Поняття правопорядку як елементу правової системи і суспільного порядку.

При характеристиці основних елементів структури правової системи завжди розглядаються такі явища правової дійсності, як правові статуси, режими, процеси, принципи та інші категорії, що характеризують той чи інший аспект правового регулювання суспільних відносин. Вони виявляються лише на рівні функціонування системи, характеризують специфіку зв'язків між елементами в їх внутрішньому русі. Так правопорядок відображає певний стан правовідносин, правосвідомості і нормативної основи в їх взаємодії, оптимальний стан зв'язків компонентів у системі, при якому найбільш ефективно забезпечується досягнення її мети - регулювання суспільних відносин шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів. У певному розумінні правопорядок може розглядатися і як мета правової системи.

У правовій системі суспільства є комплексні категорії, що характеризують організацію і функціонування суспільства на правових началах. Їх внутрішні взаємозв'язки настільки складні і багатогранні, що важко віднайти залежність і провести розмежування між ними: право, законність, правопорядок. Ці поняття різні за змістом і характером. Право (в позитивному значенні) - встановлена законом державна воля та інтереси, їх об'єктивізована форма, що має нормативну визначеність; законність ─ якісна сторона правової діяльності суб'єктів права та їх поведінки, властивість методу, принципу, режиму; правопорядок ─ стан правового життя суспільства, впорядкована система правових відносин та їх якостей. Правопорядок базується лише на чинному законодавстві та на свідомості громадян.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі юридичні категорії, як «суспільний порядок», «громадський порядок», «дисципліна» [2 с. 74].

Суспільний порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами громадських організацій, нормами не правових звичаїв, традицій і ритуалів нормами - звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання [3 с.34]. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовими заходами. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільної дії. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншої — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливо регламентувати правопорядок, не роблячи впливу на громадський порядок, який тому нерідко підтримується примусовою силою держави [2,ст.125]. У правовій державі всі елементи громадського порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Проте тільки правопорядок охороняється спеціальними державно-правовими заходами. Інші елементи громадського порядку забезпечуються своїми засобами дії: моральними, власне - суспільними, природними вмінями і звичками, силою традиції.

Військовий правопорядок ─ складова частина загального правопорядку. Він формується на основі загальних принципів права, відображає певні потреби життя суспільства, без яких воно не може нормально функціонувати. Оскільки озброєні сили - це специфічна державна організація, спеціально призначена для ведення озброєної боротьби, зміст її діяльності значно відрізняється від поведінки інших учасників суспільних відносин, що не входять до складу даної організації. Цим пояснюються особливості і специфічні риси військового правопорядку (формулюється на основі таких правових норм, які спеціально призначені для регулювання специфічних суспільних відносин, що виникають в області будівництва, життя і діяльності озброєних сил; включає тільки ті суспільні відносини, які виникають в процесі бойової підготовки військ, при несенні військовослужбовцями внутрішньої і караульної служби, в ході виконання бойових завдань у військовий час). Військовий правопорядок складається на основі законності, в результаті точної реалізації правових норм всіма військовослужбовцями, військовими посадовими особами, військовими організаціями. Він утілює в собі соціальну справедливість, рівність всіх перед законом, демократизм і інші принципові правові положення.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульована нормами права і перебуває під захистом закону та охороняється державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Для нормального функціонування правової системи необхідний постійний контроль, який повинен бути повсюдним, загальним і універсальним. Він є одним із засобів забезпечення законності та правопорядку як визначальних інститутів і правових основ народовладдя

Кожна країна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Із законністю тісно пов'язане інше правове явище — правопоря­док (правовий порядок). Поняття "правопорядок" широко викорис­товується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — най­важливіша функція держави.

Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюєть­ся та охороняється державою на основі чинних норм права та в ре­жимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в су­спільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім пра­вильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов'язані. У форму­ванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяль­ності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопоря­док не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

Тому точніше було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових розпоряджень відповідно до прин­ципу законності. Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність — умова правопорядку. Результатом впливу пра­ва на суспільні відносини, підсумком його дії і реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок.

Правопорядок — підсумок правового регулювання, його реалізо­вана мета. Міцність правопорядку, його стабільність і непорушність забезпечується не формальною, а реальною законністю. У свою чер­гу правопорядок обумовлює зміст законотворчої діяльності, право­вий характер законів.

Правопорядок є важливою передумовою ефективного функціону­вання всієї системи соціальних відносин. Він є важливим структур­ним елементом громадського порядку, під яким розуміється правиль­но налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин.

Правопорядок — це заснована на праві і законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспіль­них відносин, врегульованих правом.

Особливості правопорядку: це стан упорядкованості правом сус­пільних відносин; це порядок, передбачений нормами права; право­порядок є результатом втілення в життя правових норм, їх реалізації; правопорядок забезпечується державою, йому притаманні єдність, стабільність. Це — реалізація законності, прав, свобод і обов'язків громадян; підпорядкованість суб'єктів нормам права у їх правових відносинах.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпе­чує стабільність громадського життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найважливіші риси і сторони соціально-економічного ладу, систему політичних відносин.

Правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Це по­рядок, при якому правове положення і взаємини всіх суб'єктів сус­пільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державою.

Правопорядок варто відрізняти від близького, але не ідентично­го йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, ха­рактеризується організованістю, упорядкованістю суспільних від­носин. Однак, на відміну від правопорядку, громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціаль­них норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Отже, громадський порядок — це стан урегульованості суспільних відно­син, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з другого — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

Тривалий час різниця між законністю і правопорядком не про­водилась і вони використовувались як рівнозначні поняття, але це неправильно. Законність — це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок — результат здійснення права і законності. Міц­ність і ефективність правопорядку залежить від ступеня втілення вимог законності. Якщо законність виступає як причина, то пра­вопорядок — як наслідок. Законність — це повнота реалізації пра­вових норм, а правопорядок — їх фактичне втілення в життя. За­конність — засіб підтримки правопорядку.