Iіi. Відомості з мови й правопису.

Відомості з мови. У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, її спорідненість з російською. Український мовний матеріал, що вивчається у 3-4 класах, має як спільне, так і відмінності з відповідним матеріалом російської. Урахування спільного в обох мовах дає змогу здійснювати міжпредметні зв’язки й уникати зайвого дублювання. Спільні в обох мовах знання й уміння з мови активізують в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. За­своєнню підлягають лише терміни та опорні слова, які використовуються під час відповідей на запитання, що дає можливість вільно оперувати знаннями.

Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов не так уже й багато (однаковими є майже усі граматичні по­няття), врахування цього факту в обох мовах вивільняє багато часу, який за інших умов витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного спрямування. Відпрацьовуються навички пра­вильного користування словом з точки зору орфоепії та граматики, проводиться робота над збагаченням словни­кового запасу як окремими словами, так і граматичними конструкціями, усталеними виразами, прислів'ями й при­казками та їх доречним вживанням у мовленні. Особлива увага має надаватися лексичній та граматичній сполучува­ності слів, зокрема, у випадках розбіжностей у російській та українській мовах (открыть дверь — відчинити двері, благодарю тебя — дякую тобі), вживанню прийменників, займенників, якісних прикметників вищо­го й найвищого ступенів, прислівників (без уживання термінів, практично). Відпрацьовуються уміння будувати речення різних типів, поширювати їх, уживати в мовленні, склада­ти тексти різних видів з орієнтацією на слухача або чита­ча.

Факти, які не збігаються, потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом умінь і навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння та навички потребують корекції (поправки) відповідно до закономірностей української мови. Зазначений підхід до організації навчального процесу на уроках української мови зобов’язує вчителя домагатися міцності знань з російської і забезпечення певної відстані в часі (2-3 уроки) між опрацюванням ідентичних тем на уроках російської й української мов.

Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки уміння практично застосовувати ці знання в процесі усного й писемного мовлення.

Правопис. У 3-4 класах учні оволодівають елементарними правилами української орфографії, у них фор­муються відповідні уміння і навички.

Більшість орфографічних правил української мови ма­ють фонетичну основу, тому їх засвоєння має відбувати­ся з опорою на знання з фонетики (в українській мові звук [ц'] м’який, тому після нього вживається м’який знак) та уміння літературної вимови.

Порівняльний аналіз змісту орфографічних правил в обох мовах дозволив визначити пра­вила, зміст яких повністю збігається в обох мовах; правила, зміст яких збігається частково (найбільша група, яка має різні варіанти збігу й розбіжностей), і прави­ла (невелика кількість), що регулюють написання, властиві лише українській мові. Методика засвоєння кожної групи таких правил різна. Найскладнішими з них є правила другої групи, оскільки процес формування правописних умінь у цих випадках зазнає інтерференційного впливу нави­чок з російської мови, що призводить до численних поми­лок. Тому орфографічні уміння повинні постійно підтримуватися шляхом систематичного повторення і вправляння у письмі (словникові поясню­вальні й попереджувальні диктанти, вправи на кла­сифікацію слів за правилами орфографії тощо). З метою попередження інтерференції на етапі пояс­нення рекомендується використовувати прийом відкрито­го міжмовного зіставлення типу: у російській мові – в українській мові. Під час формування орфографічних умінь продов­жується робота над удосконаленням навички вживати українські букви і, и, е, є, ї, ґ. Важливо формувати графічну й орфографічну пильність учнів, використовуючи відповідні віршовані тексти для зорових і зорово-слухових диктантів, а також уміння самоперевірки й самоконтролю записаного.

Правила, які мають складну алгоритмічну структуру (ненаголошені е, и, позначення одзвінчених приголосних у середині слів (боро[д´]ба)), збігають­ся за своїм змістом в обох мовах, тому основна увага має зосереджуватись на умінні діяти за правилом та збага­ченні словникового запасу.

У 3-4 класах учні мають засвоїти слова, написання яких не збігається в російській і українській мовах, однак в українській мові не регулюється певними правилами. Такі слова потребують систематичного введення у вправи, які виконуються на уроці. Крім того, з метою пе­ревірки якості засвоєння їх включають у перевірні й контрольні роботи. Такі слова подані у "Додатку 2".

Пунктуаційні вміння (уживання розділових знаків у кінці речення та всередині перед а, але (рос. но), а також у реченнях з однорідними членами) збігаються в російській і українській мовах, тому учні застосовують уже сформовані уміння вживати розділові знаки й під час письма українською мовою.

