Способи формування та реалізації бюджетної політики

Програмна анотація. Бюджетна стратегія як довгостроковий курс бюджетної політики. Бюджетне планування і прогнозування: сут­ність, завдання, методи, форми реалізації. Зміст, мета та принципи бюджетного програмування. Методика оцінки ефективності бю­джетних програм.

1^1 Рекомендована література

1. Бюджетний кодекс України. — К.: Велес, 2004. — 64 с

2. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с

3. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Бюджет і фінан­сова політика України: Навч. посіб. — К.: Наукова думка, 1999.— 303 с.

4. Опарін В. М., Малько В. І., Кондратюк С. Я. Бюджетна си­стема. — К.: КНЕУ, 2000. — 208 с

5. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2003. — 523 с

6. Конституція України. — К.: Феміна, 1996. — 64 с

7. Куценко Т. Ф. Бюджетно-податкова політика: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 256 с

8. Сучасні проблеми бюджетної системи // Бюджетно-подат­кова політика: теорія, практика, проблеми. М-ли наук. — практ. конф. — Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. — С 3—166.

9. Юрій С. І. Бюджетна система України. — К.: НІОС, 2000. — 400 с.

10. Якуль І. Є. Бюджетна політика України // Фінанси України. — 1998. — № 2. — С 48—51.

Стратегія соціально-економічного розвитку країни може реа­лізуватися шляхом вирішення тактичних завдань. Бюджетно-податкова політика має забезпечити тактику вирішення стратегі­чних завдань соціально-економічного розвитку країни, визначити пріоритети розвитку на кожен рік, виходячи з етапів довгостро­кової стратегічної програми. За своїм впливом на параметри со­ціально-економічного розвитку Закон про Державний бюджет є другим після Конституції України. Розрізняють два основні еле­менти бюджетної політики як способи її формування та реалізації — бюджетну стратегію та бюджетну тактику, що розробляються у межах бюджетного законодавства.

Бюджетна стратегія — це довгостроковий курс бюджетної політики держави, що розрахований на перспективу та зумовлює розв'язання масштабних завдань, які визначаються загальнонаці­ональною стратегією соціально-економічного розвитку країни. Бюджетна стратегія має встановлювати основні напрями бюдже­тної політики та спрямовуватись на розробку таких економічних важелів, які були б націлені на їх реалізацію.

Основою розробки бюджетної стратегії є бюджетне прогнозуван-, ня, що є складовою прогнозування макроекономічного розвитку соціа­льно-економічних процесів у країні загалом. Бюджетне прогнозування — це процес розробки основних показників Державного бюджету на перспективу, прогнозування найважливіших надходжень видатків бю-j джету. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, ген ловні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті.»

Прогнозування має стати невід'ємною частиною процесу бю­джетного планування, що дасть змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджету та їх використання, виявити чин­ники, які необхідно враховувати у розрахунках бюджетних пока­зників, визначити їх взаємозв'язки, а також можливі способи впливу на ці показники.

Призначення бюджетного прогнозування полягає в оцінці різ­них і найвірогідніших варіантів формування ресурсів бюджету і на­прямів використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробці бюджету.

Головна функція прогнозу — наукове передбачення. Прогнозу­вання дає змогу, по-перше, одержати картину майбутнього стану будь-якого явища і, по-друге, обґрунтувати шляхи переходу від сьо­годнішнього стану явища до майбутнього. Наукове прогнозування аналізує сукупність тенденцій соціально-економічного розвитку су-, спільства та оцінює стан економіки, що склався.

За допомогою бюджетного прогнозування можна розв'язувати такі завдання:

• визначати обсяг бюджетних ресурсів та їх використання як у цілому, так і за окремими їх видами;

• вивчати взаємозв'язки показників бюджету з основними макропоказниками, насамперед із ВВП, із показниками балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу;

• визначати вплив на величину показників бюджету факто­рів, що характеризують динаміку розвитку економіки;

• перевіряти можливості бюджетного забезпечення показни­ків соціально-економічного розвитку держави.

Бюджетне прогнозування має носити стратегічний характер, включати варіанти обгрунтування заходів щодо вдосконалення бюджетного механізму і засобів бюджетного регулювання за умови динамічного підтримання фінансової збалансованості в еконо­міці. Виокремлюється короткострокове (1—5 років) і довгостро­кове (5—10 років) бюджетне прогнозування.

