Управління системою загальної середньої освіти

Згідно з Законом України «Про загальну середню освіту», загальна середня освіта — це цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти та трудової діяльності. Вона є обов’язковою основною складовою безперервної освіти [3].

Систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І—ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Загальноосвітній навчальний заклад — це навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту. Загальноосвітній навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії, виданої в установленому законодавством порядку.

Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта), існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів І, ІІ і ІІІ ступенів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

· середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—ІІІ ступенів (І ступінь — початкова школа, ІІ ступінь — основна школа, ІІІ ступінь — старша школа, як правило, з профілюючим спрямуванням навчання);

· спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

· гімназія — загальноосвітній навчальний заклад ІІ—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

· ліцей — загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

· колегіум — загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філологічно-філосовського та (або) культурно-естетичного профілів;

· загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

· спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

· загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—ІІІ ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

· школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

· вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад ІІ—ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливостей навчатися у школах з денною формою навчання.

· До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти належать:

· позашкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній та професійній підготовці;

· професійно-технічний навчальний заклад — навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

· вищий навчальний заклад І—ІІ рівнів акредитації — навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І—ІІІ ступенів становить 12 років: у загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня — 4 роки; у загальноосвітніх навчальних закладах ІІ ступеня — 5 років; у загальноосвітніх навчальних закладах ІІІ ступеня — 3 роки.

Учасниками загально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах є учні (вихованці); керівники; педагогічні працівники, психологи, бібліотекарі; інші спеціалісти; батьки або особи, які їх замінюють. Учень (вихованець) — це особа, яка навчається і виховується в одному із загальноосвітніх навчальних закладів. Зарахування учнів до загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється, як правило, з шести років.

Державний стандарт загальної середньої освіти — це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів та випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні. Додержання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти є обов’язковим для загальноосвітніх навчальних закладів, а також професійно-технічних та вищих навчальних закладів І—ІІ рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Управління системою загальної освіти здійснюється Міністерством освіти і науки України, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними органами управління освіти обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, а також органами місцевого самоврядування.

Основними завданнями органів управління системою загальної середньої освіти є:

· створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

· прогнозування розвитку загальної середньої освіти, мережі загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до освітніх потреб громадян;

· атестація навчальних закладів системи загальної середньої освіти, оприлюднення результатів атестації через засоби масової інформації;

· ліцензування загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на приватній формі власності;

· контроль за додержанням Державного стандарту загальної середньої освіти, навчально-методичне керівництво та державне інспектування загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;

· забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров’я та захисту прав педагогічних працівників, психологів, бібліотекарів, інших спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів;

· сприяння розвитку самоврядування у загальноосвітніх навчальних закладах;

· комплектування системи загальної середньої освіти педагогічними працівниками, в тому числі керівними кадрами.

Педагогічним працівникам, спеціалістам та обслуговуючому персоналу державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів заробітна плата та інші виплати виплачуються з коштів місцевих бюджетів. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.

Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної освіти й оплачує її здобуття. Повна загальна освіта є обов’язковою та може отримуватися у різних типах закладів освіти. За рахунок коштів підприємств, установ і організацій, батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.

6.3. Організація професійно-технічної освіти,
участь підприємств у здійсненні цієї освіти

Законом України «Про професійно-технічну освіту» визначено, що професійно-технічна освіта є складовою системи освіти. Вона спрямована на формування у громадян професійних знань, умінь, навичок, розвиток духовності, культури, відповідного технічного, технологічного й екологічного мислення з метою створення умов для їх професійної діяльності [2]. Професійно-технічна освіта здобувається в професійно-технічних навчальних закладах.

Курсове професійно-технічне навчання — складова професійно-технічної освіти. Воно передбачає прискорене формування у громадян професійних умінь і практичних навичок, необхідних для ефективного виконання певної роботи чи групи робіт, і може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві, у сфері послуг.

Система професійно-технічної освіти складається з професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, навчально-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій і органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Громадяни України мають рівні права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до своїх здібностей і нахилів. Обмеження допускаються лише за медичними та віковими показниками, а також показниками професійної придатності. Професійно-технічна освіта здобувається громадянами у державних і комунальних професійно-технічних навчальних закладах безоплатно, за рахунок держави.

