Сутність категорії безробіття

 

Безробіття – соціально–економічне явище, коли частина працездатного населення не може знайти роботи, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці[25, c.123].

Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП), безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У світі за даними ООН налічується майже 800 млн. безробітних, тобто приблизно кожний третій працездатний не має роботи.

У Законі України "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через не залежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не мають належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст., проте до кінця століття воно не стало масовим, зростало лише під час економічних криз.

Безробіття є важливим чинником тиску щодо зниження заробітної плати працюючих.

Комплексний характер причин безробіття. Безробіття зумовлене низкою причин:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил в народному господарстві загалом і в окремих його регіонах;

- постійним прогресом техніки, особливо розгортанням НТР;

- пошуком працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи;

- диспропорційним розвитком економіки;

- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Комплексність причин безробіття зумовлює існування різних його типів і форм.

Основні типи безробіття – добровільне, "природне" (або соціальне), та вимушене.

Добровільне безробіття – тип безробіття, який існує за наявності вільних робочих місць.

Така ситуація можлива, коли особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, низький зміст праці, тобто наявність лише важкої та непрестижної праці тощо.

"Природне" (соціальне) безробіття – тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи.

До його форм західні економісти відносять фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема, про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв'язку з доглядом за дітьми та ін. Структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в економіці (відмиранням або зменшенням частки старих галузей та появою і швидким розвитком нових), науково–технічним прогресом, змінами в структурі споживчого попиту та ін. [8, c.187].

Ці форми безробіття за капіталізму не можуть бути усунені, їх можна ліквідувати лише за повномасштабної дії законів планомірного та пропорційного розвитку, тобто більш розвинутого суспільного способу виробництва. їх дія у більшості розвинутих країн світу має частковий характер, тобто обмежується державним, монополізованим секторами. Це свідчить не про природний, а про соціальний характер фрикційної та структурної форм безробіття.

Протилежною стороною зайнятості є безробіття.

Безробіття – соціально–економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, а отже, реалізувати власність на свою робочу силу, стає відносно надлишковим щодо ефективності капіталу, поповнюючи резервну армію праці.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем. Щоб зрозуміти природність певної норми безробіття, слід розглянути основні потоки на ринку праці:

 

НЕПРАЦЕЗДАТНІ

Рис 1.1. Система безробіття на ринку праці

1. На цьому рисунку потоків на ринку робочої сили ілюструє пряме та опосередковане перетворення працюючих на безробітних, і навпаки.

2. Загальна кількість безробітних формується чотирма потоками:

а) працівниками, що втратили роботу внаслідок структурної перебудови виробництва або його скорочення у період кризи;

б) працівниками, що залишили роботу добровільно;

в) тими, що раніше не працювали і вперше з’являються на ринку праці у пошуках роботи;

г) тими, що колись мали роботу і з’являються на ринку праці повторно.

За визначенням МОП, безробітною є людина, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. За Законом України "Про зайнятість населення", безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони спроможні і готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, тобто роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін. Безробітними в Україні не можуть вважатись особи, молодші 16 років, ті, хто вперше шукає роботу і не має професії, відмовляється від професійної підготовки або перепідготовки, особи, що отримують пенсію, а також ті, хто двічі відмовився від запропонованої прийнятної роботи. За Законом України "Про зайнятість населення", така робота – це робота, яка відповідає рівню освіти, професії, спеціальності, кваліфікації працівника і знаходиться у межах транспортної доступності. Для тих осіб, хто вперше намагається працевлаштуватися, прийнятною є робота, яка вимагає попередньої професійної підготовки. Якщо безробітний отримує допомогу, то для нього прийнятною може вважатися та робота, для виконання якої необхідно змінити професію. Отже, для отримання статусу безробітного слід зареєструватись в службі зайнятості, вести активний пошук роботи, не мати інших джерел доходу і не ухилятися від запропонованої прийнятної роботи.

