Розділ 19. Емоційний стрес і регуляція емоційних станів - 465

ствием видимої тривоги, і навпаки, мотивація уникнення невдач супроводжується проявом тривоги.

Оскільки ми заговорили про систему відносин особи, то не можна не пригадати про В. Н. Мясищеве — авторові концепції відносин особи. На думку Мясищева, система відносин складає ядро особи. Ця система формується під впливом віддзеркалення свідомістю людини навколишньої дійсності. Дана концепція знайшла широке застосування в медичній психології, особливо в області дослідження і лікування неврозів.

Неврози — ця група нервово-психічних розладів, що психогенних за своєю природою, є наслідком тривалої або надмірно інтенсивної емоційної напруги. Головна причина неврозу — порушення системи регуляції емоційного зв'язку, викликане суперечністю між установками і поглядами особи і зовнішньою дійсністю, тобто в основі такого порушення лежить интрапсихический конфлікт.

Невроз, будучи нервово-психічним розладом, супроводжується вегетативними проявами: м'язовою напругою, тремором, порушеннями роботи серця, тривогою, відчуттям пригніченості, головними болями, слабкістю. Причому ці вегетативні зміни відбуваються не відразу, а поступово. Перш за все змінюється сон. Він стає поверхневим, людина легко прокидається. Поступово змінюється чутливість людини до зовнішніх подразників. Звук, світло, розмови незвичайно дратують людину. Навіть шуми звичайного рівня можуть стати нестерпними. Підвищена чутливість виступає, з одного боку, як пристосовний механізм до недоліку інформації, забезпечуючи притоку додаткових сигналів, за допомогою яких можна вирішити ситуацію. З іншого боку, підвищена чутливість робить людину сприйнятливішою до будь-яких подразників і виявляється як зайва плаксивість, нетерплячість, вибуховість, а також у вигляді больових відчуттів у відповідь на слабкі сигнали з внутрішнього середовища, які раніше не сприймалися.

Проте головною особливістю неврозу є конфлікт. Конфлікт виявляється в основі більшості неврозів і завжди супроводжується надзвичайно інтенсивними переживаннями. Переживання можуть бути різні. Наприклад, відчуття своєї провини, свого упущення, унаслідок якого і виникла травмуюча ситуація, і ін. В той же час слід зазначити, що переживання стають джерелом неврозу лише в тому випадку, якщо вони особливо значущі для людини. Тому більшість емоційних, або интрансихических, конфліктів, що послужили причиною захворювання, за своєю природою соціальні. Наприклад, людина захворює не тому, що він став жертвою несправедливості, а тому, що проявлена по відношенню до нього несправедливість (дійсна або така, що здається) порушила його уявлення про справедливість, його віру в добро і зло, в сенс людського існування.

Таким чином, ми підійшли до того, що емоційний стрес найчастіше виявляється пов'язаним з соціальними явищами, тобто емоційний стрес є невіддільною частиною соціальної адаптації людини. В результаті наших багаторічних експериментальних досліджень цієї проблеми ми прийшли до висновку про те, що існують характеристики особи, які визначають

466 • Частина III. Психічні стани і їх регуляція

успішність адаптації людини в найрізноманітніших умовах. Ці характеристики формуються в процесі всього життя людини, і до їх числа в першу чергу слід віднести рівень нервово-психічної стійкості, самооцінку особи, відчуття своєї значущості для тих, що оточують (соціальна референтность), рівень конфліктності, досвід спілкування, морально-етичну орієнтацію, орієнтацію на вимоги найближчого оточення.

Всі ці характеристики при детальному вивченні опинилися взаємозв'язані один з одним. Більш того, вони формують одну інтегральну характеристику, яка була названа нами особовим адаптаційним потенціалом. Дана характеристика розглядається нами як системна властивість особи, яка полягає в здатності особи адаптуватися до умов соціального середовища. Чим вище рівень розвитку даної властивості, тим до жорсткіших і суворіших умов соціального середовища може пристосуватися людина.

В ході експериментальних досліджень було встановлено, що навіть в умовах реальної загрози для життя люди з вищим адаптаційним потенціалом не тільки мають більше шансів уціліти, але можуть успішно виконувати професійні обов'язки. Також слід зазначити, що згодом особи з вищим рівнем розвитку адаптаційного потенціалу особи мають більше шансів в порівнянні з іншими відновити функціональний стан організму і повернутися до нормального життя.

