Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Загальні закономірності розвитку
Як уже зазначалося, особистість має соціальну, суспільну природу й формується під впливом дій навколишнього соціального середовища, навчання і виховання, під впливом умов життя та діяльності, яку виконує людина. Буржуазні вчені, педагоги та психологи в більшості своїй розглядають процес розвитку дитини з антинаукових позицій і розуміють його неправильно. Неправильно розуміють вони й причини (рушійні сили) розвитку. В основі цих неправильних поглядів лежать класові інтереси — усвідомлене чи неусвідомлене бажання виправдати існуючий капіталістичний лад, класову, расову, соціальну нерівність людей, експлуатацію більшості людей меншістю. , Дехто з буржуазних психологів та педагогів розвиває теорії біологічної зумовленості психічних властивостей та якостей дитини, школяра. Згідно з цими теоріями, кожна дитина має природні, спадкові нахили до розвитку певних якостей, що закладені в її організмі. На основі спадкових, природних особливостей організму й дозрівають ті чи інші якості. Ці природні, спадкові особливості організму мають вирішальний вплив на розвиток, а навчання і „виховання майже нічого не можуть змінити. Тому самою природою зумовлено — бути дитині, школяру сміливим чи боягузом, чесним чи правопорушником, слухняним чи недис-циплінованим, здібним чи нездібним, працьовитим чи ледарем. Інша, зовні протилежна точка зору, навпаки, повністю заперечує будь-який вплив анатомо-фізіологічних природних особливостей організму дитини, що розвивається. Розвиток, вважають прихильники цієї теорії, визначається впливом незмінного середовища (культурного оточення), в якому дитина живе й розвивається. Це культурне середовище зумовлює розвиток, а сама людина є пасивним об'єктом впливу цього середовища. В результаті представники і першого напряму (біологізаторського), і другого напряму (соціологізаторського), незважаючи на зовнішню протилежність позицій, вважають психологічні якості людини зумовленими — спадковими, природними, біологічними особливостями у першому випадку або впливом незмінного культурного середовища — у другому. В будь-якому випадку діти привілейованих, заможних класів немовби перевищують дітей трудящих: у першому випадку за своїми спадковими даними, у другому — за приналежністю до більш високоорганізованого культурного, інтелектуального середовища. Оскільки в пануючих класів і «добра» спадковість, і значно «культурніше» середовище, то цілком природно й розумно, що вони стоять вище за своїм суспільним становищем і керують тими класами, в яких «погана» спадковість і «малокультурне» середовище. В цьому й виражається класова суть зазначених теорій. Вони відверто применшують активну, формуючу роль навчання і виховання, школи і вчителя, вихователя, які нібито не можуть активно формувати якості дитини, школяра, а лише пасивно спостерігають реальний процес розвитку, що не залежить від них, і пристосовуються до нього.
Насправді особистість та її психологічні особливості формуються в дитячому й шкільному віці під вирішальним впливом навчання та виховання, правильної організації життя та діяльності дитини. Радянський педагог А. С. Макаренко особливо підкреслював, що він не знав жодного випадку, щоб повноцінна особистість виникла без здорової виховної обстановки або, навпаки, спотворена особистість склалася при правильній виховній роботі. Звичайно, організовуючи навчання і виховання, необхідно брати до уваги деякі природжені, природні анатомо-фізіологічні особливості дитини, наприклад, особливості її нервової системи. Ті чи інші особливості нервової системи визначають, наприклад, різні шляхи виховання тих чи інших якостей особистості. Відзначалося, що сміливість можна виховати і в представника сильного типу нервової системи, і в представника слабкого типу, витримку — виховати і в представника врівноваженого типу, і в представника неврівноваженого, збудливого типу нервової системи, але різними шляхами, та й міра виховної праці буде різна. На момент народження дитина має деякі природжені особливості вищої нервової діяльності (безумовні рефлекси), які дають їй можливість встановити необхідні життєві стосунки з зовнішнім світом, з людьми, навколишніми предметами. Спілкування із зовнішнім світом і дорослими не тільки забезпечує існування дитини, а й створює умови для формування в неї нових нервових утворень (умовних зв'язків), що в процесі розвитку вдосконалюються, ускладнюються.