Очевидно поняття "безробіття" охоплює такі основні аспекти як потреба в праці, прагнення безробітного працювати, пошук роботи і відсутність трудової діяльності. Найважливішими практичними ознаками безробітного, які випливають зі згаданих вище аспектів (і дають у розвинутих країнах підставу для виплати допомоги по безробіттю), є обов'язковість його реєстрації на біржі праці, активний пошук роботи останнім часом, певний строк працевлаштування у попередній період (ця ознака є вагомою для зарахування до категорії безробітних тих, хто вперше намагається влаштуватися на роботу) і звільнення з боку підприємця (але не добровільне), готовність стати до роботи за пропозицією біржі праці (бюро зайнятості або відповідної структури), відсутність інших доходів, крім допомоги по безробіттю, перебування в статусі безробітного визначений законодавством час, після чого величина виплат по безробіттю скорочується (що примушує безробітного шукати нове місце роботи).

Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Т. Мальтус. Його концепція з певними модифікаціями існує й досі. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності тощо.

У середині 50–х років XX ст. виникла технологічна концепція існування безробіття, згідно з якою причиною його появи є науково–технічний прогрес, технічні зміни у виробництві, особливо несподівані, непрогнозовані. Боротися з безробіттям, на думку авторів концепції, слід шляхом обмеження темпів і масштабів технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою на сучасному етапі є кейнсіанська теорія, згідно з якою причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощаджень і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна шляхом державного стимулювання попиту та інвестицій. Значна роль при цьому (особливо щодо зростання інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення воєнних витрат.

Існує концепція пояснення безробіття високим рівнем заробітної плати, тобто для його зниження слід зменшити рівень оплати робочої сили.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законом народонаселення, законами конкурентної боротьби, які змушують власників збільшувати обсяг інвестицій, удосконалювати техніку, що зумовлює відносне підвищення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що призводить до зростання органічної будови капіталу і поширення безробіття. У Марксовій теорії таке явище отримало назву "всезагального закону капіталістичного нагромадження" – збільшення національного багатства, величини та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу й кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, що супроводжується збільшенням відносної промислової резервної армії праці. Проте такої обернено пропорційної залежності в дії цього закону за сучасного капіталізму не існує, але спостерігається певна непропорційна кореляція; не існує також однобічної спрямованості між збільшенням злиденних верств населення і промислової резервної армії праці. Водночас західні вчені звертають увагу на сучасну тенденцію до збільшення абсолютної бідності з ростом національного багатства у розвинутих країнах.

Серед перелічених теорій найлогічнішим видається пояснення основної причини безробіття всезагальним законом капіталістичного нагромадження, оскільки він органічно поєднує фактори безробіття з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносини економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидше зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Технологічна концепція безробіття цим і обмежується, але цього недостатньо, бо за розвинутого гуманістичного суспільства звільненим працівникам має надаватися можливість працевлаштування в інших сферах і галузях, для зайнятих – скорочуватися робочий день. Повинна бути відсутньою подвійна (на двох і більше роботах) зайнятість (на початку XXI ст. 8 % американців були зайняті на двох роботах), надурочні роботи (у США вони з 1956 по 1992 рік збільшились з 2,8 до 3,9 години на тиждень, в ЄС – у 11 країнах заборонені) та ін. Тому пояснення причин безробіття доповнюється щодо суспільної форми: це умови конкурентної боротьби, особливості капіталістичного нагромадження, за яких безробіття є необхідним (наприклад, у період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття) і слугує важливим чинником тиску на зниження заробітної плати працюючих та ін.

Проте закон капіталістичного нагромадження не є всезагальним, оскільки діє не у всіх суспільно–економічних формаціях і навіть протягом не всього періоду існування капіталізму. Крім того, дія закону поповнюється новими властивостями. Зокрема, між розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу, з одного боку, і збільшенням відносної, резервної промислової армії праці – з іншого, існує кореляційна непропорційна залежність. У той же час безробіття зумовлене не лише однією (хоча й головною) причиною, а певним комплексом факторів. До них належать: структурні зміни в економіці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві, окремих регіонах, постійний прогрес техніки, особливо його еволюційна форма – науково–технічна революція, пошук працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи, диспропорційність розвитку економіки, обмеженість попиту на товари і послуги тощо.

Капіталістичний закон народонаселення, який є конкретизацією загального закону капіталістичного нагромадження, діє за поточного, аграрного, застійного перенаселення.

Поточне перенаселення породжується структурними і технологічними змінами в економіці, кризами над– і недовиробництва та ін. Категорію безробітних, що виникає внаслідок цього чинника, утворюють люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом через нерівномірний і диспропорційний розвиток продуктивних сил у різних сферах, галузях і регіонах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення класифікується як коротко– і середньострокове безробіття.

Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць, що змушує сільських працівників залишатись у селі, підробляючи при цьому у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування.

Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні робітники, надомники та ін.). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні і ті, що тривалий час не можуть знайти роботу).

Приховане безробіття спостерігається в окремих галузях на підприємствах, де кількість працівників перевищує необхідну для виробництва. Ця форма існує в Україні та інших країнах СНД, а також виникає у державному секторі економіки розвинутих країн у період кризи. Водночас приховане безробіття слугує засобом стримування соціального вибуху.

Найнебезпечніша фаза безробіття починається після шести місяців пошуку роботи. Для фази характерні ознаки деструктивних змін особистості, а надалі – безпорадності і примирення з ситуацією. Людина починає звикати до бездіяльності, втрачає професіоналізм і здобуті навички (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Ймовірність працевлаштування в залежності від тривалості безробіття [13, с. 94]

У західній економічній літературі виокремлюють:

1) фрикційне безробіття – зумовлене плинністю робочої сили і переходом від одного виду діяльності до іншого; ускладненнями, пов'язаними з пошуком нового місця роботи та спричиненими неповнотою інформації про вакантні робочі місця тощо, тобто з недоліками ринкового механізму. Таке безробіття, зазвичай, характеризується як короткострокове і мінімальне;

2) структурне безробіття – за наявності вакантних робочих місць через професійну невідповідність, географічну віддаленість місця роботи, недостатню професійну підготовку та ін. Воно зумовлене тривалими структурними зрушеннями в економіці і тому носить, як правило, довгостроковий характер;

3) технологічне безробіття – витіснення працівників внаслідок впровадження комп'ютеризації та автоматизації технологічних процесів нової техніки;

4) сезонне безробіття – працевлаштування протягом певного періоду, як правило, у сільському господарстві;

б) циклічне безробіття – зумовлене економічними циклами, у тому числі кризами, що супроводжуються значним скороченням використання виробничих потужностей;

б) конверсійне безробіття – пояснюється закінченням воєнних дій, значним скороченням виробництва військової продукції.

Існує також безробіття, спричинене демографічними факторами, тобто швидким припливом молоді і жінок на ринки робочої сили внаслідок демографічного вибуху. За віком населення також виділяють молодіжне безробіття, безробіття людей старшого віку та ін.

Безробіття завдає значних економічних збитків державі. Згідно з оцінками західних експертів, збільшення безробіття на 1 % призводить до втрати річної продукції більше ніж на 2 %. Крім того, значна кількість безробітних перестала шукати роботу, втративши надію. Лише у США кількість таких осіб – до 2 млн. У цій країні за 1946–1966 рр. люди найманої праці втратили від безробіття майже 230 млрд дол. Україна під час кризи 1991–2003 рр. втратила до 200 млрд дол.

У країнах, що розвиваються, кількість безробітних становить понад 600 млн. осіб.

В Україні у 90–ті роки XX ст. налічувалося до 2 млн офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становило приблизно 35 % сукупної робочої сили. Офіційна статистика України штучно занижує не лише рівень безробіття, а й інші найважливіші для визначення життєвого рівня показники. Так, на думку американського економіста В. Квінта, рівень офіційно визнаного безробіття в Україні становив лише 4 % від працездатного населення, а насправді – на 13 % вище, ніж у середньому по країнах, які у травні 2004 р. вступають до ЄС. Це позначається і на безробітних – вони відчувають значний психологічний тиск, частіше хворіють на серцеві, нервові захворювання, більше схильні до відчайдушних вчинків.

Щоб завуалювати наявність великої кількості безробітних, західні вчені (М. Фрідмен та ін.) запропонували показник "природний рівень безробіття", зумовлений міграцією, плинністю робочої сили, демографічними чинниками, які насправді спричинені передусім соціально–економічними факторами. Крім того, використовується поняття "повна зайнятість", яка в західній економічній літературі значною мірою ототожнюється з фрикційним безробіттям. Природний рівень безробіття означає також відсутність інфляційного зростання цін і заробітної плати. На думку М. Фрідмена, це поняття повинно відображати реальне співвідношення підприємців і найманих працівників на ринку праці без втручання держави. Проте оскільки без державного регулювання економічної системи, зокрема ринку праці, така система функціонувати не може, а ринок робочої сили (а отже, і ринок праці) є найбільш регульованим, поняття "природний рівень безробіття" втрачає статус науково обґрунтованої категорії.

