Природа пам’яті. Теорії пам’яті людини.

Пам’ять (мнемічні процеси) – це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та послідовному відтворенні досвіду людини.

Природа пам’яті пояснюється в таких теоріях:

1. Психологічні теорії пам’яті.

Асоціативна теорія (основний принцип базується на понятті асоціації, тобто зв’язку між різними психічними явищами – для пам’яті між окремими частинами інформації чи матеріалу, який запам’ятовується). Розрізняють такі види асоціацій: асоціації за схожістю (матеріал запам’ятовується і відтворюється завдяки подібності із іншим матеріалом), за суміжністю (матеріал запам’ятовується шляхом поєднання його з іншим матеріалом в просторі, в часі чи інших параметрах), за контрастом (матеріал запам’ятовується завдяки своїм відмінним характеристикам).

Гештальт-теорія. Згідно з цією теорією, основним принципом пам’яті є не асоціація як окремий елемент, а цілісна організація – гештальт.

Біхевіористична теорія. Представники цієї теорії підкреслюють роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. На закріплення впливають: інтервал між навчанням, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності людей.

Когнітивна теорія. Визначає пам’ять як сукупність різноманітних блоків та процесів переробки інформації (увага, повторення, об’єднання, доповнення, заміна та інші).

Діяльнісна теорія (радянська школа). Згідно з нею, природа пам’яті пов’язується із оволодінням людиною різними видами діяльності. В рамках цієї теорії досліджується здатність людини керувати своєю пам’яттю.

2. Фізіологічні теорії пам’яті. Досліджують фізіологічні механізми пам’яті, базуються на вченні Павлова про закономірності вищої нервової діяльності. Пам’ять визначається як система умовних рефлексів. Встановлено, що пам’ять забезпечується системою спільно функціонуючих блоків мозку: блоки приймання інформації, її переробки та збереження.

3. Хімічна теорія. Прихильники визначають біохімічний рівень пам’яті, вважають, що в її основі лежать специфічні хімічні зміни. Виділяють два види пам’яті: генетичну (пов’язана з ДНК), індивідуальну (РНК).

 

Класифікація і види пам’яті.

1. За змістом матеріалу: рухова пам’ять (запам’ятання та відтворення рухів, є основою рухових навичок), емоційна (зберігає переживання та почуття, пов’язані з подіями минулого), образна (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні уявлення, які узагальнені в певні образи), словесно-логічна (пов’язана з мисленням та мовою, спрямована на запам’ятовування смислу, загального змісту інформації).

2. За характером мети діяльності: мимовільна (здійснюється без спеціальної мети, без вольового зусилля, вона є наслідком певної практичної діяльності), довільна (пам’ять, яка протікає з чітко поставленою метою щось запам’ятати, відтворити, для цього використовується спеціальні мнемотехнічні прийоми).

3. Час закріплення та збереження матеріалу:сенсорна пам’ять (фіксується в периферичних частинах аналізаторів, це миттєвий відбиток різної модальності); короткочасна (утримує та відтворює інформацію, яка надходить із сенсорної пам’яті. Швидке запам’ятання та нетривале збереження інформації – 20-30 секунд); тривала (зберігає людський досвід, забезпечує тривале збереження матеріалу), тривала пам’ять із свідомим доступом і закритим доступом; оперативна пам’ять (запам’ятання в процесі конкретної діяльності, включає елементи короткочасної і тривалої пам’яті); феноменальна пам’ять (відтворення без змін після тривалого зберігання).

4. За усвідомленістю: механічна (запам’ятання внаслідок декількох повторень); логічна (передбачає переробку та осмислення інформації).

 

Процеси пам’яті.

1. Запам’ятання – закріплення нового матеріалу.

2. Збереження – процес, який забезпечує утримання матеріалу в пам’яті.

3. Забування – процес, який визначає втрату чіткості матеріалу, зменшення його обсягу, неможливість відтворення.

4. Відтворення – процес, який відновлює матеріал, що зберігається в пам’яті.