Зміна партійного керівництва

5 березня 1953 р. помер Сталін, а вже в ніч з 5 на 6 березня бу

ло сформовано керівний орган країни, в якому ключовими пос

татями були Г. Маленков (голова Ради Міністрів СРСР), Л. Бе

рія (очолив МВС та МДБ) та М. Хрущов (секретар ЦК КПРС —

у 1952 р. ВКП(б) перейменовано на КПРС). Кожен з цієї трійки

прагнув до верховної влади. Спочатку спробу стати одноосібним

правителем зробив Л. Берія, але 26 червня 1953 р. його заареш

тували та невдовзі стратили. Цю акцію очолив Хрущов, який

у вересні 1953 р. став першим секретарем ЦК КПРС і почав сам

перебирати владу у свої руки. Вже у 1955 р. він змусив Мален

кова піти у відставку. Спроба групи вищих партійних функціо

нерів (В. Молотов, Л. Каганович, Д. Шепилов) усунути його від

влади була викрита в червні 1957 р. і призвела до їх усунення

з посад. Хрущов став одноосібним правителем СРСР.

Ця боротьба позначилась і на Україні. Вже у червні 1953 р.

було проведено чистку керівництва республіки від прибічників

Берії. Хрущов також почав проводити у вище партійне керів

ництво СРСР вихідців з України (Підгорний, Кириченко,

Брежнєв), яких вважав головною своєю опорною базою. У чер

вні 1953–грудні 1957 р. першим секретарем ЦК КПУ був

О. Кириченко, а після його призначення секретарем ЦК КПРС

цю посаду зайняв М. Підгорний, а з 1963 р. — П. Шелест. Зрос

ла питома вага українців у самій КПУ та в її керівних органах.

Адміністративно!територіальні зміни. У відповідь на звер

нення Президії ВР РРФСР до Президії ВР УРСР з питання пе

редачі Кримської області до складу УРСР, ВР УРСР 13 лютого

1954 р. прийняла постанову просити про це Президію ВР СРСР.

19 лютого 1954 р. Президія ВР СРСР прийняла Указ “Про пере

дачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”. Так

відбулось остаточне оформлення України в її сучасних кор

донах.

Десталінізація

Політика Хрущова була позначена лібералізацією внутріш

нього життя країни, і тому дістала назву “хрущовська відлига”.

Почався процес десталінізації, головними ознаками якого були

виправдання несправедливо репресованих та критика культу

особи Сталіна.

Прискоренню реабілітаційного процесу сприяла Постанова

Президії ВР СРСР (вересень 1953 р.), якою Верховний Суд СРСР

отримав право за протестами Генерального прокурора перегля

дати рішення колишніх колегій ОДПУ, трійок НКВС та “особ

ливих нарад” при НКВС–МВС–МДБ СРСР. Відповідно до цієї

постанови були створені центральні та місцеві комісії, які зай

малися реабілітаційною діяльністю. В Україні діяло 26 таких

комісій, які звільнили впродовж 1954 — початку 1956 р. 15 тис.

ув’язнених, з яких 1801 особа повністю реабілітована.

13 березня 1954 р. було прийнято постанову Президії

ВР СРСР, згідно з якою зі складу МВС в окремий орган

виокремлювали КДБ. МВС та КДБ позбавлялися судових фун

кцій. 1 вересня 1954 р. ліквідовано Особливу нараду при МВС

СРСР, яка була своєрідним військовим трибуналом.

14–25 лютого 1956 р. в Москві відбувся XX з’їзд КПРС. На

ньому в ніч з 24 на 25 лютого на закритому засіданні з критикою

та викриттям культу особи Сталіна виступив М. Хрущов. Він

звинуватив у всіх прорахунках радянської системи Сталіна.

Розповів про знищення ним опозиції та просто невинних людей,

про масові депортації, про чистки партії. Водночас Хрущов не

торкнувся суті та витоків сталінізму із самої комуністичної мо

делі, що сформувалась у СРСР. Недоліком було й те, що цей вис

туп був закритим і основні його матеріали лишилися невідоми

ми для загалу. А проте XX з’їзд КПРС прискорив процес деста

лінізації. На XX з’їзді було, зокрема, реабілітовано С. Косіора,

П. Постишева, Ю. Коцюбинського, Й. Якіра, В. Затонського,

П. Любченка. На кінець 1950 х років органами КДБ та проку

ратури республіки були переглянуті справи майже 5,5 млн осіб,

з яких 58 % було реабілітовано.