Оскільки на уроках української мови формуються всі види мовленнєвої діяльності, важливо, щоб учитель відводив необхідний час на їх розвиток, навчав працювати з довідниковою літературою, передусім словниками.

 

ПРО­ГРА­МИ

Клас

Усний курс української мови

(105 годин (3 год. на тиждень). Резервний час – 2 год.)

Сфери й теми мовленнєвої діяльності: особистісна (Хто я? Іграшки, дитячі ігри. Мої друзі. Знайомство. Ввічливість. Родина. Людина, частини тіла (гігієна); навчальна (Школа. Клас. Навчання. Шкільне приладдя); соціально-побутова (Дім (квартира). Меблі. Посуд. Їжа. Одяг. Взуття. Супермаркет. Лічба (до 10); сфера "Природа" (Пори року (від­по­ві­д­но до ка­ле­н­да­р­них дат). Погода. Кольори. Тваринний світ. Охорона природи); публічна сфера (Україна – багатонаціональна держава. Державні символи. Українська мова – мова української держави. Місто (село). Транспорт).

І. Мовленнєва лінія

Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
–	1. Аудіювання Організація слухової уваги до українського мовлення.	Учень (учениця): – зо­се­ре­дже­но слу­хає мо­в­лен­ня вчи­те­ля і виявляє інтерес до сказаного;
–	Сприймання на слух і розрізнення: – рядів слів, спі­ль­них для ро­сій­сь­кої та укра­ї­н­сь­кої мов, які від­рі­з­ня­ють­ся пе­в­ни­ми фо­не­ти­ч­ни­ми озна­ка­ми: звуками ([рΛса] – [ро­са], [ч'ай] – [чай]); місцем наголосу (доска - дошка, игрушка - іграшка);	– роз­рі­з­ня­є за фонетич­ними відмінностями та місцем наголосу сло­ва ро­сій­сь­кої й укра­ї­н­сь­кої мов;
–	– роз­пі­зна­ван­ня знайомих і но­вих слів у реченні й невеликому тексті та вста­но­в­лен­ня їх зна­чен­ня з орі­є­н­та­ці­єю на зміст речень.	– розпізнає знайомі та нові слова в реченні, невеликому тексті та встановлює їх значення з орієнтацію на зміст речення; –
–	Сприй­мання на слух і ро­зу­мін­ня: – за­вдань та інструкцій учи­те­ля;	Сприймає на слух і розуміє: – завдання й інструкції вчителя;
–	– сприйнятих на слух та розпізнавання скоромовок і загадок, віршів; оповідань і казок;	– слу­ха­є те­к­с­ти рі­з­них жа­н­рів (вірші, скоромовки, загадки, оповідання, казки) і роз­рі­з­ня­є їх; – розуміє,про ко­го роз­по­ві­да­єть­ся в те­к­с­ті, що роз­по­ві­да­єть­ся;
–	– правил гри;	– ви­ко­ну­є дії від­по­ві­д­но до ін­стру­к­цій та правил гри;
–	– про­чи­та­них учителем або роз­ка­за­них ним не­ве­ли­ких ві­р­шів, ури­в­ків з ка­зок, опо­ві­дань; – розвиток оперативної пам’яті: запам’ятовування рядка слів (5-6), 2-4-рядкових віршів, загадок, скоромовок, початку і кінця тексту.	– від­по­ві­да­є на те­с­то­ві за­пи­тан­ня за змістом сприйнятого тексту; – за­па­м’я­то­ву­є слова, не­ве­ли­кі ві­р­ші, ско­ро­мо­в­ки, за­га­д­ки, сприй­ня­ті на слух, розрізняє їх, а також по­ча­ток і кі­нець те­к­с­ту, по­слі­до­в­ність роз­ви­т­ку по­дій у ньо­му (що бу­ло спо­ча­т­ку і що – по­тім).
–	2. Го­во­рін­ня 1. Діалогічне мовлення Учасники діалогу. Ситуації мовлення. Правила поведінки, ввічливість. Формування умінь: – відповідати на запитання вчителя і самим ставити запитання;	Учень (учениця): – знає правила поведінки, слова ввічливості; – розуміє запитання і відповідає на них, сам ставить запитання;
–	– відтворювати діалог;	– відтворює діалог казкових героїв, правильно інтонуючи його;
–	– звертатися один до одного і до вчителя, уживаючи слова-звертання й етикетну лексику;	– уживає слова-звертання й етикетну лексику під час діалогу;
–	– всту­па­ти в ді­а­лог і під­три­му­ва­ти йо­го;	– будує та підтримує діалог, який складається з 3-4 реплік, враховуючи етикетну лексику;
–	– від­по­ві­дати, що зо­бра­же­но на ма­лю­н­ку, ­ста­ви­ти за­пи­тан­ня за його змістом, вжи­ва­ю­чи пи­та­ль­ні сло­ва (хто? що? де? ко­ли? зві­д­ки? який (-а, -е)? що ро­бить (-в, -ла)?);	– відповідає на запитанняза змістом малюнка, самостійно формулює запитання;
–	– будувати діалог за змістом ситуа­тивного малюнка, уявною ситуацією;	– будуєдіалог за змістом ситуації, зображеної на ситуативному малюнку;
–	– за­пи­тува­ти, щоб оде­р­жа­ти ін­фо­р­ма­цію про: іме­на ді­тей, та­та, ма­ми, бра­ти­ка, се­с­т­ри­ч­ки; хто з ким дру­жить, хто в яку гру гра­єть­ся; де хто жи­ве (на якій ву­ли­ці, у яко­му мі­с­ті, се­лі); хто (що) який?, що ро­бить?	– запитує українською мовою, щоб одержати інформацію про когось з однокласників, батьків, місце помешкання тощо;
–	– запрошувати до гри (прогулянки, додому в гості); – привітати зі святом, днем народження;	– вміє запросити, привітати, вживаючи етикетні слова та мовленнєві формули;
–	– висловити згоду, відмову, незгоду;	– вміє висловити згоду–незгоду, відмову.
–	2. Монологічне мовлення Формування умінь: – роз­по­ві­да­ти на­па­м'ять ско­ро­мо­в­ки, ві­р­ші, за­га­ду­ва­ти за­га­д­ки; – розповідати за аналогією; – пе­ре­ка­зу­ва­ти сприй­ня­ті на слух те­к­с­ти (не­ве­ли­кі опо­ві­дан­ня, ка­з­ки чи їх ури­в­ки); – пе­ре­по­ві­да­ти правила-ін­стру­к­ції до ігор та бра­ти участь у них; – бу­ду­ва­ти зв’я­з­ні ви­сло­в­лю­ван­ня (2–3 ре­чен­ня) на ма­те­рі­а­лі ма­лю­н­ків до те­к­с­тів та тем, які ви­вча­ли­ся; – роз­по­ві­да­ти з допомогою вчителя про се­бе і свою ро­ди­ну, улю­б­ле­ну іг­ра­ш­ку, по­дру­гу, дру­га чи дру­зів то­що.	Учень (учениця): – роз­по­ві­дає на­па­м'ять вірші, скоромовки, загадує загадки; – розповідає за аналогією; – переказує сприйнятий на слух невеликий текст чи уривок;   – вміє переказати правила гри і бере участь у ній;   – складає розповідь (3-4 речення) за змістом малюнка, спостереженнями;   – розповідає про себе, свою родину, друга (подругу), іграшку, домашню тварину тощо.

