Особливості розвитку освітньої системи у візантії

(ПОРІВНЯНО З ЗАХІДНОЮ ЄВРОПОЮ)

· Відсутність монополії церкви на освіту. Пріоритет світського начала як в державі взагалі, так і в освіті.

· Освітня практика слідувала як античній, так і християнській традиціям, прагнула до їх гармонії. Ідеал освіченого візантійця: людина з класичною освітою, яка поєднує християнсько-православний світогляд з традиційною літературно-гуманістичною освіченістю.

· Формування візантійської культури, освіти на поліетнічній основі: за участю греко-римлян та інших народів Середземномор'я, народів Закавказзя, Малої Азії, Криму, Балкан та ін. Домінуючим залишався грецький етнос. Імперія залишалась грекомовною.

 

 

ЕТАПИ ТА ЗМІСТ НАВЧАННЯ

 

			вища освіта
		середня освіта ("енкиклос педіа")	Пряме продовження вищих шкіл греко-римського світу: У Константинополі заснований в 425 р. -"Аудиторіум" (з ХІ ст. отримав назву Магнавра). Діяв під владою імператора і включав школи: юридичну, медичну, філософську, патріаршу. Головна мета: вивчення античної спадщини. Головний метод: диспут. Ідеал освіти: енциклопедично освічений державний або церковний діяч.
	елементарна освіта "пропедіа"	Приватні, церковні та державні граматичні школи. Мета навчання: формування загальної культури і красномов-ства, розвиток мислення у школярів. Зміст освіти: граматика, риторика, діалектика і поетика. Головний метод: змагання між школярами у тлумаченні текстів та риториці.
домашнє виховання	Школи грамоти - християнізоване продовження еллінської елементарної школи. Зміст освіти: читання текстів античної літератури (Гомер, байки тощо), Псалтирі та житійна література; лічба, церковний спів.
Простонародні сім'ї: трудове виховання, початкова християнська освіта, часто навчання елементам грамоти.	Знатні сім'ї: оволодіння хлопчиком грамотою та основами християнського віровчення під керівництвом педагога-наставника.

ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА У ВІЗАНТІЇ

Специфіка візантійської педагогічної думки полягає у гармонійному поєднанні та злитті античних педагогічних ідей з уявленнями про виховання мислителів східної православної церкви; вона стала містком, що інтегрував загальнолюдські цінності.

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ, ЩО ІСНУВАЛИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

ПЕРШИЙ ЕТАП (ІV-ІХ ст.)

Неоплатоніки (ІV-VІст.) -викладачі Афінської академії, вищих шкіл Малої Азії, Сирії, Александрії - Плутарх Афінський, Прокл, Порфирій, Ямвлих, Едессій Каппадокийський, Аммоній, Дамаскій, Симплікій. Мета виховання визначалася ними як виховання здатності до духовного самовдосконалення і доброчинного життя. Провідні ідеї: нерозривність розумового та духовного виховання, людська душа як частина світової душі.

 

Християнські мислителі І періоду -богослови, Григорій Богослов, Василь Кесарійський (Великий), Максим Сповідник, Іоанн Златоуст, Іоанн Дамаскін.

ВАСИЛЬ КЕСАРІЙСЬКИЙ (330-375) Автор "Шестидніву" - навчального посібника про творення світу за сюжетами Білії. Прихильник ідеї критичного але доброго ставлення до здобутків класичної культури. Основний метод виховання: самопізнання через заглиблення у свій внутрішній світ. Пізнання зовнішнього світу є не самоціллю, а шляхом до пізнання Бога.

ІОАНН ЗЛАТОУСТ (між 344 (або 345) - 407) Один з найбільш відомих проповідників східної християнської церкви. Вважав, що у вихованні людини треба звертатися до “образу Божого в ній” - до її волі, моральної самодіяльності. Отже виховання не може бути насильницьким і знеособленим. Мова вихователя має бути образною, дохідливою, емоційною; конкретно та наочно розкривати зміст того, що вивчається.

ІОАНН ДАМАСКІН (675 - 753) Вважається першим середньовічним схоластом. Головний трактат "Джерело знань"- короткий виклад системи філософських, богословських та педагогічних знань, де розвивається думка про необхідність універсальної енциклопедичної і богословської освіти; подані думки про особливості уяви, пам'яті; методичні рекомендації щодо роботи з книгою, організації диспутів.

 

ДРУГИЙ ЕТАП (ІХ-ХІІ ст.)

Найвидатніші діячі освіти: патріарх Фотій, Михайло Пселл, Лев Математик, Іоанн Італл - сприяли поширенню світської освіченості. Розвивається і напрям монастирсько-аскетичного виховання, до якого належав Симеон Новий Богослов.

 

ПАТРІАРХ ФОТІЙ (820-897) -наставник слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Створив у Константинополі вищу школу-гурток для дітей еліти. Її засадами стали: провідна роль вчителя - енциклопедиста, простота і щирість його взаємин з учнями, універсальний характер освіти, бесіда як основний метод навчання.

СИМЕОН НОВИЙ БОГОСЛОВ (949-1022) Войовничо заперечував світський компонент освіти та школу як заклад освіти, виступав за монастирське навчання, яке є "світом духовного вчительства та учнівства". Мета освіти - не розуміння наук, а розвиток здібності сягати духовним поглядом у світ божественний, тобто містична освіта.

МИХАЙЛО ПСЕЛЛ (1018 - бл.1096) Ідея поєднання світської та релігійної освіти, заперечення крайнощів монастирського виховання. Ідеал вихованості в дусі християнського гуманізму: людина тілесно прекрасна, світськи освічена, здатна захоплюватись красою матеріального світу. Вищим її проявом є християнська твердість розуму, душевне благородство.

 

ТРЕТІЙ ЕТАП (ХІІІ - ХV ст.)

Найвидатніші діячі освіти : Варлаам Калабрійський, Никифор Григор, Феодор Метохит, Георгій Геміст Пліфон - були близькими за своїми поглядами до західноєвропейських гуманістів, продовжували відстоювати ідеали греко-римської освіченості. Активізується аскетично-чернецький рух у вихованні (ісіхазм): Григорій Палама, патріарх Георгій Схоларій.