Вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні

Програмна анотація. Сутність міжбюджетних відносин. Особли­вості української політики фінансового вирівнювання. Передумови збалансованого економічного розвитку регіонів. Сутність моделі стимулювання розвитку регіонів та депресивних територій. Еко­номічна теорія бюджетного федералізму. Концепція реформування міжбюджетних відносин.

Рекомендована література

1. Бюджетний кодекс України. — К.: Велес, 2004. — 64 с

2. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг.ред. В Федосова. — К.: КНЕУ, 2004 — 864 с.

3. Василик О. Д., ПавлюкК. В. Бюджетна система України: Під­ручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с.

4. Голинська О. В. Програмно-цільовий метод як інструмент вдос­коналення бюджетних відносин в Україні / Фінансова система України: 36. наук, праць. — Острог: В-во «Національний універси­тет «Острозька академія», 2005. — 4.1. — С ЗО—37.

5. Луніна І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до впровадження реформ // Економіка України. — 1998. — № 3 — С 31—41.

6. Опарін В. М., Малько В. І., Кондратюк С. Я. Бюджетна систе­ма. — К.: КНЕУ, 2000. — 208 с

7. Павлюк К. В. Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини // Фі­нанси України. — 1996. — № 6. — С 24—37.

8. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних кра­їн: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2003. —523 с.

9. СидорчукА. А. Міжбюджетні відносини в Україні: програма реформування / Фінансова система України: 36. наук, праць. — Острог: В-во «Національний університет «Острозька академія» 2005. —Ч. 1. —С 191—197.

10. Сучасні проблеми бюджетної системи // Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми. М-ли наук.-практ. конф. — Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004

— С 3—166.

11. Швець В. Я. Концептуальні підходи до вдосконалення сис­теми міжбюджетних відносин // Фінанси України. — 2005. — № З

— С 23—31.

Бюджетний кодекс України (ст. 81) визначає, що міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Респуб­лікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення

відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та за­конами України.

Взаємовідношення елементів бюджетної системи України ви­пливають з принципу єдності й проявляються у взаємодії бюдже­тів усіх рівнів. Взаємодія здійснюється способом розподілу між бюджетами регульованих прибуткових джерел, створення та час­ткового перерозподілу цільових фондів. У результаті здійснення міжбюджетних відносин має досягатися раціональний розподіл грошових ресурсів у межах бюджетної системи з метою збалан­сування всієї фінансової системи.

Питання реформування системи міжбюджетних відносин шляхом економічних перетворень та проведення зваженої регіо­нальної політики виходять на перший план у процесі просування України шляхом євроінтеграції. Така необхідність визначається перш за все значними відмінностями в рівнях економічного й со­ціального розвитку її регіонів. Новітня історія країни, що бере свій початок з 1991 року — року набуття незалежності, позначе­на змінами, які змусили органи влади усіх рівнів звернути увагу на цей напрям державної економічної та фінансової політики. Зважаючи на те, що формування і реалізація регіональної політи­ки через систему міжбюджетних відносин — завдання нелегке, навіть для країн з розвиненою ринковою економікою, труднощі, які існують в управлінні територіальним розвитком та його регу­люванні в Україні, часом важко й оцінити.

Соціально-економічні процеси на регіональному та місцевому рівнях розвиваються дуже швидко, а тому зволікання з прийнят­тям нової парадигми управління регіональним розвитком і роз­робленням адекватної їй системи міжбюджетних відносин як ос­новного інструменту її впровадження ставить під загрозу темпи економічного зростання та соціальну стабільність у державі. На­явна в Україні структура міжбюджетних відносин зайшла у супе­речність із життєвими реаліями.

Вузловим питанням є визначення концепції реформування міжбюджетних відносин на сучасному етапі ринкових реформ. Від того, яким буде співвідношення функцій щодо регіонального розвитку між центральними й місцевими органами влади в Україні, а відтак, і розподіл бюджетних коштів між ланками бю­джетної системи, залежать якість та швидкість просування еко­номічних реформ як у регіонах, так і в країні в цілому.