Проте з початку 1960 х років “відлига” почала згортатись.

Замість культу особи Сталіна формувався культ Хрущова. Три

вала боротьба з опозицією. В Україні за 1954–1959 рр. за “анти

радянську діяльність” було притягнуто до судового розгляду

3,5 тис. осіб. У новому Кримінальному кодексі УРСР, прийня

тому у 1961 р., існувала ст. 62 “Антирадянська агітація і пропа

ганда”. У 1961 р. було репресовано групу львівських юристів

(Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які збиралися агі

тувати за конституційний вихід України зі складу СРСР. Цьо

го ж року у Львові була викрита молодіжна підпільна організа

ція “Український національний центр”, керівника якої було

розстріляно, а інших членів ув’язнили. При цьому Хрущов зая

вив на XXI з’їзді КПРС у січні 1959 р., що в СРСР немає фактів

судової відповідальності за політичні злочини.

Розвиток економіки

Промисловість. Розвиток промисловості характеризувався

збереженням пріоритетності важкої промисловості. Як наслі

док, досягнуто зростання насамперед у тих галузях, які не впли

вали на підвищення добробуту населення. У 1957 р. Україна

посіла перше місце у світі з виробництва чавуну на душу насе

лення, друге — з видобутку вугілля, третє — з виробництва ста

лі. Велика увага традиційно приділялася машинобудуванню та

електротехнічній галузі. За п’яту п’ятирічку (1951–1955) при

скорилось будівництво електростанцій, потужність яких зросла

вдвічі. Був споруджений каскад гідроелектростанцій на Дніпрі.

Загальні темпи зростання промислового виробництва у шостій

п’ятирічці становили 20 % за рік.

Було створено новий потужний промисловий комплекс на Пів

дні України (завод важких пресів і завод бурякозбиральних ком

байнів у Дніпропетровську, трансформаторний завод у Запоріж

жі, завод вантажних автомобілів у Кременчуці, найбільший у сві

ті ракетобудівний комплекс у Дніпропетровську — Південмаш,

найбільший в Європі Південний Криворізький гірничозбагачу

вальний комбінат). В Україні випускали найбільші у світі сухо

вантажі та рибальські траулери (Миколаїв), реактивні пасажир

ські літаки Ан–24 (завод ім. Антонова у Києві). Зросла кількість

шахт у Донбасі та освоєні нові вугільні басейни (Львівсько Волин

ський та Дніпропетровський) і газові родовища (Радченківське

у Полтавській області та Шебелинське у Харківській області).

У 1957 р. з метою покращання керівництва у промисловості

замість галузевих міністерств створені за територіальним прин

ципом ради народного господарства, яких в Україні налічува

лось 11. Єдиним позитивним наслідком цієї реформи було пере

дання значної кількості підприємств із загальносоюзного у рес

публіканське підпорядкування, що посилило економічну

самостійність України. На початку 1960 х років почали створю

вати перші виробничі об’єднання, або комплекси. Задля прис

корення промислового розвитку вдавались і до соцзмагань (рух

за комуністичне ставлення до праці, який до 1965 р. охопив по

ловину всіх робітників та службовців в Україні). Позитивним

кроком було збільшення у 1956 р. зарплати на 30 %, збільшен

ня терміну відпусток у зв’язку із вагітністю з 77 до 112 кален

дарних днів, дозвіл на вільну зміну місця роботи, встановлення

6 годинного робочого дня для підлітків, зниження пенсійного

віку і збільшення пенсій.

Сільське господарство. Цій галузі також приділено значну

увагу. На вересневому пленумі ЦК КПРС (1953) було проголо

шено курс на реформування сільського господарства. Відміне

но “ножиці цін” та ліквідовано заготівлі, які були замінені на

закупівлю сільськогосподарської продукції. Задля стимулю

вання праці колгоспників їм дозволено видавати грошовий

аванс — 25 % коштів, виручених від реалізації продукції тва

ринництва. Було також списано заборгованість колгоспів щодо

обов’язкових поставок продукції тваринництва. Загальні капі

таловкладення у сільське господарство впродовж 1951–1960 рр.

