Повість “Товаришки” Олени Пчілки – перші паростки феміністичної прози в українській літературі.

У сучасному культурному дискурсі ідеї жіночої емансипації та процеси, що пов’язані з реалізацією цих ідей, стали невід’ємним складником. Емансипація в широкому розумінні цього поняття – це не лише поширення ідей фемінізму, це також спроби становлення творчої істоти жінки, що раніше не могла вільно розвиватися. Так, жіноча літературна творчість протягом ХІХ століття спочатку є поодиноким фактом (Марко Вовчок), апізніше все активніше проявляється як культурний чинник. Як слушно наголошує М. Богачевська-Хом’як, „не можна зводити історію жінок

до фемінізму чи навіть до загального намагання жінок здобути рівноправність, бо це аж ніяк не вичерпує змісту їхнього минулого життя”.

Емансипація жінки, котра здобуває собі право голосу в європейських суспільствах, характерна для ХІХ сторіччя й особливо активно виявилася в культурі та мистецтві. У нашій національній літературі емансипаційні ідеї

закорінені досить міцно, а поступ цих ідей відображає зміцнення становища жінки в загальносуспільному та культуротворчому аспектах. Знаковою подією в цьому процесі належить визнати 1887 рік, коли у

Львові з’явився друком жіночий альманах „Перший вінок” – перше такого типу колективне видання, що мало, безумовно, програмний характер. Це був результат співпраці активісток тогочасного жіночого руху. Зі сторінок

„Першого вінка” зазвучали вже непоодинокі жіночі голоси, засвідчуючи входження в національну літературу нових талановитих сил. Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олена Пчілка, Михайлина

Рошкевич, Софія Окуневська, Ольга Франко, Леся Українка – ось неповний перелік тих, хто взяв участь у виданні, запропонувавши укладачам альманаху свої вірші, оповідання, етнографічні розвідки, статті. Організацією альманаху займалися дві активні діячки – Наталя Кобринська та Олена Пчілка. Обидві на той час були досить молодими та поділяли поступові погляди на призначення і роль жінки.У Галичину феміністичні ідеї проникли вже в 1870-ті роки. Вони знайшли там добрий ґрунт, адже „жіноче питання” було в цьому краї одним із найгостріших. Серед численних соціальних та демографічних проблем Галичини становище жінки викликало чи не найбільшу тривогу.

Наталя Кобринська (до заміжжя – Озаркевич) першою зорганізувала „реформу жіночого ґаздівства”, створивши „Товариство руських жінок”. Невдовзі вона знайомиться з Іваном Франком, показує йому свої літературні спроби, а також здобуває визнання та заохочення метра. Франко прихильно відгукнувся про раннє оповідання. Творча співпраця

Н. Кобринської з Оленою Пчілкою почалася також іще до видання альманаху. Варто згадати, що на час виходу „Першого вінка” літературна біографія Олени__Пчілки також лише починалася. Вона дала до альманаху свою „студентську” повість „Товаришки” (1887), задуману як твір програмного значення, що втілював основоположну ідею жіночої емансипації. Авторці йшлося про те, аби зобразити у творі становлення цього руху, його витоки. У післямові до повісті вона зазначала, що об’єктом художнього зображення була „пора першого пробудження нашого жіноцтва

в 60-х роках, першого поривання його до раціональної освіти й життя”. Пафосом, моральними конфліктами, типажем „нових людей” повість „Товаришки” Олени Пчілки перегукується з оповіданням Наталі Кобринської „Дух часу”. В обох творах помітне прагнення зобразити „нову жінку”, яка в напруженій внутрішній роботі вибудовує нову систему ціннісних орієнтацій. При цьому важливими компонентами нової шкали цінностей стають усвідомлення власного Я, готовність до бунту протии рутини та несприятливих обставин – заради захисту того ж таки самобутнього Я, а також пошук у собі громадської людини, котра може бути повноцінним членом суспільства й не замикатися у вузькому колі власних та родинних проблем. Повість Олени Пчілки „Товаришки” писалася спеціально для задуманого жіночого альманаху. Отже, вона мала втілити ідейну программу нового видання, стати його своєрідним маніфестом. Саме так можна розглядати повість в історико-культурному контексті. Сюжет твору має цілком очевидну автобіографічну основу, а головна героїня – Люба Калиновська – проектується як alter ego авторки. Із характерною для української прози 1880-х „чорно-білою” контрастністю зображення Олена Пчілка зіштовхує в конфлікті дві життєві програми – альтруїстичну,

