Види інфляції та теоретичні концепції інфляції

В економічній літературі зустрічаються різні класифікації щодо видів та типів інфляції. Найбільш розповсюдженою є класифікація залежно від темпів знецінення грошей та чинників, що викликають інфляцію.

 

1 За першим критерієм, тобто поступовим зростанням темпів знецінення грошей, Міжнародний валютний фонд розробив класифікацію згідно з якою відділяє декілька стадій розвитку інфля­ційного процесу.

Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що має місце на початку розвитку інфляційного процесу. Деякий час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3-5% на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів, і вони можуть легко пристосуватись до неї. Тому вона може штучно підтримуватися протягом тривалого часу з певними цілями, що й надає їй «повзучого» характеру.

Відкрита, або помірна інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5% на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у моно­полізованих секторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено нарощувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи її рівномірній, збалансований розвиток.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20-25% на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко негативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.

Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на 40-45% за рік. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, тобто поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються неорганізовані, стихійні процеси в еко­номіці тощо.

Країни з ринковою економікою дотримуються саме цієї класифікації видів інфляції.

У країнах, що розвиваються, спостерігається тенденція змінити цю класифікацію на таку, що більш відповідає тим процесам, що відбуваються у грошових системах цих країн. З цією метою, щоб виправдати високий рівень інфляції, змінюються показники процентних ставок, які характеризують темпи знецінення грошей у тій чи іншій країні. Наприклад, у деяких підручниках можна зустріти такі показники: галопуюча інфляція – 100%, 500% або 1000% за рік, гіперінфляція – залежно від попереднього показника – складає більше 100%, більше 500% або більше 1000% за рік.

Динаміку інфляційного процесу в Україні наведено на рис. 5.1.

 

 

 

Рисунок 5.1 – Динаміка річних індексів інфляції в Україні

За період 1992-2007 роки

 

Для більшості розвинутих країн у сучасний період характерна повзуча інфляція, яка нерідко використовується як засіб регулювання економічного розвитку і тому стає хронічною.

Інфляційній процес по-різному розвивається та виявляється в умовах рин­кової економіки та командно-адміністративної системи.

У ринковій економіці розвиток інфляційного процесу зазнає деформую­чого впливу зовнішніх факторів: циклічності процесу суспільного відтворення та державного регулювання економіки.

У фазах економічного піднесення та буму прискорюється зростання національного доходу, інвестицій, зайнятості та цін, що саме по собі зумовлює зниження вартості грошей і тим самим прискорює процес інфляції, з перехо­дом до фази спаду починається скорочення доходів, зайнятості, інвестицій, зниження цін, що призводить до стабілізації вартості грошей і гальмує інфля­ційний процес. Економічний спад переходить у фазу депресії, коли високого рівня досягає безробіття, а ціни падають до найнижчого рівня, що сприяє відносній стабілізації грошового обігу.

У 70-80 рр. ХХ ст. фази спаду та депресії в економіці багатьох країн, зокрема в США, зумовлюючи зростання безробіття, разом з тим не супроводжувалися стабілізацією та зниженням цін. Розвиток економічної кризи не тільки не зу­пинив інфляцію, а нерідко навіть посилював її. Таке економічне становище, коли кризовий спад збігається з інфляцією, одержало назву стагфляція.

В умовах командно-адміністративної системи внаслідок державного контролю за рівнем цін і доходів розвивався автоматично діючий зв'язок між зро­станням грошової маси в обігу, платоспроможного попиту і рівня цін. Ціни тривалий час залишалися незмінними, незважаючи на зростання попиту, що виключало відкриту форму інфляції. Проте цим не долалася товарно-грошова розбалансованість сфери обігу, тобто вона стала подавленою і виявилася у хронічному і всезростаючому дефіциті товарів та послуг, а також підвищенні цін на неорганізованому ринку.

Дефляцією називається довготривале зниження рів­ня цін.

2 За другим критерієм, тобто, чинниками, що викликають інфляцію, у світовій економічній теорії і практиці ві­домі два типи інфляції:

- інфляція витрат (пропозиції;

- інфляція попиту.

Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з яко­го боку здійснюється тиск на ціни – з боку пропозиції чи з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може провокуватися багатьма чинниками, а відтак інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладовими її видами.

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зрос­тання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падін­ня продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільне­ними темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, по­слуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові випла­ти не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж під­штовхуватиме ціни вверх. Тут теж виникне «зайвий» попит, що провокуватиме зростання цін.

Інфляція попиту викликається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумов­леного цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропо­зиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу (емісійного доходу) для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.

На перший погляд, складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно інфляції витрат. Насп­равді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того ж самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки.