Концентрація сільськогосподарського виробництва

Концентрація і спеціалізація – це процеси, які знаходяться в тісній залежності і обумовленості і характеризують одну із основних закономірностей розвитку сільського господарства. Концентрація виробництва має об’єктивний економічний характер і виражає зосередження землі, основних засобів, робочої сили і фінансових ресурсів з метою одержання максимальних обсягів валової продукції при найменших витратах.

Концентрація виробництва дозволяє використати переваги великих сільськогосподарських підприємств, в яких є можливість більш ефективно застосовувати досягнення науки і передового досвіду, новітні технології при виробництві спеціалізованих видів продукції в галузях рослинництва і тваринництва, технічні засоби обробітку землі, збирання врожаю. Наслідком концентрації виробництва є зниження трудомісткості продукції в результаті підвищення продуктивності праці працюючих за рахунок більш високого рівня їх фондоозброєності.

Великі підприємства можуть створювати привабливі умови для залучення у виробництво інвестицій переробних та інших, причетних до сільського господарства підприємств, а також кваліфікованих кадрів, проводити їх перепідготовку. У фінансовому відношенні великі підприємства знаходяться у більш вигідному становищі щодо можливості підготовки спеціалістів для маркетингової, інвестиційної та інших видів діяльності ринкового спрямування, здійснювати інноваційні проекти, забезпечуючи рівномірне навантаження працюючим на протязі календарного року.

Наприклад, ряд великих підприємств Черкаської області, крім основних галузей виробництва, мають розвинені підсобні підприємства по переробці сільськогосподарської продукції та мережу магазинів по її реалізації, працюють заклади соціальної інфраструктури (дитячі садки, клуби, бібліотеки, весільні кафе і вечірні ресторани, музичні школи, сільські цирульні, бані, сауни інші). Такі підприємства проводять активну роботу по залученню молоді у сільське господарство, створюючи умови для її самореалізації.

Збільшення розмірів аграрних підприємств можуть мати слідуючі переваги: а) більш ефективно застосовувати передові індустріальні технології при виробництві сільськогосподарської продукції з використанням нової техніки вітчизняного і зарубіжного виробництва; б) за рахунок одержаних доходів збільшити інвестування по підвищенню родючості землі внаслідок проведення ряду агротехнічних заходів: вирівнювання посівних площ, розкислення ґрунту за рахунок внесення дефекату, комплексного агрохімічного обробітку окремих полів, на яких виявлено солончаки і високий рівень забрудненості та враження хворобливими мікроорганізмами; в) більш раціонально організувати виробництво з урахуванням ринкових вимог щодо якості продукції і її конкурентоспроможності та забезпечити високий рівень платоспроможності підприємства; г) здійснити квотуваційні заходи по підвищенню продуктивності праці працюючих та зниженню собівартості продукції і на цій основі забезпечити високий рівень її рентабельності.

На практиці підтверджено, що в великих підприємствах (з розміром сільськогосподарських угідь понад 3,5 тис. га) показники трудо- і матеріаломісткості продукції нижчі, ніж в середніх і малих. Це стало основою того, що ряд реформованих підприємств різних форм власності беруть в оренду землі запасу, а також паї менших за розмірами підприємств, створюють таким чином сільськогосподарські кооперативи. Така форма укрупнення господарств, на наш погляд, є перспективною. Крім того, в сільськогосподарських кооперативах зменшуються витрати на один гектар сільгоспугідь, одну гривню валової і товарної продукції за рахунок скорочення управлінського персоналу, що позитивно впливає на рівень собівартості.

Кооперація і агропромислова інтеграція – це один із вірогідних шляхів поглиблення суспільного поділу праці і перспективи для концентрації виробництва. Ця форма може поєднувати сільськогосподарське виробництво продукції і промислову її переробку. Наприклад, можуть бути агрооб’єднання по виробництву і переробці молока, живої маси тварин і птиці, плодоовочевої продукції, створення великих холодильників по зберіганню свіжою сільськогосподарської продукції та інші.

Створення великих агрооб’єднань обумовлено рядом факторів: природних, технологічних, економічних. Наприклад, в південних районах Одеської області працюють великі сільськогосподарські підприємства по виробництву промислових сортів винограду (Шасла, Шабо, Рислинг та ін.), які здійснюють також виготовлення соку для виноробної промисловості. В Тарутинському районі цієї ж області окремі підприємства також вирощують кукурудзу на зерно на площах 1000 – 1200 га, в Тернопільській області сільськогосподарський кооператив “Україна” вирощує картоплю на площі 560 га і повністю поставляє її Харківському тракторному заводу, а останній сприяє розвитку цього виду продукції технікою, забезпечує вивезення картоплі власним транспортом.

Що стосується технологічних факторів, то концентрація виробництва обумовлена наявністю відповідної технічної бази: виробничих основних фондів, нових видів техніки як землеобробної, так і збиральної, транспортних засобів, механізмів і електрообладнання, приборів різного призначення (для визначення якості продукції, наявності нітратів та інших), засобів зв’язку. Наявність та співвідношення цих та інших умов для окремих підприємств можуть бути різними, а тому і їх вплив неоднозначним. Але межа концентрації виробництва завжди була обумовлена економічними показниками, які є досяжними і найбільш доцільними, тому і рівні концентрації не одинакові.

