СН і, II А, II Б, III стадій відповідає хронічній недостатності кровообігу таких самих стадій за класифікацією М. Д. Стражеска, В. X. Василенка.

Відомо, що при ХСН виникає систолічна та діастолічна дисфункція. У хво­рих з ХСН спочатку розвивається діастолічна, а потім систолічна дисфункція.

Систолічна дисфункція зустрічається у більшості випадків гострої та хронічної СН, яка характеризується такими гемодинамічними порушеннями:

— зниженням УО, ХОК, ФВ, дилатацією лівого передсердя, збільшенням кінцево-діастолічного розміру (КДР) > 55 мм;

— підвищенням кінцевого діастолічного тиску — КДТ (тиску наповнення) вЛШ;

— збільшенням кінцево-діастолічного об'єму (КДО) — шлуночкова (міо-генна) дилатація;

— застоєм крові в малому та великому колах кровообігу (відповідно, при ліво- та правошлуночковій СН).

 

Діагностичні критерії діастолічної дисфункції У 25-30% хворих ХСН визначається діастолічна дисфункція шлуночків, яка характеризується такими гемодинамічними змінами:

— значним та раннім підвищенням КДТ (тиску наповнення шлуночків);

— застоєм крові в венозному руслі малого та великого кіл кровообігу;

— малозміненими чи нормальними показниками УО, ХОК;

— відсутністю значної дилатації шлуночків (малозмінений КДО), дилата­цією лівого передсердя;

— ФВ ЛШ>45%;

— концентричною гіпертрофією лівого шлуночка (ГЛШ);

— ознаками порушення діастолічного наповнення при допплер-ЕхоКГ.

Для діагностики первинної діастолічної СН потрібні три підстави: 1) симп­томи СН; 2) збережена або незначно знижена систолічна функція ЛШ (ФВ 45-50%); 3) ознаки порушення релаксації ЛШ, розтяжності ЛШ або діастолічної жорстокості. Крім того, потрібно обов'язково встановити, чи не уражені легені.

1. На початковій стадіїдіастолічної дисфункції 'типовим є порушення роз­слаблення міокарда, яке характеризується зниженням розслаблення міокарда, зменшенням швидкості раннього трансмітрального потоку (Е), компенсатор­ним збільшенням передсердно-залежної швидкості цього потоку (А) і як наслі-^Док — зниженням співвідношенням Е/А. (рис. 2.12).

2. У пацієнтів між порушенням розслаблення і рестрективним типом діа-столічного наповнення співвідношення Е/А і тривалість сповільнення (ДТ) мо­жуть бути не змінені, це псевдонормальний тип наповнення ЛШ. Цей тип від­різняється від нормального зменшенням швидкості Е, що визначається за до­помогою тканинної допплер ЕхоКГ. (рис. 2.13).

3. У пацієнтів з тяжкими хворобами серця може визначатись рестрек-тивний тип наповнення зі збільшенням швидкості Е, скороченням часу спо­вільнення піку Е (ДТ) і помірним збільшенням співвідношення Е/А. Збіль­шена швидкість раннього наповнення ЛШ (Е) зумовлена підвищенням тиску в лівому передсерді, що й призводить до збільшення раннього діастолічного трансмітрального градієнта тиску, (рис. 2.14).

Слід відзначити, що три типи діастолічної дисфункції ЛШ (порушення розслаблення, псевдонормальний і рестрективний) відповідають легкій, серед-ньотяжкій і тяжкій дисфункції.

Відомо, що при діастолічній дисфункції визначається зниження здатнос­ті розслаблення та зменшення розтягнення міокарда — «жорстке» серце. У хворих з ізольованим порушенням діастолічної функції збільшується КДТ, а ФВ та КДО знаходяться в межах норми. При порушенні розслаблення та виникненні зниження розтягнення ЛШ відбувається застій крові в легенях. У результаті обмеження наповнення шлуночків може спостерігатися знижен­ня УО та серцевого викиду, незважаючи на нормальну чи навіть підвищену ФВ. При захворюваннях серця та судин порушення діастолічної функції спо­стерігається в 30% і більше. Перш за все діастолічна дисфункція ЛШ спостері­гається при АГ, ІХС, ГКМП, рестрективних ураженнях серця, амілоїдозі серця та констриктивному перикардиті.

У хворих з систолічною дисфункцією вони можуть погіршувати її функціо­нальний стан.

До клінічних симптомів хронічної лівошлуночкової СН належать: задиш­ка при фізичному навантаженні, ортопное, набряк легень, кардіогенний шок, які супроводжуються застоєм крові в малому колі кровообігу. При хронічній правошлуночковій СН у великому колі кровообігу визначається підвищення пульсації набухлих шийних вен, збільшення печінки, периферичні набряки, а в пізніх стадіях захворювання — накопичення рідини в порожнинах (асцит, гідроторакс, гідроперикардіум).

 

Стадія СН відтворює стан клінічної еволюції даного синдрому, тоді як ФК пацієнта є динамічною характеристикою, що може змінюватись під впли­вом лікування.

Визначення варіантів СН (із систолічною недостатністю ЛШ або із збере­женою систолічною функцією ЛШ) можливе лише при наявності даних ЕхоКГ.

ФК хворого встановлюють за клінічними критеріями, іноді, за необхід­ності, він може бути об'єктивізований даними інструментальних методів дослідження.

 

Приклади формулювання діагнозу:

1. ІХС: постінфарктний кардіосклероз, перенесений Q-IM передньоверхів-кової стінки ЛШ (дата). Хронічна аневризма передньоперегородкової області ЛШ. СН IIА ст., систолічний варіант, III ФК.