До державних органів управління з професійно-технічною освітою належать:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти;

· міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади;

· Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та створені ними органи управління професійно-технічною освітою;

· міжгалузева рада з професійно-технічної освіти.

Професійно-технічну освіту громадяни здобувають у професійно-технічних навчальних закладах за денною, вечірньою (змінною) формами навчання, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними навчальними планами. Приймання громадян до професійно-технічних навчальних закладів проводиться в порядку, встановленому навчальним закладом на підставі типових правил приймання до професійно-технічних навчальних закладів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти.

Випускнику професійно-технічного навчального закладу, якому присвоєно кваліфікацію «кваліфікований робітник», видається диплом. У разі здобуття ним повної загальної середньої освіти, видається відповідний документ про середню освіту встановленого зразка. Особі, яка опанувала курс професійно-технічного навчання й успішно пройшла кваліфікаційну атестацію, видається свідоцтво про присвоєння або підвищення робітничої кваліфікації. Випускнику вищого професійного училища, якому присвоєно кваліфікацію «молодший спеціаліст», видається диплом.

Професійно-технічний навчальний заклад — це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їхніх здібностей, інтересів, стану здоров’я. До професійно-технічних навчальних закладів належать:

· професійно-технічне училище відповідного профілю;

· професійне училище соціальної реабілітації;

· вище професійне училище;

· професійно-художнє училище;

· художнє професійно-технічне училище;

· вище художнє професійно-технічне училище;

· училище-агрофірма;

· вище училище-агрофірма;

· училище-завод;

· центр професійно-технічної освіти;

· навчально-виробничий центр;

· центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;

· навчально-курсовий комбінат;

· навчальний центр;

· інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту громадянам.

Професійно-технічний навчальний заклад створюється відповідно до соціально-економічних потреб держави чи окремого регіону за наявності необхідної матеріально-технічної і навчально-методичної бази, відповідних педагогічних працівників. Засновниками професійно-технічних навчальних закладів можуть бути: центральні та місцеві органи виконавчої влади; підприємства, установи, організації та їх об’єднання; громадяни. Професійно-технічні навчальні заклади можуть бути засновані спільно з іноземними фірмами, установами, організаціями й іноземцями, якщо це не суперечить законодавству.

Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності зобов’язані надавати учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики. Порядок надання робочих місць визначається постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики» [8].

Цей Порядок визначає організаційно-правові та педагогічні заходи, спрямовані на забезпечення робочими місцями учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів для проходження ними виробничого навчання та виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг. Переліки підприємств, зобов’язаних надавати учням, слухачам робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики, формуються професійно-технічними навчальними закладами з урахуванням пропозицій підприємств-замовників підготовки кваліфікованих робітників, роботодавців, місцевих органів виконавчої влади і затверджуються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Керівники організацій несуть відповідальність за забезпечення належних умов праці учнів, слухачів на виробництві, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії. Надання робочих місць або навчально-виробничих ділянок для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики з професій, спеціальностей, спеціалізацій, пов’язаних із важкими роботами і роботами зі шкідливими або небезпечними умовами праці, здійснюється підприємствами з урахуванням вимог нормативно-правових актів, що регламентують умови праці й навчання за цими професіями, спеціальностями та спеціалізаціями.

Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів під час виробничого навчання і виробничої практики на виробництві виконують роботи відповідно до навчальних планів та програм. Виробниче навчання та виробнича практика учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів повинні проводитися на базі кращих виробничих підрозділів підприємства, що мають сучасну техніку, високий рівень організації праці, застосовують прогресивні технології.

Для керівництва виробничим навчанням та виробничою практикою залучаються досвідчені інженерно-технічні працівники і кваліфіковані робітники організації. Робота керівників виробничого навчання та виробничої практики, призначених з числа інженерно-технічних працівників і кваліфікованих робітників, може оплачуватися підприємством за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, додатково на термін виробничого навчання і виробничої практики.

За всі роботи, виконані учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, організація нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Нараховані учням, слухачам кошти переказуються для виплати на рахунок професійно-технічного навчального закладу або виплачуються їм безпосередньо організацією не пізніше п’яти днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Організації—замовники підготовки кваліфікованих робітників мають право відповідно до укладених угод перераховувати кошти на зміцнення навчально-виробничої бази, безоплатно передавати для навчальних цілей професійно-технічним навчальним закладам приміщення, споруди, обладнання, техніку, інструменти, матеріали, енергоносії, науково-технічну інформацію, нові технології виробництва тощо, подавати консультаційну технічну і технологічну допомогу та можливість стажування на виробництві викладачам, майстрам виробничого навчання, інструкторам виробничого навчання, проводити роботу з профорієнтації молоді.

Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах є нормативно-правовим актом про організацію професійно-технічної освіти. Він розробляється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти і затверджується Кабінетом Міністрів України [2].

Державний стандарт професійно-технічної освіти — це сукупність державних вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня кваліфікації випускника професійно-технічного навчального закладу, основних обов’язкових засобів навчання та освітнього рівня вступників. Він включає: кваліфікаційні характеристики випускника; типові навчальні плани підготовки кваліфікованих робітників; типові навчальні програми з навчальних предметів, передбачених навчальними планами та з виробничого навчання; перелік обов’язкових засобів навчання; систему контролю знань, умінь і навичок учнів, слухачів та критерії їх кваліфікаційної атестації.

Фінансування професійно-технічної підготовки робітників, соціальний захист учнів, слухачів та педагогічних працівників у державних професійно-технічних навчальних закладах, у межах обсягів державного замовлення, здійснюються на нормативній основі за рахунок коштів Державного бюджету. Установи професійно-технічної освіти та професійно-технічні навчальні заклади інших форм власності утримуються за рахунок коштів відповідних засновників.

Додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані за професійну підготовку громадян понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників, відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами; надання додаткових платних освітніх послуг населенню тощо.

6.4. Управління вищою освітою,
підготовка фахівців з вищою освітою

Вища освіта — рівень освіти, який здобуває особа у навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання і який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [6].

Освітній рівень вищої освіти — характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. Під освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти розуміється характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Вищий навчальний заклад — це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє згідно з законодавством про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може здійснюватися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном. Прийняття громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання і стажування за індивідуальними планами, установлюються спеціальні державні стипендії, створюються умови для навчання за кордоном.

Для управління вищою освітою створюються система органів управління й органи громадського самоврядування, які діють у межах своїх повноважень. Органами державного управління вищою освітою є Кабінет Міністрів України, який через систему органів виконавчої влади здійснює державну політику у галузі вищої освіти. Управління у галузі вищої освіти проводить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки; інші центральні органи виконавчої влади України, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; Вища атестаційна комісія України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; власники вищих навчальних закладів, органи громадського самоврядування.

Структуру системи вищої освіти складають освітні й освітньо-кваліфіційні рівні (рис. 6.2):

 

Рис. 6.2. Структура системи вищої освіти

Неповна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Основними завданнями системи вищої освіти є:

· забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особи відповідно до вимог державних стандартів відповідних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів;

· відтворення, розвиток та передавання новим поколінням досягнень науки, техніки і культури, підготовка їх до самостійної професійної діяльності, формування у населення світоглядних принципів на засадах гуманізму та патріотизму;

· виховання у майбутніх фахівців соціальної зрілості й громадянської активності, почуття відповідальності за долю народу і держави.

Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші [1]. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень — коледж, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) — інститут, консерваторія, академія, університет.

Університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні та інші університети [6].

Академія — вищий навчальний заклад, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Інститут — самостійний вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення.

Консерваторія (музична академія) — вищий навчальний заклад, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва — музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, здійснює наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього чи четвертого рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Технікум (училище) — самостійний вищий навчальний заклад або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитовані вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчальних та навчально-науково-виробничих комплексів, об’єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв і гімназій. Навчальний та навчально-науково-виробничий комплекс є добровільним об’єднанням державних, акредитованих недержавних закладів освіти, заснованих на різних формах власності.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації, що досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу, відповідає міжнародним вимогам стосовно рівня вищої освіти і є провідним серед галузевої групи вищих навчальних закладів, може бути надано статус національного вищого навчального закладу.

Головними завданнями вищого навчального закладу є:

· здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

· проведення наукової, науково-технічної, творчої, мистецької, культурно-виховної та спортивної діяльності як основ підготовки майбутніх фахівців і науково-технічного та духовного розвитку держави;

· забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

· здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестації в акредитованих вищих навчальних закладах;

· вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці та сприяння працевлаштуванню випускників;

· провадження культурно-просвітницької діяльності, підвищення освітньо-культурного рівня населення;

· проведення перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців.

