Суть ринку та умови його винекнення.

Уявлення про ринок і його призначення неодноразово змінювалися відповідно до того як розвивалися і вдосконалювалися основні інститути національної економіки. Початково поняття "ринок" позначало місце чи простір на якому зустрічаються покупець та продавець з метою укладення та виконання угоди купівлі-продажу.

Відмова від розуміння ринку як просторового явища вимагає пошуку інших визначень. Нерідко до таких відносять тлумачення ринку як обміну, що ґрунтується на засадах грошових відносин. Попри це необхідно брати до уваги, що навіть за умов розвинутої ринкової економіки існує прямий товарообмін без участі грошей. Випливає, що ринок - це інструмент чи механізм, який зводить покупців і продавців товару або послуги, результатом дії якого є визначення ціни і кількості необхідних благ.

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, мають бути відтворені передумови. До них належать:

1. наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;

2. еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;

3. конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

4. вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

5. реальна інформація про ринок у його суб’єктів.

Виділяють такі види ринку: Ринок товарів і послуг складає чи не найвагомішу частку національного ринку більшості країн. Він включає в себе два сегменти - споживчий ринок та ринок товарів виробничого призначення. Перший орієнтований на продаж таких товарів як продукти харчування, одяг і взуття, аудіо- і відеотехніка чи меблі, другий - сировина і устаткування, пальне та вантажні автомобілі тощо. Крім зазначених суб'єктів ринку товарів і послуг, кожен з його сегментів функціонує з використанням зусиль посередницьких структур. Зокрема, для ринку споживчих товарів типовою є діяльність фірм гуртової (оптової) та роздрібної торгівлі. Дистриб'ютори - це фірми-гуртовики, які закуповують і продають продукцію від свого імені і на власний ризик, проте в окремих випадках можуть отримувати виключне право на операції з товарами відомих фірм-виробників на чітко визначеному ринку. За схожою схемою працюють також оптові агенти (укладання договору з фірмою-виробником та можливість надання виняткових прав на збут), котрі, однак, здійснюють операції за кошт продуцента. В цьому разі посередник позбувається ризиків, пов'язаних з надлишками нереалізованої продукції і притаманних діяльності дистриб'ютора, але залишається зацікавленим у налагоджені ефективного збуту. Невід'ємним елементом ринку товарів виробничого призначення слід вважати брокерів та дилерів. Брокер - це посередник, який організовує купівлю-продаж товару, не набуваючи його у власність. Дилер - зразок посередника, який купує товари власним коштом з метою подальшого перепродажу від власного імені.

Ринок праці також характеризується надзвичайно складною структурою, що є закономірним, зважаючи на велику кількість професій та видів робіт у сучасній економіці.

Продавцями на цьому ринку виступають люди працездатного віку, що прагнуть отримати достатні, для придбання необхідних товарів і послуг доходи. Покупцями ж праці є приватні підприємці або держава, які застосовують її для реалізації своїх виробничих чи управлінських функцій.

Попит на працю залежить насамперед від рівня її продуктивності.Тому кожен роботодавець зобов'язаний уважно стежити за тим, чи запрошений на роботу додатковий працівник створює достатній обсяг продукту, щоб, принаймні, відшкодувати витрати на оплату його праці. Отже, попит на працю є похідним від попиту на товари і послуги, і навіть високопродуктивний працівник може втратити шанс отримати роботу, якщо його фах не відповідає запитам ринку.

Пропозиція праці визначається багатьма чинниками: свободою вибору власника ресурсу „праця", тенденціями зміни рівня заробітної плати, культурними умовами, демографічною ситуацією в країні, рівнем втручання держави в економіку тощо.

Хоча ринок праці ґрунтується на досить специфічному об'єкті купівлі-продажу, його функціонування може підтримуватись за рахунок окремого виду посередників, зразком яких слугують рекрутингові компанії. Ці інститути ведуть пошук потенційних працівників для приватних фірм. Причому такий пошук ведеться як серед осіб, які на даний момент не мають визначеного місця праці, так і в структурі персоналу фірм-конкурентів.

Ринок природних ресурсів має справу з купівлею-продажем ще одного специфічного фактора виробництва – землі. Перелік об'єктів, охоплених цим поняттям, досить довгий - водний і повітряний простір, грунти, родовища нафти, газу чи вугілля, ліси тощо.

