Нормативно–правова база регламентації роботи з безробітними громадянами

 

Переорієнтація державної політики на повний ринок праці (регулювання освітньо–професійної підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки та ринку праці; регулювання зайнятості населення та трудової міграції; регулювання сфери безробіття) здійснюється з 1999 р. – через реалізацію Указу Президента України від 03.08.99 р. "Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року".

Своєчасним надходженням інформації до споживачів робочої сили та її носіїв займаються центри зайнятості населення. За роки створення мережі центрів (а нині їх в Україні 674) вдалося значною мірою забезпечити їх необхідною технікою, підготувати кадри. Наслідки цього для безробітних відчутні. Так, якщо у 1995 р. послугами служби зайнятості користувався кожен одинадцятий безробітний, то у 2009 р. – кожен другий. Протягом 2009 р. працевлаштоване 44,3% незайнятих громадян, які скористалися послугами служби, у т. ч. 30,9% – на умовах постійної зайнятості. Діяльність центрів, як і соціальний захист безробітних, фінансується переважно з коштів Фонду сприяння зайнятості населення, керівництво яким здійснюється на тристоронніх засадах. Дуже важливо забезпечити повну прозорість витрат коштів Фонду та максимально ефективне їх використання, адже його річний бюджет становить 1,5 млрд. грн. Зокрема, необхідно звільнити Фонд від виконання невластивих йому функцій: виплати допомоги незастрахованим особам і фінансування створення нових робочих місць.

Контроль за дотриманням законодавства здійснює Державний комітет з нагляду за охороною праці.

Формування правового поля функціонування ринку праці протягом тривалого періоду, частково на базі законів, успадкованих від принципово іншої системи, призвело до низки ускладнень. Норми законів, орієнтованих на ринкову систему (зокрема Закону України "Про зайнятість населення"), суперечать нормам законодавчих актів, розроблених ще за радянських часів та відповідно орієнтованих на стандарти та норми адміністративно–планової економічної системи (передусім Кодексу законів про працю). Крім того, не всі реалії сьогодення враховують навіть закони, прийняті вже у незалежній Україні. Наприклад, правова колізія, пов'язана із набуттям статусу безробітного особами, які володіють засобами виробництва (передусім землею), але не можуть бути працевлаштовані у секторі найманої праці, призводить до проблем соціального захисту численної категорії населення і порушує принципи соціальної справедливості. Підвищення якості робочої сили насамперед пов'язується з відновленням та вдосконаленням системи професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зайнятого населення. Для цього, зокрема, необхідно прийняти Закон України "Про професійний розвиток персоналу на виробництві"[19, c.10].

13 січня 2009 р. набув чинності Закон України від 25 грудня 2009 р. №799–VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення». Закон спрямований на збереження кадрового потенціалу підприємств, недопущення зростання рівня безробіття та забезпечення соціальних гарантій громадян. Передбачено створення ефективного механізму підтримки працівників, які опинилися під загрозою звільнення та визначення джерел для покриття дефіциту бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в 2009–2010 роках. Цим Законом передбачається внесення змін до законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про державну податкову службу в Україні» та «Про особисте селянське господарство».

Введення в дію на період до 1 січня 2010 р. ст. 24 (умови надання допомоги з часткового безробіття), 25 (право на допомогу з часткового безробіття) і ч. 2–5 ст. 26 (розмір і тривалість виплати допомоги з часткового безробіття) Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо надання матеріальної допомоги особам у разі втрати ними частини заробітної платні в результаті вимушеного тимчасового скорочення нормальної або встановленої на підприємстві тривалості робочого часу у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва із причин економічного характеру, пов’язаних з наслідками світової фінансової кризи. До того ж розмір посібника з часткового безробіття встановлюється правлінням Фундації загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття одночасно із затвердженням бюджету, виходячи з фінансових можливостей Фундації, і не може перевищувати прожиткового мінімуму.

Законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону України «Про зайнятість населення» (803–12) та інших нормативно–правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (п.1, стаття 3. Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»):

1. Закон України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” введений в дію 14.01.1998, № 16/98 – ВВР. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 23, ст.121)

2. Закон України „Про зайнятість населення”, введений в дію Постановою ВР №804 – ХII від 01.03.1991 із змінами,

3. Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, введений в дію Постановою ВР №1533 – III від 02.03.2000 із змінами.