Існують і інші підходи до розгляду проблеми регуляції емоційних станів і емоційного стресу. Ми їх не розглядатимемо, оскільки в процесі вивчення інших учбових предметів ви з ними познайомитеся детальніше. Даний розділ ми закінчимо розглядом практичних аспектів регуляції емоційних станів.

Р. М. Грановская ділить всі стратегії виходу з напруженої ситуації на три групи: змінити або ліквідовувати проблему; зменшити її інтенсивність за рахунок зсуву своєї точки зору на неї; полегшити її дію за допомогою включення ряду способів.

Ключову роль в управлінні своїм станом грає усвідомлення життєвих цілей і співвідношення з ними конкретних цінностей. Чим швидше за чоловік визначить свої життєві цінності і цілі, тим у нього більше шансів уникнути негативних наслідків раптово виниклої надмірної емоційної напруги, оскільки людина, що зробила головний життєвий вибір, значною мірою визначила всі подальші рішення і тим самим позбавила себе від коливань і страхів. Потрапляючи у важку ситуацію, він співвідносить її значення з своїми головними життєвими орієнтирами. Своєчасність подібного зважування нормалізує його стан. При цьому критична ситуація розглядається на тлі загальної перспективи, наприклад всьому життю людини, внаслідок чого значущість цієї ситуації може різко знизитися. Відомо багато прикладів, коли з людьми відбувалися нещасні випадки, від яких можна було облямуватися протягом декількох годинників. Але реакція на них була така неадекватна, так несоотносима з особистою шкалою цінностей, що розвивалися значні життєві кризи. Тому несприятливі наслідки виникають часто не із-за самих випадків, а із-за реакції на них.

Таким чином, одним з основних способів уникнення надмірної емоційної напруги є гармонійний розвиток особи людини, фор-

Розділ 19. Емоційний стрес і регуляція емоційних станів • 467

мирование у нього самостійній світоглядній позиції. Причому цей розвиток починається з перших днів життя людини, а його успіх в значній мірі залежить від того, наскільки уміло будують виховний процес батьки дитини, а потім і педагоги в школі, наскільки держава піклується про виховання підростаючого покоління, і від багато іншого.

Наступний спосіб регуляції емоційних станів, на думку Грановськой, полягає в правильному виборі моменту для ухвалення рішення або реалізації свого плану. Як відомо, екстремальна ситуація приводить до звуження свідомості, що веде до порушення орієнтування в тому, що оточує. Тривога, хвилювання міняють стратегію поведінки. Уражена сум'яттям людина прагне уникнути щонайменшого ризику, боїться йти в тому напрямі, який загрожує помилками і помилками, тому кожну нову інформацію він прагне пов'язати з аналогічною, вже відомою йому. У цій ситуації чоловік дуже часто здійснює помилки, ухвалюючи неправильне рішення. Тому необхідно вчитися правильно вибирати момент для реалізації своїх планів в складній, емоційно напруженій ситуації.

Ще один спосіб понизити емоційну напругу полягає в ослабленні мотивації. Наприклад, відмовитися на якийсь час від досягнення поставленої мети або понизити емоційну напруженість через довільне перенесення уваги, концентруючи його не на значущості результату виконуваної діяльності, а на аналізі технічних деталей завдання або тактичних прийомах.

Для створення оптимального емоційного стану перш за все потрібна правильна оцінка значущості події, що відбувається, оскільки на людину впливає не стільки інтенсивність і тривалість реальних подій, скільки їх індивідуальна цінність. Коли подія розглядається як надзвичайне, то навіть чинник малої інтенсивності може викликати дезадаптацію. Необхідно також мати на увазі, що при сильному емоційному збудженні особові характеристики людини грають дуже істотну роль в оцінці події. Так, хороший прогноз стає ще оптимістичнішим у оптиміста, а поганою — ще похмурішим у песиміста. Проте для того, щоб правильно оцінити подію, необхідна повна інформованість про нього. Чим великий об'єм інформації з питання, що хвилює, має в своєму розпорядженні чоловік, тим менше вірогідність емоційного зриву. Звідси витікає, що всіма силами треба збільшувати об'єм відомостей про проблему, що хвилює вас. При цьому інформованість повинна бути різноплановою.

