Валютний ринок. Види валютних операцій

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Такий ринок називають валютним.

На валютному ринку купують і продають валюту для здійснення платежів, виконання зовнішніх та внутрішніх зобов’язань, проведення спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів і механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру, комунікації тощо.

Об’єктами купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності; іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту; та національні – для нерезидентів, коли вони купують або продають ці цінності за іноземну валюту.

Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти), посередники, насамперед банки, брокерські компанії валютні біржі. Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій.

За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами валютного ринку є:

1) підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

2) інвестори, які вкладають свій або позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

3) спекулянти, які постійно купують-продають валюту для одержання доходу від різниці в її курсі (валютні дилери);

4) хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

5) посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

Провідне місце серед посередників валютного ринку займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні і інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Вони повинні одержати для цього ліцензію від Центрального банку.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. На національних валютних ринках під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією – пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці однієї валюти виражену в грошових одиницях іншої валюти або в міжнародних валютних одиницях (Євро, СПЗ (SDR).

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинену систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.

Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на валютних біржах. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли самі продавці і покупці валюти вступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. В Україні зараз уся торгівля валютою здійснюється через міжбанківський валютний ринок.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки і світовий ринок.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися в країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються міждержавними угодами, домовленостями, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах з вдалим географічним положенням, великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг. Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово.

Валютний ринок можна класифікувати за такими критеріями:

- за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;

- за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів, операцій спот, форвардних операцій тощо;

- за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки;

- за територіальним розміщенням: європейський, північно-американський, азіатський та ін.

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. На цьому ринку складається валютний курс.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення і економічна роль. Основними його функціями є:

- забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

- створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

- формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

- страхування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів.

Через механізм валютних ринків здійснюються:

- міжнародні розрахунки;

- страхування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів;

- регулювання валютних курсів;

- спекулятивні операції;

- державне регулювання економіки.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями.

1 За характером операцій валютний ринок поділяється на:

- ринок конверсійних операцій;

- ринок депозитно-кредитних операцій;

1.1 Конверсійні операції – це операції, що здійснюються згідно з угодами агентів валютного ринку, з обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на певну дату. Такі операції позначаються словом «forex» (Foreign Exchange Operations).

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. На цьому ринку складається валютний курс.

1.2 Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

2 За терміном здійснення платежу конверсійні операції поділяються на:

- касові (поточні) операції;

- строкові операції..

2.1 Касові (поточні) операції (спот (spot) операції) – це готівкові валютні операції, коли обмін однієї валюти на іншу відбувається в момент укладання угоди або не пізніше, ніж на другий робочий день. Вони в свою чергу поділяються на:

- операції ТОД або овернайт (постачання валюти сьогодні);

- операції ТОМ (на наступний робочий день);

- операції СПОТ (на другий робочий день).

2.2 Строкові операції – угоди з датою валютування не раніше третього робочого дня після їх укладання. На валютному ринку строкових операцій розрізняють:

- ринок форвардних угод (forward);

- ринок ф’ючерсних контрактів (futures);

- ринок опціонів (options)

- ринок угод «своп» (swap).

Отже, фінансовими інструментами строкового валютного рин­ку є форвардні, ф’ючерсні, свопівські та опціонні угоди. Оскіль­ки строковий валютний ринок є похідним від валютного ринку «спот», зазначені фінансові інструменти називають ще похідними інструментами або деривативами (derivatives).

3 За цільовим призначенням:

- операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

- операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

- операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

4 За формою здійснення:

- безготівкові;

- готівкові.

5 За масштабами операцій:

- оптові (здійснюються між банками);

- роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Класифікацію валютних операцій подано на рис. 6.1.