На жаль, до останнього часу політика фінансового вирівню­вання в Україні спрямовувалася переважно на вилучення коштів

з бюджетів економічно розвинених регіонів з метою створення фонду фінансового вирівнювання для підтримки депресивних ре­гіонів. Керівною ідеєю політики фінансового вирівнювання став принцип забезпечення «єдиних стандартів та умов розвитку», ре­алізація якого йде врозріз з потребами економічної ефективності й необхідності мобілізації усіх наявних ресурсів суспільства з метою забезпечення умов для швидкого виходу з кризи й забез­печення економічного зростання. Політика вирівнювання, яка здійснюється в Україні, не дає змоги реалізувати зазначені прин­ципи, оскільки ані регіони-донори, ані регіони-реципієнти за су­часних умов фінансового вирівнювання не мають достатніх фі­нансових ресурсів для забезпечення економічного зростання.

Посилення конкуренції, інтернаціоналізації, інтеграції та глоба­лізації викликає необхідність розвитку економічно могутніх, конку­рентоспроможних на світовому ринку регіонів, що ідентифікуються не лише як адміністративно-територіальні одиниці, а як активні партнери на загальнодержавному та міжнародному рівнях.

Передумовами збалансованого економічного розвитку регіо­нів є:

• людські ресурси — якість, уміння та мобільність робочої сили, у тому числі здатність адаптуватися до технологічних і ор­ганізаційних змін;

• інституції — здатність організаційних структур опановувати сучасне управління в умовах постійних змін;

• нематеріальні чинники, наприклад, соціальний капітал, що є складним переплетінням консолідованого знання та культури, ін­новаційної поведінки, підприємницького духу, спроможності створювати мережі.

Територія розглядається не просто як реципієнт, де різні агенти діють незалежно один від одного, а як чинник, що впливає на роз­виток. Такий підхід вимагає кардинального перегляду політики на­дання централізованої державної підтримки регіонам у створенні умов для активізації дії усіх внутрішніх чинників розвитку.

Політика підтримки регіонального розвитку має бути спрямо­вана на активізацію всього ресурсного потенціалу регіонів як ос­нови зміцнення їх конкурентності. Це стає ключовим напрямом не лише бюджетно-фінансової та регіональної політики, а й уза­галі загальнодержавної економічної політики.

Зміцнення конкурентності стосується як сильних, так і слабких регіонів. Кожний регіон має намагатися підвищувати свій економі­чний потенціал і може розраховувати на державну підтримку зале­жно від наявних ресурсів економічного розвитку території. При

цьому державна підтримка має бути додатковим, а не голої ним джерелом фінансових ресурсів, що залучатимуться на регіонам >но-му та місцевому рівнях. Водночас подолання ізоляції найслаб ших регіонів потребує втручання держави з метою вирівнювання, а точ­ніше — згладжування умов регіонального розвитку. В іншому г азі у таких регіонах поглиблюватимуться негативні явища, що загр їжує процесам дезінтеграції суспільства та держави.

Фундаментом регіонального розвитку є самостійність регіо гів у визначенні перспективних цілей та можливості фінансувати за соди для їх реалізації насамперед за рахунок власних джерел і залуч;них інвестицій. Підтримка регіонального розвитку здійснюватиметься за умови визначення на законодавчому рівні чітких критеріїв: І на­дання, концентрації ресурсів як державних, так і регіональних.

Необхідно запровадити стимулювання територій, у м;жах яких показники економічного розвитку та соціального заб< зпе-чення громадян за критеріями, визначеними законодавством, значно нижчі, ніж відповідні середні показники в державі (д< пре-сивні території"), шляхом запровадження спеціальних, прині. шо-во відмінних від чинних, механізмів фінансового забезпечен ія т* вирівнювання розвитку таких територій, визначення строкіі на-» дання їм статусу депресивних.

Модель стимулювання розвитку регіонів та депресивни те? риторій в Україні має передбачати:

• концентрацію обмежених державних ресурсів на розв'я: анні регіональних проблем з урахуванням пріоритетів просторе вого розвитку держави та завдань регіонального розвитку, що фо >му-люються місцевими органами влади;

• забезпечення стабільності відносин між місцевими і це тра-льними органами виконавчої влади щодо питань регіоналі юго розвитку;

• запровадження принципу додатковості, коли держави ре­сурси для розв'язання регіональних проблем розвитку розп яда-ють як додаткові до ресурсів, що акумулюються регіоном с амо-» стійно;