ІІ. Мовна лінія (протягом року)

Зміст навчального матеріалу	Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загально­освітньої підготовки учнів
–	1. Лексичні знання Формування словникового запасу учнів у зв’язку із сферами та темами мовленнєвої діяльності (до 8 слів на кожному уроці). Засвоєння міжтемної лексики: – вказівних слів (ось, це, ця, цей); – прийменників до, біля, під, над, з зі словами-назвами предметів і займенниками; – особових займенників та їх форм (без уживання термінів) (я, мене́, до ме́не, ти, тебе́, до тебе, він, його, до нього, вона, її, до неї, воно, ми, ви, вони, їх тощо); – присвійних (мій, моя, моє, мої); – питальних (хто? що? який? яка? яке? скільки? коли? куди? де? що робить (-в, -ла)?); – слів на позначення дії та місця дії (йти, бігти, читати, писати і под.; тут, там, скрізь); – кількості (багато, мало, кілька); – часових відношень (вчора, сьогодні, завтра, торік, минулого року); – ознак предметів за кольором (червоний, білий), величиною (великий, малий), формою (круглий, довгий), смаком (солодкий, гіркий, смачний); – стверджувальних та заперечних слів (так, ні, ніколи, згоден, незгоден і под.);	Учень (учениця): – засвоїв слова зазначеної тематики та міжтемні слова; – правильно і доречно вживає їх у процесі мовлення;
–	– форми звертання до дітей і дорослих.	– знає форми звертання;
–	Засвоєння етикетної лексики (слів вітання й прощання, подяки і вибачення), словесних формул на вираження побажання, поздоровлення, запрошення, згоди/незгоди[1].	– знає й використовує етикетну лексику й словесні формули;
–	Розрізнення міжмовних омонімів (гóрод – горóд, место – місце – місто і под.).	– розрізняє значення слів, що є міжмовними омонімами (без уживання терміна);
–	Засвоєння найбільш уживаних слів близьких і протилежних за значенням (синонімів і антонімів: будинок, хата, дім; сміливий, хоробрий; великий – малий, багато – мало, довгий – короткий, швидко – повільно).	– засвоїв слова, близькі і протилежні за значенням;
–	Засвоєння слів – назв держави, столиці, державних та народних символів. Засвоєння етнокультурознавчої лексики, народних виразів.	– засвоїв слова-назви держави, її столиці, української народної і державної символіки слова на позначення предметів побуту;
–	2. Орфоепічні вміння Ознайомлення з термінами: наголос, склад, голосні і приголосні звуки; – дотримання наголосу;	Учень (учениця): – розуміє терміни, уживає їх під час відповідей; – дотримується наголосу в словах української мови;
–	– чі­т­ка ви­мо­ва зву­ків [о], [а] не­за­ле­ж­но від мі­с­ця на­го­ло­су; – тве­р­да ви­мо­ва зву­ка [ч]; – м’я­ка ви­мо­ва зву­ка [ц']; – дзві­н­ка (не оглу­ше­на) ви­мо­ва дзві­н­ких при­го­ло­с­них (крім [г] у де­яких сло­вах у кі­н­ці та се­ре­ди­ні слів); – ви­мо­ва не­скла­до­во­го [ў] на мі­с­ці бу­к­ви в після голосних на початку та в кінці складу і перед приго­ло­сними (на початку слова): а в ­то­бус, ска­за в, в читель; – ви­мо­ва фри­ка­ти­в­но­го зву­ка [г] у сло­вах з цим звуком та за­кін­чен­нях при­кме­т­ни­ків -ого (си­ньо­го, бі­ло­го);	– розрізняє звуки російської та української мов; – правильно вимовляє голосні й приголосні звуки української мови;
–	– вимова звука [ґ] у найуживаніших словах української мови (ґанок, ґуля, ґудзик, ґедзь, аґрус, ґелґотати тощо); – ви­мо­ва аф­ри­ка­тів [дж], [дз],[дз'].	– знає слова, у яких вимовляється звук [ґ], і правильно вимовляє їх; – знає слова, у яких вимовляються аф­ри­ка­ти [дж], [дз],[дз'].
