Доля аблаута в мовах-нащадках

-Найкраще система індоєвропейського аблаута збереглася в давньогрецькій мові (первинний стан було змінено лише вокалізацією складових сонорних)

-В індоіранських мовах через збіг e, o, a зник якісний аблаут, зате дуже добре зберігся кількісний.

-В латині продуктивність не втратило лише чергування повний ступінь - ступінь подовження, а чергування повний ступінь - ступінь редукції і якісний аблаут збереглися лише частково.

-Германські мови також добре зберегли аблаут (з поправкою на деякі зміни голосних), значно розширивши область його застосування в відмінюванні дієслова.

-У балтійських і слов'янських мовах аблаут характеризується розвитком чергування повний ступінь - ступінь подовження, в іншому він в повній мірі зберігся в балтійських, а в праслов'янській був затемнений такими змінами голосних, як монофтонгізація дифтонгів, виникнення носових і скорочених

 

Їдиш склався на ґрунті верхньонімецьких діалектів у взаємодії з семітським (давньоєврейським) і слов'янським елементами. Традиційно ідиш вважається германською мовою, що історично належть до середньо німецьким діалектам верхньонімецької кластера західнонімецької групи

Їдиш почав формуватися в XII—XIII століттях, коли ним розмовляли євреї областей навколо річки Рейн. У цей час у різних куточках Німеччини вже були великі єврейські поселення, що їхні мешканці послуговувалися в побуті німецькою мовою з використанням низки давньоєврейських слів і виразів. З давньоєврейської мови до розмовної мови середньоверхньонімецькими діалектами ввійшла також низка словотворчих моделей і службових слів.

 

. Сьогодні їдишем володіє більш як 2 млн. людей, переважно у Європі, Ізраїлі та США. До масового знищення євреїв під час Другої світової війни ним говорило 11—12 мільйонів осіб.

Ідиш не має статусу державної мови, і взагалі іде суперечка між лінгвістами з приводу того чи являється ідиш взагалі мовою чи діалектом

Західне наріччя

Західний ідиш, які деякі дослідники (напр. П. Векслер) розглядають як окрема мова, на якому євреї говорили в західних областях Німеччини, Швейцарії та Голландії, сьогодні практично мертвий.

Східне наріччя ділиться на три основних діалекти:

- північний (т. зв. білорусько-литовський діалект: Прибалтика, Білорусь, північно-східні області Польщі, захід Смоленської області Росії та частина Чернігівської області Україна),
-південно-східний (т. зв. український діалект: Україна, Молдова, східні області Румунії, передусім - Молдова і Буковина, південна частина Брестської області Білорусі та Люблінського воєводства Польщі)
-центральний (або південно-західний, т. зв. польський діалект: центральна і західна Польща)

Ідиш має експіраторний наголос(на другий склад), і хоча місце наголосу в слові не завжди повністю передбачувано, існує кілька основних характерних розподілів словесного наголосу

Ідиш має експіраторний наголос(на другий склад), і хоча місце наголосу в слові не завжди повністю передбачувано, існує кілька основних характерних розподілів словесного наголосу

Граматична система ідиш в основному слідує моделі німецької мови, але зі значним числом змін. У синтаксисі виникли нові моделі порядку слів. Порядок слів у головному і підрядному реченнях став однаковий. Відстань між іменниками і їх визначеннями, а також між частинами дієслівних фраз було скорочено

Іменники характеризуються чотирма відмінками і трьома родами. Однак родовий відмінок перетворився на присвійний, втративши більшість інших функцій. Німецьке відмінність між слабким і сильним відміною прикметників зникло, але з'явилося нове відмінність між змінними предикативними прикметниками. Багато іменників були розподілені між різними моделями множини.

У дієслові всі часи і способи, крім теперішнього часу дійсного способу, стали утворюватися аналітично. Розвивається чуже строю германських мов послідовне розрізнення досконалого і недосконалого виду; з'явився ряд нових дієслівних форм, що виражають видові і заставні відтінки.

Словник ідиш характеризується наявністю слів різного походження: іврит-арамейських, романських, слов'янських і «міжнародних». Однак механічне віднесення слів цієї мови до їх первинним етимологічним джерелам є вкрай нереалыстичний підхід до особливостей ідишу. Так, слово Менчу (`людина`) формально пов'язане з німецьким словом Mensch, проте в ідиш воно набуло ряд важливих додаткових значень (`службовець`, `надійний, зрілий чоловік`), які втрачаються, якщо виходити з німецького оригіналу «зовнішньої форми» цього слова. Подібні зауваження вірні і щодо слів іншого походження. Так, у слові унтерзогн (`шепотіти на вухо`) і префікс, і корінь нагадують німецькі unter і sagen, проте німецьке слово untersagen не має

 

 

Позначення часу у германських мовах

Таке складне абстрактне поняття як “час” не може мати єдиного спільноіндоєвропейського позначення, тому що воно сформувалось порівняно пізно, уже після розпаду іє спільності, на основі різних конкретних понять.

