Граматична категорія відмінка іменника. Первинні і вторинні функції відмінків.

Граматична категорія відмінків є словозмінною категорією, яка служить для зв’язку слів у реченні і виявляється у граматичних значеннях називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого відмінків та кличної форми. Особливістю цієї категорії є її морфологічно-синтаксичний характер, який виявляється в тому, що відповідна відмінкова форма як морфологічна ознака іменника використовується для зв’язку слів у реченні і виконує у реченні певну синтаксичну функцію (син□ – син а, син у (- ові), син а, син ом, (на) син і (- ові), (- у)).

Основним показником граматичної категорії відмінка є флексії, які можуть бути варіантними (синонімічними) (син і, син у, син ові) або омонімічними (руц і – Д. і М. відмінки).

Супровідні засоби: наголос (п і сні – пісн і); чергування звуків, фонем (апте к а – апте ц і); афікси (лоша – лош ат і, ім’я – ім ен і); порядок слів; прийменники.

Називний відмінок іменника є прямим відмінком, початковою формою іменника; іноді називному відмінку функціонально дорівнює кличний.

Категорія відмінка у трактуванні лінгвістів є послідовно семантичною. Семантичний зміст її є відображенням відношень між предметами і явищами позамовної дійсності. Слід зазначити, що семантика категорії відмінка вказує на різні відношення предмета до інших предметів навколишньої дійсності. Дослідники підкреслюють, що у структурі мови відмінки виражають семантико-синтаксичні відношення іменників переважно до дієслів.

У функціональній граматиці існує два підходи до трактування семантичного змісту відмінків. Один із них повністю охоплює семантичні функції відмінкових форм. Кожен відмінок, крім первинної, має і вторинні індивідуальні семантико-синтаксичні відмінкові функції. Ці функції визначаються відповідно системою і контекстом. У своїй первинній функції певний відмінок входить у відмінкову систему, причому перетворює всі інші форми в цій функції у свої комбінаторні варіанти, а у вторинних функціях сам виступає комбінаторним варіантом основного в даних функціях відмінка.

Науковці, що дотримуються такого підходу, зараховують до сукупності відмінкових семантичних функцій різнорідні значення: як власне відмінкові (функції суб'єкта, об'єкта, знаряддя, засобу (інструментальна), адресата тощо), так і невідмінкові (обставини часу, предикативне значення тощо). Кожній з них властива своя внутрішня диференціація, тісно пов'язана з граматичною спеціалізацією певного відмінка.

Основні значення відмінків

Називний: суб’єктне значення (функція підмета); предикативне (іменна частина складеного іменного присудка).

Родовий: суб’єктне значення (захід сонця, виліт літака);атрибутивне (людина слова, честі);обставинне (зупинитися біля лісу, сміятися до сліз);родовий партетивний (налити меду (частину), випити молока (частину)).

Давальний: об’єктне (допомагати учневі), належності (лист товаришеві, слава героям); суб’єктне в односкладних безособових реченнях (дитині не спиться, людям здається).

Знахідний: об’єктне (читати книгу, прогуляв літо).

Орудний: об’єктне (милуватися пейзажем);суб’єктне, характерне для пасивних конструкцій (виконано учнем) та односкладних речень (рознесений бомбою, здувало вітром); предикативне: іменна частина складеного іменного присудка (бути учителем);обставинне (зупинитися за рікою, працювати днями і ночами);значення співучасті.

Місцевий (завжди з прийменником): обставинне (жити в місті, прибути по обіді); об’єктне (розумітися в мистецтві); атрибутивне (товариш (який?) по школі).

Кличний: звертання;властивий назвам осіб, зрідка тварин, у поетичному мовленні або у фольклорі – предметним назвам (цвіте мій, земле);перебувають поза системою синтаксичних зв’язків, не виступають у ролі жодного члена речення.

Прикметник як розряд ознакових слів. Семантика якісних, відносних і присвійних прикметників. Категорія компаративності прикметників.

Прикметник – це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає статистичну ознаку у синтаксично залежних граматичних категоріях роду, числа та відмінка; у реченні виконує роль узгодженого означення або іменної частини складного присудка; твориться за допомогою суфіксального словотвору.

Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо (зелений овес, глибока річка) або через відношення до інших предметів (кімнатна рослина) та через відношення до особи чи істоти (Трохимівсин).

Вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником, прикметник узгоджує свою форму з ним у роді,числі і відмінку. На відміну від іменників, форми роду, числа і відмінка не є самостійними. Частина прикметників може мати семантично вмотивовану категорію ступеня вияву ознаки,що знаходить граматичне вираження у формах ступенів порівняння. Форми вищого ступеня порівняння вказують на те, що в одному з порівнюваних предметна ознака вираження більшою або меншою мірою, а форми найвищого – на те, що ця ознака виражена найбільшою або найменшою мірою.

Форми ступенів порівняння можуть бути складеними (аналітичними) або простими (синтетичними).

Вищий ступінь порівняння

Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів –ш,-ч, які додаються до основи якісного прикметника у початковій формі

Складена (аналітична) форма вищого ступеня порівняння утворюється додаванням слів більш, менш до початкової форми прикметників: більш теплий, менш вагомий.

Найвищий ступінь порівняння

Проста форма утворюється за допомогою префікса най- і суфікса –ш(-ч-),-іш і може ускладнюватися частками що, як.

Складена форма твориться за допомогою слів найбільше, найменше, які додаються до початку форм якісного прикметника (найбільш авторитетний, найменш яскравий).

Прикметники виступають у реченні в ролі узгодженого означення, може виступати в ролі іменної частини складеного присудка,

За значенням і граматичними ознаками прикметники поділяються на якісні та відносні.

Якісні прикметники виражають безпосередні, закладені всередині, змінні ознаки, які можуть виявлятися більшою або меншою мірою (за смаком, рисами характеру…): міцна людина, чудовий день.

Граматичні та словотвірні ознаки якісних прикметників:

- здатність утворювати форми вищого і найвищого ступенів порівняння.

Групи якісних прикметників, що не утворюють ступенів порівняння:

-прикметники, що виражають абсолютні, сталі ознаки: голий, босий;

-прикметники, що виражають неповний або надмірний ступінь вияву ознаки за допомогою різних словотвірних мовних засобів: худющий, малесенький;

-назви мастей та кольорів за схожістю або подібністю: буланий, вороний;

-складні прикметники: жовтогарячий, темно-синій.

- від них можна утворити якісно-означальні прислівники з суфіксом –о-, -е- та іменники з абстрактним значенням із суфіксом –ість;

- від них можна утворити похідні прикметники за допомогою суфіксів суб’єктивної оцінки і збільшеної згрубілості чи зменшеної пестливості: довжелезний, довгісінький;

- можуть сполучатися з прислівниками міри і ступеня вияву ознаки (дуже, мало, майже, трохи): злегка солодкий, занадто цікавий;

- вступають в антонімічні відношення: важкий – легкий;

- деякі з них можуть мати коротку форму: повен, згоден;

- тільки серед якісних можуть бути прикметники з первинними непохідними основами: добрий, мудрий, новий, тихий, німий, голий.

Відносні прикметники виражають незмінні сталі ознаки через їх відношення до іншого предмета, явища, дії: дерев’яний, скляний, торішній сніг, вчорашня вечеря.

Граматичні ознаки відносних прикметників:

- мають похідні основи і творяться переважно від іменників за допомогою закріплених за цим розрядом слів суфіксів або префіксально-суфіксальним способом чи основоскладанням: читальний зал, молочна каша;

- можуть бути замінені синонімічними іменниками, прийменниковими зворотами, підрядним реченням або іншими описовими конструкціями: джерельна вода;

- можуть вживатися у складі фразеологічних термінологічних одиниць: розрізний ніж;

Відносні прикметники змінюються за родами, числами і відмінками, але не творять

ступенів порівняння. Від відносних прикметників не творяться похідні слова із суфіксами суб'єктивної оцінки, а також іменники абстрактного значення і прислівникина-о,-е.

У складі відносних прикметників розрізняють:

1)власне відносні;

2)присвійні прикметники;

3)порядкові прикметники.

Присвійні прикметники є різновидом відносних і виражають ознаку предмета за належністю її особі, тварині.

Граматичною ознакою, крім названих загальних ознак для відносних прикметників, є ознака посесивності (присвійності) виражена прикметниковими суфіксами –ів,-їв,-ов,-ев,-єв (Петрів, водіїв, Шевченків); -ин,-їн (сестрин,зозулин); -ач,-яч (курячий).

Виділення перехідних розрядів. Наявність перехідних розрядів прикметника зумовлено вживанням його у переносному значенні:

- відносно-якісні: вишневе варення – вишневе плаття;

- якісно-відносні (якісні прикметники у складі фразеологічних одиниць): зелене листя – зелений патруль;

- присвійно-якісні: собача лапа – собачий холод;

- присвійно-відносні: материнська хустка – материнська любов.