Звільнення від кримінальної відповідальності особи, винної у невиплаті заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

 

Частиною 3 статті 175 КК України передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності за спеціальних обставин особи, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею.

За змістом цієї кримінально-правової норми особа, яка вчинила безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, у тому числі і внаслідок нецільового використання коштів, призначених для таких виплат (частини 1 і 2 статті 175 КК України), звільняється від кримінальної відповідальності, якщо:

1) нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам;

2) це зроблено до притягнення її до кримінальної відповідальності.

Частина 3 статті 175 КК не уточнює, які саме виплати і в якому обсязі має здійснити винна особа для того, щоб вона була звільнена від кримінальної відповідальності за зазначеними підставами.

Юридична практика вважає, що у цьому випадку йдеться про невиплачені громадянам кошти, виплата яких має бути здійснена у повному обсязі. Що стосується другої умови, то вона пов'язує можливість звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частинами 1 чи 2 статті 175 КК України, з певним моментом такої виплати (погашення заборгованості) – до притягнення її до кримінальної відповідальності.

Чинним кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством України однозначно поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не визначено.

У цьому питання необхідно керуватися вимогами рішення Конституційного Суду України у справі про депутатську недоторканість № 9-рп від 27 жовтня 1999 року, а саме тим його положенням, що притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Відповідно до частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 КК України кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.

Таким чином, кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

З урахуванням викладеного, для звільнення керівника від кримінальної відповідальності на підставі частини 3 статті 175 КК України необхідно, щоб виплату заробітної плати він здійснив до пред’явлення йому обвинувачення у безпідставній невиплаті заробітної плати.

Необхідно мати на увазі, що частина 3 статті 175 КК України є спеціальною нормою звільнення від кримінальної відповідальності, і в разі її застосування посилання на інші норми Кримінального кодексу є зайвим.

Також, необхідно мати на увазі, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі частини 3 статті 175 КК України відповідно до вимог, передбачених частиною 2 статті 44 КК України, здійснюється виключно судом.

Таким чином, при наявності вимог, зазначених у частині 3 статті 175 КК України, слідчий за згодою прокурора складає мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення останнім питання щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності.

На даному етапі досудового слідства слідчому необхідно керуватися вимогами статей 7, 7-1 КПК України, зокрема, роз’ясняти особі, стосовно якої було порушено кримінальну справу, підстави звільнення її від кримінальної відповідальності, а також право заперечувати проти прийняття такого процесуального рішення.

Якщо дана особа заперечує проти її звільнення від кримінальної відповідальності із зазначених підстав, проведення досудового слідства продовжується у звичайному порядку.

Чинним законодавством також передбачений обов’язок прокурора або слідчого ознайомити особу, стосовно якої порушено кримінальну справу, її захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги – з усіма матеріалами кримінальної справи та роз’яснити їх процесуальні права, передбачені КПК України.

 

 

Р О З Д І Л ІІІ

 

Підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах про невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Особливості підтримання державного обвинувачення та судового розгляду кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипедії, пенсії чи інших установлених законом виплат, які надійшли до суду з обвинувальним висновком.

Відповідно до вимог статті 112 КПК України досудове слідство у кримінальних справах про невиплату заробітної плати, пенсії, стипендії чи інших установлених законом виплат провадиться слідчими органів прокуратури.

У зв’язку з цим, п. 1.4. наказу Генерального прокурора України № 5гн від 19.05.05 «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» передбачає призначення державного обвинувача у таких справах з моменту пред’явлення особі обвинувачення.

З цього моменту державний обвинувач має перевірити:

1) чи мала місце подія злочину;

2) чи має місце діяння, яке ставиться у вину підозрюваному (обвинуваченому), склад злочину;

3) чи правильно кваліфіковано дії підозрюваного (обвинуваченого) за статтями кримінального закону.

За результатами вивчення державний обвинувач складає довідку, у якій викладає свої зауваження, якщо такі є, з приводу перелічених обставин або про їх відсутність.