Ефективне вирішення завдань, пов'язаних із формуванням доходів і витрат бюджету, ґрунтується на основі економіко-математичних методів і моделей. Використання математичного апарату і сучасної комп'ютерної техніки дає змогу здійснити багатоваріантні розрахунки щодо обґрунтування доходів бюджету, вибору стратегії розподілу і пе­рерозподілу валового внутрішнього продукту з метою формування не­обхідного обсягу доходів бюджету, підвищення стимулюючої функції бюджетних важелів у механізмі реалізації критеріїв ефективності.

Довгострокова бюджетна політика, спрямована на досягнення й підтримання збалансованості бюджету, подолання інфляційний тенденцій і стійкого дефіциту, має розроблятися на основі варіа­нтних прогнозів. До таких прогнозів, разом із традиційними мак-роекономічними показниками, мають входити також показники, що характеризують рівень бюджетної рівноваги в різних галузях, регіонах та у державі в цілому.

Для реалізації основного методологічного принципу бюджет­ного прогнозування, що полягає в досягненні й динамічному під­триманні збалансованості руху бюджетних потоків у процесі економічного розвитку, доцільно використовувати економіко-математичні моделі, які мають допомогти забезпечити:

♦ взаємопов'язаний розрахунок основних показників доходів і витрат бюджету з розрахунками показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат на­селення, платіжного балансу, валютного плану;

♦ оцінку бюджету за критерієм його збалансованості з ураху­ванням його впливу на ефективність виробництва і темпи еконо­мічного зростання.

Принципу досягнення, встановлення і підтримання бюджетної збалансованості слід дотримуватися при розв'язанні всього кола завдань бюджетного прогнозування, серед яких основними є:

• визначення інструментарію бюджетного регулювання та кі­лькісне визначення економічних регуляторів;

• побудова шкали пріоритетів при визначенні бюджетної по­літики.

Прогнозування надходжень до бюджету є однією з головних проблем, що виникають під час складання бюджету. Існування

різних форм власності і методів господарювання, відсутність будь-якого директивного управління виробництвом роблять не­придатним для цього нормативний метод розрахунків надхо­джень, який був досить поширений за часів планової економіки.

Стабільність у часі найважливіших бюджетних нормативів і ставок оподаткування у країнах з розвинутою ринковою економі­кою, наявність однорідних статистичних виборок дозволяють широко застосовувати для такого прогнозування методи прикла­дної статистики й економетричні моделі. Методика розрахунків, що застосовуються в умовах стабільного ринку, базується на по­передньому прогнозі номінальних значень головних макроеко-номічних показників: ВВП, обсягів споживання та інвестицій.

Переваги економетричного підходу полягають у недопущенні суперечностей у системі прогнозованих показників, можливості характеризувати об'єкт прогнозу набором критеріїв, пов'язаних балансовими, функціональними чи стохастичними співвідно­шеннями, можливості одночасного відображення багатьох фак­торів з урахуванням їх взаємовпливу, певної свободи в перегляді факторів і взаємозв'язків у процесі роботи з моделлю, можливос­ті отримання на основі економічних моделей варіантів прогнозу для широкого діапазону вихідних умов і припущень.

В умовах перехідної економіки платоспроможний попит — найважливіший фактор, що визначає обсяги виробництва, а отже, і прогноз значень ВВП. Суттєва складова цього попиту — витра­ти на суспільне споживання (громадську безпеку, охорону здо­ров'я, освіту тощо) — фінансується з держбюджету. Багато інди­відуальних споживачів (працівники сфери освіти, охорони здо­ров'я, управління, військовослужбовці) також одержують свої доходи у бюджетній сфері. Крім того, значний вплив важкопрог-нозованих, неекономічних факторів (таких як термінові витрати з держбюджету, спричинені загостренням соціально-політичної ситуації) також ускладнює застосування економетричного підхо­ду в умовах перехідної економіки. Бюджетне прогнозування в умовах перехідної економіки потребує підходів, які б спиралися на сучасні кількісні методи досліджень — системний аналіз і ма­тематичне моделювання.

Однією з форм економіко-математичних моделей, що описує взаємозв'язки характеристик економічних систем, є економіко-статистична модель (ЕСМ), яка ідентифікується на основі об­робки даних статистичної звітності.

Побудова ЕСМ зводиться до переходу від понятійного опису економічного об'єкта до формалізованого кількісного опису,

одержаного в результаті обробки реальних даних статистичної звітності методами математичної статистики і наступного деко­дування цього опису — економічної інтерпретації результатів.