Грановськая виділяє ще один спосіб боротьби з емоційними стресами і емоційною напруженістю. Цей спосіб полягає в наперед підготовлених стратегіях відступу. Наявність запасного варіанту поведінки в тій або іншій ситуації знижує зайве збудження і робить вірогіднішим успіх рішення задачі на генеральному напрямі. Не підготувавши альтернативного рішення, людина необгрунтовано песимістично оцінює ситуацію, яка може виникнути у разі провалу основного варіанту. Маючи запасний варіант дій, у разі провалу першого людині простіше змиритися з невдачею і зберегти при цьому оптимістичний настрій. Отже, запасні стратегії зменшують страх перед несприятливим розвитком подій і тим самим сприяють створенню оптимального фону для вирішення завдання.

468 • Частина III. Психічні стани і їх регуляція

Окрім перерахованих способів виходу із стресової ситуації слід мати на увазі, що безглуздо боротися проти того, що є фактом, що вже відбувся. При деяких обставинах, коли продовження зусиль перетворюється і безрезультатні спроби «пробити стіну лобом», людині корисно тимчасово відмовитися від зусиль по негайному досягненню мети, усвідомити реальну ситуацію і свою поразку. Тоді він зможе зберегти сили для нової спроби при сприятливішій обстановці. Окрім цього, у разі поразки не шкідливо провести загальну переоцінку ситуації за типом «не дуже-то і хотілося». Пониження суб'єктивної значущості події допомагає відійти на наперед підготовлені позиції і готуватися до наступного штурму без зайвої витрати сил. Невипадковий в глибокій старовині на Сході люди просили в своїй молитві:

«Господи, дай мені сили, щоб справитися з тим, що я можу зробити, дай мені мужність, щоб змиритися з тим, чого я не можу зробити, і дай мені мудрість, щоб відрізнити одне від іншого».

Контрольні питання

1. Розкажіть про стрес як неспецифічну реакцію організму.

2. Дайте класифікацію видів психічного стресу.

3. Назвіть умови виникнення інформаційного і емоційного стресу.

4. У чому полягають індивідуальні особливості в прояві стресу?

5. Які механізми регуляції психічних станів ви знаєте?

6. Що таке интрапсихический конфлікт?

7. Які способи уникнення надмірної емоційної напруги ви знаєте?

Рекомендована література

1. Березін Ф. Б. Психическая і психофізіологічна адаптація людини. — Л.: Наука, 1988.

2. Грановськая Р. М. Элементы практичній психології. — Спб.: Світло, 1997.

3. Ізард К. Э. Психология емоцій. — Спб.: Пітер, 1999.

4. Рубінштейн С. Л. Основы загальній психології. — Спб.: Пітер, 1999.

5. Селье Г. Стресс без дистресса. — Рига: Вієда, 1992.

6. Симонов II. В. Мотивированный мозок: Вища нервова діяльність і природничонаукові основи загальної психології / Отв. ред. У. С. Русинів. — М.: Наука, 1987.

7. Симонов П. В. Эмоциональный мозок. Фізіологія. Нейроанатомія. Психологія емоцій. - М.: Наука, 1981.

8. Фресс П., Піаже Ж. Экспериментальная психологія / Сб. статей. Пер. з фр.:

Вип. 6. - М.: Прогрес, 1978.

Частина 4

Психічні властивості особи

• Розділ 20. Особа

• Розділ 21. Теоретичні і експериментальні підходи до дослідження особи

• Розділ 22. Спрямованість і мотиви діяльності особи

• Розділ 23. Здібності

• Розділ 24. Темперамент

• Розділ 25. Характер

Розділ 20. Особа

Короткий зміст

Загальне поняття про особу. Визначення і зміст поняття «особа». Рівні ієрархії людської організації. Співвідношення понять «індивід», «суб'єкт», «особа» і «індивідуальність». Структура особи: спрямованість, здібності, темперамент, характер.

Взаємозв'язок соціального і біологічного в особі. Проблема взаємодії біологічного, соціального і психічного. Концепція структури особи До. До. Платонова. Структурний підхід А. Н. Леонтьева. Концепція особи А. У. Петровського. Проблема особи в роботах Би. Р. Ананьева. Комплексний підхід Б. Ф. Ломова до дослідження особи.