Наступним етапом є вивчення кримінальної справи перед затвердженням обвинувального висновку, під час якого у відповідності до вимог статті 228 КПК України перевіряється:

1) чи мала місце подія злочину;

2) чи має місце діяння, яке ставиться у вину підозрюваному (обвинуваченому), склад злочину;

2-1) чи були додержані під час провадження досудового слідства вимоги КПК України про забезпечення права підозрюваному і обвинуваченому на захист;

3) чи немає у справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи відповідно до статті 213 КПК України;

4) чи пред’явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;

5) чи правильно кваліфіковано дії підозрюваного (обвинуваченого) за статтями кримінального закону;

6) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;

7) чи правильно обрано запобіжний захід;

8) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином;

9) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

10) чи додержано органом досудового слідства всіх інших вимог КПК України.

Крім цього, під час вивчення справи необхідно звертати особливу увагу на наступні моменти: чи визнано працівників підприємства, установи, організації або громадян, яким невиплачено заробітну плату, стипендію, пенсію чи інші установлені законом виплати, потерпілими у справі; чи встановлено суму заборгованості з певних виплат перед кожним потерпілим та період її часу; чи зазначено мотив злочину.

У випадках, коли обвинувачені посилаються на об’єктивну неможливість своєчасної виплати заробітної плати, державному обвинувачу необхідно з’ясувати, чи належним чином перевірені їх показання на досудовому слідстві і чи надано їм належну правову оцінку.

Вирішувати у кожному конкретному випадку питання про необхідність проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, де виявлено невиплату заробітної плати, а також мету використання коштів, які надходили на рахунки. А в разі недостатності здобутих доказів – щодо призначення судово-економічної експертизи.

Через бланкетність диспозиції статті 175 КК України при формулюванні обвинувачення необхідно посилатися на конкретні норми закону (законів), якими установлено ці виплати. Для заробітної плати такими, зокрема, є Конституція України, Закон України «Про оплату праці» та положення Кодексу законів про працю України.

Особливої уваги заслуговують питання кваліфікації злочинів про невиплату заробітної плати, стипендії, пенсіїї чи інших установлених законом виплат.

Згідно з диспозицією статті 175 КК України кримінальна відповідальність настає в разі безпідставності невиплати заробітної плати, що є обов’язковим елементом цього складу злочину і додаткової кваліфікації, зокрема за статтею 364 КК України, не потребує.

За частиною 2 статті 175 КК необхідно кваліфікувати дії керівника, спрямовані на умисну безпідставну невиплату заробітної плати, якщо вони були вчинені внаслідок нецільового використання коштів, призначених саме для виплати заробітної плати.

Водночас, у разі, якщо керівник підприємства, установи, організації безпідставно невиплатив заробітну плату та склав фіктивні документи статистичної звітності (статистичний звіт форми № 1-ПВ, звіт «Про роботу») для приховування наявної на підприємстві заборгованості з виплати заробітної плати, то такі дії повинні кваліфіковуватись за сукупністю злочинів, склад яких передбачений частиною 1 статті 175 та частиною 1 статті 366 КК України (службове підроблення).

Безпідставну невиплату заробітної плати не можна кваліфікувати за статтею 172 КК України, оскільки відповідальність за такі діяння передбачено спеціальною нормою – статтею 175 КК України.

За результатами вивчення матеріалів кримінальної справи в порядку статті 228 КПК України державний обвинувач складає довідку, у якій викладає свої зауваження щодо порушень норм кримінального та кримінально-процесуального законів, допущених під час досудового слідства або їх відсутність. У цій довідці він пропонує направити справу на додаткове розслідування або до суду.

Перевіривши справу з обвинувальним висновком, врахувавши довідку державного обвинувача про вивчення матеріалів справи, прокурор або його заступник приймає одне з таких рішень:

- затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок;

- повертає справу слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування;

- закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 КПК України.

Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано, чи поставити у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законом, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Слід зазначити, що на практиці не зустрічались такі випадки, коли обвинуваченому за статтею 175 КК України у місті Києві обирався запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

При попередньому розгляді справи про злочин, передбачений статтею 175 КК України, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, прокурор згідно статті 237 КПК України має висловити свою думку щодо:

- підсудності такої справи саме цьому суду;

- наявності або відсутності підстав для закриття справи;

- відповідності обвинувального висновку вимогам КПК України;

- наявності або відсутності підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу;

- наявності або відсутності порушень вимог КПК України, допущених під час порушення кримінальної справи, провадження досудового слідства, у тому числі й права на захист, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду (стаття 245 КПК України).