Для підвищення точності прогнозів бюджету, насамперед корот­кострокових, застосовуються адаптивні методи, тобто методи вра­хування інформаційної цінності різних членів часової послідовності при побудові ЕСМ із постійною структурою. До них належать ме­тоди побудови самокоригуючих ЕСМ із змінною структурою, мето­ди стохастичної апроксимації, у тому числі методи рекурентного коригування параметрів, метод дрейфу коефіцієнтів та ін. Такі ме­тоди можуть використовуватися для прогнозування структурних змін, а також при побудові прогнозних моделей в умовах невизна­ченості й неповноти інформації з метою наближеного уявлення не-визначених величин через детерміновані й випадкові.

Бюджетна тактика є швидкодіючим механізмом бюджетної політики в країні, гнучким методом пошуку короткострокової рів­новаги, стабілізації та пристосування до умов, які постійно зміню­ються. Бюджетна тактика фактично є продовженням, конкретизаці­єю бюджетної стратегії. За допомогою бюджетної тактики органи управління забезпечують реалізацію поточних завдань функціону­вання та розвитку бюджетної системи країни на певному історич­ному етапі. Проте бюджетна тактика є гнучкішою, оскільки визна­чається динамікою економічних умов і соціальних факторів.

Основою розробки бюджетної тактики є бюджетне плану­вання — важлива складова фінансового планування, підпоряд­кована вимогам фінансової політики держави. Економічна сут­ність бюджетного планування полягає в централізованому розподілі та перерозподілі ВВП між ланками фінансової системи на основі загальнонаціональної соціально-економічної програми розвитку країни в процесі складання та виконання бюджетів різ­ного рівня.

Бюджетне планування — це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюдже­тних ресурсів у економіці держави з метою забезпечення стабі­льного економічного й соціального розвитку.

Бюджетне планування дає позитивні результати лише у випа­дку, коли побудоване на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху бюджетних ресурсів, вивченні наяв­ного фінансового стану, результатів заходів, що вживалися рані­ше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Бюджетне планування є складовою бюджетного процесу, що включає порядок складання та виконання бюджету, його норматив-

но-правову та організаційну основу, а також питання теорії та мето­дології складання бюджетів країни. Результатами бюджетного пла­нування є проект зведеного Державного бюджету — основного фі­нансового плану держави на наступний рік, а також бюджети різних рівнів державної влади (місцеві, суб'єктів держави тощо). Головними завданнями бюджетного планування є:

• забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій роз­витку держави;

• виявлення реальних джерел надходжень за всіма напрямами та всіма платниками податків і зборів з усіх бюджетних рівнів;

• ефективний розподіл бюджетних видатків за напрямами та між регіонами;

• сприяння найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями суспільного виробництва;

• забезпечення задоволення мінімального рівня соціальних потреб;

• створення необхідних соціальних резервів, які використову-; ватимуться на планові й позапланові заходи;

• забезпечення прозорого бюджетного контролю в системі здійснення бюджетних платежів.

Бюджетне планування виконує ряд функцій, серед яких:

S відображення основних напрямів бюджетної політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

S вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення пе­редбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на ос­нові ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

•S здійснення необхідного рівня перерозподілу бюджетних ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

•S встановлення раціональних форм мобілізації бюджетних ресурсів і на їхній основі визначення їх оптимальної структури.

Об'єктом бюджетного планування є бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій; предметною галуззю бюджетного планування є бюджетні ресурси, їхній рух при здій­сненні відтворювальних процесів у економіці. Сферою застосу­вання бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюдже­тних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обґрунтовані принципи:;

• комплексного підходу до основних параметрів економічно­го й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями;

• оптимального використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріорите­тних напрямів розвитку економіки й соціальної сфери;

• раціонального визначення джерел одержання бюджетних ре­сурсів та їх перерозподілу через ланки бюджетної системи;

• єдності у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогно­зування тенденцій і напрямів розвитку;

• наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозу їх розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, вико­ристання прогресивної методології, норм і нормативів, а також збір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхід­ними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципів і ме­тодів планування, систему бюджетних планів. Метод бюджет­ного планування — органічна частка методології, один із спосо­бів розроблення бюджетних планів.

