Від найдавніших часів до наших днів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

 

 

Головний редактор В. Головчак

Літературний редактор Г. Пославська

 

Підп. до друку 12.12.2013. Формат 60х84/₁₆. Папір офсет.

Гарнітура “Times New Roman”. Ум. друк. арк. 19,2.

Тираж 300 пр. Зам. № 9.

 

 

Видавець і виготовлювач

Видавництво Прикарпатського національного університету

імені Василя Стефаника

76018, м. Івано-Франківськ, вул. С. Бандери, 1,

тел. 71-56-22, е-maіl: [e-mail]

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2718 від 12.12.2006

BNISBN 978-966-640- 380-6

[1] Більш детально про етимологію слів “Русь”, “Росія” і похідних від них можна дізнатися у наступних публікаціях: Соловьев А. В. Великая, Малая и Белая Русь // Вопросы истории. – 1947. – № 7. – С. 24 – 38; Соловьев А. В. Византийское имя России // Византийский Временник. – 1957. – Т. 12. – С. 134 – 155; Тихомиров М. Н. О происхождении названия “Россия” // Вопросы истории. – 1953. – № 11. – С. 93 – 96; Тихомиров М. Н. Происхождение названий “Русь” и “Русская земля” // Советская этнография. – 1947. – № 6 – 7. – С. 60-80. Українська наукова література академічного рівня з цієї проблематики на сьогодні відсутня.

[2] Існують також й інші визначення терміна “цивілізація”. Наприклад, усе людство загалом становить світову цивілізацію. Термін “цивілізація” може також виступати синонімом терміна “культура”. Однак в історичній науці найбільш поширеним є саме наведене вище трактування терміна “цивілізація”. Тотожним йому є також термін “локальна цивілізація”.

[3] Більш детально дивіться видання: Сич О. І. Цивілізації в історії людства: конспект лекцій. – Част. 1. – Чернівці: Рута, 2008. – 52 с.; Сич О. І. Цивілізації в історії людства: конспект лекцій. – Част. 2. – Чернівці: Черн. націон. університет, 2009. – 60 с.

[4] Окремі українські та російські історики намагаються знайти докази існування слов’ян у “Історії” Геродота, що датується V ст. до н. е., що, однак неможливо достеменно ані підтвердити, ані спростувати іншими джерелами, наприклад археологічними.

[5] До західних слов’ян належать чехи, словаки, поляки та лужицькі серби; до східних – українці, росіяни та білоруси; до південних – серби, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці та болгари.

[6] При цьому варто пам’ятати, що еліта більшості країн світу була багатонаціональною за своїм походженням. Наприклад, серед названої української козацької старшини були не лише етнічні українці, але й вихідці з Кримського ханства, представники польських, литовських, молдавських родів. Помітний політичний, економічний та культурний вплив на процес формування українського народу мали монголи, кримські татари, поляки, литовці, євреї, караїми, вірмени тощо.

[7] У давньоруських літописах є численні суперечності. Так, за однією з літописних легенд Рюрик не засновував Новгород, а лише обрав його своєю столицею. Ще більше суперечностей є у трактуванні біографій Аскольда і Дира, тривалості правління самого Рюрика, його наступників Олега та Ігоря.

[8] Межиріччя Оки і Волги називалося з початку слов’янської колонізації Залісним краєм, із середини ХІ ст. – Ростово-Суздальською землею (за назвами двох найбільших міст регіону). З перенесенням князем Андрієм Боголюбським своєї столиці з Ростова до Володимира-на-Клязьмі у 1150-х рр. цей край почали називати Володимиро-Суздальською землею.

[9] Найбільш авторитетною серед прихильників цієї версії вважається позиція О. Зіміна (див. книгу: Зимин А. А. Слово о полку Игореве. – СПб.: Дмитрий Буланин, 2006. – 516 с.)

[10] До таких належать Р. Скринніков, А. Сахаров та ін.

[11] Самого правителя в багатьох документах називали “козацьким царем”.

[12] За іншою версією “Тишайший” – це царський титул, запозичений з латинської мови, що означає “тишу” (спокій, благополуччя) у країні під час правління монарха. Згодом цей титул був замінений іншим – “Всемилостивий”.

[13] Упродовж XVIII – ХІХ cт. багато вихідців із козацької старшини змогли посісти важливі посади у російській державі. Одними з найуспішніших були вихідці з родин Безбородьків, Розумовських, Ханенків, Скоропадських та ін. Вони ставали російськими міністрами, військовими, відомими діячами науки і мистецтва.

[14] “Не хочу учиться, а хочу жениться” – головне гасло Митрофанушки Простакова з п’єси Д. Фонвізіна “Недоросль”, очевидно, ще довго після реформ Петра І не втрачало своєї актуальності.

[15] 1 десятина дорівнює 1,0925 га землі.

[16] В 30 – 40-х рр. ХІХ ст. появилася легенда, за якою Олександр І, інсценізувавши свою смерть далеко від столиці, розпочав нове чернече життя під іменем монаха Федора Кузьмича. На сьогодні факти легенди не знайшли ані свого підтвердження, ані спростування.

[17] За однією з версій, заколот Л. Корнілова був потрібен самому О. Керенському, щоб встановити режим “сильної руки”. Після того, як заколотники зазнали невдачі, голова Тимчасового уряду всіляко відмовлявся від контактів з ними та від своєї участі у “контрреволюційних” діях.

[18] Трагізм тієї доби відображений у творах багатьох російських та українських письменників. Серед них особливої уваги заслуговують “Дні Турбіних” (“Біла гвардія”) М. Булгакова та “Чотири шаблі” Ю. Яновського.

[19] Наприклад, для радянських стоматологів влаштовувалися змагання з кількості вирваних зубів; серед машиністів тепловозів влаштовувалися змагання щодо кількості перевезень, що ламало розклади поїздів, вело до численних дописок і просто до псування державного майна. Аналогічні явища спостерігалися на багатьох заводах і фабриках. При цьому варто пам’ятати, що сам почин Андрія Стаханова мав позитивний характер і міг би сприяти розвитку економіки, але в радянських умовах перетворився на один із елементів позаекономічного примусу до праці. Радянські селяни та робітники ставали “гвинтиками” великої системи.

[20] Велика Вітчизняна війна – складова частина Другої світової війни. Українські історики використовують для її означення ще термін “Німецько-радянська війна”. Російські історики не ставлять жодних сумнівів щодо загальнонародного і справедливого характеру цієї війни для народів СРСР і не піддають ревізії назву, яка закріпилася ще в радянську добу.

[21] Наприклад, донські козаки були проголошені окремим народом. При німецькій армії навіть створювали спеціальні військові частини, сформовані з козаків. Очолив їх колишній царський та білогвардійський генерал Шкуро. У дещо кращому становищі, ніж решта населення СРСР, перебували мешканці Прибалтики, Західної Білорусії та Західної України, але вони теж зазнавали значного гніту, що зумовило появу тут у 1942 р. руху Опору.

[22] У 1967 р. на закупівлю зерна закордоном СРСР витратив 50,2 тонн золота, а в 1972 р. – 458,2 тонни. Надалі такі витрати продовжували зростати.

[23] Борги СРСР і перших урядів Російської Федерації було ліквідовано лише у 2006 р.

[24] Дисидент – це особа, погляди якої суперечать офіційній ідеології.