• встановлення правової відповідальності як централь юго уряду, так і місцевих органів влади за виконання взятих ним і зо-s бов'язань щодо регіонального розвитку;

• запровадження партнерських, рівноправних відносин між центральним урядом та місцевими органами самоврядувар ія у справі спільного вирішення завдань регіонального розвитку;

• стимулювання регіональних органів влади для ефектив ющ використання коштів з метою розвитку місцевих бюджетів; ■

• координацію діяльності центральних і місцевих органів вла­ди з розв'язання проблем регіонального розвитку;

• формулювання положень, згідно з якими визначаються те­риторії, котрим надається статус депресивних, опрацювання по­рядку надання такого статусу, впровадження інструментів дер­жавної та регіональної підтримки розвитку цих територій;

• визначення фінансового механізму стимулювання регіона­льного розвитку в умовах жорстких бюджетних обмежень.

Отже, у період трансформаційних зрушень посилення диспро­порцій на регіональному рівні — об'єктивний процес, зумовле­ний низкою чинників. Це підтверджується досвідом держав, які переживали або переживають трансформаційні зміни. Україна також не є винятком. Тому державна регіональна та бюджетна політика через систему трансфертів має бути спрямована на під­тримку розвитку регіонів, а не замикатися на вирівнюванні їх со­ціально-економічного розвитку, яке може призвести лише до «вирівнювання всіх у бідності».

Об'єктивна необхідність змін у державній регіональній полі­тиці зумовлена кардинальними зрушеннями в інституційній структурі економіки України: виробництво двох третин товарів і послуг у половині регіонів забезпечується недержавним сектором економіки, зникає можливість прямого втручання влади в діяль­ність суб'єктів господарювання. Пряма бюджетна підтримка усіх регіонів унеможливлена, а тому джерела зростання слід шукати на регіональному та місцевому рівнях, спираючись на територіа­льні громади, їх об'єднання, місцеве самоврядування, підприєм­ницькі структури, формуючи для них сприятливі умови розв'я­зання проблем.

Реформування податкової системи, міжбюджетних відносин, адміністративного і територіального устрою треба здійснювати з урахуванням завдань державного, регіонального й місцевого роз­витку. Політика розвитку має здійснюватися і територіально, й галузево на підставі системного взаємодоповнення.

Державна регіональна політика має будуватися з урахуванням процесів, що відбуваються у світовому вимірі. Глобалізація, ін­новаційна спрямованість розвитку, посилення конкуренції в за­лученні капіталу стосуються не тільки країн: на світовій арені ді-, йовими особами стають окремі міста й регіони. Ці чинники ведуть до посилення поляризації розвитку. *

Процес регіоналізації в Україні має бути націлений на ство­рення потенціалу для соціально-економічного зростання регіонів, який базується на мобілізації власних, насамперед людських ре-

сурсів і мереж усередині та за межами регіону, на регіональних, місцевих зв'язках, удосконаленні інфраструктури, спрямованого на зростання регіонального економічного потенціалу. Економіч­не відродження регіонів має відбутися шляхом концентрації зу­силь бізнесу, управлінської еліти, місцевого самоврядування, ор­ганізованої громадськості і не повинно зводитися до забезпечення автономії регіону від держави. Головною метою цього процесу є активізація «соціального капіталу».

Регіоналізація не повинна послаблювати роль базових терито­ріальних громад. Найефективнішими у розв'язанні проблем регі­онального розвитку є фіскальні методи державного регулювання економічного зростання, головною складовою яких є система централізованої фінансової підтримки (система цільових транс­фертів), котра має бути побудована відповідно до розвитку кож­ного окремого регіону. В умовах обмеженості фінансових ресур­сів на всіх ланках бюджетної системи та необхідності активі­зувати процес економічного зростання й максимально використа­ти «ефект його поширення» виникає потреба в реформуванні (значній зміні) усієї системи фіскальних важелів, а особливо — механізмів фінансового вирівнювання. При цьому ключовим пи­танням при реформуванні міжбюджетних відносин в умовах України стає розроблення вітчизняної концепції організації сис­теми міжбюджетних відносин, яка б передбачала адекватність останньої умовам економічного зростання.