Але загальними дляя всіх іє. мов є семантичні моделі, за якими найчастіше розвиваються слова зі значенням «час»: крутити, тягтися, іти, рухатися. Окрім цих перелічених понять, у германських мовах це поняття могло утворитися від слів «спокій, зупинка, міра»

Також позначення часу тісно пов’язане з позначенням простору й причинності.

Один з найдавніших герм. позначень часу є корінь *hwil: да. hwil «час» (суч.анг. while), двн. Hwilа «час», дісл. Hvila «постіль, місце спокою»

Ще одним мотивом на позначення часу була сема «різати, відокремлювати»: від іє. *di-to- («відділене») походять да. tid (час, пора року, година) шв.tid (час), двн. Zit (час, пора року).

Поняття «рік» пов’язане з іє.коренем *еі «іти»: англ. Year, гот. Ar, данг.gear, нім. Jahr.

Первісне членування року пов’язане не тільки з погодно-кліматичними умовами, а й із сезонно-польовими роботами. *Wintr- (зима): да, голл.Winter, дісл.Vetr – що означало «волога пора року»

Поняття «осінь» не було, вона вважалась частиною літа: гот.asans (літо,час збирання урожаю)

Давнім позначенням вести було складання основ «довгий» і «день»: да.lengten,двн.lenzin.

Поняття «тиждень» виникло нв основі семи «зміна, чергування»: анг.week, данг.wice. Семантичний розвиток: згинатися-выдхилятися-чергуватися-тиждень.

У германських мовах зберіглася іє.назва ночі (гот.naht,дісл.nott,англ.night), а поняття дня замінено лексемою *dagaz – це слово має велику силу експресії, пов’язане із сонцем.

 

Під префіксом ми розуміємо ту частину слова (морфему), яка в своєму розвитку набула відповідне абстрактне значення і яка ставиться перед словотворчою основою, змінюючи її значення. Префікси як словотворчі форманти зазвичай більш самостійні у фонетичному, морфологічному та семантичному відносинах у порівнянні з суфіксами

Транзитивні дієслова, інакше — перехідні, що виражають дію, спрямовану на якийсь предмет, виражений у реченні прямим додатком.

Пашинський Антон 2330-2АП (203). Тема: причини семантичних змін

 

 

Причини семантичної зміни можуть бути підрозділені на дві групи:

екстралінгвістичні;

Лінгвістичні причини.

Екстралінгвістичні зміни - зміни в "житті мовного співтовариства", в економічній і соціальній структурі, зміни в ідеях і наукових поняттях, способі життя, і т.д. і це відбито в значеннях слова. У багатьох випадках збережені слова, які позначають деякі об'єкти або поняття, які змінилися, але їхнє значення змінене.

Наприклад, автомобіль - Lat. Carrus, що означає - "чотириколісний фургон", але тепер це позначає автомобіль, залізничний вагон (у США), наприклад атом – грец. atomos (неподільний) тепер, позначає досить різне поняття.

 

Лінгвістичні причини -фактори, що діють у межах мовної системи:

Через лінгвістичні причини відбувається небагато змін.

Наприклад, “to starve”- (голодувати) означало «вмирати» й звичайно використовувалося зі словом "голод" (в "умерти від голоду").

Але в 16-ому сторіччі саме дієслово здобувало значення, "щоб умерти від голоду".

Подібна зміна спостерігається в сучасній англійській мові: наприклад, "daily” - щодня (від щоденної газети), щотижня.

 

Дискримінація синонімів.

Загалом це семантичний розвиток слів.

Наприклад, land- земля що означає:

1) тверда частина землі; 2) територія нації.

Коли у Стародавній Анлії слово "країна" було запозичене як її синонім, значення слова "земля" було трохи змінене, і значення "територія нації" прибуло, щоб бути позначеним, головним чином, запозиченим словом "країна".

 

 

Теорія хвиль

 

Йоганес Шмідт (1843 – 1901) — німецький лінгвіст, автор хвильової теорії розвитку мов. У Боні у 1872 р. він опублікував свою працю Die Verwandtschaftsverhältnisse der indogermanischen Sprachen (Родинні відносини індогерманських мов),
у якій представив теорію хвиль, яка є альтернативною теорії генеалогічного древа Шлейхера.

У результаті взаємовпливу суміжних мов і діалектів кордону між ними виявляються не настільки чіткими, виникають подібності, які не можуть бути пояснені спільним походженням. Кожен такий діалект, поступово розвивається в споріднений мову, являє собою поєднання («пучок») хвиль (ізоглос).

Таким чином, у рамках індоєвропейської мовної сім'ї італійські мови (до яких належить, насамперед, латинська) за одними ознаками об'єднуються з кельтськими, за іншими - з німецькими, за третіми - з грецьким. Ці подібності в кожному випадку не обов'язково пов'язані із загальним минулим мов, а можуть пояснюватися більш пізніми контактами на основі територіальної близькості.