Формування і розвиток особи. Класифікація концепцій особи. Концепція розвитку особи Э. Еріксона. Соціалізація і індивідуалізація як форми розвитку особи. Первинна і вторинна соціалізація. Інкультурация. Саморозвиток і самореалізація особи. Стійкість особових властивостей.

20.1. Загальне поняття про особу

У психологічній науці категорія «особа» належить до базових понять. Але поняття «особа» не є суто психологічним і вивчається всіма суспільними науками, зокрема філософією, соціологією, педагогікою і ін. У чому ж полягає специфіка вивчення особи в рамках психологічної науки і що таке особа з психологічної точки зору?

Перш за все спробуємо дати відповідь на другу частину питання. Зробити це не так просто, оскільки на питання, що таке особа, всі психологи відповідають по-різному. Різноманітність їх відповідей і розбіжності в думках свідчить про складність самого феномена особи. Із цього приводу И. С. Коп пише: «З одного боку, вона позначає конкретного індивіда (обличчя) як суб'єкта діяльності, в єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і його соціальних ролей (загальне). З іншого боку, особа розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих в нім соціально значущих рис, що утворилися в процесі прямої і непрямої взаємодії даної особи з іншими людьми і що роблять його, у свою чергу, суб'єктом праці, пізнання і общения»*.

Кожне з визначень особи, наявних в науковій літературі, підкріплене експериментальними дослідженнями і теоретичними обгрунтуваннями і тому заслуговує того, щоб його врахувати при розгляді поняття «особа». Найчастіше під особою розуміють людину в сукупності його соціальних і життєво важливих якостей, придбаних їм в процесі соціального розвитку. Отже, до особових характеристик не прийнято відносити особливості людини, які пов'язані з генотипічною або фізіологічною організацією людини. До особових якостей також не прийняте от-

* Кон И. С. Социология особи. — М.: Політіздат, 1967.

Розділ 20. Особа • 471

носити якості людини, що характеризують особливості розвитку його пізнавальних психічних процесів або індивідуальний стиль діяльності, за -исключением тих, які виявляються у відносинах до людей і суспільства в цілому. Найчастіше в зміст поняття «особа» включають стійкі властивості людини, які визначають значущі відносно інших людей вчинки.

Таким чином, особа — це конкретна людина, узята в системі його стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв'язках і відносинах, визначають його етичні вчинки і мають істотне значення для нього самого і що оточують.

Слід відмітити, що в науковій літературі в зміст поняття «особа» іноді включають всі рівні ієрархічної організації людини, зокрема генетичний і фізіологічний. Ми ж при розгляді питань, що стосуються особи, виходитимемо з приведеного визначення. На чому грунтується наша думка?

Як ви пам'ятаєте, вивчення курсу загальної психології ми почали не з визначення психологічної науки, а з того, що розглянули питання про системне вивчення самої людини. Ми акцентували увагу на тому, що в психології склалося своє уявлення про проблему дослідження людини. Це уявлення було обгрунтоване Б. Р. Ананьевим, який виділив чотири рівні людської організації, що представляють найбільший інтерес для наукового дослідження. До їх числа були віднесені індивід, суб'єкт діяльності, особа, індивідуальність

Кожна людина як представник біологічного вигляду має певні природжені особливості, тобто будову його тіла обумовлює можливість прямохождения, структура мозку забезпечує розвиток інтелекту, будову руки припускає можливість використання знарядь праці і т.д. Всіма цими рисами немовля людини відрізняється від дитинчати тварини. Приналежність конкретної людини до людського роду зафіксована в понятті індивід. Таким чином, поняття «індивід» характеризує людину як носія певних біологічних властивостей.

З'являючись на світло як індивід, людина включається в систему суспільних взаємин і процесів, внаслідок чого набуває особливої соціальної якості — він стає особою. Це відбувається тому, що людина, включаючись в систему суспільних зв'язків, виступає як суб'єкт — носій свідомості, яка формується і розвивається в процесі діяльності.