 

 

 

 

	Довгострокові

	Опціонні

 

 

		Своп

 

	Арбітраж

 

 

Рисунок 6.1 – Класифікація валютних операцій

Характеристика валютних операцій

1 Операції «спот»

Майже половина всіх угод ринку Forex є операціями на умовах «спот», тобто належать до касових (поточних) операцій. Такі угоди укладаються за допомогою засобів електронного зв’язку (телефон, факс, електронна пошта, ІНТЕРНЕТ), а розрахунки здійснюються банківськими телеграфними переказами або за допомогою електронних систем розрахунків.

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше – на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові – «операції спот».

Операції спот дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах. Учасники касових операцій мають можливість: терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньо- економічних зобов’язань; уникнути втрат від зміни валютних курсів; оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам – ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

 

Ринок поточних конверсійних операцій дає можливість контрагентам здійснювати обмін однієї валюти на іншу. Менше 5 % операцій цього ринку пов’язані з уго­дами, які обслуговують реальний рух товарів і капіталів, 95% опе­рацій являють собою суто спекулятивний обіг грошових коштів.

Остання цифра написання валютного курсу зветься піпсом (pips), або пунктом (роіnt). Валютні дилери, як правило, здійснюють один одному котирування тільки двох останніх цифр, близько де­сятків піпсів. Різниця між котируванням на купівлю та продаж є маржею і часто зветься спредом. Єдиною платою за здійснення операції на ринку «спот» є саме спред. Комісійні на даному сег­менті валютного ринку, як правило, не стягуються.

2 Строкові валютні операції

Вони полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні, своп та їх похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони, свопи.

Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (в 70-80-ті роки 20 ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого – одержати додатковий дохід спекулятивними діями.

Умовно строкові операції також можна поділити на конверсійні, стра­хові та спекулятивні. Але варто наголосити, що майже у кожній строковій операції присутній елемент спекуляції.

Валютною спекуляцією є діяльність на фінансовому ринку, розрахована на отримання прибутку від зміни валютних курсів. Ця діяльність передбачає свідоме прийняття валютного ризику.

Серед строкових валютних операцій спекулятивного характе­ру виділяють гру на пониження курсу та гру на підвищення курсу валюти. Якщо очікується падіння курсу валюти, ті, хто грає на пониження, продають її за існуючим у даний момент форвардним курсом для того, щоб через певний термін поставити покупцям цю валюту, яку вони, у разі сприятливого для них розвитку курсу, зможуть дешево купити на ринку, отримавши прибуток у ви­гляді курсової різниці.

Якщо очікується підвищення курсу, гравці на підвищення ску­повують валюту на термін, в надії при його настанні отримати її від продавця за курсом, зафіксованим у момент угоди, і продати цю валюту за вищим курсом.

Багато спільного з валютною спекуляцією мають операції «лідз-енд-легз» (leads-and-lags). «Лідз-енд-легз» – це маніпулю­вання термінами здійснення міжнародних розрахунків в очіку­ванні зміни валютного курсу, відсоткових ставок, оподаткування, введення або відміни валютних обмежень, погіршення плато­спроможності боржника.

До спекулятивних операцій можна віднести також операції ва­лютного арбітражу. Валютний арбітраж є операцією, що поєд­нує купівлю (продаж) валюти з подальшим здійсненням контр-операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних ринках (просторовий валютний арбітраж) або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду (часовий валютний арбітраж}.

Основний принцип валютного арбітражу – купити валюту дешевше, а продати її дорожче. На сучасному етапі в результаті розвитку електронних засобів зв’язку, швидкого обміну інфор­мацією та розширення обсягу валютних операцій курсові різниці між різними фінансовими ринками виникають рідше. Тому прос­торовий валютний арбітраж поступився місцем часовому.

2.1 Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним в момент укладання контракту.

Форвардні операції(fwd) здійснюються не на біржі, а на банківському ринку, тобто у вигля­ді міжбанківських операцій та операцій банків з клієнтурою. Ці строкові операції, як правило, закінчуються поставкою активів, які були предметом угоди. Форвардні операції є угодами з обміну валют за наперед узгодженим курсом, які укладені сьогодні, але дату валютування відкладено на певний термін у майбутньому. Форвардні угоди укладаються, як правило, на термін до 1 року з фік­сованими датами виконання в один, два, три, шість і 12 місяців.

