Основні способи розмноження ягідних культур

У садівництві використовують насінне і вегетативне розмноження плодових і ягідних культур.

Насінний спосіб використовують в основному у селекційній роботі під час виведення нових сортів, для вирощування сіянців-підщеп.

Особливістю насінного розмноження плодових культур є обов'язкове стратифікування насіння перед висіванням. Фізіологічна суть стратифікації полягає у забезпеченні післязбирального дозрівання насіння, яке відбувається за низьких додатних температур у вологому середовищі.

В умовах виробництва найбільш поширене вегетативне розмноження, яке ґрунтується на здатності плодових і ягідних культур до відновлення (регенерації) втрачених органів або їх частин.

У садівництві використовують такі види вегетативного розмноження, як щеплення, живцювання, відсадками, кореневими паростками, поділом куща, сланкими пагонами тощо.

Щеплення - зрощення частини однієї рослини з іншою. Цим способом розмножують всі деревні та кущові форми плодових і ягідних культур тощо.

Живцювання передбачає укорінення частини пагона (живця) культури. Так можна розмножувати виноград, смородину, аґрус та ін.

Розмноження відсадками передбачає загортання ґрунтом пагона материнської рослини з метою утворення на ньому нової кореневої системи, після чого такий пагін відділяють. Розрізняють вертикальні (айва, парадизка, дусен), горизонтальні та дугові (малина, смородина, порічки та ін.) відсадки.

Кореневими паростками розмножують рослини, які утворюють кореневу поросль (вишня, слива, малина тощо).

Поділом куща можна розмножувати всі кущові форми плодових і ягідних культур.

Сланкими пагонами, або вусами, розмножують рослини, що мають стебла, які стеляться поверхнею землі і здатні у вузлах укорінюватись. У такому випадку на кожному вузлі утворюється нова самостійна рослина. Цей спосіб широко використовують для розмноження суниці садової.

У практиці садівництва із вегетативних методів розмноження найчастіше використовують щеплення, яке є надійним засобом передачі ознак від материнської рослини дочірній.

У щеплених рослин розрізняють верхню (надземну) частину - прищепу, яка виростає з прищепленої бруньки або живця та нижню (підземну) - підщепу. Підщепою може бути сіянець (рослина вирощена із насіння) або вегетативно одержана рослина.

Всі способи щеплення ділять на три групи:

· щеплення живцем (прищепою є живець - частина пагона) - копулірування, за кору, у боковий розріз, у розщіп, у напіврозщіп та інші;

· окулірування, або щеплення вічком, (прищепою є брунька з частиною кори та деревини (щиток));

· наближення, або аблактування, - спосіб щеплення, який полягає у зрощуванні пагонів двох сусідніх рослин, не відокремлених від стовбура.

Добре щеплюються і ростуть біологічно споріднені рослини - яблуня на яблуні, груша на груші тощо. Проте часто щеплюють неспоріднені рослини - грушу на айві, сливу або персик на аличі та ін.

Розмноження садивного матеріалу плодових і ягідних культур проводять на спеціальних ділянках землі - плодових розсадниках.

Промислові технології вирощування абрикоса

Абрикос - культура в наших умовах найбільш теплолюбна і малозимостійка. Рано навесні квіткові бруньки та квітки часто пошкоджуються навіть невеликими морозами. Його недо- ліком є слабка стійкість до хвороб в умовах вологої весни і літа. Він вимагає легких, пухких, суглинкових або супіщаних грунтів, дренованих невеликою домішкою кам'янистих частинок і гравію. З усіх кісточкових - найбільш вимогливий до аерації і тому погано почувається на важких глинистих грунтах. Плоди абрикоса споживаються у свіжому вигляді, йдуть на сушку, а також використовують для консервування.

Основними реєстрованими сортами є: Червонощокий, Син Краснощок.

 

 

№ 11