У свою чергу, особливості розвитку всіх цих трьох рівнів характеризують неповторність і своєрідність конкретної людини, визначають його індивідуальність. Таким чином, поняття «особа» характеризує один з найбільш значущих рівнів організації людини, а саме особливості його розвитку як соціальної істоти. Слід зазначити, що у вітчизняній психологічній літературі можна знайти деяку розбіжність в поглядах на ієрархію організації людини. Зокрема, таку суперечність можна виявити у представників московською і санкт-петербурзькою психологічних шкіл. Наприклад, представники московської школи, як правило, не виділяють рівень «суб'єкта», об'єднуючи біологічні і психічні властивості людини в понятті «індивід». Проте, не дивлячись на певні розбіжності, поняття «особа» у вітчизняній психології співвідноситься з соціальною організацією людини.

472 • Частина IV. Психічні властивості особи

При розгляді структури особи в неї зазвичай включають здібності, темперамент, характер, мотивацію і соціальні установки. Всі ці якості детально розглядатимуться в подальших розділах, поки ж ми обмежимося лише їх загальними визначеннями.

Здібності — це індивідуально стійкі властивості людини, визначальні його успіхи в різних видах діяльності. Темперамент — це динамічна характеристика психічних процесів людини. Характер містить якості, що визначають відношення людини до інших людей. Мотивація — це сукупність спонук до діяльності, а соціальні установки — це переконання людей.

Окрім цього, деякі автори включають в структуру особи такі поняття, як воля і емоції. Ми ці поняття розглядали в розділі «Психічні процеси». Річ у тому, що в структурі психічних явищ прийнято виділяти психічні процеси, психічні стани і психічні властивості. У свою чергу, психічні процеси підрозділяються на пізнавальні, вольові і емоційні. Таким чином, воля і емоції мають всі підстави для того, щоб бути розглянутими в рамках психічних процесів як самостійні явища.

Проте у авторів, що розглядають дані явища в рамках структури особи, також є для цієї підстави. Наприклад, відчуття — один з видів емоцій, — найчастіше мають соціальну спрямованість, а вольові якості присутні в регуляції поведінки людини як члена суспільства. Все це, з одного боку, ще раз говорить про складність проблеми, що розглядається нами, а з іншої — про певні розбіжності відносно деяких аспектів проблеми особи. Причому найбільші розбіжності викликають проблеми ієрархії структури людської організації, а також співвідношення біологічного і соціального в особі. З останньою проблемою ми познайомимося детальніше.

20.2. Взаємозв'язок соціального і біологічного в особі

Поняття «особа» і «індивідуальність», з погляду вітчизняної психології, не співпадають. Більш того, у вітчизняній психологічній науці існує достатньо багато розбіжностей по приводу сооотношения даних понять. Періодично виникають наукові спори з питання, яке з даних понять ширше. З однієї точки зору (яка найчастіше представлена в роботах представників санкт-петербурзької психологічної школи), індивідуальність об'єднує в собі ті біологічні і соціальні особливості людини, які роблять його несхожим на інших людей, тобто поняття «індивідуальність» з цієї позиції представляється ширшим, ніж поняття «особа». З іншої точки зору (яку можна найчастіше зустріти у представників московської психологічної школи), поняття «індивідуальність» розглядається як найвужче в структурі людської організації, об'єднуюче лише відносно невелику групу якостей. Загальним в даних підходах є те, що поняття "Лич-

Розділ 20. Особа • 473

ность» включає раніше всієї якості людини, що виявляються на соціальному рівні в ході формування соціальних відносин і зв'язків людини.

Разом з тим існує цілий ряд психологічних концепцій, в яких особа не розглядається як суб'єкт системи суспільних відносин, а представляється як цілісне інтеграційне утворення, що включає всі особливості людини, зокрема біологічні, психічні і соціальні. Тому вважається, що за допомогою спеціальних особових опитувальників можна описати людину в цілому. Така розбіжність в думках викликана відмінністю в підходах до розгляду співвідношення біологічної і соціальної в структурі особи людини.

Проблема співвідношення біологічної і соціальної в особі людини — одна з центральних проблем сучасної психології. В процесі становлення і розвитку психологічної науки були розглянуті практично всі можливі зв'язки між поняттями «психічне», «соціальне» і «біологічне». Психічний розвиток трактувався і як повністю спонтанний процес, незалежний ні від біологічного, ні від соціального, і як похідний тільки від біологічного або тільки від соціального розвитку або як результат їх паралельної дії на індивіда і т.п. Таким чином, можна виділити декілька груп концепцій, що по-різному розглядають співвідношення соціального, психічного і біологічного.