Методи, що використовуються при бюджетному плануванні, досить різноманітні й зазнали значних змін в історичному плані. З розширенням масштабів мобілізації ресурсів і необхідністю якомога ефективнішого їх використання при розробці бюджету в 60-х роках спочатку в США, а пізніше і в інших країнах почали застосовувати програмно-цільовий метод, у тому числі систем­ний аналіз, економетричні моделі, електронно-обчислювальну техніку. У 1961 році нова система вперше була запроваджена Мі­ністерством оборони США і дістала назву «Планування — про­грамування — розробка бюджету» (ППБ). З 1965 року ця систе­ма поширилась на інші міністерства. За цією методикою розроблявся багатоваріантний бюджет, який в основному пов'язувався з економічними програмами країни з урахуванням загальних проектів розвитку. ППБ — це системно-варіантний ме­тод планування на основі принципу «плинний бюджет».

З 1973 року американська адміністрація переходить від системи ППБ до нового методу — цільового управління фінансами, в основу якого покладено розробку програм окремих міністерств і відомств. З 1976 року було введено систему складання бюджету на нульовій основі, за принципом щорічного перегляду державних програм без урахування вже проведених витрат за попередньо прийнятими про­грамами. У Німеччині бюджет, складений на основі програмно-цільового методу, дістав назву кон'юнктурно-нейтрального. Нові методи складання бюджету під назвами «раціоналізація вибору бю-

джетних рішень» та «програмний аналіз та огляд» широко застосо­вуються відповідно у Франції, Великобританії.

В сучасній економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: метод коефіцієнтів, HopMaraeL ний, балансовий та предметно-цільовий.

Метод коефіцієнтів (аналітичний) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад індексів ін­фляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. По су­ті, це планування «від досягнутого», що, власне, має місце нині н бюджетному процесі. Перенесення в майбутнє минулих тенден­цій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і ті сприяє економії бюджетних коштів.

Нормативний метод передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Розрізняють нор­мативи двох типів: нормативи першого типу регламентують вза­ємовідносини між державою та суб'єктами господарювання:$ приводу розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад ставки податків), нормативи другого типу характеризують вимо­ги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину еко­номічної ефективності використання різних ресурсів, тобто сус­пільно виправданий обсяг їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод най­краще застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджет­них галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного ті і ощадливого використання.

Недоліком нормативного методу планування вважають відсу­тність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нор­мативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат.

Останніми роками в бюджетному плануванні пропонується застосовувати нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя як критерію оцінки бюджетних потреб регіонів. Це положення знайшло відображення і в чинному законодавстві. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологіч­ного стану відповідних територій, виходячи із законодавчо ви­значеного рівня мінімальних соціально-економічних потреб.

Недолік формування міжбюджетних відносин на основі нор­мативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що децентра­лізація державних функцій має означати насамперед законодавчо закріплене право місцевих органів влади на певні доходи, вихо­дячи з яких, на основі покладених на них функцій, вони само­стійно визначатимуть обсяги та напрями використання бюджет­них коштів.

Однак саме нормативи мають свідчити про бажаний рівень споживання суспільних благ. При формуванні цих нормативів слід виходити як із науково обґрунтованих показників, так і з по­бажань і запитів громадськості, висловлених шляхом прямої чи представницької демократії.

Іншим важливим питанням бюджетного планування на основі нормативів є визначення періоду тривалості дії нормативу. Ста­більність нормативів гарантувала б передбачуваність бюджетної політики органів влади на перспективу, самостійність місцевих бюджетів, незалежність їх видаткової та дохідної частин від суб'єктивних рішень влади вищого рівня.

Закон постійно зростаючих потреб населення внаслідок роз­витку економіки, науково-технічного прогресу потребує постій­ного перегляду нормативів, а тому вони можуть бути лише умов­но стабільними.

Планування на основі нормативів має обов'язково доповнюва­тися балансовим методом планування, оскільки тільки він дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Конкретне його призначен­ня полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільно-економічних потреб.

Предметно-цільовий метод використовується при фінансу­ванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефек­тивність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод викорис­товується як основний при формуванні Державного і місцевих бюджетів.