Проте надмірна концентрація землі, інших ресурсів та виробництва продукції має свої негативні наслідки: знижується якість управління, збільшуються відстані між виробничими підрозділами, виникають труднощі щодо реалізації продукції, яка швидко псується, зростають витрати на передислокацію техніки, інші. За цих умов у більш вигідному положенні знаходяться середні і навіть малі приміські підприємства. Ринкова економіка вимагає мобільності, швидкої реакції на зміну кон’юнктури ринку, удосконалення асортименту продукції і її якості.

В економічній літературі зустрічаються такі визначення рівнів концентрації виробництва: оптимальний, раціональний і мінімальний. Мінімальний рівень – це нижня межа концентрації, при якій є всі можливості застосовувати сучасні комплекси сільськогосподарської техніки і новітні технології. Раціональний рівень забезпечує кращі техніко – економічні параметри виробництва конкретних видів продукції і вони є кращими проти середніх по даній галузі. Що стосується оптимального рівня, то він забезпечує найбільш повне використання всіх переваг великого підприємства. Оптимізація виробництва окремого підприємства залежить від рівня його спеціалізації та показників концентрації провідних галузей. В умовах ринкової економіки кожен рівень концентрації має лише йому притаманні особливості організації виробництва, забезпеченості ресурсами та кваліфікованими управлінськими кадрами. Визначення показників концентрації обумовлено рядом факторів. Якщо сільськогосподарське підприємство спеціалізується, наприклад, на виробництві зернових культур, то показниками, які характеризують концентрацію виробництва зерна можуть бути: посівні площі, врожайність по видах культур і середня по галузі, загальний валовий збір і в розрахунку на 100 га ріллі, питома вага озимої пшениці в посівній площі і валових зборах зернових; собівартість 1 ц зерна; трудозатрати; рівень товарності та інші. Наведена система показників в порівнянні з іншими підприємствами та середніми по району чи області дає підставу для визначення ефективності концентрації виробництва і її доцільність.

Питанням оптимізації концентрації виробництва і впливу на зміну її рівня, біологічних чинників велику увагу приділяв російський вчений – аграрій О.В. Чаянов. Конкретними розрахунками доказав переваги великих підприємств над дрібними і середніми, але концентрація можлива до певних розмірів, адже в землеробстві діють біологічні чинники, які обмежують використання землі. Наприклад, виробництво озимих зернових здійснюється по біологічних причинах на протязі 11 – 12 місяців (за умови підготовки ґрунту і посіву в серпні – вересні одного року і закінчення збирання врожаю в липні – серпні іншого року). Саме біологічні чинники регулюють розміри посівних площ і при їх розширенні стає необхідним збільшення одиниць збиральної техніки та інших витрат, що стає економічно невигідним.

В сучасних умовах за рахунок більш ефективного використання засобів механізації, автоматизації та хімізації, досягнень аграрної науки в селекції сільськогосподарських культур, великі підприємства мають можливість економити витрати на управління, утримання транспортних засобів та інші заходи. Застосування інтенсивних технологій дозволяє не лише більш ефективно використовувати технічні засоби, але і збільшити вихід продукції з 1 га та загальні її обсяги без розширення земельних площ підприємства, що в підсумку сприяє зниженню витрат на одиницю продукції і рівень її собівартості. Так, якщо при витратах на 1 га посіву зернових усіх ресурсів в сумі 1200 грн., собівартість 1 ц зерна при врожайності 40 ц / га становитиме 30 грн., а при 50 ц / га – уже 24 грн., що на 20 % менше.

Практикою підтверджено, що ефективність оптимального розміру концентрації конкретного виду продукції можуть характеризувати кількісні і якісні економічні показники, у тому числі такі як: а) вихід валової і товарної продукції на 1 га сільськогосподарських угідь; б) виробництво валової продукції на 1 люд. – год.; на 1 грн. середньорічної вартості виробничих фондів, грн.; на 1 грн. виробничих витрат, грн.; в) виробництво валового доходу на вказані показники; г) одержаного чистого прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, грн.; на 1 грн. виробничих фондів, грн.; на 1 грн. виробничих витрат, грн.; на 1 люд. – год., грн. і середньорічного працюючого у сільськогосподарському виробництві.

В реформованих сільськогосподарських підприємствах іде пошук оптимізації концентрації виробництва за рахунок одержання в оренду земель запасу або паїв працюючих та пенсіонерів інших підприємств, створюючи тим самим умови для більш ефективного використання виробничого потенціалу в рослинницьких галузях. Що стосується тваринницьких галузей, то проходить процес відродження перш за все молочної галузі, ціни на продукцію якої значно підвищилися, чому в значній мірі сприяла постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року № 799 “Про заходи щодо стабілізації та розвитку тваринництва і птахівництва на 2001 – 2004 роки”.