Відповідно до цього закону, безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогрессу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

27.

28.

29.

30.

31. Заробітна плата – це винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці.

В економічній теорії розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць.

Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову заробітну плату.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов*язково змінюються в одному напрямі.

Рівень мінімальної заробітної плати законодавчо визначає держава. Вона є тим мінімумом, що забезпечує задоволення всіх основних фізіологічних і соціально – культурних потреб, виходячи із науково обґрунтованих стандартних наборів товарів і послуг

32. Заробітна плата містить різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній розрізняють основну, додаткову частиниі види винагороди, що входять у кожну з них.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці(норм часу, виробітку, обслуговування). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників (залежно від виробітку.)

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і особливі умови праі. Вона включає надбавки, доплати, гарантійні та компенсаційні виплати і премій, пов*язані з використанням виробничих завдань і функцій.

 

Виділяють такі основні форми оплати праці:

- відрядна, при якій оплата праці проводиться за нормами і розцінками, встановленими виходячи з розряду виконуваних робіт.

- погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу.

33.

34.

35.

36.

37.

38.

39.

40.

41. Номінальний та реальний ВВП. Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ) не зараховані до неї:

ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ + ЧПІ.

Номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який

вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент

виробництва.

На величину номінального ВВП впливають два процеси:

• динаміка обсягу виробництва;

 

• динаміка рівня цін.

Реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в

постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу),тобто на

величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва

Індекс споживчих цін (ІСЦ) Реальний ВВП = Номінальний ВВП / ІСЦ

Сутність, типи та фактори економічного зростання.

Економічне зростання – збільшення річного обсягу виробництва товарів і послуг.

Типи економ зростання:

1-екстенсивний (розширення обсягів виробництва відбувається за рахунок 3 факторів: основного капіталу, роб сили, матеріальних витрат).

2-інтенсивний (підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу, розширення в-ва на основі якісного поліпшення всіх його факторів)

Фактори економ зростання:

1-фактори пропозиції (к-сть та якість природних, трудових ресурсів, нові технології)

2-фактори попиту (забезпечення повного використання збільшених обсягів всіх ресурсів, що потребує сукупних витрат)

3-фактори розподілу (розподіл зростаючих обсягів ресурсів, з метою отримання максимальної к-сті корисної продукції)

 

Антициклічна політика держави. Особливості сучасних економічних циклів.

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Для того, щоб забезпечити належний розвиток економіки, щоб захистити її від глибоких економічних криз, необхідно проводити наступні антициклічні та антикризові заходи: ведення відповідної грошово-кредитної політики; здійснення фіскальної політики (скорочення або підвищення витрат держбюджету; збільшення чи зменшення податкових ставок); регулювання заробітної плати; здійснення політики державних інвестицій. Важливими факторами антициклічної політики є також амортизаційна, под аткова, промислова політика.

Структура сучасного економічного
циклу

 

Вплив інвестицій на ВВП.

Вплив інвестицій на ввп здійснюється через мультиплікатор інвестицій.

Мультиплікатор інвестицій – числовий коефіцієнт, який показує у скільки разів зростає (скорочується) ВВП за певного зростання (скорочення) інвестицій. m=1/S’=1/1-C’. Де S’=1-C’ – гранична схильність до заощадження. Інвестиції залежать від: 1-NP- чистого прибутку від інвестицій; 2- податків. Чистий прибуток від інвестицій: NP = (GP – TP) – I × rp, де NP – чистий прибуток; GP – валовий прибуток; TP – податок на прибуток; I – величина інвестицій; rp – реальна процентна ставка; rp = r - i

59.

60. Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробіття – це невід’ємна властивість ринкової системи господарювання.

Проблеми функціонування ринку праці та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по-різному:

· Надлишок народонаселення (Т. Мальту);

· Ріст органічної будови капіталу ….9К.Маркс);

· Високий рівень заробітної плати (неокласики);

· Недостатній сукупний попит (кейнсіанський).

Таким чином, згідно Закону України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни в працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Показники, які характеризують безробіття:

· Рівень фактичного безробіття – це частка безробітної частини робочої сили виражена у відсотках.

· Рівень зайнятих – це частка зайнятих в складі робочої сили.

Види безробіття:

1. Природне:

· Добровільне

· Фрикційне

2. Вимушене:

· Циклічне

· Структурне

· Застійне

· Приховане

· Інституціональне

Зайнятість (згідно Закону України «Про зайнятість населення») – це діяльність громадян пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій і іншій формі.

Зайнятість (за Базидевичем В.Д.) – це явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Зайнятість, як економічна проблема – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

 

65.

 

 

 

 

 

Відповідно до цього закону, безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогрессу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу.

Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва, а виробництво, в свою чергу, задовольняє існуючі та породжує нові потреби.

5. Фа́ктори виробни́цтва — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже існуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.

 

Виробничі ресурси (чинники виробництва) — це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Для того, щоб отримати певні блага необхідно організувати їх виробництво. У виробництві будуть задіяні виробничі ресурси.

 

Виробництво в економічному розумінні — це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.

 

Розрізняють:

Природні ресурси — це все те, що людина бере з природи і за допомогою своєї праці перетворює на продукт задоволення власних потреб.

Трудові ресурси — це здатність людини до продуктивної осмисленої діяльності в основі якої є фізичні та розумові здібності людини.

Капітальні ресурси — це все те, що виступає попередником між людиною природніми ресурсами та проміжними товарами.

Промисловий товар — це все те, що зазнало попередньої людської праці і призначено для використання у подальшому виробництві.

 

6. Крива виробничих можливостей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

 

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

 

Під ефективністю звичайно розуміють поняття, що характеризує співвідношення обсягу виробничих економічних благ (результатів) і кількості ресурсів (витрат).

 

Наявні ресурси, як правило, обмежені чи рідкі. Рідкість — характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства Під обмеженістю мають на увазі недостатність виробничих ресурсів для одночасного задоволення всіх потреб усіх членів суспільства.

 

Ілюстрацією рішення проблеми ефективності в економіці служить крива (лінія) виробничих можливостей — крива, що демонструє різні комбінації двох благ, що можуть бути зроблені в економіці при повному використанні ресурсів; кожна точка на даній кривій показує максимально можливий обсяг виробництва двох продуктів з даної кількості ресурсів.

 

7. Структура суспільного продукту:

Суспільний продукт:

1. Витрачені засоби виробництва:
• Предмет праці
• Засоби праці
2. Необхідний продукт
3. Додатковий продукт:
• Фонд споживання
• Фонд нагромадження

Проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений суспільний продукт (результат річного функціонування національного виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. А це означає, що відтворення - процес неоднорідний.

Розрізняють два види відтворення: просте й розширене.

- Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватися на задоволення особистих потреб товаровиробника.

- Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умови, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. Отже, розширене відтворення передбачає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання (фонд споживання), а частина йде на додат­кове придбання засобів виробництва та робочої сиди (фонд нагромадження).

 

8. Форми організації суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Існують 2 форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

Натуральне господарство – це такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення власних потреб, тобто продукти не набувають товарної форми і призначені для власного споживання.

Товарне виробництво – суспільне господарювання, коли продукти виробляються окремими виробниками, кожен з яких спеціалізується на виробництві якогось одного продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля – продаж на ринку.

Причини переходу натурального до товарного виробництва: зростання продуктивності праці,

Суспільний поділ праці.

 

9. Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва-тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві спо-живна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття - по-требу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди то-що - потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Закон вартості — особливий економічний закон (тобто закон, що діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв'язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

 

10. Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Гроші мають дуже довгу історію. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична й еволюційна.

Раціоналістична концепція пояснює виникнення грошей як результат домовленості сіж людьми про введення спеціального інструменту(грошей) для здійснення обміну товарів.

Еволюційна концепція вперше була сформульована К. Марксом, який показав, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку товарообміну та послідовної зміни форм власності.

 

Функції грошей – це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

1. Міра вартості – це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості продуктів, надаючи їй форму ціни.
2. Функція грошей як засобу обігу. Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, включає дві протилежні дії – продаж товару за гроші і купівлю іншого товару за гроші, в яких гроші відіграють роль посередника.
3. Функція засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару не настає обмін грошей на товар і гроші залишають сферу обігу та утворюють скарб.
4. Функція засобу платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов*язань між суб*єктами економічних відносин, що вини акають у процесі розширеного відтворення.
5. Функція світових грошей – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

11. Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки.

Суб*єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь і створенні, розподілі, обміні та споживанні ВНП.:

1. фірми
2. домашні господарства
3. державні структури
4. фінансові посередники.

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом певного періоду часу для обігу необхідна лише певна об*активно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Він з*ясовує внутрішні зв*язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обігу грошей.

 

12. У найзагальнішому визначенні інфляцію можна визначити як підвищення загального рівня цін. Зростання цін може зумовлюватися також поліпшенням якості товару, і, як наслідок, підвищенням його вартості. Тому інфляція означає не тільки підвищення загального рівня цін, а й процеси, пов'язані з знеціненням грошової одиниці та зниженням рівня споживання населення.

Процес, зворотний інфляції — падіння цін і витрат, — називають дефляцією.