Бюджетна програма — це систематизований перелік захо­дів, спрямованих на досягнення загальної (спільної) мети, за­вдання, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бю­джетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Система планування бюджету на основі програм — це система прийняття рішень щодо розроблення, аналізу, впровадження про­грам та розподілу ресурсів. Вона включає такі три основні етапи:

♦ стратегічне планування — визначення та прогнозування довго-і середньострокових цілей, для досягнення яких необхідно спрямува­ти діяльність уряду, та розроблення стратегії заходів для реалізації таких цілей. Обов'язковим на даному етапі є відбір переліку відпові­дних напрямів і завдань, виходячи з фінансових можливостей;

♦ формування програм — розроблення, аналіз і відбір про­грам, які необхідно реалізувати головним розпорядникам для до­сягнення цілей, визначених на етапі стратегічного планування в програмних і прогнозних документах;

♦ складання бюджету — визначення та аналіз ресурсів, необхід­них для реалізації програми і відповідно досягнення поставлених ці­лей, та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний роз­порядник на підставі плану своєї діяльності на коротко- та сере-дньостроковий періоди чіткіше розподіляє наявні ресурси, необхідні для виконання певної програми, здійснює їх вартісну оцінку і приво­дить у відповідність до можливостей бюджету. Потім подається бю­джетний запит для включення відповідної програми до бюджету.

Розроблення і виконання програм ґрунтуються на таких прин­ципах:

♦ кожна програма має базуватися на кошторисі витрат;

♦ кошториси витрат мають будуватися на врахуванні статей витрат;

♦ програми мають підкріплюватися даними про показники продуктивності, питомих витрат та інші показники ефективності;

♦ програми мають оцінюватися з погляду витрат і вигоди до початку їх здійснення;

♦ така оцінка має охоплювати аналіз політичних, соціальних, правових і адміністративних питань;

♦ мета програми має вказуватися з точки зору результатів і передбачуваних вигід;

♦ у комплексних програмах треба вказувати обов'язки конк­ретних організацій;

♦ з метою аналізу можна здійснювати укрупнення програм, що виходять за межі окремих організацій, не порушуючи при цьому структуру обов'язків конкретних організацій;

♦ для підготовки детальних кошторисів керівникам необхідно дати загальні орієнтири щодо цілей, які мають бути досягнуті у наступному році; вказати конкретно заплановані суми, що вва­жаються обґрунтованими для програм; дозволити установам складати запасні варіанти програм, якщо кошториси перевищу­ють цільові показники; передбачити в окремих випадках прове­дення досліджень до прийняття остаточних рішень;

♦ доходи і видатки слід координувати постійно, з тим щоб можна було виявити зміну доходів і їхній вплив на видатки;

♦ контроль за видатками може здійснюватися в розрізі як програм, так і цілей.

Отже, програмно-цільовий підхід у бюджетному процесі зага­лом включає такі основні елементи:

S визначення загальної мети програми (на середньостроковий період), завдань програми на короткостроковий період, напрямів діяльності, які забезпечують реалізацію програми;

•S середньострокове бюджетне планування;

S виділення головними розпорядниками пріоритетних бю­джетних програм відповідно до основної мети діяльності такого головного розпорядника;

S визначення відповідального за виконання бюджетної про­грами у системі головного розпорядника (відповідального вико­навця);

S розроблення критеріїв оцінки й аналізу результативності бюджетної програми щодо обсягів витрат, кінцевого продукту і якості (результативні показники);

S регулярні звіти головних розпорядників про досягнуті ре­зультати у процесі впровадження відповідних бюджетних про­грам.

Для розуміння іноваційності бюджету за програмами і користі застосування саме цього методу складання бюджету слід розгля­нути різницю між традиційним та програмно-цільовим методом. Передусім традиційний бюджет виконує контрольні функції, а бюджет за програмами, крім контрольних, виконує також управ­лінські функції. Він упорядковує організацію діяльності головно­го розпорядника щодо формування і виконання своїх бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності між ви­конавцями за реалізацію кожної бюджетної програми, а також підвищує відповідальність головного розпорядника в цілому за дотримання відповідності всіх бюджетних програм поставленій меті його діяльності, їх фінансове забезпечення, поліпшує управ­ління бюджетними програмами.

Бюджет за програмами можна розглядати як засіб вираження фінансової та програмної політики держави і органів місцевого самоврядування. Він є знаряддям реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Державної програми економічного й соціального розвитку на середньостроковий період, де окреслено пріоритети розвитку суспільства та економіки і черговість реалі­зації окремих завдань фінансової політики.

Бюджет за програмами спрямований на досягнення конкрет­них цілей, він дає чітке розуміння державним органам та громад­ськості, на що витрачаються бюджетні кошти, забезпечує прозо­рість бюджету.