Одним із способів розв'язання окреслених проблем в умовах України вбачається застосування як наукової бази положень еко­номічної теорії бюджетного федералізму з урахуванням світо­вого досвіду реформування системи міжбюджетних відносин, який потребує критичного переосмислення і виключає механічне його перенесення на національний ґрунт.

У межах теорії бюджетного федералізму при реформуванні системи міжбюджетних відносин постає питання: які функції держави (незалежно від того, чи країна федеративна, чи унітарна) економічно ефективніше виконувати централізовано, а які — де­централізовано. Положення цієї теорії є базою у розв'язанні еко­номічних проблем оптимального державного будівництва та ефе­ктивного функціонування багаторівневих бюджетних систем.

За своєю глибинною сутністю поняття «міжбюджетні відно­сини» не обмежується лише фінансовими відносинами, а тому потребує доповнення й уточнення. Міжбюджетні відносини — це система взаємовідносин між державою та місцевим само­врядуванням щодо розподілу повноважень державних органів

влади й органів місцевого самоврядування, а також розподілу видаткових зобов 'язань і дохідних джерел між: бюджетами різ­них рівнів.

В умовах подальшого поглиблення ринкових трансформацій необхідною є системна концепція реформування усіх складових міжбюджетних відносин, а не лише перерозподіл фінансових ре­сурсів держави між бюджетами різних рівнів.

Перехід від централізованої до багаторівневої бюджетної сис­теми із самостійними місцевими бюджетами, яка б сприяла ефек­тивному виконанню державних функцій у межах відповідних фі­нансових ресурсів, є можливим тільки на підставі створення економічно виваженої системи розподілу повноважень, видатко­вих зобов'язань і доходів. Така система характеризується виконан­ням умов інституціональної симетрії, які базуються на ідеях К. Вікселя і передбачають одночасне дотримання трьох принципів:

•S фіскальної еквівалентності, згідно з якою користувачі сус­пільними благами самі повинні здійснювати відповідні витрати;

S коннекситету, тобто відповідності між функціональними повноваженнями з прийняття рішень щодо надання суспільних благ і видатковими зобов'язаннями;

S автономії, тобто самостійності прийняття рішень органами влади різних рівнів про видатки і доходи відповідних бюджетів.

Теоретичні узагальнення передумов ефективного функціону­вання багаторівневих бюджетних систем дають 'змогу зробити висновок про те, що в умовах перехідної економіки мета рефор­мування міжбюджетних відносин має полягати у формуванні та­кої системи міжбюджетних відносин, яка б забезпечувала вико­нання умов інституціональної симетрії, тобто збіг тих еконо­мічних суб'єктів, які користуються певними суспільними блага­ми тих, хто витрачається для їх фінансування (сплачуючи подат­ки), і тих, які ухвалюють самостійні рішення про їх надання (в особі органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, що представляють інтереси економічних суб'єктів як мешканців певної адміністративно-територіальної одиниці). Це змусить еко­номічних суб'єктів ухвалювати більш виважені рішення щодо обсягів надання суспільних благ та їх фінансування.

Цілісна концепція реформування міжбюджетних відносин в Україні має будуватися на системі економічних принципів і кри­теріїв розподілу функціональних повноважень між органами державної влади й місцевого самоврядування, що дасть змогу створити економічні умови для ефективної організації державної влади у країні та функціонування багаторівневої бюджетної сис-

теми на підставі внутрішніх стимулів. Аналіз особливое:В сус­пільних благ і послуг свідчить, що, з одного боку, можВвості користування ними є територіально обмеженими, а з іниВго — потреби та уподобання жителів різних регіонів або насВіених пунктів можуть бути неоднаковими. Ці дві об'єктивні екоВмічні обставини мають принципове значення для розподілу повнсВжень між органами влади і формування бюджетної системи країв. По­трібно так розподілити повноваження між органами держав її вла­ди та місцевого самоврядування, щоб створити умови для <Вгима-льного використання ресурсів країни. Це означає, що проВзиція суспільних благ і послуг повинна відповідати двом критерія\В

1) відповідності видів і обсягів надаваних благ і послугВотре-бам і уподобанням економічних суб'єктів; І

