні альянси, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності на основі реалізації довгострокової стратегії розвитку.

До характерних рис кластерів слід віднести наявність підприємства-лідера, що визначає стратегію кластеру, територіальну локалізацію учасників кластеру, координацію взаємодії учасників системи з питань управління розвитком різних видів діяльності. Умови успішного функціонування кластерів забезпечують уряд і місцеві органи влади відповідно до пріоритетів розвитку регіону та національної економіки.

Оптимальне поєднання виробничого потенціалу та інновацій дають промислово-інноваційні кластери. Важливою рисою їх розвитку є поєднання кооперації і конкуренції: підприємства співробітничають і одночасно суперничають один з одним. Даний парадокс співіснування в рамках кластеру отримав назву співконкуренції (cocompetition). У даному випадку, кластери конкурують між собою на ринках товарів і факторів виробництва і об’єднують свої дії з метою отримання бюджетного фінансування для освоєння нових ринків і технологій. Локальна конкуренція створює стимули для суперництва в області кращих практик і робить інновації необхідністю

Успішні кластери забезпечують свій розвиток на основі механізму «потрійної спіралі» (Triple Helix) у ході взаємодії бізнесу, влади і науки. Управління даною спіраллю здійснюється через механізм регіонального партнерства з метою економічного розвитку, що базується на інноваціях.

Науково-дослідницькі кластери (research-driven clusters) повинні включати щонайменше три основних елементи «потрійної спіралі»:

юридичні особи, що здійснюють дослідження (університети, дослідницькі організації, центри комерціалізації досліджень і розробок);

комерційні організації чи їх локальні об’єднання;

органи влади різних рівнів (місцеві і регіональні органи управління, агенції регіонального розвитку); спеціалізовані структури, зокрема, центри трансферу технологій, торгово-промислові палати, фінансові установи (банки, страхові компанії), консалтингові компанії, які спеціалізуються у науково-дослідницькій сфері діяльності.

Кластерні моделі організації взаємодії учасників науково-технічної та економічної діяльності дозволяють спільними зусиллями на основі взаємної довіри сторін формувати сучасні бази знань для їх ефективного використання з метою задоволення суспільних інтересів, практично не обмежених галузевими чи територіальними рамками. Ліквідація багатьох обмежень на розвиток внаслідок безперешкодного трансферу знань та формування елементів нової інноваційної культури і є однією із основних причин успіху кластерів. Ще однією важливою складовою поширення кластерів особливо у сфері інноваційної діяльності має бути державна підтримка поширення даних структур в економіці за рахунок формування сприятливого середовища для притоку фінансових та інвестиційних ресурсів у перспективні проекти і програми розвитку тих чи інших регіонів та галузей, що створює додаткові стимули для участі в них нових потенційних учасників.

Сучасні підходи до інноваційної політики допускають значні можливості вибору способів її формування. Одні компанії самі проводять НДДКР та розробляють новітні технології, однак багато інших засновують свої інновації на існуючих технологіях або розвивають оновлені бізнес-моделі чи послуги, або спільно розробляють інновації в межах роботи кластерів чи мереж. Через зростаючу складність ведення сучасних наукових досліджень та розробок постійно зростають витрати на нові технології та самостійне здійснення масштабних НДДКР. Тому компанії вкладають кошти насамперед у прикладні розробки, спроможні забезпечити швидку окупність, які, як правило, забезпечують відносно невелике покращення окремих параметрів кінцевого продукту, що йде на шкоду перспективному розвитку і, як правило, призводить до втрати конкурентних позицій.

Вище описаний характер розвитку подій вимагав зміни підходів до організації процесів розробки і впровадження інновацій. Г.Чесбро була розроблена концепція відкритих інновацій, яка передбачає активне використання зовнішніх ідей та розробок для забезпечення високих результатів у сфері інноваційної діяльності. Визначальні риси даної концепції відображено у табл. 8.6.

Запровадження ідей відкритих інновацій у практику економічної діяльності передбачає формування нової інноваційної культури. Зміни в культурі сприйняття інновацій повинні випереджати інші процеси. Це передбачає зміни у свідомості, зорієнтовані на взаєморозуміння та підвищення рівня довіри сторін. За даних умов відкриті інновації сприяють досягненню поставлених цілей за рахунок трансферу знань і технологій. При цьому зовнішні можливості поєднуються із внутрішнім потенціалом розвитку підприємства, що надає йому додаткові шанси для розвитку за рахунок об’єднання зусиль зацікавлених сторін навколо досягнення поставлених цілей та завдань.

Таблиця 8.6

Характеристика відкритих і традиційних (закритих) інновацій

Риси традиційних (закритих) інновацій	Риси відкритих інновацій
Нерозповсюдження інформації про інноваційну діяльність компанії	Заборона поширення тільки конфіденційної інформації
Великі витрати на внутрішні дослідження для зміцнення ринкових позицій	Заохочення контактів з інноваційною спільнотою з метою обміну напрацюваннями
Змагання за пріоритет у патентуванні з метою отримання найвищих прибутків	Змагання за пріоритет у виході на ринок з метою забезпечення найвищих результатів
Потреба у великій кількості дослідників внаслідок самостійної організації розробок	Передача невластивих для діяльності підприємства функцій на аутсорсинг

 

Кластерна концепція має спільні риси з концепцією «відкритих інновацій» і «потрійної спіралі», які зосереджені на поглибленні взаємодії між дослідницькими університетами, динамічним підприємницьким сектором і джерелами ризикового капіталу, а також державними структурами, що покликані забезпечувати фінансову підтримку інноваційної діяльності.