У бюджеті традиційного типу можна встановити витрати на окремі галузі, наприклад, охорону здоров'я, освіту, науку, куль­туру тощо. У бюджеті за програмами окремі завдання об'єд­нують у собі видатки з різних статей бюджетної класифікації, ра­хуються загальні кошти, потрібні для виконання даного завдання.

У традиційному типі бюджету витрати часто планувалися «на виріст», «від досягнутого», внаслідок чого спостерігалося нераціо­нальне витрачання бюджетних коштів; у бюджеті за програмами обчислюється загальна вартість виконання певного завдання і мож­на показати наслідки змін у напрямі реалізації цього завдання.

Новий підхід дає можливість обчислити показники ефектив­ності реалізації окремих завдань, сприяє ефективності розподілу й використання бюджетних коштів, встановленню пріоритетів і визначенню доцільності окремих видатків бюджету.

За нових підходів до формування бюджету відрізняється також і звітність. У бюджеті за програмами складаються піврічні та річні звіти у синтетичному й аналітичному вигляді. Останнє є порівнян­ням кількості витрачених коштів з установленим раніше обсягом виконання окремих завдань. У традиційному бюджеті звітність по­лягає у порівнюванні фактично здійснених витрат із затвердженими за окремими розділами, статтями бюджетної класифікації. Така ін­формація небагато говорить про те, що було зроблено за витрачені кошти. Завдяки звітності у бюджеті за програмами можна порівню­вати виконання подібних завдань за окремі роки.

Програмування бюджету пов'язане з необхідністю визначити ре­зультативність програм. Будь-яка спроба кількісно оцінити резуль­тативність програми спрямована на те, аби створити основу для оцінки ефективності діяльності щодо виконання цієї програми.

Оцінка ефективності у широкому розумінні включає три мето­ди: аналіз співвідношень, регресійний аналіз і аналіз пакета даних.

Аналіз співвідношень дає змогу здійснювати порівняння з да­ними, досягнутими в попередні роки щодо певних цілей, порів­няння з діяльністю аналогічної організації чи зіставлення альтер­нативних підходів для досягнення тих самих результатів. Обмеженість цього методу полягає в тому, що він не може відо­бразити чинники, що впливають на управління організацією по­рівняно з іншими подібними організаціями або зі структурою управління цією самою організацією в різні періоди.

Регресійний аналіз має ширше застосування. Він пов'язує ре­зультат із комплексом чинників виробництва і пояснює зміни в одному комплексі з урахуванням змін одного чи кількох елемен­тів в іншому. Як і при аналізі співвідношень, основний недолік полягає в тому, що досягнуті результати не дають належного по­яснення причинних зв'язків. Крім того, ефективність за допомо­гою цього методу оцінюється з точки зору відхилень від серед­ньої величини, а не найкращої результативності.

Аналіз пакета даних вивчає співвідношення між ресурсами і результатами в організації стосовно максимальної ефективності, досягнутої передовими організаціями. Недоліком цього методу є те, що при виборі «передових» організацій не може бути повної об'єктивності і, що найважливіше, по суті, передбачається по­стійне зростання ефективності за рахунок збільшення масштабів виробництва. У державному секторі ця модель не може широко використовуватись, оскільки в такому разі існував би значний попит на виділення великих коштів, тому що кожний такий при­ріст, безумовно, приводив би до підвищення ефективності порів­няно зі звичайними масштабами виробництва.

Із трьох вищеназваних методів лише аналіз співвідношень має властивості, що роблять його найдоступнішим для застосування на практиці.

Формування й виконання бюджетних програм потребує кіль­кісної їх результативності. Показники результативності мають відповідати встановленій меті та завданням програми. Ці завдан­ня мають бути конкретними, розукрупненими і так чи інакше піддаватися кількісній оцінці. У такому контексті ці показники мають слугувати містком між завданнями, виділеними ресурсами і продукцією організації. Ці показники мають бути спрямовані на те, щоб орієнтувати керівництво на забезпечення більшої проду­ктивності й краще виконання завдань. Суспільство має знати, на­скільки ефективно використовувалися бюджетні кошти. При цьому необхідно визначити критерії для проведення порівнянь. Без цього показника виконання програм відображатиме лише те, що зроблено, не даючи ніяких критеріїв оцінки раціональності й доцільності зусиль. Тому можна використовувати такі критерії: стандарти, норми, нормативи; часові ряди даних; альтернативні підходи, тобто порівняння за подібними установами у межах од­ного міністерства чи відомства, з іншими країнами.