2) економічної ефективності виробництва суспільнихВлаг і послуг. В

Згідно із першим з критеріїв до компетенції місцевих Вганів влади повинні входити такі завдання, результати розвВання яких обмежені межами відповідної адміністративної теВторії (тобто не впливають на жителів інших адміністративнВтери-торіальних одиниць). Згідно з другим — пропозиція сусіВьних благ (зважаючи на їх неподільність) має бути такою, щоб Вредні витрати на їх виробництво були мінімальними. В

При розподілі функціональних повноважень можуть б)В такі економічні показники: В

•S коло користувачів суспільним благом; В

S розмір міжрегіональних зовнішніх ефектів суспільногоВіага;

•S зміна середніх витрат щодо його наданні (при зміні Всягів виробництва і транспортних витрат населення). В

Перші два показники дають можливість встановити, чи Визна­чене суспільне благо (або послуга) для жителів усієї країнВбо ж якогось окремого регіону (області, району, міста, села тощоВ

За допомогою третього показника можна визначити сВгима-льний обсяг виробництва суспільного блага, а отже — і (Вгима-льний рівень централізації розв'язання відповідних дерВвних завдань. Повноваження слід передавати органам влади Вщого рівня у таких випадках: В

♦ користувачі благом є жителями різних адміністрВивно-територіальних одиниць; В

♦ виникає потреба узгоджувати рішення органів владиВщого рівня; В

♦ питомі витрати можна знизити за рахунок збільшеніВобся-гів надання суспільного блага. В

При цьому треба бути впевненим, що втрати в ефективності, викликані додатковими витратами (наприклад, транспортними або зі збирання інформації), будуть нижчими від економії, зумо­вленої зростанням обсягів виробництва суспільного блага.

Розподіл повноважень має базуватися на принципі субсидіа-рності, тобто на вихідній теоретичній передумові, що ухвален­ня рішень про надання усіх видів суспільних благ та послуг на­лежить до повноважень місцевих органів влади найнижчого рівня згідно з уподобаннями економічних суб'єктів, а також економічною ефективністю їх виробництва. Згідно з принципом відповідності міжбюджетний розподіл видаткових зобов'язань має якнайбільше відповідати розподілу функціональних повно­важень органів влади. Такий підхід є економічною основою під­вищення відповідальності місцевих органів влади за рішення, які вони ухвалюють, і за ефективність використання бюджетних видатків.

В Україні й досі відсутній чіткий, законодавчо закріплений роз­поділ функціональних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, який базується на економічних кри­теріях. Деякі види видатків можуть фінансуватися не тільки з місце­вих бюджетів, а й з державного — залежно від підпорядкованості організацій і установ освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту. Цю практику закріплено і в положеннях Бюджетного кодек­су України. Водночас теперішній розподіл об'єктів загальнодержа­вної та комунальної власності між органами влади різних рівнів може не відповідати економічно доцільному розподілу повнова­жень. Такий стан справ відображає не лише економічну, а й полі­тичну невирішеність проблеми розподілу повноважень між органа­ми державної влади та місцевого самоврядування. Отже, першим кроком на шляху до становлення економічно ефективної системи міжбюджетних відносин в Україні має стати чіткий розподіл функ­ціональних повноважень між органами державної влади та місцево­го самоврядування, що виключає їх дублювання.

Система міжбюджетних відносин, яка досі діє в Україні, по­роджує значні проблеми у проведенні регіональної політики, го­ловними з яких є незацікавленість місцевої влади у нарощуванні дохідної бази у своїх регіонах (регіони-реципієнти розраховують на дотаційну підтримку у разі недостатності коштів, зібраних на території цих регіонів, регіони-донори намагаються занизити по­датковий потенціал, оскільки збільшення доходів призведе до додаткового їх вилучення), регіональний сепаратизм, неможли­вість фінансування економіки регіону або її пріоритетних секторів.

Тому, в умовах обмеженості фінансових ресурсів в усіх лан­ках бюджетної системи та потреби у значних державних інвести­ціях в інноваційний розвиток вітчизняної економіки доцільно пе­реглянути чинну бюджетну ідеологію. Треба перенести акценти з політики підтримки регіонів однакового рівня розвитку на полі­тику стимулювання регіонів зі значним потенціалом соціально-економічного зростання.