–	3. Граматичні вміння (практично)	Учень (учениця):
–	Практичне вживання кли­ч­ного відмінка під час зве­р­тан­ня. Уживання за­кін­чен­ь іменників ж. р. -ою, -ею (-єю),та при­й­ме­н­ника з: з ма­м ою, з ба­бу­с ею; – за­кін­чен­ня -і іменників (на мі­с­ці рос. -е): на ві­к­ні, на сто­лі, на стіні.	– знає форми звертання до дітей і дорослих; – розрізняє граматичні форми слів російської й української мов; – відповідає на запитання хто? що? з ким? де?, правильно вживаючи граматичні форми слів – назв предметів;
–	Спостереження за змі­ню­ван­ням го­ло­сних [о, е – і] та при­го­ло­с­них [г, к, х – з′, ц′, с′] в окре­мих най­ча­с­ті­ше ужи­ва­них іменниках під час їх змінювання (стіл – на сто­лі, ру­ка – у ру­ці, но­га – на но­зі, сто­рі­н­ка – на сто­рі­н­ці, до­ш­ка – на до­ш­ці [до­с'ці]) і вживання таких слів під час побудови словосполучень (рана на нозі, крейда у руці);	– змінює голосні і приголосні у словах з чергуванням [о – е, і], [г, к, х – з´, ц´, с´] під час побудови словосполучень з ними;
–	– за­кін­чен­ня іменників у множині -ах, -ях (М.в. з при­й­ме­н­ни­ком по): по до­ро­г ах, по сте­ж­к ах, по мо­р ях; – фо­р­ма мно­жи­ни у таких слів: син – (мої) си­ни, брат – (мої) бра­ти, де­ре­во – (ті) де­ре­ва, две­рі – (до) две­рей, над дверима, але: ли­с­тя, ко­лос­ся (одн.): жо­в­те ли­с­тя, зо­ло­те ко­лос­ся, світле волосся (світлим волоссям);	– відповідає на запитання по (на) чому?, правильно вживає форми слів – назв предметів з -ах, -ях (замість рос. -ам, -ям); – уміє правильно вживати форму множини та однини у зазначених словах;
–	– се­ре­д­ній рід слів – на­зв ма­ле­нь­ких іс­тот: ве­д­ме­жа, со­ба­ча, те­ля, по­ро­ся; – граматичні форми: нема ведмежати, йду до телятка, але граюся з щеням;	– засвоїв слова на позначення назв маленьких істот, розуміє відмінність їх у роді (у рос. мові – чол. рід, в укр. – середній), правильно вживає їх у мовленні;
	– родові за­кін­чен­ня при­кме­т­ни­ків -а, -я, -е, -є (ж. і с. р.): зо­ло­т а, си­н я; зо­ло­т е, си­н є; – закінчення -ому (ч. і с. р.) – закінчення -і прикметників (Н.в. мн.); – закінчення -ої, -ій, -ою у прикметниках жіночого роду;	– правильно вживає початкову форму слів – назв ознак ж. і с. роду; – вживає закінчення -ому (синьому); – уживає закінчення -і (мн.) білі, сині; – закінчення -ої, -ій, -ою у словах – назвах ознак ж. роду: білої, білій, білою, квіткою;
	– фо­р­ми осо­бо­вих за­йме­н­ни­ків з при­й­ме­н­­ни­ка­ми: я, менé, до мéне, без мéне, зі мною; ти, тебé, до тéбе, з то­бою, без тéбе, у ньóго; а та­кож при­свій­них (мій, мо­го, моє, мої);	– вживає особові займенники у різних формах, розповідаючи про себе або когось із своїх друзів, а також форми присвійних займенників
	– ви­щий і най­ви­щий сту­пінь де­яких при­кме­т­ни­ків: га­р­ний – кра­щий – най­кра­щий, по­га­ний – гі­р­ший – най­гі­р­ший; до­б­рий – до­б­рі­ший – най­до­б­рі­ший; ви­со­кий – ви­щий, ни­зь­кий – ни­ж­чий, тов­с­тий – то­в­щий;	– розповідаючи про когось, щось, вживає форми прикметників вищого і найвищого ступенів;
	– дієслівні форми ІІІ ос. одн. -е, -є (пише, читає), -ить, -їть (ходить, біжить, стоїть); – дієслівні форми І ос. мн. -емо, -ємо, -їмо (пишемо, читаємо, стоїмо); – дієслівні форми ІІІ ос. мн. ­­-уть, -ють (пишуть, читають), -ать, -ять (біжать, стоять); – су­фікс -в у дієсло­вах ч. р. ми­ну­ло­го ча­су: пі­шов, ска­зав, взяв.	– розповідаючи про того, хто виконує якусь дію, правильновживає українські дієслівні форми.