Якщо під час порушення кримінальної справи або на досудовому слідстві допущено такі порушення вимог кримінально-процесуального закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування на підставі статті 246 КПК України.

У підготовчій частині судового засідання суд роз’яснює підсудному його права та з’ясовує чи вручена йому копія обвинувального висновку і коли саме. У разі невручення підсудному копії обвинувального висновку або вручення її менше ніж за три дні до розгляду справи в судовому засіданні справу належить відкласти на три дні з обов’язковим врученням цього документа для ознайомлення. При несвоєчасному врученні підсудному копії обвинувального висновку справа може бути розглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це просить підсудний.

Судове слідство починається з оголошення обвинувального висновку прокурором, після чого головуючий роз’яснює підсудному суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Прокурор має обґрунтувати свою пропозицію суду щодо порядку дослідження доказів.

Зважаючи на незначну складність кримінальних справ за статтею 175 КК України, невелику та середню тяжкість цих злочинів, якщо підсудний визнає себе винним та не оспорює зміст фактичних обставин, розмір цивільного позову (за наявності такого), державному обвинувачеві доречно клопотати перед судом про застосування правил частини 3 статті 299 КПК України. Ця доречність обумовлюється економією часу судді та інших учасників процесу, державних коштів, розвантаження судів, тощо.

У разі розгляду кримінальної справи за спрощеною процедурою (частина 3 статті 299 КПК України) державному обвинувачеві необхідно ретельно вивчати судові рішення (вироки, постанови) та звертати особливу увагу на те, чи не посилався суд на ті докази, які в судовому засіданні не досліджувалися. У разі встановлення таких фактів, прокурору необхідно відреагувати на незаконне рішення в апеляційному порядку.

Якщо підсудний визнає вину у вчиненні злочину частково або не визнає повністю, або не згоден із розміром цивільного позову (за наявності такого), клопотати про розгляд справи в порядку, передбаченому частини 3 статті 299 КПК України, прокурору недопустимо.

За загальним правилом, відповідно до статті 64 КПК України, у справі мають бути встановлені: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характеризують особу підсудного, пом’якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння. При цьому, останнє цілком можливе у разі, наприклад, погіршення стану здоров’я потерпілого, який не одержавши заробітну плату, стипендію, пенсію чи інші установлені законом виплати не зміг придбати для себе необхідні ліки, через що потрапив до лікарні.

Приймаючи участь у розгляді в суді кримінальної справи за статтею 175 КК України, державний обвинувач повинен займати активну позицію в дослідженні доказів, вживати всіх заходів, направлених на всебічне, повне та об’єктивне вирішення справи, зокрема, доведення безпідставності невиплати заробітної плати, яка є складовою об’єктивної сторони складу злочину.

У випадках, коли підсудні посилаються на об’єктивну неможливість своєчасної виплати заробітної плати, державному обвинувачу необхідно належним чином перевірити їх показання та надати їм належну правову оцінку.

З метою перевірки та уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства клопотати про судові доручення в порядку статті 315-1 КПК України та контролювати хід їх виконання.

Вирішувати у кожному конкретному випадку питання про необхідність призначення судово-економічної експертизи фінансово-господарської діяльності підприємства, де виявлено невиплату заробітної плати, а також мету використання коштів.

В судових дебатах, як вже було зазначено вище, через бланкетність диспозиції статті 175 КК України при формулюванні обвинувачення необхідно посилатися на конкретні норми закону (законів), якими установлено ці виплати, зокрема, Конституцію України, Закон України «Про оплату праці» та положення Кодексу законів про працю України. Висловлювати позицію щодо міри покарання, задоволення або відхилення цивільних позовів.