Побудова сучасної моделі міжбюджетних відносин має від­буватися таким чином, щоб максимально використати конку­рентні переваги кожного окремого регіону. Водночас конкуре­нтна модель міжбюджетних відносин не означає повної відмови від політики підтримки депресивних регіонів, вона набуде лише інших форм, а саме — фінансування цільових програм розвитку економіки таких регіонів, що мають на меті подолання депресивності.

Трансформаційні зміни, що тривають у нашому суспільстві, безумовно, поглиблюють диспропорції в розвитку різних терито­рій однієї країни. Водночас це цілком природний та об'єктивний процес. Тому зусилля мають бути сконцентровані не на подолан­ні диспропорційності, а на «боротьбі» з причинами цього явища. Диспропорційність у розвитку територій у межах країни прита­манна усім країнам світу. Постулати теорії фінансового структу­ралізму стверджують, що причинами занепаду регіонів або стри­мування їх розвитку є неналежний розвиток виробничої, со­ціальної та фінансової інфраструктури, що спричиняє неефектив­не використання усіх наявних ресурсів. Оскільки бюджетний ме­ханізм через систему міжбюджетних відносин є найдієвішим ва­желем у регулюванні соціально-економічного розвитку регіонів, то в подальшому необхідно реформувати систему міжбюджетних трансфертів, що надаються регіонам, аби стимулювати розвиток наявних та потенційних «точок зростання», тобто регіонів зі зна­чним потенціалом соціально-економічного зростання, й усебічно розвивати умови для підвищення конкурентоспроможності де­пресивних територій. Очевидно, треба ширше використовувати механізми трансфертів у фінансуванні інноваційного розвитку регіонів. Для цього слід:

— мінімізувати вилучення коштів у регіонів-донорів та зумо­вити їх спрямування на фінансування технічного переоснащення галузей економіки регіону, що мають стратегічне значення;

—замість системи дотаційної підтримки більшу увагу приді­лити цільовим інвестиційним субвенціям, які будуть спрямовані на фінансування заходів з подолання депресивності регіонів.

jO~J|] ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Чи можливе на практиці досягнення рівноваги між дохо­дами і видатками бюджету?

2. У чому полягає сутність бюджетного профіциту?

3. Негативним чи позитивним економічним явищем є бю­джетний профіцит?

4. Розкрийте сутність і, визначте причини існування бю­джетного дефіциту.

5. Які прояви бюджетного дефіциту властиві для економі­ки України?

6. Наведіть причини виникнення бюджетного дефіциту в Україні.

7. Який рівень бюджетного дефіциту не є загрозою для функціонування економіки? Чи існує наукове обґрунтування такого рівня?

8. У чому полягає відмінність між стійким і тимчасовим бюджетним дефіцитом?

9. Назвіть економічні причини існування бюджетного дефі­циту в українській економіці. Які шляхи його подолання?

10. Охарактеризуйте основні джерела покриття бюджет­ного дефіциту.

11. Наведіть класифікації державних позик за різними кри­теріями.

12. Які джерела покриття бюджетного дефіциту викорис­товуються в українській економіці?

13. Визначте економічну сутність внутрішнього держав­ного боргу?

14. Назвіть причини накопичення зовнішнього боргу.

15. У чому специфіка зовнішнього боргу України?

16. Який кредитний рейтинг зовнішніх зобов'язань має Україна?

17. Назвіть передумови, необхідні для ефективного вико­ристання бюджетних позик.

18. Які державні утворення беруть участь у процесі вико­нання бюджету?

19. Назвіть повноваження, які чинне законодавство відво­дить Верховній Раді України на різних стадіях бюджетного процесу.

20. Ким затверджується розпис виконання Державного бю­джету?

21. В яких випадках можуть вноситися зміни до «Закону про Державний бюджет України»?

22. Який державний орган здійснює загальну організацію та управління виконанням державного бюджету?

23. Перелічіть переваги казначейського виконання держав­ного бюджету?

24. З якого періоду казначейське виконання 6н\ проваджено в Україні?

25. Які основні функції Державного казначейства]

26. Чи змінилися функції державного казначей\ його входження у систему електронних платежл ґрунтуйте відповідь.

27. В якій послідовності здійснюються операцїл платежів?

28. Яка функція єдиного казначейського рахункам

29. Хто є розпорядниками коштів державного бк\

30. Розкрийте процедуру розподілу коштів дерх\ джету розпорядниками різних ступенів?

