Табу в лексиці германських мов

На давніх етапах розвитку й мислення дуже важливу роль у зміні лексичного складу мови відіграло табу, тобто заборона на вживання певних слів і заміна їх іншими словами. Такі заборони були зумовлені в давнині релігійними мотивами (у сучасних мовах табуювання обумовлене головним чином політичними й етичними чинниками.

Табуюванню насамперед піддаються такі поняття, як “ поганий ”, “ лівий ”, “ хворий “, позначення деяких фізіологічних процесів, назв тварин або рослин, що можуть принести нещастя, та інші явища й предмети.

Змія займала особливе місце у міфології, ритуально-магічних уявленнях індоєвропейців, де вона з’являється у вигляді головної фігури підземного царства – Змія, з яким постійно ведуть боротьбу божества та герої. Тому назва змії піддавалася табуюванню: змінювався фонетичний вигляд слова або відбувалася його заміна іншими назвами.

Спільноіндоєвропейською назвою змії був, мабуть, корінь *angh-/eĝh-/ogh- (пор. д.інд. áhi “ змій ”, лат. аnguis “ змія “, прус. angis. У германських мовах релікти цього і.є. кореня зберігаються у назві їжака (є припущення, що їжак спочатку мислився як “ пожиратель змій “): нім. Igel “ їжак ”, двн. igil, да. il, igil, д.ісл. Īgull <* eg-/ig- “ їжак “, “ змія “.

Однак табуїстичні зміни і.є. позначень змії зумовили появу у германських мовах інших слів зі значенням “ змія “. До них відносилося слово *wurm-, що поєднувало значення “ змія “ та “ червяк “:
а. worm “ черв’як “, д.а. wyrm “ черв’як, змія “, нім. Wurm “ черв’як “, д.ісл. ormr “ черв’як, змія “ <*wurmi-/ wurmaz “ змій, черв’як “ (“ той, що звивається ”).

Крім того, у германських мовах утворюються інші евфемістичні назви змії, пов’язані з поняттям “ витися, ізвиватися “: нім. Natter “вуж”,
двн. nātara “ змія “, д.сканд. nādra, д.а. næd(d)re, гот. nadrs “ змія “ <*næðr-/ naðr- “ змія “.
Від поняття “ витися, звиватися “ походить також двн., д.сканд. slango, нім. Schlange “ змія “, англ. snake “ змія “, д.а. snaca, д.ісл. snākr, snōkr “ змія “, нім. Schnecke “равлик”, двн. snahhan “ повзти ”, д.ірл. snaighim “ повзу “, а. sneak “ крастися “.

Крім повної заміни табуйованої назви іншим словом, розповсюдженим типом табу була своєрідна звукова “ шифровка “ позначення того або іншого табуйованого предмета. Такі звукові перекручування можна виявити у позначенні понять “ бджола “, “ гнида “, “ воша “, “ блоха “.

Бджола: а. bee, д.а. bēo, bī, нім. Biene, двн. bini, д.сканд. bina, bīa, норв. bia, шв., датськ. bi, д.ісл. by-(fluga) < герм. *bī-ni-/bij-ōn “ бджола “.
Блоха: д.а. flēah, двн. flōh, д.ісл. flō < герм. *flauh “ блоха “.
Гнида: д.а. hnitu, двн. hniz, д.ісл. gnit < герм. *hnit-.
Воша: д.а., двн., д.ісл. lus.

До табуйованих понять у багатьох мовах відноситься поняття “ труп “. У герм. мовах воно позначається евфемізмом “ тіло “: нім. Leiche “ труп “, двн. līh(h) “ тіло “, д.а. līc “ тіло, труп “, д.ісл. līk “ тіло, труп “, гот. leik “ тіло “ < герм. *līka- “ тіло “. І.є. позначення поняття “ поганий “ *dus- зберігається в герм. мовах у реліктових формах (як дієслівний префікс зі значенням “ розривати, відокремлювати “ – нім. zer-, двн. zur-, д.а. tor-, гот. tuz-) і заміняється новими словами: англ. bad невідомого походження; нім. schlecht < герм. *slihtaz “ гладкий, рівний “.

 

Німецька

1. Німецька мова утворена на основі гермінонських, інгвеонських, та іствеонських діалектів.

Усі діалекти німецької мови розпадаються на дві основні групи: верхньонімецькій нижньонімецькі.

2. Періоди історії німецької мови.

1750—1050: давньоверхньонімецька мова.

1050—1350: Середньоверхньонімецька мова.

1350—1650: Ранньоверхньонімецька мова.

1650: Нововерхньонімецька мова, сучасна німецька мова.

3. Зараз німецькою мовою говорять приблизно 144 млн. людей.

*(перша мова) 120 млн.

*(друга мова) 22 млн.

4. Як одна з офіційних мов.

*Бельгія

*Італія

*Люксембург

*Швейцарія

5. Літературна мова.

Літературна німецька мова утворилася на основі східносередньонімецьких діалектів.