І. П. Павлов зазначав, що навчання і виховання — це утворення нових, складних умовних зв'язків та їх систем. Психічний розвиток дитини невіддільний від розвитку її нервової системи, вона, в свою чергу, розвивається від зовнішніх умов, від матеріального світу, в якому живе й діє дитина. Таким чином, провідними в розвитку дитини є не природжені особливості її нервової системи, а ті нові нервові утворення, що виникають внаслідок її життєдіяльності в певних суспільних умовах. Це вказує на провідне значення в розвитку дитини суспільно-історичних умов виховання. Слід відзначити, що добрий фізичний стан дитини створює за всіх інших рівних умов деякі сприятливі умови для психічного розвитку. Зрозуміло, що в здорового й міцного малюка створюються нормальні умови для розвитку. Але міцне здоров'я само по собі ще аж ніяк не може визначити стан і спрямованість психічного розвитку дитини. Постає питання: що є безпосереднім джерелом змін, що відбуваються в психіці? Інакше кажучи, що є безпосередньою рушійною силою психічного розвитку в дитячому, шкільному віці? Марксистська діалектика (вчення про розвиток) відображує загальні закони розвитку, що стосуються природи, спільного життя, мислення — всієї дійсності й застосовні в будь-якій науці. Отже, і при вивченні розвитку дитини, при вивченні розвитку її психіки, її вікових та індивідуальних особливостей треба спиратися на закони діалектики, які були відкриті основоположниками марксизму-ленінізму. Виходячи з діалектико-матеріалістичного розуміння сутності розвитку як боротьби протилежностей, боротьби внутрішніх суперечностей, безпосередніми рішучими силами психічного розвитку дитини, школяра є діалектичні суперечності, що виникають і переборюються в процесі навчання і виховання. До таких суперечностей належать, наприклад, суперечності між новими потребами й можливостями їх задоволення, між зрослими фізичними та духовними можливостями дитини, школяра і старими, усталеними формами взаємовідносин та видами діяльності; між зростаючими вимогами з боку суспільства, колективу, дорослих і наявним рівнем психічного розвитку. Ось як пояснює подолання таких суперечностей психолог А. А. Люблінська на прикладі розвитку мови. Дитина в ранньому віці опановує деяку кількість слів. Вимовляє вона їх неправильно, фрази будувати не вміє. Проте мати її розуміє, і це дає змогу дитині задовольняти свої елементарні потреби. Дитина росте. В неї виникає потреба глибше пізнавати світ, більш змістовно спілкуватися за допомогою мови, обмінюватися думками з іншими людьми. Але бідна мова — малий словниковий запас, неправильна й нерозчленована мова — заважає цьому. Виникає суперечність потреб і можливостей. Суперечність ця розв'язується через розвиток мови в процесі виховання, в процесі спілкування з дорослими. Такі суперечності характерні для будь-якого віку, але набувають своєї специфіки залежно від віку, в якому вони проявляються. Наприклад, для молодшого школяра характерна суперечність між готовністю до самостійної вольової діяльності й ще існуючою залежністю поведінки від наявної ситуації чи безпосередніх переживань. Для підлітка — суперечність між потребою брати участь у житті дорослих як повноправному члену і невідповідністю цьому його можливостей.
Розв'язання таких суперечностей відбувається через формування більш високих рівнів психічної діяльності. В результаті дитина, школяр переходить на більш високий ступінь психічного розвитку. Потреба задовольняється. Та задоволена потреба, як указував К- Маркс, породжує нову потребу. Одна суперечність змінюється іншою — розвиток триває. Згідно з діалектичним розумінням, розвиток не є процес тільки суто кількісних змін, збільшення або зменшення яких-небудь психічних проявів, властивостей та якостей. Кількість переходить у якість. Наприклад, у дитини в період раннього дитинства і в дошкільному віці відбуваються кількісні зміни — збільшується вага та маса мозку, змінюється величина нервових волокон і нервових клітин, зростає рухливість нервових процесів. Ці клітини ведуть до якісних змін — підвищується працездатність нервових клітин, створюються нові можливості для утворення та диференціювання нервових зв'язків, удосконалення рухів дитини, створюються умови для розвитку її психічної діяльності. Психічний розвиток не можна цілком зводити до того, що з віком збільшується обсяг уваги, довільність психічних процесів, смислове запам'ятовування та ін., зменшується дитяча фантазія, імпульсивність у поведінці. Розвиток пов'язаний з тим, що в певні вікові періоди в психіці проявляється якісно нове — так звані новоутворення. До таких новоутворень належить, наприклад, суб'єктивна готовність до шкільного навчання дітей семирічного віку або почуття дорослості у підлітків. Слід відзначити також деякі загальні закономірності психічного розвитку. До них належить у першу чергу нерівномірність психічного розвитку, яка полягає в тому, що за будь-яких, у тому числі найсприятливіших, умов навчання та виховання у дитини, школяра різні психічні прояви, психічні функції і психічні властивості особистості не перебувають на одному й тому самому рівні розвитку. В окремі періоди виникають сприятливі умови для розвитку різних сторін психіки. Деякі з цих умов мають тимчасовий, скороминущий характер. Очевидно, існують оптимальні (найкращі) строки для становлення і розвитку окремих видів психічної діяльності. Такі вікові періоди, коли умови для розвитку тих чи інших психічних властивостей та якостей будуть найбільш оптимальними, називаються сензитивними (тобто чутливими до зовнішніх впливів). Наприклад, для розвитку мови сензитивний період від 1 року до 5 років, для формування багатьох рухових навичок — молодший шкільний вік. Якщо втрачений сензитивний період, то надалі відповідні якості розвиваються з трудом і не досягають досконалості.
