Встановлення тоталітарного режиму

В СРСР. Репресії

21 січня 1924 р. помер В. Ленін. Головними претендентами

на владу після його смерті були Л. Троцький, Л. Каменєв,

Г. Зинов’єв та Й. Сталін. У 1924 р. Сталіну вдалося відсторо

нити від керівництва найбільшого конкурента та другу за впли

вовістю після Леніна особу в партії Л. Троцького. На XIV з’їзді

ВКП(б) (грудень 1925 р.) з партії виключили Г. Зинов’єва та

Л. Каменєва. Було також проведено знищення їхніх прибічни

ків у партійному та державному керівництві. Проте на цьому

репресії не припинились. Вони лише змінили свою спрямова

ність та масштаби — знищивши головних претендентів на вла

ду, Сталін почав планомірне знищення (“чистку”) всіх ешелонів

партії та заміну її складу на нових, особисто відданих йому осіб.

Головною опорою Сталіна стали прокуратура, суд і особливо

ВЧК (перейменована у 1922 р. на ДПУ, а у 1934 р. на НКВС).

Завданням цих органів було засудження та знищення всіх, хто

міг хоча б на рівні думок виступати проти сталінського режиму.

У 1934 та 1937 рр. відбулось дві хвилі “чисток”. Під приво

дом боротьби з контрреволюцією 5 грудня 1934 р. вийшла пос

танова ВЦВК про посилення кримінальної відповідальності

(розгляд кримінальних справ у термін не більший 10 днів, без

участі сторін, відхилення клопотань про помилування, негайне

виконання вироку). Основним елементом репресій стали судові

процеси, на яких судили одразу групу осіб. Аналогічні процеси

відбувались і в Україні.

Так, у 1928 р. відбулась так звана Шахтинська справа (судо

вий процес над керівництвом вугільною промисловістю й тех

нічною інтелігенцією Донбасу), за якою лише в Україні засуди

ли близько 1 тис. осіб. А вже наступного, 1929 р., відбулася

пов’язана із цією справа так званого Харківського центру (в ан

тирадянській діяльності звинуватили та засудили кілька десят

ків керівників промислових підприємств Східної та Південно

Східної України). Остаточне ж знищення старих висококва

ліфікованих кадрів керівників промислових підприємств і

технічної інтелігенції України відбулось під час судового проце

су 1930 р. над так званою Промисловою партією (за цією спра

вою було засуджено понад 2 тис. осіб). Завдяки цим діям Сталін

подолав опір керівників промисловості своєму курсу на соціа

лістичний штурм у цій галузі.

У січні 1930 р. відбувся судовий процес над “Спілкою визво

лення України” — СВУ (45 засуджених, з них 2 академіки,

11 професорів, 2 письменники).

У червні 1930 р. проведено суд над ще однією міфічною анти

радянською організацією “Контрреволюційною організацією

в сільському господарстві України” (знищено групу керівників

сільського господарства).

У 1931 р. відбувся процес над “Українським національним

центром” (засуджено 50 визначних українських учених, зокре

ма М. Грушевського та М. Яворського). М. Грушевський завдя

ки своїй світовій славі не міг бути так просто знищений. Тому

його не розстріляли, але він опинився під домашнім арештом,

його вивезли до Москви із забороною повертатися в Україну, а в

1934 р. М. Грушевський помер за загадкових обставин. Одразу

ж після цього знищили створену ним історичну школу, а його

твори заборонили.

У березні 1933 р., у розпал голодомору, з метою перекладен

ня із себе відповідальності у цій трагедії Сталін інсценував спра

ву 75 службовців наркоматів землеробства і радгоспів України,

Білорусі та Північного Кавказу. Їх звинуватили в тому, що вони

прищеплювали худобі у колгоспах чуму, і це викликало її масо

вий падіж. У науково дослідних установах України за цією

справою заарештували 270 професорів аграрників.

Не обійшли репресії і національні меншини, що проживали

в Україні. Так, вже у 1931 р. відбувся процес над міфічною

“Польською військовою організацією”, яка начебто за підтрим

ки польської розвідки готувала антирадянське повстання

в УСРР та її приєднання до Польщі. Із середини 1930 х років по

силились репресії проти кримських татар.

Друга хвиля репресій прокотилася після пленуму ЦК ВКП(б)

на початку 1937 р., на якому заарештували М. Бухаріна та О. Ри

кова. 31 липня 1937 р. затверджено наказ про арешт 269 тис.

осіб., з яких 76 тис. одразу ж розстріляли. Це був своєрідний план

винищення інакомислячих, який швидко перевиконали (один з

небагатьох випадків справжнього перевиконання, запланованого

в СРСР). Особливо багато репресованих серед вищого керівництва

було у 1937–1938 рр. — цей період дістав назву “єжовщина” за

прізвищем тодішнього керівника НКВС Єжова. У грудні 1938 р.

Єжова (якого також репресували) на посту керівника НКВС змі

нив Л. Берія, але політика НКВС не змінилася, хоча масштаби

репресій дещо зменшились. Не менш ніж центральне керівниц

тво, постраждало від репресій і республіканське керівництво,

зокрема і в УСРР (1936 р. назву республіки змінили на УРСР). Із

1933 р. до 1938 р. внаслідок репресій склад КП(б)У зменшився на

266,3 тис. осіб, тобто наполовину. Заарештували і згодом розстрі

ляли Х. Раковського, В. Затонського, О. Любченка та інших ви

щих партійних керівників УСРР. Із 62 членів ЦК КП(б)У були

репресовані 55, із 11 членів Політбюро — 10, із 5 кандидатів

у члени Політбюро — 4, всі 9 членів Оргбюро. Був повністю зни

щений штаб КВО на чолі з І. Якіром, а також значна частина ке

рівництва Харківського військового округу на чолі з І. Дубовим

(1937 р.). Загальна кількість репресованих в Україні керівних

кадрів армії перевищувала 10 тис. осіб.

Тривали показові судові процеси над міфічними антирадян

ськими організаціями. Загалом із 1930 р. до 1941 р. в Україні

було “розкрито” понад 100 різних антиурядових організацій,

а загальна кількість репресованих за цими справами становила

близько 333 тис. осіб, не враховуючи репресованих серед прос

того селянства та представників національних меншин.

Таким чином, розправившись із опозицією, Сталін вже на

прикінці 1920 х років перетворився на диктатора і прагнув до

зміцнення тоталітарного режиму. Тому головними напрямами

його внутрішньої політики стали індустріалізація, колективіза

ція та культурна революція, завдяки яким він хотів створити

слухняне суспільство, позбавлене власних інтересів і повністю

віддане інтересам держави, а фактично — самого Сталіна.