Таке мовне явище вчений порівняв з каменем, кинутим у воду, від якого розходяться круги хвиль. На матеріалі народних говорів Шмідт намагався довести, що нові мовні явища поширюються хвилями від певних центрів політично об’єднаної мовної території.

Наприклад, західно-українські діалекти ближчі до польської мови, а східно-українські - до російської.

Сучасні групи мов індоєвропейської сім’ї існували в індоєвропейській мові як її діалекти. Головним доказом правильності цієї гіпотези мав бути факт, що всі індоєвропейські мови, зафіксовані в писаних пам’ятках, поділяються на дві групи: групу “кентум” і групу “сатім”.

Шмідт у своїй схемі розмістив слов´янські народи по колу, справа наліво, зі сходу на захід.

Хоча й теорія хвиль в якійсь мірі вразлива, вона, мабуть, правильно представляє різні можливі шляхи розвитку близькоспоріднених мов і досі мовознавці продовжують обговорювати її.

 

 

 

ШВЕДСЬКА МОВА

Шведська мова сформувалася на основі двох діалектів: свейський та йотський.

Первісна шведська мова виникла у XlVст.

Більш сучасний її варіант з’явився одночасно з індустріалізацією та початком радіомовлення – у 1920 роках.

Шведською мовою розмовляють більше 8 млн. чол.. у Швеції та близько 300 тис. у Фінляндії.

За кількістю мовців займає перше місце серед скандинавських мов та 90-те серед світових. Є державною мовою Швеції. Єдина офіційна мова Аландських островів. Друга офіційна мова в Фінляндії.

Сучасна фонетична система:

У графіці шведської мови використовується латинський алфавіт із доданням 3 літер:

å [о:], ä [э:], ö [ё:].

Є 18 приголосних та 17 голосних звуків.

Розмежування довгих та коротких звуків(як голосних, так і приголосних)

Наприклад:

Такі слова як mor [му:р], så [со:], öde [‘ьо:де] мають довгий голосний, а слова типу röst [рьос:т], mitt [міт:], full [фул:] з подвійним приголосним у складі, мають довгий приголосний.

Відсутні дифтонги або трифтонги.

Структура мови

Яскраво виражений аналітичний характер мови.

Існують тільки два роди: загальний (який об’єднав чоловічий та жіночий) та середній.

Є тільки два відмінки називний та родовий.

Присутній артикль, який вказує на число, рід та означеність/неозначеність слова в контексті.

¢ Неозначений артикль загального роду – “en” (en flicka – дівчина, en dag – день)

Для середнього роду – “ett”, (ett hus – будинок, ett regn - дощ)

¢ Означений артикль дещо відрізняється від інших європейських мов. Він приєднується в кінці слова як суфікс за схемою: іменник + неозначений артикль.

Наприклад: Dag + en = Dagen; Hus + ett = Huset

Іменник у шведській мові має 2 роди – загальний та середній. До загального роду відноситься більше 80% усіх шведських іменників – це слова чоловічого та жіночого родів.

Відмінюється іменник лише за двома відмінками -

Називний та родовий.

Іменник у шведській мові має 2 роди – загальний та середній. До загального роду відноситься більше 80% усіх шведських іменників – це слова чоловічого та жіночого родів.

Відмінюється іменник лише за двома відмінками -

Називний та родовий.

Періоди розвитку: Старошведський (рунічний шведський (lX-Xlll), класичний старошведський (Xlll-XlV), пізній старошведський (XlV-XVl)).

Новошведський (ранній новошведський (XVl-XVlll), власне новошведський (XVlll-сьогодення))

 

 

Немченко Яна, 2330-201 ап

Теорія родовідного дерева

Спочатку прамова стала членуватися на діалектні зони, які стали виділятися як самостійні мови. Розчленовування прамови Щлейхер утілив в родовідному дереві. Процес розпаду прамови двоякий. Прамова членується на дві великі зони: північний ареал германо-балто-слов'янські мови і арио-італо-греко-кельтський ареал. Потім у середині кожного з ареалів відбувається розчленовування на 2 гілки. Гермаино-балто-слов'янські членуються на германські і балто-слов'янські мови. В південній гілці виділяються арійська і італо-греко-кельтські мови. Потім балто-слов'янські поділяються на балтійські і слов'янські; італо-греко-кельтські - на італо-кельтські і греко-албанська мову. На підтвердження цього розчленовування наводиться конкретний мовний матеріал. Мови, що належать до однієї гілки в усіх відношеннях ближче одна до одної, ніж до мов інших гілок. Ця схема родовідного дерева відіграла велику роль у розвитку європейського мовознавства. З іншого боку, вона найчастіше критикувалася. Коли склалося порівняльно-граматичне орієнтування на лінгвістичну географію, відбувалося повне перегруповування всередині цих родовідних гілок. Дерево хиталося. Висувалися нові концепції, які потім теж спростовувалися новими концепціями. Ця проблематика залишається і сьогодні.