 

Розрізняють три види інфляції:

1. помірна — ціни зростають повільно (менше ніж 10 відсотків за рік). Вартість грошей зберігається;
2. галопуюча — ціни зростають від 20 до 200 відсотків за рік. Більшість контрактів укладаються з урахуванням зростання цін або ж пов'язуються з іноземною валютою (наприклад, з доларом США). Населення намагається прискорено матеріалізувати гроші в товарну масу; швидко зростає відсоткова ставка;
3. гіперінфляція — темпи інфляції перевищують 200 відсотків за рік. Кількість грошей в обігу та ціни зростають астрономічними темпами. Розходження цін та заробітної плати стає катастрофічним. Знижується добробут майже всіх верств населення.

Основні причини інфляції. В економічній теорії розрізняють два типи інфляції— інфляцію попиту та інфляцію, зумовлену збільшенням витрат виробництва або зменшенням сукупних пропозицій.

Інфляція попиту. Зростання цін традиційно пояснюється насамперед надлишковим сукупним попитом. Це пов'язано з тим, що сукупний попит економіки може бути більшим, ніж пропозиції товарної маси, що можливе для цього рівня виробничих потужностей. Така ситуація на ринку пояснюється тим, що запаси ресурсів уже повністю вичерпані. Тому цей надлишковий попит призводить до зростання цін при постійному реальному обсязі виробництва і зумовлює інфляцію попиту. Створюється ситуація, коли в обігу перебуває занадто багато грошей, які населення намагається перетворити на товарну масу.

Інфляція, зумовлена збільшенням витрат виробництва або зменшенням сукупних пропозицій. Така ситуація виникає внаслідок диспропорцій в економіці, коли через нестачу інвестиційних товарів або робочої сили зростають ціни і витрати. На зростання витрат може впливати підвищення заробітної плати. В довготерміновій перспективі зростання заробітної плати визначається підвищенням продуктивності праці. В короткотерміновій перспективі цей показник залежить від норми прибутку та зовнішньоекономічного балансу.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції.

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті цього скорочуються пропозиції товарів та послуг у масштабі всієї економіки. Зменшення пропозиції призводить до зростання цін та інфляції.

 

13. Загальні негативні наслідки інфляційних процесів:посилення диспропоцій в економіці, дезорганізування господарських зв'язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляції, посилення злочинності;зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності.

 

Розглянемо основні наслідки відкритої і придушеної інфляції.

Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін. Проте відкрита інфляція не руйнує механізму ринкового саморегулювання економіки: поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва та ін.

Придушена інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням черг; збагаченням ділків тіньової економіки тощо.

 

Розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з головуючою та гіперінфляцією, є:

1) регулювання попиту та пропозиції;

2) індексація доходів;

3) контроль за цінами та заробітною платою.

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці.

Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

 

14/15. Власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Як бачимо, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення.

 

Існують такі форми власності:

• Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).
• Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.
• Суб'єктами державної власності є: держава в цілому, територіально-регіональні та муніципальні органи влади. Об'єктами державної власності залежно від рівня влади є природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, повітряний простір), засоби комунікації, транспорт, заклади освіти, культури, спорту тощо. Панівна в суспільстві форма власності і відповідна їй форма привласнення визначають тип економічної системи.

16. Типи економічних систем:

• Ринкова - вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку. Довільна система, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.
• Адміністративно-командна - спосіб економічної організації суспільства, за якого усі питання вирішують державні органи. Головні ознаки АКС: державна власність на ресурси, бюрократизація та монополізація економіки, адміністративне ціноутворення, зрівняльний розподіл життєвих благ, панування номенклатури.
• Традиційна.
• Змішана - економіка, у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,— а деякі приймаються урядом країни.
• Постійна.

 

17. Ринок — місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару. Походження терміну пов'язують з німецьким словом «Ring», що означає кільце, оскільки центрсередньовічного міста був площею з будинком магістрату (ратушею) в центрі та будинками довкола (кільцем). Як правило, після надання місту магдебурзького права на такій площі періодично проводились ярмарки, а згодом розміщувались крамниці та торгові ятки. Звідси перенесення назви центральної площі міста на явище, яке ще по-східному називають «базар».

РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ, ЙОГО ФУНКЦІЇ І МЕЖІ ДІЇ
Механізм дії ринку
Досвід країн, в яких функціонує ринкова економіка, свідчить про те, що вона являє собою ефективно працюючий механізм. Ринок без централізованого інтелекту в особі Держплану або Держпостачу успішно вирішує складні економічні проблеми, що не під силу сучасним ЕОМ. Тим більше, що, за оцінками фахівців, найсучасніша електронно-обчислювальна машина здатна оптимально спланувати виробництво і розподіл не більш ніж 2 тис. виробів.
Як же працює ринковий механізм? Щоб відповісти на це запитання, необхідно розглянути його складові елементи, їх чотири. Це - попит, пропонування, ринкова ціна і конкуренція.
У загальному вигляді попит являє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.
Пропонування - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.
Ринкова ціна - це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування - граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропонування.
І нарешті, конкуренція. Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.
Конкурентна боротьба має місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден з них не в змозі самостійно або в об'єднанні з іншими впливати на ціну. За цих умов найважливіші питання економічного життя - що і скільки виробляти, яким чином і для кого - розв'язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і ринкових цін.

Суб'єктна структура ринку — це система відносин між багатьма агентами, що відображає їх цілі, рівноправні, взаємоузгоджені інтереси, характер, форми організації та взаємодію щодо виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ. Економічні суб'єкти активні, вони цілеспрямовано приймають рішення і забезпечують виконання планів, які розробляють. Тому процес економічної діяльності є сукупністю планів і рішень, що виражає активність різних категорій економічних суб'єктів.

Суб'єкти можна поділити на такі дві групи:

• прості економічні одиниці або мікросуб'єкти — елементарні одиниці у сфері споживання (індивіди, домогосподарства) й елементарні одиниці у сфері виробництва (фірми). Мікросуб'єкт складає для себе план дій, що стосується індивідуальних кількостей продуктів, послуг, в яких він має потребу;

• комплексні економічні одиниці або макросуб'єкти, що складаються з групи простих економічних одиниць і є кількома центрами, які розпоряджаються благами (промислова галузь як поєднання групи фірм, профспілка як група працівників), та кількома інстанціями, що приймають рішення (різні плани, які іноді суперечать один одному, зіставляються, узгоджуються та приводяться у відповідність з домінуючим планом, наприклад, держави). Разом з цим нині прості економічні одиниці можна розглядати як

комплексні. Наприклад, в авторитарній родині плани ведення домашнього господарства (споживання й отримання доходу) підпорядковані рішенням голови родини. Там, де родинні зв'язки послаблені, кожен член родини має відносну незалежність, тобто може приймати рішення незалежно.

 

18. Структуру ринку розглядають з різних точок зору, що пов'язано із складністю цієї системи господарських відносин, які стосуються усього комплексу економічних, політичних, соціальних, правових, моральних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків:

з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин;

з точки зору територіального підходу;

з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.

Ринок предметів споживання і послуг. Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання.Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів.Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення.Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво - з іншого.Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу.Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів, їхня самостійність залежать від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, всановлення на неї цін, укладання договорів.Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.Для досягення цієї мети у нашій країні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її суб'єктами були різні власники.Це і є шлях побудови відповідного ринку, оскільки буде подоланий адміністративний монополізм, який безроздільно панував у нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою командний розподіл ресурсів централізовано встановленими фондами, що грунтувався на закріпленні виробників і споживачів один до одного.Такий розподіл призводив до того, що підприємство отримувало не те, що йому потрібно, а те, що дадуть.Фондування - це свого роду "карткова схема" для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу, породжувала штучний дефіцит і марнотратство.Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємтсва на нагромадження запасів, які можна було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок.

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного госпадарства обслуговує всі сфери людської діяльності.Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання.Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інфрмації у суспільно-економічному житті.Проте значний науково-технічний потенціал у нашій країні використовується вкрай незадовільно.На винаходи, перспективні розробки, наукову інформацію майже немає попиту.Кількість підприємств, де використовувався хоча б один винахід, швидко зменшується, внаслідок чого невикористаними залишаються понад 80 відсотків винаходів, створених і зареєстрованих протягом 1985-1991 рр.Зменшення обсягів застосування досягнень науки і техніки призводить до консервації технічної відсталості народного господарства України з застарілими технологіями, вкрай спрацьованими основними виробничими фондами, порушеною екологією, важкими та небезпечними для людей умовами праці.

Фінансовий ринок. Фінансовий ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля - продаж фінансових ресурсів.Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає:ринок капіталів(інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів.Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів.У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

Ринок каптіалів(інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.

Валютний ринок. Це такий специфічний ринок, де предметом купівлі - продажу є різні національні валюти.Їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, український карбованець до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватись доларами, за агнлійські - фунтами стерлінгів, за японські - ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх, що і встановлює або доларова, або фунтова, або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи, за певну суму карбованців можна отримати 1 долар, а отже, і вартісне вираження товару.

Ринок праці(робочої сили). Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.

Для того щоб об'єктом купівлі - продажу стала робоча сила, слід подолати прикріплення людини до житла, місцевості, надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею.Досягти цього можна за умов створення ринку житла, вільного придбання будинку, квартири або оренди їх на певний час.