Форвардні операції здійснюються за форвардним курсом, який відрізняється від курсу по поточних операціях на величину фор­вардної маржі. Остання може бути у вигляді премії (курс «фор­вард» вищий за курс «спот») або дисконту (курс «форвард» нижчий за курс «спот»). Курси валют за строковими операціями, виз­начені методом премії чи дисконту, мають назву «курси аутрайт».

Величина форвардної маржі залежить в основному від різниці між відсотковими ставками за однотипними кредитними інстру­ментами у відповідних валютах. Валюти з відносно низькими відсотковими ставками котируються з премією проти валют з відносно високими відсотковими ставками.

Розмір дисконту (знижки) або премії стабільніший за курс «спот». Тому, визначаючи курс строкової операції на міжбанківському ринку, як правило, вказують тільки величину премії або дисконту. За умов прямого котирування премія додається до кур­су «спот», дисконт – віднімається. За непрямого котирування – премія віднімається від курсу «спот», дисконт – додається.

Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються. Ці операції використовуються для страхування валютних ризиків. Вони здійснюються в основному на міжбанківському (позабіржовому) ринку.

Форварди використовуються здебільшого великими зовніш­ньо-торгівельними фірмами для хеджування валютних ризиків, їм значно зручніше укласти індивідуальну угоду з банком щодо майбутньої конверсії однієї валюти в іншу, аніж виходити на бі­ржу для купівлі ф’ючерсних угод, оскільки: 1) форвардна угода дає можливість вибору необхідного терміну обміну валют; 2) фо­рвардний ринок гнучкий у визначенні суми форварду.

Разом з тим вадою форвардних угод порівняно з ф’ючерсами є те, що гарантією виконання форвардної угоди є тільки банк, тоді як за ф’ючерсною угодою гарантом с біржа.

 

2.2 Ф’ючерсні операції – це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, встановленим в момент в момент укладання угоди (ф’ючерсний контракт).

Відмінність їх від форвардних операцій в тому, що вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операцій, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. В торгівлі валютними ф’ючерсами беруть участь великі банки, потужні фінансові структури.

Ф’ючерсні операціїздійснюються на товарних і фондових біржах. Основною метою ф’ючерсної угоди є отримання різниці в цінах (курсах) активів на мо­мент закінчення угоди. Всі розрахунки за ф’ючерсними угодами здійснюються через клірингову (розрахункову) палату. Вона стає посередником між продавцем і покупцем і гарантом виконання зобов’язань. До початку операції у клірингову палату вноситься певна (невелика) сума, яка с гарантією виконання угоди.

Більшість ф’ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об’єктом угоди. Головною метою таких операцій є хеджування (страхування) поточних активів або зобов’язань від зміни їх цін.

З сировинними товарами ф’ючерсні операції здійснюються з другої половини XIX ст. Торгівля фінансовими ф’ючерсами по­чалася 16 травня 1972 року, коли були введені контракти по сімох валютах на сформованому Міжнародному фінансовому ринку. З 1975 року здійснюються операції по процентних ф’ючерсах із сертифікатами, векселями, облігаціями та депозитами; з 1982 року об’єктом ф’ючерсних угод стали фондові індекси, які базувалися на індексі Standard and Poor’s 500 (S&P500).

Ринки, на яких укладаються ф’ючерсні угоди, як правило, мають певні відмінності, не властиві іншим фінансовим ринкам, а саме:

- торгівля фінансовими ф’ючерсними контрактами здійсню­ється голосом на централізованій регульованій біржі;

- контракти надзвичайно стандартизовані, угоди укладаються в конкретні місяці на конкретний обсяг;

- основні цінні папери постачаються через розрахункову (клірингову) систему, а розрахункова палата гарантує виконання контрактів, укладених між її членами;

- фактична поставка фінансових інструментів по фінансових ф’ючерсних угодах, як правило, трапляється рідко;

- термінові фінансові угоди мають бути високоліквідними, у противному разі вони мають тенденцію «вмирати»;

- витрати, пов’язані з укладанням угоди, на ринках, де при­йнята практика відкритого оголошення, зазвичай бувають дуже низькими.