Вищі навчальні заклади незалежно від їх відомчого підпорядкування, організаційно-правових форм господарювання та форм власності розпочинають освітню діяльність лише після отримання ліцензії на надання послуг для здобуття освіти за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями згідно з заявленими напрямами і спеціальностями. Ліцензування здійснюється шляхом експертного підтвердження спроможності вищого навчального закладу провадити освітню діяльність на рівні державних вимог та обсягів підготовки, що відповідають кадровому, навчально-методичному і матеріально-технічному забезпеченню.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти відповідно до державних програм і попиту ринку праці та затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік і навчальні програми спеціалізацій спеціальностей розробляються вищими навчальними закладами у межах ліцензованих спеціальностей, напрямів підготовки та на підставі галузевих державних нормативних вимог до вищої освіти.

Фінансування вищого навчального закладу державної власності здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані вищі навчальні заклади, відповідно до державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів. Діяльність вищих навчальних закладів, що фінансується за рахунок державного бюджету, може проводитися із залученням додаткових джерел фінансування. Залучені позабюджетні кошти спрямовуються на виконання статутної діяльності вищого навчального закладу.

Фінансування діяльності комунального вищого навчального закладу здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів органом виконавчої влади, якому підпорядкований цей навчальний заклад. Фінансування роботи вищого навчального закладу іншої форми власності проводиться його засновником.

Вищий навчальний заклад відповідно до свого статусу може надавати громадянам та юридичним особам платні послуги у сфері освіти і пов’язаних з нею в інших сферах діяльності, якщо це не заважає його основній діяльності. Види, умови та обсяги надання платних послуг державним вищим навчальним закладом підлягають ліцензуванню й контролю.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 61 Закону України «Про освіту» розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг установлюється навчальним закладом з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік [5].

Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг установлюється в договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки. Плата за навчання або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками — помісячно, по семестрам, щорічно.

6.5. Ступеневість професійно-технічної
та вищої освіти, освітньо-професійна післядипломна підготовка

Відповідно до статті 30 закону України «Про освіту» підготовка кваліфікованих робітників, а також молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами. Підвищення кваліфікації, перепідготовки кваліфікованих робітників і фахівців з вищою освітою проводиться за відповідними освітньо-професійними програмами післядипломної підготовки [7].

Освітньо-професійні програми підготовки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — це державні документи, що визначають зміст і нормативний термін навчання та передбачають відповідні форми контролю та державної атестації.

Освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — це державні документи, що визначають цілі освіти у вигляді системи виробничих функцій, типових завдань діяльності та умінь, необхідних для вирішення цих завдань. Зміст навчання — це науково обґрунтований методичний і навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.

Кваліфікований робітник — це освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув спеціальні уміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі економіки.

Професійно-технічна освіта має три ступені. Кожний ступінь навчання визначається теоретичною та практичною завершеністю і підтверджується присвоєнням випускникам робітничої кваліфікації згідно з набутими професійними знаннями, уміннями та навичками. Навчальні плани і навчальні програми кожного ступеня професійно-технічної освіти складаються у такий спосіб, щоб випускники першого ступеня мали можливість продовжувати навчання на другому ступені, а випускники другого ступеня — на третьому. Відповідно до ступенів професійно-технічної освіти встановлюється три атестаційні рівні професійно-технічних навчальних закладів [9].

На першому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування відповідного рівня кваліфікації з технологічно нескладних, простих за своїми виробничими діями й операціями професій, що дає змогу робітникові вільно працювати з раніше вивченими предметами, об’єктами, виконувати конкретні дії, виробничі операції та роботи під контролем робітника з більшим досвідом й вищим рівнем кваліфікації.

Навчання здійснюється шляхом прискореного формування необхідних умінь і навичок в учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів першого атестаційного рівня та шляхом індивідуального чи групового навчання на виробництві, у сфері послуг. Воно не вимагає від учнів, слухачів базової чи повної загальної середньої освіти і здійснюється за навчальними планами та навчальними програмами, що затверджуються відповідним місцевим органом управління професійно-технічною освітою.

Нормативний термін навчання визначається навчальними планами і навчальними програмами, але не повинен перевищувати одного року. Навчання на першому ступені завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається свідоцтво.