У групі концепцій, в яких доводиться спонтанність психічного розвитку, психічне розглядається як явище, повністю підпорядковане своїм внутрішнім законам, ніяк не пов'язаним ні з біологічним, ні з соціальним. В кращому разі людському організму в рамках даних концепцій відводиться роль якогось «вмістища» психічної діяльності. Найчастіше ми стикаємося з даною позицією у авторів, які доводять божественне походження психічних явищ.

У биологизаторских концепціях психічне розглядається як лінійна функція розвитку організму, як щось, однозначно наступне за цим розвитком. З позиції даних концепцій всі особливості психічних процесів, станів і властивостей людини визначаються особливостями біологічної структури, а їх розвиток підпорядкований виключно біологічним законам. При цьому нерідко використовуються закони, відкриті при вивченні тварин, які не зважають на специфіку розвитку людського організму. Часто в цих концепціях для пояснення психічного розвитку притягується основний біогенетичний закон — закон рекапітуляції, згідно якому в розвитку індивіда відтворюється в головних рисах еволюція вигляду, до якого цей індивід належить. Крайнім проявом даної позиції є твердження про те, що психічного як самостійного явища в природі не існує, оскільки всі психічні явища можна описати або пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних) понять. Слід зазначити, що дана точка зору дуже широко поширена серед фізіологів. Наприклад, такої точки зору дотримувався І. П. Павлов.

Існує цілий ряд социологизаторских концепцій, які теж виходять з ідеї рекапітуляції, але тільки тут вона представляється трохи інакше. В рамках даних концепцій затверджується, що психічний розвиток індивіда

474 • Частина IV. Психічні властивості особи

Це цікаво Що формує особу: спадковість або середовище З самого моменту народження впливу генів і середовища тісно переплітаються, формуючи особу індивіда. Батьки надають своєму потомству і гени, і домашнє середовище, причому і те і інше залежить від власних генів батьків і середовища, в якому вони виросли. В результаті є тісний взаємозв'язок між успадкованими характеристиками (генотипом) дитини і середовищем, в якому він виховується. Наприклад, оскільки загальний інтелект частково є успадкованим, у батьків з високим інтелектом найімовірніше буде дитина з високим інтелектом. Але окрім цього батьки з високим інтелектом швидше за все створюватимуть своїй дитині середовище, стимулююче розвиток розумових здібностей, — і при своїй власній взаємодії з ним, і за допомогою книг, уроків музики, походів в музей і іншого інтелектуального досвіду. Унаслідок подібного подвійного позитивного зв'язку генотипу і середовища дитина отримує подвійну дозу інтелектуальних можливостей. Схожим чином, дитина, що виросла у батьків з низьким інтелектом, може зустріти домашнє середовище, яке ще більше підсилює інтелектуальну відсталість, придбану спадково. Деякі батьки можуть спеціально створювати середовище, що негативно корелює з генотипом дитини. Наприклад, интровертные батьки можуть заохочувати соціальну діяльність дитини, щоб протидіяти власною интровертности дитини. Батьки дуже активної дитини, навпаки, можуть прагнути придумати для нього які-небудь цікаві тихі заняття. Але незалежно від того, позитивна або негативна тут кореляція, важливо, що генотип дитини і його середовище — це не просто два джерела впливи, які підсумовуються для того, щоб сформувати його особу. Під дією одного і того ж оточення різні люди реагують на подію або саме оточення по-різному. Неспокійна, чутлива дитина відчуватиме жорстокість батьків і реагуватиме на неї інакше, ніж спокійний, гнучкий; різкий голос, що викликає у чутливої дівчинки сльози, може бути зовсім не відмічений її не таким чутливим братом. Ребенок-екстраверт тягнутиметься до навколишніх людей і подій, а його брат-інтроверт їх ігноруватиме. Обдарована дитина більше черпне з прочитаної, чим рядовий. Іншими словами, кожна дитина сприймає об'єктивне оточення як суб'єктивне психологічне середовище, і саме це психологічне середовище формує подальший розвиток особи. Якщо батьки створюють однакове оточення всім своїм дітям, — чого, як правило, не відбувається, — воно все одно не буде для них психологічно еквівалентним. Отже, крім того, що генотип надає вплив одночасно з середовищем, він також сам це середовище формує. Зокрема, середовище становит-

 

у конспективній формі відтворює основні ступені процесу історичного розвитку суспільства, раніше всього розвитку його духовного життя, культури.