зросли у 6 разів порівняно з попередньою п’ятирічкою. Все це

прискорило темпи зростання сільськогосподарського вироб

ництва, які впродовж 1954–1958 рр. становили 7% за рік. Вро

жайність зернових зросла з 10,2 центнера з гектара у 1950 р. до

19,9 у 1961 р., врожайність цукрових буряків за 1954–1958 рр.

зросла вдвічі, виробництво м’яса — більш ніж у 2 рази, вироб

ництво молока — у 3 рази. Сільське господарство в СРСР впер

ше за багато років стало рентабельним. Причиною такого

стрімкого зростання сільського господарства була також і дер

жавна політика, яка сприяла поліпшенню соціально економіч

ного та правового статусу селян. Так, колгоспники отримали

паспорти. У 1953 р. було знижено податок на присадибні ділян

ки колгоспників та скасовано податок з плодових дерев та

кущів. З 1956 р. введено щомісячну заробітну плату в колгос

пах. У 1964 р. введено державне пенсійне забезпечення для

колгоспників.

Але поряд із позитивними змінами зроблено і невиважені

кроки у сфері реформування сільського господарства, які

зрештою звели нанівець більшість здобутків. Так, на Пленумі

ЦК КПРС, який відбувся у лютому–березні 1954 р., було прий

нято рішення про освоєння цілинних земель (Казахстан) як

пріоритетного завдання у розвитку сільського господарства. Са

ме на розвиток аграрного комплексу цих територій вкладалась

основна маса державних інвестицій, призначених для сільсько

го господарства. З України на цілину почали надсилати сільсько

господарську техніку, кращі посівні матеріали, і найголовні

ше — українську сільську молодь (лише за 1954– 1955 рр. 93 тис.

осіб), що призвело до нестачі робочої сили у сільському господарс

тві України.

У 1955 р. було взято курс на збільшення посівів кукурудзи.

До початку 1960 х років посіви кукурудзи зайняли 20 % всіх

посівних площ, що призвело до скорочення посівів зернових

культур, які мали стратегічне значення.

У 1958 р., з метою надання колгоспам більшої господарської

самостійності, було реорганізовано МТС у РТС (ремонтно тех

нічні станції). Це означало, що колгоспи мали викупити техні

ку, яка перебувала на балансі МТС. Це призвело до банкрутства

більшості колгоспів. Лише у 1964 р. Держбанк списав заборго

ваність колгоспів, але на цей час більшість техніки була вже ви

куплена колгоспами і витрачених грошей ніхто їм не повернув.

Немалої шкоди сільському господарству було завдано також

постійними укрупненнями та розукрупненням колгоспів, спро

бою ліквідувати травопільну систему. Негативні наслідки мали

також неврожаї 1960, 1963 та 1965 рр.

Усі ці дії призвели до поступового занепаду сільського госпо

дарства. Темпи розвитку сільського господарства після 1958 р.

впали до 2–3 % на рік. Уперше у своїй історії СРСР почав імпор

тувати зерно. У тваринницькій галузі також почалося знижен

ня виробництва (показники виробленої тваринницької продукції

у 1965 р. становили 92 % від рівня 1958 р.). Незважаючи на це,

радянське керівництво у завданнях на семирічку (1959–1965)

запланувало нереальні темпи зростання сільськогосподарського

виробництва. Хрущов вимагав “за виробництвом м’яса, молока

і масла на душу населення наздогнати США”. Оскільки сільське

господарство ввійшло у кризову фазу, то воно не могло впора

тись зі встановленим планом. Натомість Підгорний, аби вислу

житись перед Хрущовим, на XX з’їзді КПУ у 1959 р. заявив, що

республіка виконає завдання семирічки в галузі сільського гос

подарства за 5 років, а чимало колгоспів та радгоспів і навіть ра

йонів — за ще коротші строки. Втілювались у життя подібні

постанови звичними волюнтаристськими методами. Наприк

лад, щоб збільшити виробництво м’яса, керівники деяких кол

госпів пустили під ніж більшість поголів’я худоби. Проте вико

нати поставлені перед сільським господарством завдання не

вдалось.

Розділ

Україна

У 1965–1985 рр.

Зміна союзного