Розвиток освіти, науки та культури

Характерними рисами розвитку освіти, науки та культури

у перше повоєнне десятиліття були, з одного боку, загальне пат

ріотичне піднесення та відродження свободолюбства, а з друго

го — намагання радянської влади все повернути до старої схеми

тотального контролю держави за всіма сферами життя суспільс

тва і придушенню будь яких поглядів, альтернативних офіцій

ним.

Освіта. У 1944–1950 рр. в Україні було відновлено або збудо

вано 1669 шкіл на 0,5 млн учнівських місць, а за першу полови

ну 1950 х збудовано ще 1300 шкіл на 400 тис. учнів. Проте знач

на кількість шкіл, особливо в сільській місцевості, розміщува

лась у малопристосованих приміщеннях. Незадовільною була і

кількість підручників та шкільного обладнання. Лише у 1950 р.

кількість шкіл досягла довоєнного рівня. У 1953 р. був здійсне

ний перехід до обов’язкової семирічної освіти. Недоліком систе

ми освіти була її заполітизованість, відсутність свободи думки.

Освіта також виступала елементом русифікації.

Розвивалась і система вищої освіти. З евакуації повернулись

вищі навчальні заклади і водночас були створені нові. Їх загаль

на кількість на 1950 р. становила близько 130, і в них навчало

ся понад 300 тис. студентів. Правда, половина студентів навча

лася на заочних і вечірніх відділеннях, що негативно впливало

на рівень їхньої фахової підготовки.

Наука. Важливою подією було відновлення роботи в Україні

АН УРСР з 1944 р. Вже у 1948 р. відновлено її науково технічну

базу. Водночас у системі АН УРСР почали створюватися нові

підрозділи. Зокрема, в листопаді 1945 р. створено сільськогос

подарське відділення (з 1956 р. — сільськогосподарська акаде

мія), у 1952 р. — відділ фізико математичних наук, у 1954 р. ут

ворено кримський філіал АН УРСР. За першу повоєнну п’яти

річку АН УРСР підготувала 413 кандидатів наук, а у 1951 р. при

ній була створена докторантура. Президентом АН УРСР після

смерті у 1946 р. О. Богомольця обрано відомого вченого біохімі

ка О. Палладіна.

Наприкінці 1940 х років математик М. Лаврентьєв створив

новий напрям у теорії функцій — теорію квазіконформних відоб

ражень, що мало велике значення для розвитку газо та гідроди

наміки.

Інститут електротехніки під керівництвом С. Лебедєва у

1948–1950 рр. створив першу в Європі електронну цифрову об

числювальну машину.

Інститут фізики під керівництвом М. Пасічника вів дослід

ження в галузі фізики атомного ядра.

Харківський фізико технічний інститут АН УРСР успішно

досліджував ядерну фізику надвисоких, середніх та наднизьких

енергій.

Інститут електрозварювання під керівництвом Є. Патона роз

робив і впровадив у виробництво новий метод електрошлакового

зварювання кожухів доменних печей, мостів, суден тощо. У

1953 р. у Києві збудовано найбільший у світі суцільнозварний

міст.

Інститут загальної та неорганічної хімії розробляв методики

захисту водних басейнів від забруднень та постачання спожива

чам чистої води.

Значного успіху було досягнуто і в літературознавстві. У цій

сфері активно працювали Шамрай, Кирилюк, Дорошкевич,

Крижанівський та ін. Було зібрано рукописи Т. Шевченка, Мар

ка Вовчка, М. Коцюбинського та проводилось їх наукове опра

цювання і публікація. Зокрема, продовжувалось видання творів

Т. Шевченка. З 1949 р. започатковано видання зібрання творів

І. Франка. На початку 1950 х років видано повне зібрання творів

І. Котляревського, підготовлено 5 томник творів Лесі Українки.