Результативні показники можна згрупувати за типами: 1) показ­ники витрат; 2) показники продукту; 3) показники ефективності; 4) показники якості (табл. 2.6).

1. Охарактеризуйте внесок камералістів у еволюцію розу­міння терміна «бюджет».

2. У чому представники класичної політичної економії вбача­ли гарантію економічного розвитку і поліпшення життя суспі­льства?

3. Коли з'явилися перші наукові визначення бюджету?

4. Чим сучасне розуміння державного бюджету відрізняється від розуміння камералістів і представників класичної політич­ної економії?

5. Якими ознаками характеризується бюджет як економічна категорія?

6. Наведіть основні функції бюджету та розкрийте їх зміст.

7. У взаємодії яких форм здійснюється функціонування бю­джету?

8. Розкрийте особливості взаємовідносин державного бю­джету і державних фінансів.

9. Дайте характеристику суб'єкта і об'єкта фінансових від­носин.

10. Які моделі ринкової економіки розрізняють за послідовні­стю розподілу ВВП?

11. У чому полягають відмінності розподілу бюджету за умов ринкової і командно-адміністративної економіки?

12. Які моделі ринкової економіки виділяються за рівнем централізації національного продукту? Дайте стислу харак­теристику кожної моделі.

13. Яка з моделей ринкової економіки, на Вашу думку, най­більш прийнятна для умов України?

14. Розкрийте сутність та особливості функціонування бю­джетного механізму.

15. Які головні підсистеми є складовими бюджетного механі­зму?

16. Які економіко-адміністративні важелі застосовуються при управлінні бюджетним процесом і бюджетними відносинами?

17. Яку роль відіграє механізм формування бюджетних ре­сурсів у вирішенні актуальних проблем економічного розвитку?

18. Охарактеризуйте основні способи мобілізації коштів у дохід держави.

19. Які економічні важелі передбачені Бюджетним кодексом України для забезпечення формування бюджетних ресурсів?

20. Яка роль бюджетних обмежень у процесі формування бюджетної політики?

21. У чому полягає економічна сутність бюджетної експертизи?

22. Охарактеризуйте форми і механізм розподілу бюджетних коштів, що існують в Україні.

23. На яких принципах ґрунтується розподіл видатків у бю­джетній системі України?

24. Як здійснюється розподіл видатків у бюджеті України.

25. Наведіть класифікацію загальнодержавних податків та обов'язкових платежів.

26. У чому полягає сутність бюджетного регулювання до­ходів?

27. Яка роль бюджетного регулювання в Україні? Які методи бюджетного регулювання використовуються в бюджетній практиці України?

28. Наведіть пункти, які має містити техніко-економічне об­ґрунтування відрахувань, дотацій та субвенцій АР Крим, об­ластей, міст Києва і Севастополя.

29. Ким затверджується порядок, умови надання і викорис­тання міжбюджетних трансфертів?

30. Наведіть визначення міжбюджетних трансфертів та їх класифікацію.

31. Яке призначення бюджетних дотацій?

32. Охарактеризуйте сутність та назвіть основні джерела призначення субвенцій.

33. Які основні види субвенцій Ви знаєте?

34. З якою метою використовується субсидіювання?

35. У чому полягає різниця між цільовими і знеособленими субсидіями?

36. Який найпоширеніший метод субсидіювання в Україні?

37. Як поділяється інструментарій розподілу бюджетних ви­датків?

38. Охарактеризуйте форми бюджетного фінансування.

39. Які основні методи бюджетного фінансування визначені Бюджетним кодексом України?

40. У чому полягає економічна сутність бюджетного резерву­вання?

41. Яким нормативним документом визначається порядок використання резервного фонду Кабінету Міністрів України?

42. Які максимальні обсяги резервного фонду видаткової ча­стини бюджету та резервного фонду Кабінету Міністрів України передбачені законодавством?

43. На фінансування яких заходів надаються кошти з резер­вного фонду?

44. Ким здійснюється контроль за використанням коштів з резервного фонду?

45. Як функціонує механізм використання бюджетних ресурсів?

46. У чому економічна сутність бюджетного секвестрування? В яких випадках воно використовується?

47. Охарактеризуйте базові інструменти, що є базовими складовими бюджетного механізму в Україні.