народницьку (Люба Калиновська) і егоїстичну, вузько-прагматичну (Раїса Брагова). Цей контраст допомагає авторці яскравіше представити читачеві привабливість програми емансипованої жінки. Але підкреслено тут не лише

інтелектуальні здібності жінок (обидві героїні їх посідають і можуть робити успішну кар’єру), йдеться про морально-етичні переконання, що виявляються в місії суспільного служіння, боротьбі за національне

визволення. Олена Пчілка прагнула порушити в повісті „Товаришки” жіноче питання в його засадничих аспектах – становище жінки у родині, у суспільстві, на тлі поступу ідей, інтелектуальних пошуків та дискусій молоді. Справді, тут повнокровно зображено пробудження провінційного середовища, залучення його до нових ідей. Відправним моментом є період суспільних змін, який викликав появу жіночого руху. „Старі основи громадського життя, міркування, хисту, як крига навесні, поламались, закрутились, потрощені, наганяні теплою, вільною течією. Таким свіжим, молодим повіяло в повітрі!.. Старі руки й голови, здивовані, прибиті, приголомшені, опускались, молоді ж так сміло, бадьоро підіймалися,

ретельно шукали праці! Молодь з сяючим поглядом дивилась просто на зійшовше світло правди й волі, і не гадаючи, що світло те може колись примеркнути…”. Проте шлях поступу виявляється непростим: він не лише дає

перспективу емансипованій жінці, а й прозраджує наслідки імперської політики, коли зневажалося та принижувалося все своє, рідне, українське. Тому-то долі двох героїнь розходяться. Хоча обидві вони захоплюються

процесами емансипації, проте плоди цих процесів прагнуть використати по- різному. Олена Пчілка оцінює суспільне життя з погляду морально-етичних категорій людини та народу. Вона трактувала нову людину невідривно від

національно-визвольних ідей, які тоді були дуже актуальними. Тому-то письменниця викриває духовне рабство, приниження гідності людини, але також і космополітизм, байдужість до долі рідного народу. Саме духовний

зміст взаємин двох подруг складає проблемно-тематичну основу повісті „Товаришки”. І Люба Калиновська, й Раїса Брагова походять із дворянських сімей, прагнуть стати новими жінками, але вони виховані на різних засадах, до того ж, мають різні характери. Якщо в першому випадку виразно бачимо палкість натури, широту духовних інтересів, то у другому – схильність обмежити поступову програму користю для себе та власного життя. Життєва позиція Люби відкрита й симпатична. Дівчина із захопленням відкриває для себе культуру свого пригнобленого народу, зачитується

віршами Тараса Шевченка, мріє про майбутнє відродження цього народу. Зовсім інакше це сприймає її товаришка, для якої не мають значення національні ідеали. Олена Пчілка вдало підкреслює радикальну розбіжність їхніх позицій через спільні умови побуту. Адже обидві героїні походять з одного середовища, виховуються в одному пансіоні, разом їдуть до Цюриху вивчати медицину в університеті, разом навчаються, обговорюють одні й ті ж книжки. А проте всі ці зовнішні обставини поступово поглиблюють прірву, яка з’являється в їхніх поглядах. На противагу до благороднихпоривань Люби Калиновської, Раїса Брагова вважає народну стихію примітивною. Вона хоче покласти свою освіту в основу власної кар’єри, і тільки. Раїса прагне „знайти собі придатне становище, незважаючи на нижчих від себе, слабших, не здатних іти вперед”.

 

76. Порівняльна характеристика “жіночої” прози Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Олени Пчілки.
Марко Вовчок. Часто писала про жінок, але прямо не висвітлювала жіноче питання. На думку деяких дослідників, Вовчок була першою письменницею, хто зацікавився темою жінок. Вона, зображуючи життя кріпачок висвітлювала тему поневолення жінок взагалі. Таким чином вона намагалася з боротися з залишками кріпацтва.
Ганна Барвінок. Теми більшості оповідань пронизані проблемами життя селянок (а не кріпачок, як у Вовчок). Б. Грінченко назвав її «поетом жіночої долі». Олена Пчілка. Також відходить від теми кріпацтва. Вона звертається до інтелігенції та селянської бідноти, звертається як автор- інтелігент (пише твори Товаришка», «За правдою», бере участь у жіночому русі – видає перший жіночий альманах, де усі автори були жінки – «Перший вінок».