31. Які функції у процесі розподілу бюджетних кс\ нує Управління оперативно-касового плануванні Держказначейства?

32. Ким здійснюється фінансування розпорядник них коштів?

33. Розкрийте процес виконання місцевих бюдже\

34. Наведіть послідовність здійснення операцій платежів, що надійшли до місцевих бюджетів.

35. Що розуміють під бюджетним обліком?

36. Які завдання виконує облік виконання бюджеп

37. У чому особливість методу бюджетного обл

38. Дайте характеристику підсистем обліку. У дібність і відмінності?

39. Назвіть головний первинний документ у п£ нання бюджету.

40. Які відмінності між первинними і зведеними док

41. Перелічіть критерії, за якими класифікують нти, що використовуються у процесі викоі-жету.

42. Дайте визначення документообороту та ш го загальну схему.

43. Що таке обліковий реєстр? Який він має вигг

44. Яке призначення меморіальних ордерів?

45. У чому відмінності між простою і подвійною бюджетного обліку?

46. Які способи бюджетного обліку вам відомі?

47. Дайте економічну характеристику структур хунків обліку виконання.

48. Сформулюйте визначення міжбюджетних віс

49. Яке спрямування повинна мати політика під гіонального розвитку в Україні?

50. Назвіть і обґрунтуйте передумови збалансо помічного розвитку регіонів.

51. У чому полягає основний зміст економічної джетного федералізму?

52. Що економісти розуміють під принципами і нальноїсиметрії? Хто їх запропонував?

йПГТп ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Чи можливе на практиці досягнення рівноваги між дохо­дами і видатками бюджету?

2. У чому полягає сутність бюджетного профіциту?

3. Негативним чи позитивним економічним явищем є бю­джетний профіцит?

4. Розкрийте сутність і визначте причини існування бю­джетного дефіциту.

5. Які прояви бюджетного дефіциту властиві для економі­ки України?

6. Наведіть причини виникнення бюджетного дефіциту в Україні.

7. Який рівень бюджетного дефіциту не є загрозою для функціонування економіки? Чи існує наукове обґрунтування такого рівня?

8. У чому полягає відмінність між стійким і тимчасовим бюджетним дефіцитом?

9. Назвіть економічні причини існування бюджетного дефі­циту в українській економіці. Які шляхи його подолання?

10. Охарактеризуйте основні джерела покриття бюджет­ного дефіциту.

11. Наведіть класифікації державних позик за різними кри­теріями.

12. Які джерела покриття бюджетного дефіциту викорис­товуються в українській економіці?

13. Визначте економічну сутність внутрішнього держав­ного боргу?

14. Назвіть причини накопичення зовнішнього боргу.

15. У чому специфіка зовнішнього боргу України?

16. Який кредитний рейтинг зовнішніх зобов'язань має Україна?

17. Назвіть передумови, необхідні для ефективного вико­ристання бюджетних позик.

18. Які державні утворення беруть участь у процесі вико­нання бюджету?

19. Назвіть повноваження, які чинне законодавство відво­дить Верховній Раді України на різних стадіях бюджетного процесу.

20. Ким затверджується розпис виконання Державного бю­джету?

21. В яких випадках можуть вноситися зміни до «Закону. про Державний бюджет України»?

22. Який державний орган здійснює загальну організацію та управління виконанням державного бюджету?

23. Перелічіть переваги казначейського виконання держав­ного бюджету?

24. З якого періоду казначейське виконання бюджет проваджено в Україні?

25. Які основні функції Державного казначейства Україї

26. Чи змінилися функції державного казначейства його входження у систему електронних платежів НБУ ґрунтуйте відповідь.

27. В якій послідовності здійснюються операції з обі платежів?

28. Яка функція єдиного казначейського рахунка?

29. Хто є розпорядниками коштів державного бюджет

30. Розкрийте процедуру розподілу коштів державног джету розпорядниками різних ступенів?

31. Які функції у процесі розподілу бюджетних коштів нує Управління оперативно-касового планування вид, Держказначепства?

32. Ким здійснюється фінансування розпорядників бюб них коштів?

33. Розкрийте процес виконання місцевих бюджетів.

34. Наведіть послідовність здійснення операцій з обі платежів, що надійшли до місцевих бюджетів.

35. Що розуміють під бюджетним обліком?