Причиною такої сензитивності є і закономірності органічного дозрівання мозку, й та обставина, що деякі психічні процеси та властивості можуть формуватися лише на основі вже сформованих інших психічних процесів та властивостей (так, математичне мислення може формуватися лише на основі досить сформованої здатності до абстрактного мислення), і життєвий досвід. До загальних закономірностей психічного розвитку належать і пластичність (мінливість, піддатливість нервової системи). На величезну пластичність нервової системи вказував І- П. Павлов, підкреслюючи, що все можна змінити на краще, тільки були б здійснені відповідні впливи. На цій пластичності грунтуються найбагатші можливості цілеспрямованої зміни психіки дитини, школяра в умовах навчання і виховання. Пластичність відкриває можливість і компенсації, коли при слабкості або дефектності розвитку тієї чи іншої психічної функції ця слабкість може бути компенсована посиленим розвитком інших функцій. Наприклад, при ослабленні пам'яті цей недолік можна компенсувати великою організованістю і чіткістю діяльності; дефекти зору почасти компенсуються загостреним розвитком слухового аналізатора та ін. Отже, розвиток дитини, школяра — складний діалектичний процес. Він має характерну періодичність, якісні особливості на різних вікових етапах розвитку. В сучасній віковій і педагогічній психології прийнято виділяти такі основні періоди розвитку дитини й школяра: вік немовляти (до 1 року), ранній дитячий вік (від 1 року до 3 років), переддошкільний вік (від 3 до 5 років), дошкільний вік (від 5 до 7 років), молодший шкільний вік (від 7 до 11 років), підлітковий вік (від 11 до 15 років), рання юність або старший шкільний вік (від 15 до 18 років). Кожний віковий період відрізняється своєю істотною характеристикою умов життя, потреб та діяльності, провідними для цього віку суперечностями й характерними психічними новоутвореннями. Кожний період вікового розвитку підготовлений попереднім періодом, виникає на його основі й служить, у свою чергу, основою для настання наступного періоду. Вікову характеристику визначають такі фактори, як зміна становища дитини в сім'ї та школі, зміна форм виховання, нові форми її діяльності й, нарешті, деякі особливості дозрівання її організму. Таким чином, вік є не стільки біологічною, скільки соціальною категорією. У кожному віці наявні тією чи іншою мірою всі основні види діяльності — гра, навчання і праця. Але в різні періоди розвитку роль цих видів діяльності різна, і вони сповнені різного конкретного змісту. Для характеристики віку психологи користуються поняттям провідного виду діяльності. Провідним видом діяльності називається такий її вид, який на даному віковому етапі зумовлює головні, найважливіші зміни в психіці дитини, школяра, в психічних процесах і в психічних властивостях особистості. Для дошкільного віку провідним видом діяльності буде гра, хоч дошкільники в доступних для них формах займаються і навчальною і трудовою діяльністю. В шкільному віці провідним видом діяльності стає навчання, гра втрачає своє провідне значення. З віком зростає значення трудової діяльності. Та й сама навчальна діяльність істотно змінюється. Протягом десятирічного періоду навчання в школі змінюється і її зміст і характер, з кожним роком підвищуються вимоги до учня, з кожним роком все більшу роль відіграє активна, самостійна, творча сторона його навчальної діяльності.
У межах кожного віку спостерігаються великі індивідуальні відмінності. Вони є наслідком, по-перше, індивідуальних варіантів умов життя, діяльності і виховання, по-друге, природних індивідуальних відмінностей (зокрема, відмінностей у типологічних властивостях нервової системи). Нескінченно різноманітні конкретні умови життя, діяльності і виховання — нескінченна різноманітність і індивідуальних особливостей особистості. Враховувати вікові психологічні особливості школярів у навчально-виховній роботі слід обов'язково. Це означає застосування такого ряду педагогічних форм, методів та засобів, які відповідали б особливостям, запитам і можливостям даного віку. Треба враховувати й індивідуальні особливості даної дитини, школяра й застосовувати відповідно до цих особливостей індивідуальний підхід.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 373; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.17.79.59 (0.01 с.) |