Найяскравіше суть подібних концепцій виразив В. Штерн. У запропонованому ним трактуванні принцип рекапітуляції охоплює і еволюцію психіки тварин, і історію духовного розвитку суспільства. Він пише: «Людський індивід в перші місяці дитячого періоду з переважанням нижчих відчуттів, з неосмисленим рефлекторним і імпульсним існуванням, знаходиться у стадії ссавця; у друге півріччя, розвинувши діяльність хапання і різностороннього наслідування, він досягає розвитку вищого ссавця — мавпи, і на другому році, опанувавши вертикальною ходою і мовою, — елементарного людського стану. У перші п'ять років гри і казок він стоїть на ступені первісних народів. Потім слідує вступ до школи, більш напружене впровадження в соціальне ціле з певними обов'язками, — онтогенетична паралель вступу людини в культуру з її державними і економічними організаціями. У перші шкільні роки простий зміст античйого і старозавітного миру найадекватніше дитячому духу, середні роки носять риси

Розділ 20. Особа • 475

Це цікаво ця функцією особи дитини завдяки трьом типам взаємодії: реактивного, викликаного і проектного. Реактивна взаємодія відбувається протягом всього життя. Його суть полягає в діях або переживаннях людини у відповідь на дії зовнішнього середовища. Ці дії залежать як від генотипу, так і від умов виховання. Наприклад, одні люди сприймають те, що завдає їм шкоди дія як акт навмисної ворожості і реагують на нього зовсім інакше, ніж ті, які сприймають таку дію як результат ненавмисної бездушності. Інший вид взаємодії — це викликана взаємодія. Особа кожного індивіда викликає у інших людей свої особливі реакції. Так, немовля, яке кричить, коли його беруть на руки, викликає менш позитивну емоцію у батька, ніж той, якому подобається, коли його няньчать. Слухняні діти викликають у батьків менш жорсткий стиль виховання, чим агресивні. З цієї причини не можна вважати, що спостережуваний взаємозв'язок між особливостями виховання дитини батьками і складом його особи є простій причинно-наслідковим зв'язком. Насправді особу дитини формує батьківський стиль виховання, який, у свою чергу, робить подальший вплив на особу дитини. Викликана взаємодія відбувається, так само як і реактивне, протягом всього життя. Ми можемо спостерігати, що прихильність людини викликає прихильністю оточення, а вороже настроєна людина викликає у тих, що оточують вороже відношення до себе. У міру свого зростання дитина починає виходити за межі оточення, що створюється йому батьками, і вибирати і будувати своє власне. Це останнє, у свою чергу, формує його особу. Товариська дитина шукатиме контактів з друзьями- Товариська натура підштовхує його до вибору оточення і ще більше підкріплює його товариськість. А то, що не можна вибрати, він прагнутиме побудувати сам. Наприклад, якщо ніхто не зве його в кіно, він сам організовує цей захід. Такий вид взаємодії називається проактивним. Проактивна взаємодія — це процес, за допомогою якого індивід стає активним агентом розвитку своєї власної особи. Товариська дитина, вступаючи в Проактивну взаємодію, відбирає і будує ситуації, які ще більше сприяють його товариськості, підтримують її. Відносна важливість розглянутих типів взаємодії особисте гі і оточення міняється в процесі розвитку. Зв'язок між генотипом дитини і його оточенням найбільш сильний, коли він маленький і практично повністю обмежений домашнім середовищем. Коли дитина дорослішає і починає вибирати і будувати своє оточення, цей початковий зв'язок слабшає, а вплив проактивної взаємодії зростає, хоча реактивна і викликана взаємодії, як наголошувалося, зберігають свою важливість протягом всього життя.

 

фанатизму християнської культури, і лише в періоді зрілості досягається духовна диференціація, відповідна стану культури Нового времени»*.

Звичайно, ми не обговорюватимемо питання про істинність того або іншого підходу. Проте, на нашу думку, приводячи подібні аналогії, не можна не враховувати систему навчання і виховання, яка історично розвивається в кожному суспільстві і має свою специфіку в кожній суспільно-історичній формації. При цьому кожне покоління людей застає суспільство на певному ступені його розвитку і включається в ту систему суспільних відносин, яка на цьому ступені вже склалася. Тому людині в своєму розвитку немає потреби повторювати в згорнутому вигляді всю попередню історію.