36. Які завдання виконує облік виконання бюджету?

37. У чому особливість методу бюджетного обліку?

38. Дайте характеристику підсистем обліку. У чому дібність і відмінності?

39. Назвіть головний первинний документ у процесі нання бюджету.

40. Які відмінності між первинними і зведеними документ

41. Перелічіть критерії, за якими класифікуються до нти, що використовуються у процесі виконання жету.

42. Дайте визначення документообороту та наведіт го загальну схему.

43. Що таке обліковий реєстр? Який він має вигляд?

44. Яке призначення меморіальних ордерів?

45. У чому відмінності між простою і подвійною систе бюджетного обліку?

46. Які способи бюджетного обліку вам відомі?

47. Дайте економічну характеристику структурі плаь хунків обліку виконання.

48. Сформулюйте визначення міжбюджетних відносин

49. Яке спрямування повинна мати політика підтримк гіонального розвитку в Україні?

50. Назвіть і обґрунтуйте передумови збалансованого, помічного розвитку регіонів.

51. У чому полягає основний зміст економічної творі джетного федералізму?

52. Що економісти розуміють під принципами інстип пальної симетрії? Хто їх запропонував?

53. Сформулюйте зміст принципів субсидіарності та від­повідності. Яка їх роль у міжбюджетних відносинах?

54. У чому сутність агрегованого бюджету?

55. В яких випадках складають баланс про виконання бю­джету? Охарактеризуйте його структуру.

^ЦП ТЕСТИ

1) Бюджетний профіцит характеризується:

1) рівновагою доходів і видатків;

2) перевищенням доходів над видатками;

3) переважанням видатків над доходами.

2) Головним завданням бюджетного планування є:

1) боротьба з інфляцією;

2) забезпечення соціальної спрямованості бюджету;

3) досягнення врівноваженості бюджету;

4) досягнення бюджетного профіциту.

3) Оптимальним рівнем бюджетного дефіциту є:

1) 15%;

2) 3%;

3) понад 50%;

4) 5 %;

5) 25%..

4) За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на:

1) вимушений і свідомий;

2) стійкий та тимчасовий;

3) відкритий і прихований;

4) фактичний, структурний і циклічний;

5) активний і пасивний.

5) Найнебезпечнішою формою бюджетного дефіциту є:

1) відкритий;

2) свідомий;

3) розвитку;

4) тимчасовий;

5) прихований.

6) Фактичний бюджетний дефіцит:

1) результат недонадходження бюджетних доходів унаслідок циклічних коливань в економіці;

2) відображає реальне значення перевищення видатків над доходами за пе­вний період;

3) дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів;

4) дефіцит, який існує в довгостроковому періоді;

5) наслідок свідомого збільшення державних видатків.

7) Активний і пасивний бюджетний дефіцит виділяється за:

1) причинами виникнення;

2) формою прояву;

3) впливом на економіку;

4) тривалістю прояву;

5) спрямуванням коштів.

8) Політика дефіцитного фінансування інвестицій ґрунтується на теоре­тичних засадах:

1) марксизму;

2) протекціонізму;

3) кейнсіанства;

4) класичної політичної економії.

9) До джерел покриття бюджетного дефіциту належать:

1) субвенції;

2) трансфертні платежі;

3) державні позики;

4) субсидії;

5) дотації.

10) Залежно від територіального розміщення державні позики поділя­ються на:

1) такі, що пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів і такі, що оформляються відповідними угодами;

2) зовнішні і внутрішні;

3) коротко-, середньо- та довгострокові.

11) Короткострокові позики надаються на термін:

1) 5—20 років;

2) до 1 року;

3) 1—Зроки;

4) понад 20 років;

5) 3—5 років.

12) Найбільшу частку в структурі зовнішнього боргу України має:

1) борг унаслідок реструктуризації зовнішнього боргу в 2000 p.;

2) борг перед Росією і Туркменистаном за постачання енергоресурсів;

3) заборгованість перед МВФ;

4) заборгованість перед ЄС;

5) борг перед Японією.

13) Необхідність реформування системи міжбюджетних відносин в Україні визначається:

1) збільшенням темпів інфляції;

2) збільшенням темпів економічного зростання;

3) необхідністю подолання бюджетного дефіциту;