Що не потрібно робити для лікування хронічного гепатиту С з урахуванням рекомендацій доказової медицини

 

Заходи	Клінічні рекомендації	Рівень доказів
Лабораторна діагностика
Кількісне дослідження НСУ-РНК	Не показане хворим на хронічний гепатит С з генотипом, що відрізняється від першого	В, С
Інструментальні методи дослідження
Черезшкірна біопсія печінки	Не показана хворим на хронічний гепатит С з генотипом, що відрізняється від першого. Не проводять у якості рутинного досліджен­ня для повторної оцінки ІГА і СФ у процесі і після закінчення противірусної терапії	В, С

Лікування хронічного гепатиту С має на меті:

• нормалізацію активності трансаміназ у сироватці крові;

• елімінацію сироваточної HCV-PHK;

• нормалізацію та покращення гістологічної структури печінки;

• запобігання виникненню ускладнень (цироз, рак печінки);

• зниження смертності.

1. Для лікування хронічного гепатиту С застосовують інтерферони альфа
(прості або пегіліровані) в комбінації їх з рибавірином.

Схема фармакотерапії залежить від гепатиту HCV і маси тіла пацієнта:

• Рибавірин приймати 2 рази на день після їжі в такій дозі: при масі тіла до 65 кг — 800 мг на добу, 65-85 кг — 1000 мг на добу, більше 105 кг — 1400 мг на добу.

• Інтерферон альфа в дозі 3 млн МО 3 рази на тиждень в/м або п/ш або пе-гінтерферон альфа-2а в дозі 180 мкг п/ш 1 раз на тиждень, або пегінтерферон альфа-2в у дозі 1,5 мкг/кг п/ш 1 раз на тиждень.

Тривалість лікування складає від 6 до 12 міс.

У випадку розвитку декомпенсованого цирозу печінки противірусну тера­пію розпочинають з низьких доз інтерферону альфа (Імлн/МО) з поступовим підвищенням до стандартних, а потім додають рибавірин.

2. Радикальним методом лікування є трансплантація печінки.

 

Прогноз. У хворих, які не лікуються, в 20-30% випадків формується цироз печінки протягом в середньому 20 років. Ризик розвитку гепатоцелюлярної карциноми складає 1,5-7%.

Як не потрібно лікувати хронічний гепатит С з урахуванням рекомендацій доказової медицини [24]

 

Заходи	Клінічні рекомендації	Рівень доказовості
Медикаментозна терапія
Інтерферони-а (стандартний і пегілірований)	Не призначають при:
• Депресії в анамнезі	А
• Нсконтрольованій епілепсії	Немає даних
• Нейтропеніїта тромбцитопенії	Немає даних
• Трансплантації органів	Немає даних
• Декомпенсованому ЦП	А
• Тяжких захворюваннях серця	А
• Неконтрольованому діабеті	А
• Аутоімунних захворюваннях	Немає даних
Аналоги нуклеозидів	Не призначають при:
• Термінальній ХНН	А
• Анемії та гемоглобінопатії	А
• Вагітності	А
• Недотриманні контрацепції під час лікування	А
• Важких захворюваннях серця	А
• У похилому віці	Немає даних
• Неконтрольованій АГ	А

 

Хронічний гепатит Д

Визначення. Хронічний гепатит Д — запальне захворювання печінки, викликане вірусами гепатитів Д і В (коінфекція або суперінфекція), яке про­тікає без покращення впродовж 6 міс. і більше.

Висока розповсюдженість гепатиту Д спостерігається на узбережжі Серед­земного моря, Балканському півострові, в деяких районах Африки та басейні річки Амазонки.

Одночасне захворЕовання НВУ та НОУ на фоні хронічного гепатиту В при­зводить до розвитку гострого гепатиту В+О. Інкубаційний період скадає 4-7 днів.

Патогенез. Реплікація ГГОУ відбувається тільки в межах гепатоциту. Основ­ну роль у патогенезі розвитку хронічного гепатиту-сх відіграє імунологічно опосередкований лізис інфікованих гепатоцитів (не виключена пряма цито-патична дія вірусу).

Класифікації (загальноприйнятої) немає.

В діагнозі вказують виявлені маркери НВУ та НОУ-інфекції, біохімічну та/або гістологічну активність, розвиток цирозу.

Клінічна картина (див. алгоритм 4.26; 4.27) хронічного гепатиту Д, який протікає доброякісно тільки в 15%:

1. У більшості випадків спостерігається швидкий прогресивний перебіг захворювання з розвитком цирозу печінки. Переважно у наркоманів захворюван­ня протікає злоякісно і впродовж від декількох місяців до двох років виникає пе­чінкова недостатність. Однак у деяких пацієнтів функція печінки залишається стабільною протягом десятиріч, незважаючи на розвиток цирозу печінки.

2. Фізикальні ознаки цирозу печінки спостерігаються в 70-80%> хворих че­рез 3-5 років після інфікування.

3. В біохімічному аналізі крові визначають підвищену активність АсАТ і Ал AT.

4. В серологічному аналізі крові виявляють високий титр анти-HDV IgG. Про реплікацію HDV свідчить наявність HDV-PHK у сироватці крові.

5. Інструментальні зміни в печінці такі ж, як при попередніх формах хро­нічного гепатиту В і С.

Лікування. Противірусна терапія лікування хронічного гепатиту D вклю­чає застосування інтерферонів альфа у високій дозі тривалими курсами.

Інтерферон альфа призначають по 5-6 млн ОД щоденно або 10 млн ОД З рази на тиждень в/м або п/ш протягом 48 тиж.

В останні роки опубліковані дані, що пегіінтерферони більш ефективні, ніж інтерферони альфа. Застосовують пегіінтерферон альфа-2а в дозі 180 мкг на тиждень або пегіінтерферон-2в у дозі 1,5 мкг/кг 1 раз на тиждень п/ш впро­довж 48 тиж.

У випадку неефективності противірусної терапії можна не визначено три­вало призначати інтерферони альфа у низьких дозах з метою зменшення прогресування розвитку фіброзу і гепатоцелюлярної карциноми.

Призначення аналогів нуклеозидів доцільне тільки у випадку одночасної реплікації вірусів В і Д [24].

Прогноз. Не лікування хронічного гепатиту D призводить до розвитку ци­розу печінки в 80-85% випадків упродовж 3-5 років. Але інколи декомпенса­ція функцій печінки настає через 10 років і більше.