Значний внесок у створення норм літературної мови був зроблений реформатором церкви Мартином Лютером.

6. Звертаючись до класифікації сучасних німецьких діалектів слід передусім відзначити класифікацію В. М. Жирмунського, що грунтується на географо-племінному принципі:

А. Нижньонімецькі (9)

Б. Середньонімецьких (5)

В. Південнонімецьким (9)

Г. Фризька

7. Сучасні варіанти німецької: Австрійська, Швейцарська.

8. Виділяють до національні та національні періоди в розвитку німецької мови.

1. Створення діалектних форм німецької мови Xll – Xlll

2. Латинська мова витіснена німецькою мовою Xlll – XlV

3. Завершується формування норм сучасної літературної німецької мови XVlll

4. Обираються орфоепічні норми на основі сценічної вимови XlX

9. Фонетична система.

1. В німецькій мові є три приголосних звуки, які вимовляють з придихом (з аспірацією). Це вибухові [p], [t], [k].

2. Підвищення напруженості голосних звуків на початку слова або фонеми (кореня або приставки), так званий "твердий приступ".

3. При вимовленні звуку [t] кінчик язика не впирається у передні зуби, а лежить на верхньому передньому піднебінні.

10. Наголос мови.

1. Дієслово в сполученні з обставиною і додатком в українській мові

сильніше наголошене, ніж дієслово в німецькій мові.

2. В українській мові, на відміну від німецької, завершеність думки

відображається зниженням тону.

3. В німецькій мові, запитання відображається

підвищенням тону.

4. У німецькій мові підвищення тону відбувається і на післянаголошених

складах.

11. Аналітична і синтетична.

Відповідно до індексу синтетичності мова може належати до проміжного типу.

Наприклад, німецька мова є проміжною між синтетичними і аналітичними. Тому різні мовознавці відносять її до синтетичних, то до аналітичних мов.

12. Іменник.

1. Іменник пишеться з великої літери.

2. Рід іменників визначається за артиклем (означений (der, die, das, die) і неозначений (ein, eine, ein)

3. Основний засіб утворення множини іменників — суфікси.

13. Дієслово.

1. За функцією в реченні дієслова поділяються на повнозначні, модальні, допоміжні.

2. Дієслово в німецькій мові відмінюється за особами, числами, часом.

3. У німецькій мові існує:

*шість часових форм: презенс, імперфект, перфект, плюс- квамперфект, футур І і футур ІІ;

*три форми способу: дійсний, умовний і наказовий;

*три форми стану: активний, пасивний і статив.

4. Усі ці граматичні форми утворюються від трьох основ дієслова (інфінітив, імперфект, партіцип ІІ).

14. Лексичний склад німецької мови.

1. Доля англійських запозичень в німецькій мові складає 7-9%.

2. Більшість слів, що складають словниковий запас німецької мови, багатозначні.

3. Важкими для сприйняття є омоніми й омофони: mehr-meer, arm-Arm.

4. Наголос є однією зі складових частин матеріально-звукової оболонки слова.

Аблаут –чергування голосних в складі однієї морфеми, голосні часто виступають у вигляді внутрішньої флексії
Наприклад: зб и рати-зб е ру-зб і р

Термін «аблаут» був введений Я. Гріммом, на поч. ХІХ ст., коли він описував граматичні системи індоєвропейських та германських мов.

Аблаут має свої особливості як в германських,так і в інших індоєвропейських мовах. Для інших індоєвропейських мов характерно те,що аблаут зачіпає всі частини слова,на відміну від германських,де аблаут має відношення тільки до ударного складу.

В готській мові існують явища чергування в морфологічних закінченнях іменника.

-В давніх і сучасних германських мовах найбільш характерний прояв аблаута – чергування кореневих голосних при відмінюванні неправильних дієслів, наприклад: англ.: write — wrote — written, нем.: nehmen — nahm — genommen.

-Ці чергування зводяться до загальноєвропейського чергування ĕ — ē — ŏ — ō — нуль звуку, так само, як це відбувається у російській мові.

Окрім індоєвропейських мов, аблаут також зустрічається в афро-азіатських та картвельських мовах.

Явище внутрішньої флексії також зафіксоване в мовах алтайської та уральської мовної сім’ї.

-У відмінюванні іменників аблаут зустрічається дуже рідко, він більш розповсюджений у відмінюванні дієслів.

-У системі дієслова у презенсі використовується повний ступінь, у причастях із суфіксом –to- нульовий.

-Крім того, якісний аблаут слугував для утворення віддієслівних іменників.

Польський вчений Курилович розробив наступну періодизацію праіндоєвропейського аблаута:

• чергування е/о

• поява чергування e/∅ у результаті зникнення вокалізації редукованих голосних е та о.

• виникнення ступеню подовження

Гамкрелідзе та Іванов вважають, що для найдавнішого стану праіндоєвропейської мови можна реконструювати тільки два ступені - повний і нульоий.