У разі автоматичного перенесення судом формулювання обвинувачення, пред’явленого особі органами досудового слідства, в мотивувальну частину вироку, невизначення мотивації умислу винного на вчинення злочину, передбаченого статтею 175 КК України, перерахування доказів без їх аналізу й належної оцінки, державним обвинувачам необхідно оскаржувати такі судові рішення в апеляційному порядку через істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Наприклад, ухвалою Верховного Суду України скасовано вирок районного суду у справі стосовно С., засудженого за частиною 1 статті 175 КК на два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, строком на один рік. Відповідно до статті 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. На підставі п. «г» ст. 1 і ст. 14 Закону від 31 травня 2005 р. № 2591-ІV «Про амністію» С. звільнено від відбування покарання.

Згідно з вироком С. визнано винуватим у тому, що він, виконуючи обов’язки генерального директора - голови правління відкритого акціонерного товариства, умисно не виплачував заробітну плату працівникам підприємства, достовірно знаючи про заборгованість із виплати заробітної плати та маючи реальну можливість її погасити, оскільки на розрахункових рахунках підприємства з вересня 2001 р. по квітень 2004 р. були грошові кошти на загальну суму 2 млн 709 тис. 824 грн та призначалися для оплати праці в першочерговому порядку. С. використовував грошові кошти на поточні потреби підприємства.

У касаційній скарзі засуджений С. просив постановлений щодо нього вирок скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину. Він зазначив, що не мав можливості погасити накопичену попереднім керівництвом підприємства заборгованість із заробітної плати у зв’язку з неплатоспроможністю ВАТ.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що її слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 22 КПК України прокурор і слідчий зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують його відповідальність.

Слідчий, який порушив справу стосовно С. за частиною 2 статті 175 КК і провадив у ній досудове слідство, та прокурор, який супроводжував її розслідування, зазначених вимог закону не виконали, допустивши однобічність і неповноту досудового слідства.

Районний суд не виправив неповноту досудового слідства і при проведенні судового слідства допустив такі ж недоліки, про що свідчать наступні обставини.

Під час досудового і судового слідства С. вини в інкримінованому цим вироком злочині не визнав. Із його показань убачається: заборгованість із виплати заробітної плати працівникам підприємства виникла в 1996 р. і тривала до 20 серпня 2001 р., тобто в період призначення його виконуючим обов’язки генерального директора ВАТ; за період роботи на цій посаді йому вдалося зменшити заборгованість із 1 млн 703 тис. грн до 1 млн. 8 тис. грн (станом на 1 січня 2004 р.), а погасити її в повному обсязі він можливості не мав через нестачу коштів. Причинами виникнення заборгованості, як стверджував С., було те, що боржники ВАТ не розрахувалися за виконані роботи, а також приєднання до балансу останнього неліквідних підприємств, що зумовило скрутне фінансове становище підприємства, яке ускладнилося через необхідність сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі та відсотки за банківськими кредитами. Кошти, які надходили на розрахунковий рахунок підприємства, призначалися для будівництва, тобто були цільовими, тому їх не можна було використовувати для погашення заборгованості.

Орган досудового слідства зазначені обставини не дослідив і факт безпідставності невиплати працівникам заробітної плати, що є необхідною складовою об’єктивної сторони злочину, передбаченого статті 175 КК України, не довів.

Як убачається із матеріалів справи, її було порушено лише за фактом заборгованості з виплати заробітної плати без встановлення причин її виникнення та з’ясування, чи є можливість у підприємства її погасити, хоча це було важливо для встановлення в діях С. складу злочину, оскільки його суб’єктивна сторона має прямий умисел.

Обґрунтовуючи винність С. у злочині, передбаченому частиною 1 статті 175 КК, орган досудового слідства послався на показання свідків. Однак їхні показання узгоджуються з показаннями С. про те, що він використовував будь-яку можливість для погашення заборгованості із заробітної плати перед працівниками підприємства.

Суд при розгляді справи, ретельно не дослідивши та не проаналізувавши докази, переніс формулювання обвинувачення, пред’явлене С., у мотивувальну частину вироку.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що при розслідуванні цієї справи та її розгляді в суді належним чином не було досліджено об’єктивну та суб’єктивну сторону передбаченого частиною 1 статті 175 КК злочину, що призвело до неправильного застосування кримінального закону. Через що, вирок у справі скасовано, а її направлено на нове розслідування.