Але суттєвої шкоди розвитку науки завдало постійне втру

чання у неї партійного керівництва та політизація. Вченим час

то доводилось розробляти безглузді теорії, висунуті вченими від

партії. Зокрема, ціла низка наукових установ розробляла “план

перетворення природи”, висунутий у 1948 р., яким передбачала

ся зміна гідросистеми. Інститут фізіології рослин проводив дос

лідження щодо акліматизації на українських землях субтропіч

них культур. З 1948 р. з ініціативи Т. Лисенка почалось переслі

дування генетики, яку було оголошено “буржуазною наукою”.

Особливих переслідувань зазнала історична наука. 29 серпня

1947 р. ЦК КП(б)У прийняв спеціальну постанову “Про полі

тичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України

АН УРСР”, в якій було піддано нищівній критиці “Короткий

курс історії України”, створений С. Білоусовим, К. Гуслистим,

М. Петровським, М. Супруненком, Ф. Яструбовим. Істориків

критикували за “буржуазний націоналізм” та відхід від партій

ного тлумачення історичного процесу. Працю заборонили, нато

мість на основі сталінського “Короткого курсу історії ВКП(б)”

був створений “Короткий курс історії України”.

З кінця 1940 х років почалося цькування вчених єврейсько

го походження, яких звинувачували у космополітизмі та зв’яз

ках з міжнародним сіонізмом (справжня причина — конфронта

ція СРСР із щойно створеною державою Ізраїль, яка стала го

ловним союзником США на Близькому Сході). В Україні було

репресовано 19 єврейських письменників, ліквідовано Кабінет

єврейської історії при АН УРСР.

У літературі основною була воєнна та історична тематика.

В цьому контексті створювали свої твори тогочасні українські

письменники, зокрема Ю. Яновський (роман “Вершники”),

П. Панч (роман “Гомоніла Україна”), Н. Рибак (роман “Зброя

з нами”), Ю. Смолич (роман “Вони не пройшли”), О. Гончар

(трилогія “Прапороносці”). Надзвичайним патріотизмом було

перейнято вірш В. Сосюри “Любіть Україну”, за який поета бу

ло піддано критиці з боку правлячих кіл. Кращим зразком лі

ричної поезії тих часів була збірка віршів М. Рильського “Тро

янди і виноград” та збірка поезій А. Малишка “Чотири літа”.

Не обійшли репресивні дії влади і театральне життя республі

ки. 20 жовтня 1946 р. видано постанову ЦК КП(б)У “Про реперту

ар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліп

шення”, якою вимагалося ставити театральні вистави з сучасного

життя, які прославляють радянський лад. А проте театральне

життя продовжувало розвиватись, хоча і в чітко визначених рам

ках. Наприкінці 40 х років в Україні діяло 96 театрів, з них 78 —

україномовні. В них працювали такі видатні майстри сцени, як

М. Литвиненко Вольгемут, Г. Юра, Б. Гмиря, Н. Ужвій, А. Буч

ма, К. Хохлов, Ю. Шумський, Є. Пономаренко та ін.

Музичне мистецтво першого післявоєнного десятиліття від

значене творчістю таких композиторів, як К. Данькевич (опера

“Богдан Хмельницький”), Г. Майборода, Б. Лятошинський,

А. Свєчников, Д. Клебанов (симфонія “Бабин Яр”) та ін. Заслу

жене визнання здобули: Державний український народний хор

під керівництвом Г. Верьовки, Київська державна академічна

капела “Думка” під керівництвом О. Сороки, Львівська дер

жавна хорова капела “Трембіта” під керівництвом П. Мурав

ського, Державна капела бандуристів УРСР під керівництвом

О. Мініківського.

В образотворчому мистецтві високого художнього рівня до

сягнули О. Шовкуненко, М. Дерегус, Т. Яблонська та ін.

Кіномистецтво. В Україні працювало три кіностудії худож

ніх фільмів — Київська, Одеська, Ялтинська. Найвідомішими

стрічками українського кінематографа у післявоєнні роки ста

ли “Тарас Шевченко” І. Савченка, “Весна на Зарічній вулиці”

М. Хуциєва, О. Маслюков, М. Маєвська “Педагогічна поема”,

картина О. Довженка “Мічурін”.

Розділ

Україна

У 1953–1964 рр.

Смерть Сталіна.