Очевидно, що такі ресурси як земельні ділянки, нафта чи залізна руда можуть вільно купуватися та продаватися або ж використовуватися через інститут оренди чи концесії. Однак такі механізми абсолютно непридатні для залучення в господарський обіг таких ресурсів як повітря і, частково, вода. Попри це є підстави стверджувати, що вони залишаються, хоч і опосередковано, об'єктами купівлі-продажу. Законодавство більшості країн передбачає запровадження штрафних санкцій та спеціальних податків щодо фірм, які перевищують встановлені ліміти шкідливих викидів в навколишнє середовище. Це дозволяє компенсовувати видатки на знешкодження чи переробку викидів. Отже, платність використання навіть таких на перший погляд "неринкових" ресурсів є очевидною.

Фінансові ринки - це сукупність ринкових інститутів, які скеровують потік грошових коштів від власників до позичальників. Як і будь-який інший сегмент національного ринку, фінансовий ринок має складну структуру, що визначається типом майнових зобов'язань, які є об'єктом купівлі-продажу, і терміном реалізації майнових прав.

Так, ринок грошей охоплює короткострокові фінансові інструменти (терміном від кількох місяців до одного року), незалежно від того, який тип зобов'язань є об'єктом купівлі продажу. Зокрема, на цьому ринку здійснюються короткострокові запозичення в комерційних банках та обіг таких цінних паперів як векселі чи облігації з терміном погашення до одного року. Натомість ринок капіталу має справу із довгостроковими фінансовими інструментами - кредитами і облігаціями із терміном погашення понад один рік, інвестиційними сертифікатами, акціями тощо. Його призначення - забезпечити ефективний механізм фінансування створення та придбання капітальних благ різними економічними суб'єктами.

Кредитний сегмент фінансового ринку характеризує відсутність можливості вільно купувати та продавати фінансові зобов'язання незалежно від терміну їхньої дії. Адже, якщо між кредитором та позичальником вже укладено угоду, зміна її умов (перекладення відповідальності за боргами на третіх осіб чи делегування функцій стягнення позичених коштів третім особам), як правило, не допускається без взаємної згоди сторін. Відповідно учасники кредитної угоди тісно пов'язані між собою впродовж передбаченого нею проміжку часу. Кредит можна визначити як надання грошей у позику на принципах строковості, повернення та платності.

Кредит може надаватися у різних формах - комерційний, споживчий, банківський, державний, міжнародний тощо. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продшсу товарів з відтермінуванням платежу.

Схожий принцип закладено в основу споживчого кредитування. Тільки тепер кредитна угода укладається не між підприємствами, а між: виробником чи продавцем товару - юридичною особою та домашнім господарством (фізичною особою). Банківський кредит передбачає надання позик фізичним і юридичним особам спеціалізованими фінансовими інститутами. Державний кредит має місце тоді, коли в ролі кредитора виступає держава в особі уряду чи місцевих органів управління

Жорстке прив'язування позичальника до кредитора не завжди є бажаним для підприємств та держави. До того ж сума позики зазвичай обмежена фінансовими можливостями кредитного інституту чи партнера по бізнесу. Позбутись цих обмежень можна, вийшовши на ринок цінних паперів, який має справу з фінансовими інструментами, які вільно купуються та продаються. Сучасна ринкова економіка пропонує вкладникам та позичальникам велику кількість видів цінних паперів - векселі, акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо.

Валютний ринок охоплює операції купівлі та продажу різних національних валют та платіжних документів, номінованих в іноземній валюті, за участю економічних суб'єктів різних країн.

Ринок науково-технічних розробок є наочним прикладом того, що певні специфічні знання чи ідеї в сучасній економіці також можуть бути товаром. Об'єктом купівлі-продажу в цьому разі стають проектна документація, нові технології та ноу-хау тощо.

Як зазначалось вище, різноманітні ринки у своїй єдності та взаємозв'язках творять ринок національний. Однак, останній крім видимої частини містить ще й приховану складову - тіньовий ринок. Виступаючи як несанкціонована економічна активність, тіньовий сегмент може набувати різноманітних форм. Зокрема, мова може йти про неофіційну, але цілком легальну діяльність, коли отримані в її результаті доходи приховуються від оподаткування; діяльність у сферах повязаних з нелегальними операціями (торгівля наркотиками); діяльність, яка передбачає створення фіктивної вартості або продукції.