Ніхто не оспорюватиме той факт, що людина народжується як представник певного біологічного вигляду. В той же час чоловік після народження опиняється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але і як представник конкретного суспільства.

* Штерн В. Основы генетики людини. — М., 1965.

476 • Частина IV. Психічні властивості особи

Звичайно ж, ці дві тенденції знаходять своє віддзеркалення в закономірності розвитку людини. Більш того, ці дві тенденції знаходяться в постійній взаємодії, і для психології важливо з'ясувати характер їх взаємозв'язку.

Результати численних досліджень закономірностей психічного розвитку людини дозволяють говорити про те, що початковою передумовою психічного розвитку індивіда є його біологічний розвиток. Індивід народжується з певним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які і виступають в ролі основи його психічного розвитку. Але ці передумови реалізуються лише тоді, коли людина знаходиться в умовах людського суспільства.

Розглядаючи проблему взаємодії і взаємовпливу біологічної і соціальної в психічному розвитку людини, ми виділяємо три рівні організації людини: рівень біологічної організації, соціальний рівень і рівень психічної організації. Таким чином, необхідно мати на увазі, що йдеться про взаємодію в тріаді «биологическое—психическое—социальное». Причому підхід до дослідження взаємовідношення компонентів даної тріади формується з розуміння психологічної суті поняття «особа». Проте відповісти на питання, що таке особа в психологічному плані, саме по собі є вельми непростим завданням. Більш того, рішення цього питання має свою історію.

Необхідно відзначити, що в різних вітчизняних психологічних школах поняття «особа», і тим більше співвідношення біологічного і соціального в осіб, їх роль в психічному розвитку, трактуються по-різному. Не дивлячись на те що всіма вітчизняними психологами беззастережно приймається точка зору, що затверджує, що поняття «особа» відноситься до соціального рівня організації людини, існують певні розбіжності з питання про ступінь прояву в особі соціальних і біологічних детермінант. Так, відмінність в поглядах на дану проблему ми виявимо в роботах представників Московського і Санкт-петербурзького університетів, що є провідними центрами вітчизняної психології. Наприклад, в роботах московських учених найчастіше можна зустріти думку про те, що соціальні детермінанти грають більш значущу роль в розвитку і формуванні особи. В той же час в роботах представників Санкт-петербурзького університету доводиться ідея про рівну значущість для розвитку особи соціальних і біологічних детермінант.

На наш погляд, не дивлячись на неспівпадання поглядів на окремі аспекти дослідження особи, в цілому ці позиції скоріше доповнюють один одного.

У історії вітчизняної психології уявлення про психологічну суть особи неодноразово змінювалося. Первинне осмислення особи саме як психологічній категорії будувалося на перерахуванні складових частин, створюючих особу як якусь психічну реальність. В цьому випадку особа виступає як набір якостей, властивостей, рис, особливостей психіки людини. З певної точки зору даний підхід був вельми зручний, оскільки дозволяв уникнути цілого ряду теоретичних труднощів. Проте цей підхід до проблеми розуміння психологічної суті поняття «особа» був названий академіком А. В. Петровским «колекціонуванням», бо в цьому випадку лич-

Розділ 20. Особа • 477

ность перетворюється на якесь вмістище, місткість, що приймає в себе інтереси, здатності, межі темпераменту, характеру і т.д. З позиції даного походу завдання психолога зводиться до каталогізації всього цього і виявлення індивідуальної неповторності його поєднання у кожної окремої людини. Такий підхід позбавляє поняття «особа» його категоріального змісту.

У 60-і рр. XX в. на порядок денний встало питання про структуризацію численних особових якостей. З середини 1960-х рр. почали робитися спроби з'ясувати загальну структуру особи. Дуже характерний в цьому напрямі підхід До. До. Платонова, що розумів під особою якусь біосоціальну ієрархічну структуру. Учений виділяв в ній наступні підструктури: спрямованість; досвід (знання, уміння, навики); індивідуальні особливості різних форм віддзеркалення (відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення) і, нарешті, об'єднані властивості темпераменту.