4. Положення щодо застосування Закону України „Про зайнятість населення”, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України 27.04.1998 № 578

5. Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України 20.11.2000 № 307 (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики № 216 від 07.07.2005, № 375 від 14.11.2005)

6. Порядок надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України 20.11.2000 № 308 (Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства праці та соціальної політики N 355 (z0808–01) від 27.08.20 N 415 (z0748–02) від 28.08.2002)

7. Порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України 20.11.2000 № 309 (Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства праці та соціальної політики N 185 (z0394–02) від 08.04.2002, N 128 (z0753–04) від 04.06.2004)

8. Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 із змінами згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 22.02.2006 №193

9.Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики 10.01.2001 № 1 (із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства праці та соціальної політики № 293 від 10.07.2001, № 186 від 08.04.2002, № 136 від 20.05.2003, №104 від 05.04.2005, №3 від 13.01.2006 (набрав чинності 10.02.2006)

10.Порядок фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 № 357

11.Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.12.2000 № 339 із змінами та доповненнями, затвердженими наказами Міністерства праці та соціальної політики України від 20.06.2002 № 295, від 09.141.2004 № 281, від 20.02.2006 № 37

12. Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 № 260

13. Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, введений в дію Постановою Верховної Ради № 876 – 12 від 21. 03.1991, з останніми змінами згідно із Законом № 3483 – 15 від 23.02.2006

14. Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, введено в дію Постановою Верховної Ради № 2999 – 12 від 05.09.1993, з останніми змінами згідно із Законом № 3483 – 15 від 23.02.2006

Основним актом, що регулює відносини в сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття "[5].

Відповідно до даного закону, страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами:

– надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав;

– обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності;

– цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

– солідарності та субсидування;

– обов'язковості фінансування Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

– паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

– диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

– надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

– законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Законом передбачено такі види забезпечення:

– допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

– допомога по частковому безробіттю;

– матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

– матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам,які перебувають на його утриманні;

– допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні.

Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:

– професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

– пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

– інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

В Україні нормативно–правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів, що мають різну юридичну силу.

За юридичною силою їх можна поділити на (рис. 1.4):

Рис. 1.4. Система Нормативно–правове регулювання зайнятості населення країни

Законом введено таке поняття як страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески. До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору до набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Важливим також є положення закону про паритетне управління Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Це дає реальну можливість захищати свої інтереси усіма сторонами загальнообов'язкового страхування.

Очолює ієрархічну структуру нормативних актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Зокрема, ст.43[4] передбачає право кожної особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно–технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Наступною ланкою в системі нормативно–правових актів, що регулюють зайнятість населення, є закони України. Закони України, залежно від сфери впливу,можна поділити на:

1. Загальні, які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення, але і в інших сферах (наприклад, закони України "Про підприємництво”, "Про власність” тощо);

2. Спеціальні, тобто ті які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (наприклад, закони України "Про зайнятість населення”, "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”,”Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування” тощо).

З метою нормативного забезпечення реалізації Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” Міністерством праці та соціальної політики України ухвалено низку наказів. Зокрема:

Наказ від 14.12.2000р. "Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності” (№307, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №915/5136);

Наказ від 14.12.2000 р. "Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного” (№308,зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №916/5137);

Наказ від 14.12.2000 р. "Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні,допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні” (№309, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р.);

Наказ від 10.01.2001 р. ”Про затвердження порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних".

Підсумовуючи все вищесказане, варто зазначити, що не можна вважати правильним покладення реалізації проблеми зайнятості населення лише на державу. Безробітні громадяни повинні активно сприяти цьому.

Сьогодні, в умовах свободи вибору форм зайнятості, способом вирішення проблеми зайнятості є підприємницька діяльність незайнятих громадян. Зокрема, в Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено можливість одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності. Показовим є досвід Польщі, Чехії, де приватний бізнес, самостійна зайнятість є пріоритетом державної політики в сфері зайнятості, і ця політика приносить реальні результати.

Держава повинна створити сприятливий податковий клімат, реформувати цивільне, підприємницьке законодавство, а реалізацію свого права повинні активно здійснювати самі незайняті громадяни.