Педагогічна система герберта спенсера

Людство найбільш успішно розвивалось тільки шляхом самоосвіти

Г.Спенсер

РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ

 

1. Для самозбереження особи: знання фізіології і гігієни, фізичні навички. 2. Для здобування засобів існування: логіка, арифметика, геометрія, механіка, хімія, астрономія, геологія, біологія, суспільствознавство. 3. Для збереження роду і виховання нащадків: знання про характер і звички людини, про закони її життя, тобто фізіологія, психологія, педагогіка. Знання методів виховання повинно входити в коло обов’язкових знань кожного чоловіка і жінки. 4. Для соціальної діяльності: знання історії, суспільства. 5. Для організації розумової діяльності у години дозвілля: естетична підготовка, тобто ознайомлення з мистецтвами.

 

		Принципи та правила: відповідність етапам розумового розвитку дитини; вивчення матеріалу від простого до складного, від конкретного до абстрактного, від практики до теорії; розвиток пізнавальних інтересів дитини; розвиток дитячої самодіяльності. Методи: дослідницькі, практичні.

 

 

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

 

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

 

 

 

			Найбільш успішним є метод “природних впливів”, сформульований Руссо: · вплив самої природи; · приклад дорослих; · метод природних наслідків; · рівноправне партнерство дорослих і дітей; · набуття дитиною власного досвіду; · проходження дитиною в сім’ї і школі історичного шляху політичного законодавства Англії: від деспотизму до конституційності, а потім до все більшого поширення свободи з метою оцінки його переваг.

 

 

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

· правильне харчування; · загартування організму;

· систематичні фізичні вправи; · запобігання розумовому перевтомленню, яке веде до фізичного виродження.

 

ЗАРУБІЖНА РЕФОРМАТОРСЬКА ПЕДАГОГІКА

КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ:

· невідповідність традиційної шкільної практики вимогам економічного та політичного розвитку держав, а саме: нездатність старої школи до розвитку в учнів активності та самостійності, вміння застосовувати набуті знання на практиці, що стало необхідним в умовах швидкого розвитку технічного прогресу;

· потреба у масовій професійній освіті спонукала до принципового перегляду характеру навчання: виникла необхідність розв'язання протиріччя між вузькою спеціалізацією та загальним розвитком особистості; забезпечення якісної освіти в умовах швидкого зростання контингентів в установах обов'язкової освіти, включення знань природничо-наукового характеру в систему середньої освіти для забезпечення її повноцінного характеру;

· поява широкої сукупності нових педагогічних, психологічних та інших антропологічних концепцій, що об'єктивно зумовили можливість реформування освітніх систем у відповідності з вимогами часу.

 

 

МЕТА реформаторської педагогіки: перетворити школу у розвиваюче середовище, що є невід'ємною часткою соціуму, на місце підготовки самостійних, ініціативних ділових людей, що вміють творчо використовувати набуті знання в практичній діяльності.

 

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РЕФОРМАТОРСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ:

· гуманістичний підхід до цілевизначення, яке полягає у цілісному та гармонійному розвитку особистості з розвиненими якостями громадянина та трудівника;

· педоцентричний характер педагогічної системи: зумовленість усіх її компонентів потребами вільного розвитку особистості; дитина з її інтересами як найвища цінність педагогічного процесу;

· розвивальний підхід: спрямованість на оптимізацію взаємодії всіх чинників розвитку дитини - як соціальних, так і біологічних; опора на саморозвиток, урахування його спонтанного та циклічного характеру;

· антропологічний підхід: обґрунтуванняпедагогічних нововведень даними сукупності людинознавчих наук як про психологічні, фізіологічні, анатомічні, патопсихологічні тощо, так і про соціальні, філософські аспекти її життя.