ІІІ. Соціокультурна лінія

Зміст навчального матеріалу	Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загально­освітньої підготовки учнів
	Україна – багатонаціональна держава. Українська мова – державна мова. Київ – столиця України.     Імена найвизначніших українських письменників (Т. Г. Шевченко). Українські дитячі імена (Михайлик, Іванко, Галинка, Марійка). Форми звертання до дітей і дорослих (Михайлику, Галинко, Маріє Іванівно, Іване Петровичу). Етикетна лексика. Уміння розігрувати соціальні ролі (учень – учитель, учень – бібліотекар, учень – перехожий, учень – продавець).   Українська народна культура: рушник, вишиванка, віночок. Народні рослинні символи: калина, верба. Традиції і свята: свято Миколая, Василя (Новий рік), Різдво (колядки, щедрівки), Великдень, писанки	Учень (учениця): – знає, що Україна – незалежна держава, столиця України – Київ, що в Україні живе багато народів різних національностей, що українська мова є державною і вивчається у всіх школах; – знає, хто такий Шевченко Т. Г. – знає особливості українських дитячих імен і форми звертання до дітей і дорослих, вміє звернутися;   – уміє встановлювати соціальні контакти (звернутися, вживаючи етикетну лексику, подякувати, вибачитися, спитати дозволу, запросити тощо); – знає українські обереги, рослинні символи, українські народні традиції і свята.

 

Клас