Нерідко, коли мова йде про ф’ючерси, однією з їх вад назива­ють негнучкість порівняно з міжбанківською системою. Адже бі­ржі мають обмежену кількість розрахункових днів, в які неврегульовані контракти (тобто такі, що не покриті протилежною уго­дою з таким самим терміном погашення) мають поставлятися та акцептуватися розрахунковою палатою. З цієї причини біржі фі­нансових ф’ючерсів ніколи не зможуть взяти на себе функції нормального відкритого ринку. Але вони доповнюють обсяг по­слуг, необхідних на сучасному етапі фінансовим колам.

2.3 Опціонні операції – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженими сторонами курсом. Така угода називається опціон.

Вадою опціону є те, що інвестор повинен платити високу надбавку, щоб заохотити іншу сторону підписати таку угоду. Існує декілька понять, пов’язаних з опціонами.

Власник опціо­ну – це особа, яка придбала опціон і якій надано право купити / продати у зазначений термін певну кількість валюти за обумов­леним курсом.

Продавець опціону –це особа, яка продає право на купівлю («опціон кол») або продаж («опціон пут») валюти.

Ціна виконання опціону – це ціна, яку власник опціону пови­нен сплатити, якщо вирішить реалізувати своє право купити / продати певну кількість валюти.

Внутрішня вартість опціону – це різниця між тією величи­ною, яку треба було б заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, та тією, яку платять, скориставшись опціоном (ціною виконання).

Надбавка (премія) до опціону – це різниця між ринковою ціною опціону та його внутрішньою вартістю.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, і останній зобов’язаний це зробити.

Валютні опціони бувають двох видів – на купівлю валюти в установлений строк (опціон «кол») і на продаж валюти (опціон «пут»). Якщо власнику опціону не вигідно його реалізувати, то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, і останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.

При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону.

Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу. Опціонні операції вигідні за курсових коливань, що переви­щують розмір премії. Опціонами торгують як на біржовому ринку, так і на міжбанківському. При сприятливому русі цін власник опціону може скористатися правом купити / продати валюту за умовою опціону, а при несприятливому – ні. У останньому випадку ним буде втрачено суму (премію), сплачену за придбання опціону.

2.4 Валютний своп – це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту ж валюту.

Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом.

Операції «своп» можна описати і як такі, що пов’язані з купі­влею або продажем іноземної валюти на найближчу дату з одно­часною контругодою на певний термін. Тобто одна валюта про­дається, а інша купується. Одна з цих валют може бути націо­нальною, хоча це й не обов’язково.

Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютних ризиків та управління валютною позицією банку.

Спочатку термін «своп» використовувався у форвардних, аутрайтних та опціонних угодах для позначення добавок або дисконтів до спот-курсів. Поступово поняття «своп» набуло нового змісту. З 70-х років термін «своп» все ширше вживається для позначення одночасної купівлі та продажу іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови роз­рахунків по них на різні дати.

Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. Якщо валюта не може бути куплена або продана, вона може бути отримана або надана у кредит на період «своп».

Угоди «своп» широко використовуються також в операціях із золотом.

Угоди «своп» застосовуються для покриття валютного ризику та отримання можливого зиску у майбутньому. Для міжбанківських відносин угоди «своп» є обміном зобов’язаннями або вимо­гами, формою страхування від ризиків, диверсифікації та попов­нення валютних резервів

Угоди «своп» між центральними банками використовуються при здійсненні валютних інтервенцій. Банки обмінюються валю­тними сумами (позиками) на короткий термін, купуючи іноземну валюту за курсом «спот» і повертаючи її за відповідним курсом. Подібні угоди поширені між ФРС США та центральними банка­ми країн Європи.