Юридичні гарантії законності — це передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони та відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) За найближчими цілями: превентивні, або попереджувальні, тобто такі, що спрямовані на запобігання правопорушенням; відновлюючі, тобто такі, що спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень; каральні, або штрафні, які спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників;

2) За суб'єктами застосування гарантій: парламентські; президентські; судові, прокурорські, самоврядні (муніципальні), адміністративні (управлінські), контрольні, громадські (партійні) та ін.;

3) За характером юридичної діяльності: правотворчі; право роз'яснювальні; право застосовчі; право реалізаційні, ідеологічні (правова пропаганда, правова просвіта та ін.);

4) За видами правових норм, які забезпечують законність: конституційні, процесуальні, матеріальні (норми матеріального права);

4) За формою зовнішнього виразу (об'єктивації): документальні, які поділяються на нормативно-документальні (гарантії законності, передбачені нормативно-правовими чи правороз'яснювальними актами загального характеру); індивідуально-документальні (правозастосувальні акти, покликані забезпечувати, охороняти чи відновлювати законність);

5) Діяльнісні, які поділяються на діяльність певних суб'єктів щодо: застосування юридичних норм; реалізації юридичних норм [8, с.64].

Моральними гарантіями законності є стабільні морально-психологічна обстановка, у якій реалізуються юридичні права й обов'язки учасників правовідносин; рівень їхньої духовності і культури; чуйність і увага державних органів і посадових осіб до людини, її інтересів і потреб. У створенні здорової моральної обстановки в сфері правового регулювання беруть участь усі ланки політичної системи суспільства, у тому числі благодійні організації, установи культури і мистецтва, школи, церква.

Висновки

Таким чином, у процесі проведеного дослідження вдалося виявити, що правопорядок складає реальну основу сучасного цивілізованого життя суспільства. Якість ступеня «правопорядочності» суспільного життя багато в чому визначає загальне «здоров'я» всього суспільного організму і його індивідів. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, реально гарантується вільний розвиток людини, максимально задовольняються її матеріальні і духовні потреби. Він, отже, є правовою основою і всієї державної діяльності.

У заявах офіційних осіб і преси підкреслюється: «Пріоритет ─ правовий порядок», необхідний порядок в роботі влади, в нормотворчості та інших сферах державного життя. Тільки при такому положенні гарантується реальність прав і свобод громадян, законних інтересів останніх і виконання всіма суб'єктами покладених на них обов'язків, реалізацій відповідальності за свою поведінку, а отже демократичне суспільство.

В результаті наукової роботи вдалося визначити, що:

Правопорядок являє собою стан реалізації суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків учасниками правовідносин, рівень якого залежить від діяльності владних і суспільних інституцій (перш за все правоохоронних), колективів підприємств, установ, організацій та їх адміністрацій, побудований на принципах верховенства права, пріоритету прав і свобод людини та громадянина, а також неухильному дотриманні приписівдержави.

Як об’єкт правоохоронної діяльності, правопорядок — це система унормованих правом правил поведінки учасників правовідносин у різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, забезпечення дотримання котрих покладено на органи публічної влади під загрозою відповідальності.

Підводячи підсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:

У суспільстві, що функціонує в режимі міцної законності, реально існують чіткий поділ і гармонічна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади.

Якщо розглядати законодавство України вцілому, то можна сказати, що воно є ще не цілком досконалим, в ньому наявні факти двоякості, невизначеності, нечіткості. Кожен, хто намагається уникнути закону, знаходить в ньому двояке тлумачення. Дійсно, держава визначає норми поведінки людей, але втілення цих норм, та інших приписів закону залежить лише від свідомості людини. Хоча останнім часом помітно покращилась ситуація. Почались видаватися пояснення до нових законів, поправки до вже діючих.

Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку. Законність та правопорядок ─ важливі соціальні цінності, основа нормального життя суспільства, його громадян. Тому їх укріплення ─ одна з головних задач, що стоять перед суспільством, один з головних напрямів діяльності держави. На жаль, стан законності та правопорядку в нашій державі дійшов до критичної межі. За останні роки різко зросла кількість правопорушень, в тому числі і злочинів. Тому укріплення законності, боротьба зі злочинністю ─ життєво важливі завдання сьогодні. Існують досить поширені думки, що в зростанні правопорушень винні юристи, які ніби то недостатньо активно ведуть боротьбу з порушниками законності. Практика показує помилковість подібних поглядів. Тільки за останні роки було знищено уявлення про те, що «коріння» злочинності в нашій країні ─ це пережитки минулого в свідомості людей. Юридична і політична практика довела, що причини правопорушень треба шукати не в «пережитках», не в минулому, а в діяльності. Вони породжені тими об’єктивними умовами (економічними, політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапі розвитку.

Проблема ліквідації порушень законності не тільки юридична проблема. Для її вирішення перш за все повинні бути усунені ті об’єктивні фактори, які підтримують злочинну діяльність, створюють умови для здійснення правопорушень, для відступу від законів. Стабілізація економічних відносин, ріст матеріального забезпечення людей, укріплення соціальних зв’язків, розвиток демократії ─ необхідні передумови і важливі кроки на шляху укріплення законності та правопорядку. Разом з тим, було б невірним розраховувати лише на ці об’єктивні процеси. В суспільстві необхідна спеціальна юридична, державно – владна діяльність по забезпечення законності. Форми її діяльності досить різноманітні. Основними з них є переконання, правове виховання, профілактика правопорушень, громадська думка, вплив на правопорушників і застосування до них мір державного примусу. Переконання як метод зміцнення законності полягає в підвищенні правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання припускає впровадження в свідомість людей знання права, розуміння необхідності виконання його вимог, відчуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. Це забезпечується створенням стрункої системи правового виховання, навчання, засобів пропаганди і систематичною планомірною роботою в даному напрямі. Важливе значення має навчання громадян умінню воювати за свої права, захищати їх законними засобами. Ще Р. Іеринг писав, що опір особі неправу, тобто порушенню права, є обов'язок (борг) уповноважених громадян по відношенню до самих себе і до суспільства. З переконанням тісно пов'язана профілактика правопорушень. Суть її полягає в запобіганні можливим правопорушенням шляхом ретельного вивчення причин і умов, що сприяли здійсненню порушень законності, і вживанні заходів по їх ліквідації. Не слід усувати з рахунків і роль громадськості в забезпеченні законності. У наший країні є багата практика залучення її до цієї діяльності. Товариські суди, народні дружини, різні суспільні освіти громадян проводили велику роботу по забезпеченню законності і зміцненню дисципліни в трудових колективах, за місцем проживання, в суспільних місцях. Вважаємо, що процес становлення і розвитку місцевого самоврядування повинен спричинити за собою і зростання ролі громадськості в рішенні регіональних проблем, зокрема зміцнення законності. Найважливіша ж роль тут безумовно належить державі. Саме вона реалізує функції охорони свободи і правопорядку, які провадяться в життя перш за все правовими засобами. Можна назвати наступні шляхи здійснення цих функцій: постійне вдосконалення і своєчасне оновлення чинного законодавства, підвищення ролі правосуддя, поліпшення діяльності правозастосовчих і правоохоронних органів. Зміцнення правопорядку в суспільстві неможливе без забезпечення законності в діяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, як корупція. Підкреслюючи значущість подібної вимоги, Маркс свого часу писав, що «навіть у англійців, у нації, що найбільш поважала закон, першою умовою дотримання законності з боку народу є те, що інші органи тримаються в рамках закону» І нарешті, найважливішою умовою зміцнення законності і правопорядку служить всестороннє розгортання демократичних початків у всіх сферах суспільного життя, зокрема в діяльності державного апарату.

Правопорядок — основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення законності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінювати нормативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.

Список використаної літератури

1). Конституція України від 28 червня 1996 року за №254к/96-ВР// Відомості Верховної Ради.-1996.-№ 30.─ С. 141.