Поняття спеціалізації сільськогосподарського виробництва

Спеціалізація і концентрація виробництва

1. Поняття спеціалізації сільськогосподарського виробництва

2. Форми спеціалізації сільськогосподарських підприємств

3. Фактори, які впливають на спеціалізацію сільськогосподарського виробництва

4. Внутрігосподарський розподіл праці

5. Показники спеціалізації виробництва і її ефективність

6. Концентрація сільськогосподарського виробництва

 

Фактори, які впливають на спеціалізацію

Спеціалізація і концентрація виробництва

1. Поняття спеціалізації сільськогосподарського виробництва

2. Форми спеціалізації сільськогосподарських підприємств

3. Фактори, які впливають на спеціалізацію сільськогосподарського виробництва

4. Внутрігосподарський розподіл праці

5. Показники спеціалізації виробництва і її ефективність

6. Концентрація сільськогосподарського виробництва

 

Поняття спеціалізації сільськогосподарського виробництва

Спеціалізація любого виробництва є об’єктивним і закономірним процесом суспільного поділу праці, який тісно пов’язаний з розвитком самого суспільства, його матеріальної сфери, складовою частиною якої є сільське господарство.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва – це процес суспільного поділу праці, який характеризується розвитком окремих галузей відповідно до грунтово-кліматичних і економічних умов кожного підприємства. Спеціалізація перебуває в органічній єдності і взаємообумовленості з розміщенням виробництва і відображає якісний бік суспільного поділу праці щодо необхідності виробництва відповідних видів продукції, які є найбільш економічно вигідними для даного підприємства чи окремої мікрозони.

Спеціалізація окремого підприємства чи виробничого підрозділу – це процес відособлення і створення галузей, які виробляють продукцію одного – двох видів у матеріальній сфері, застосовуючи для цього високоефективну техніку, передову технологію і кваліфіковані кадри. Відповідно до розробленої довгострокової програми “Україна – 2010” стратегія аграрної політики Уряду буде спрямована на подолання кризових явищ, які спричинені реформуванням сільськогосподарських підприємств та зміною форм власності. Цей процес пов’язаний із загальним розвитком економіки України. Чим вищою буде ступінь суспільного розвитку і більш досконалі його продуктивні сили, тим ширше будуть застосовуватися нові технології і технічні засоби, що обумовить необхідність поглиблювати спеціалізацію сільськогосподарського виробництва.

Сільськогосподарські підприємства в складі агропромислового комплексу є невід’ємною частиною народного господарства України і мають матеріальну і нематеріальні сфери діяльності. До першої відносяться сільськогосподарські і несільськогосподарські галузі, тоді як до другої – різні заклади та об’єкти, які належать підприємству (дитячі садки, культурні та торгівельні заклади, об’єкти побутового призначення, інші) – рис. 15.1.

В залежності від виду продукції, яка виробляється в рослинництві, а також характеру використання земельних угідь галузі поділяються на зерновиробництво, овочівництво, виробництво технічних культур та інші. Тваринницькі галузі відрізняються одна від одної за видами тварин і продукції,

 

 

Рис. 15.1. Класифікація галузей сільськогосподарського підприємства

 

яка виробляється ними: тваринництво (молочне і м’ясне), свинарство (племінне і м’ясне), птахівництво, вівчарство, конярство, рибальство, бджільництво та інші. Сільськогосподарські галузі, в залежності від виду продукції, яка ними виробляється, та її обсяги і значення для економіки підприємства визначають галузеву спеціалізацію.

Допоміжні виробництва складають невід’ємну частину виробничого комплексу кожного підприємства і в значній мірі впливають на розвиток окремих галузей і виробничий напрям підприємства. Сюди відносяться такі виробництва як водопостачання, енергопостачання, машинно-тракторний та автомобільний парки, ремонтні майстерні та інші.

Розвиток цих виробництв, їх технічний рівень сприяють не лише зростанню енерго- та електроозброєності працюючих підприємства, що впливає на своєчасність і якість виконання всіх технологічних процесів, але і створюють умови для підвищення продуктивності і оплати праці, її привабливості.

Зміни, які відбулися в сільськогосподарських підприємствах після їх реформування в 2000 році, суттєво вплинули на рівень спеціалізації і визвали необхідність більш активно розвивати підсобні промислові виробництва, які спрямовані на переробку сільськогосподарської продукції власного виробництва та виготовлення окремих видів будівельних матеріалів, надання ряду послуг населенню села і мають соціально-економічне значення щодо збільшення кількості робочих місць та суми надходження грошових коштів від реалізації виготовленої продукції і наданих послуг.

Ряд підприємств Звенигородського, Тальнівського, Уманського, Жашківського та інших районів Черкаської області, наприклад, організували виробництво ковбас, використовуючи для цього відгодованих власних тварин, випічку хліба, різних видів круп і макаронних виробів, овочевих і м’ясних консервів з власної та давальницької сировини, виготовлення двірних та віконних блоків, цементних кілець для колодязів сільських мешканців, розлив мінеральної та столової води, різних напоїв, проведення ремонтних робіт в господарствах селян та інші види послуг.

За даними статистичних органів у Черкаській області працює 1712 підсобних цехів та виробництв і по мірі розвитку технічного прогресу і ринкової економіки їх значення буде зростати. Це обумовлено тим, що розвиток підсобних промислів сприяє більш повному і рівномірному на протязі року використання матеріальних і трудових ресурсів, нівелюючи сезонність їх участі у сільськогосподарському виробництві, а також вирішенню проблеми безробіття на селі.

З розвитком різних форм власності в реформованих сільськогосподарських підприємствах змінився підхід до визначення спеціалізації деяких галузей, окремі з підприємств стали вузькоспеціалізованими. З одного боку, це обумовлено вимогами ринкової економіки, а з іншого – ціновою політикою держави. В рослинництві, наприклад, основним видом продукції визначилися зернові і зернобобові, в складі яких озима пшениця займає біля 60 %. На другому місці – технічні культури – цукрові буряки, соняшник, ріпак, але на долю насіння соняшнику припадає до 50 %, біля 20 – 25 % на цукрові буряки, тоді як у 80 – 90-х роках останні займали провідне місце в структурі товарної продукції рослинництва. В 2003 році в 18 господарствах Уманського району, що становить майже 31 % їх чисельності, в структурі посівних площ були відсутні цукрові буряки, а доля виручки від їх реалізації становила лише 4,1 % в товарній продукції галузі рослинництва проти 36,4 % в 1991 році. Такі зміни відбулися і в інших районах, що є характерним не лише для Черкаської області.

В галузі тваринництва знизилися обсяги виробництва продукції приросту живої маси молодняку великої рогатої худоби та свиней на м’ясо, тоді як в попередні роки ці види продукції були спеціалізованими і доля її в структурі реалізації перевищувала 30 %. Не функціонують спеціалізовані підприємства при цукрових заводах по відгодівлі великої рогатої худоби, на заключній стадії середньодобові прирости живої маси в яких досягали 900 – 1000 грам на добу.