 

 

Види та етапи безробіття

 

Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи та зареєстровані у державній службі зайнятості. Тобто це особи, які справді шукають підходящу роботу та здатні приступити до неї.

Чинники формування безробіття можуть бути такі:

- недостатній рівень сукупного ефективного попиту;

- негнучкість системи відношення цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

- недостатня мобільність робочої сили;

- структурні зрушення в економіці;

- дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

- демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

- сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить, що кожен рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників.

Безробіття неоднаково виявлялося на різних етапах формування і функціонування ринкових відносин (рис. 1.2). Окремі його види мали місце і в період доринкової економіки.

Рис. 1.3. Види безробіття за соціально–економічними причинами виникнення

Основні види безробіття:

- фрикційне, пов'язане зі зміною робочого місця на краще, а також з переїздом із однієї місцевості до іншої. Фрикційне безробіття означає, що існує постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо;

- структурне, спричинене структурними змінами в економіці або на окремому підприємстві. Воно пов'язане із структурними зрушенням в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних галузях економіки, не можуть бути використані на тих самих робочих місцях, що пропонуються в інших галузях. Такий вид безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер, його причиною є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними;

- сезонне, пов'язане зі специфікою виконання окремих видів робіт у різні пори року;

- приховане, зумовлене неможливістю працевлаштування за основною кваліфікацією;

- циклічне, що виникає при циклічних спадах, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Цей вид безробіття постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму – під час піднесення;

- інституціональне, зумовлене функціонуванням самих інститутів ринку праці і чинниками, які впливають на попит і пропозицію праці, зокрема правовими нормами. Воно може бути спричинене, наприклад, впровадженням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці, високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами, що також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також такі види безробіття:

- застійне, що охоплює найстійкіший контингент безробітних – жебраків, волоцюг, бомжів та ін.;

- хронічне, виникнення і розширення масштабів якого зумовлені розвитком ринкової економіки. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від попиту на робочу силу;

- технологічне, пов'язане з переходом до нової техніки і технологій, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей і кваліфікації. Похідними формами технологічного безробіття є професійне і кваліфікаційне безробіття;

- конверсійне, спричинене скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри такого виду безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Кожен вид безробіття може приймати різні форми, залежно від таких критеріїв: тривалість стану безробіття, волевиявлення незайнятого громадянина (населення), відкритість і можливість визнання виду безробіття, обсяг безробіття (оптимальне, надлишкове), повторність безробіття (первинне, вторинне).

Основні типи безробіття – добровільне, "природне" (або соціальне), та вимушене.

Добровільне безробіття – тип безробіття, який існує за наявності вільних робочих місць.

Така ситуація можлива, коли особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, низький зміст праці, тобто наявність лише важкої та непрестижної праці тощо.

"Природне" (соціальне) безробіття – тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи.

До його форм західні економісти відносять фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема, про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв'язку з доглядом за дітьми та ін. Структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в економіці (відмиранням або зменшенням частки старих галузей та появою і швидким розвитком нових), науково–технічним прогресом, змінами в структурі споживчого попиту та ін.

Ці форми безробіття за капіталізму не можуть бути усунені, їх можна ліквідувати лише за повномасштабної дії законів планомірного та пропорційного розвитку, тобто більш розвинутого суспільного способу виробництва. їх дія у більшості розвинутих країн світу має частковий характер, тобто обмежується державним, монополізованим секторами. Це свідчить не про природний, а про соціальний характер фрикційної та структурної форм безробіття.

Найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене.

Вимушене безробіття – тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.

Основними формами вимушеного безробіття є поточне, аграрне (або приховане) і застійне (або перенаселення).

Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами над і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.

Аграрне безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Це змушує сільських»працівників залишались у селі, підробляючи в місті.

Застійне безробіття відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової техніки і технології) і конверсійне (скороченням частки ВПК в економіці) безробіття.

Наслідки безробіття. Безробіття завдає державі значних економічних збитків. Згідно з оцінками експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати майже 2% обсягів річної продукції. За результатами досліджень працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків.

Заданими медицини, повідомлення працівнику про його звільнення з роботи за своїм негативним впливом рівнозначне інформації про смерть близьких родичів. Це свідчить про необґрунтованість терміна "природне" безробіття.

Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

а) плинне безробіття – це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;

б) приховане безробіття – це витіснення дрібного виробництва великим і розорення маси дрібних селянських виробників;

в) застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних – бідних, бродяг, бомжів та ін;

г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (туризм, сільське господарство, будівництво). Сезонне безробіття зв'язане з неоднаковими обсягами виробництва, виконуваними деякими галузями в різні пори року, тобто в одні місяці попит на робочу силу в цих галузях росте (отже, знижується безробіття), в інші – зменшується (а безробіття зростає). До галузей, для яких характерні сезонні коливання обсягів виробництва (а значить – і зайнятості) відносяться насамперед сільське господарство і будівництво;

д) технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово нових спеціальностей та кваліфікації);

є) конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей військово–промислового комплексу. Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих. [2, с. 9]

Безробіття характеризується двома основними показниками:

а) рівнем безробіття;

б) тривалістю безробіття.

Рівень безробіття – це відношення кількості офіційно зареєстрованих повністю безробітних до кількості працездатного населення.

Рб = (Кб: Кn) х 100, де

Рб – рівень безробіття;

Кб – кількість безробітних;

Кп – кількість працездатного населення.

В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4 – 8 місяців), довготривалим (8 – 18 місяців) і застійним (більше 18–ти місяців); може бути прихованим і легалізованим. У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня.

Тому вводиться ще одне поняття – оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття. [1. ст.174–176].

Конституція України передбачає право на працю та трудову діяльність.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43).

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно–технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб (ст.43).

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст.43).

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст.43). – Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст.45).

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42).

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом (ст.46).

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення (ст.46).

За тривалістю безробіття підрозділяється на короткочасне, помірне, тривале й застійне [5, с. 90]. Аби уникнути масового безробіття в Україні і запобігти великому скороченню зайнятості, необхідно застосовувати засоби як довготермінового, так і кон’юнктурного (короткотермінового) характеру [6, с. 168]. До довготермінових відносять:

1) застосування гнучкої системи поєднання професійної підготовки і перепідготовки з зайнятістю. По–перше, коли підприємства скорочують виробництво й утворюється великий надлишок робочої сили, необхідно більше робітників та службовців направити на перепідготовку і підвищення кваліфікації. Навпаки, коли виробництво По–друге, гнучка система освіти дозволяє швидше підготувати кадри робітників і фахівців з нових дефіцитних професій і спеціальностей [6, с. 168];

2) активна інвестиційна політика зі створення додаткових, нових робочих місць, а також збереження і підтримки економічно доцільних робочих місць, розвитку тимчасової зайнятості [6, с. 168];

3) збільшення розмірів пенсій по старості й інвалідності, щоб їх вистачало пенсіонерам на нормальне життя. Тоді відпав би мотив їх вторинної зайнятості [6, с. 168];

4) збільшення диференціації в заробітній платі;

5) широке застосування різних форм вторинної зайнятості: альтернативного робочого тижня тощо [6, с. 168];

6) упровадження альтернативних форм навчання;

7) сприяння міграції працездатного населення на роботу за межі регіону [6, с. 168];

8) підвищення мотивуючої ролі заробітної плати.

Серед заходів кон’юнктурного (короткотермінового) характеру пом’якшення безробіття слід зазначити такі:

1) розвиток додаткової зайнятості, індивідуальної трудової діяльності із надання послуг (ремонт квартир, будівництво гаражів, дач, льохів, ремонт побутової радіотехніки тощо) [6, с. 169];

2) заохочення створення підприємств малого бізнесу [6, с. 169];

3) розвиток приміського фермерства [6, с. 169]; 4) дострокове (на 1,5 – 2 роки) відправлення робітників та службовців на пенсію по старості та ін. [6, с. 169]. Головне – зменшити розміри відкритого і тривалого безробіття, послабити його тяготи шляхом перетворення в часткову зайнятість. Це дозволить пом’якшити соціальну напруженість, запобігти соціальним вибухам [6, с. 169].

Таким чином, науковим результатом даного дослідження є систематизація заходів довго– і короткотермінового характеру щодо запобігання безробіття в Україні. Перспективою подальших наукових досліджень у цьому напрямі є розробка заходів запобігання безробіттю на регіональному рівні.