Формування інституційної інфрактсруктури українського руху в австрійській монархї в сер та др. . Пол. Хіх ст.

Львівський ставропігійський ін.-т був утв на базі однойменного братсва 1788. Цей і-т належав до русофільського табору. Його компетенція: нагляд і матрер підтримування в належному стані храму СвУспені, вежі Крнякта, каплиці Трьох святих; участь у церковному житті греко-катол церкви; організація культурного життя; меценатська допомога малозабезпеченій молоді у здобутті освіти; наукове дослідження істор минулого, збарання памяток матер к-ри.Діячі: Дідицький, Площанський, Марков, Манголовський, Зубрицький та ін.. Проягом 1870-80 і-т проводив археологічні розкопки у Львові, Галичі, Звенигороді.

Політичні ідеали виражались через т-во Руська Рада.→мета: захист прв руського народу. Головна Руська Рада Заснов 2 травня 1848р (розпалась 1851р)у Львові під проводом єпископа Григорія Яхимовича. Видавала 1-ий укр. часопис народною мовою «Зоря Галицька», редактор Павенцький. Влітку 1848р ГЛР проголосила ств галицько-руської Матиці, яка мала проводити видавничу д-сть, друкуючи укр. підручники та ін. л-ру. 1848 у Львів універі заснов каф укр. мови та л-ри.

Просвіта: заснов 2 вересня 1868р. Пргорама т-ва була сформована у виступі Січинського. Головаю став Вахнянин.

За 2 р заснову 3 філії, друкований орган «Письмо з Просвіти», а з 1880 газета Діло.Мло 6 статутів: д-сть науково-освітня, увага освіті та видавничо діяльній роботі, розширення засади економ д-сті. Т-во засновуло власну наук бібілтеку з читальнею та видавло «Зоря».

Т-во ім. Качковського: заснов в Коломиї 8 серпня 1874р. 1875р його осередок перенесено до Львова. Мета: поширення науки, працьовитості, громадської свідомості.Принцип: заклик «Молися, учися, трудися, тре звися». Видавло книжки релігійного-звичаєвого, наукового, розважального змісту, занов чиьальні, позичкові каси. Вищим органом були заг збори. Символ- синьо-жовтий стяг з левом. З 1876 до 80 очолював Площанський, потім Павликів, до 1903 Дідицький, а з Свистун., за якого т-во втратило свою популярність. Основний напрямок: видання та розповсюдження дешевих книжок.Періодичне видання: «Календар общества им. Качковского».
НТШ – заснов в грудні 1873р як Літературне т-во. Фкндатори: Кониський, Пильчиків, Жученко, Качала.Журнал «Правда», «Дослідження у галузі руської мови». 1892 пернейменоване в т-во НТШ. 3 секції: історико-філософська, математично-прородознавча-лікарська, філософська. З 1892 р ВИДАЄ Записки НТШ. Період найб р-ку з 1894 коли Грушевський переїхав до Львова.

38. Утворення політ партій у Галичині та Наддніпрянщині: порівняльна характеристика. Галичина.

В Галичині українцям протистояли поляки, чиї власні політичні інтереси здебільшого були протилежними. Польсько-українські стосунки коливалися від воронування до компромісу і співпраці. Спочатку речниками укр. інтересів були організації з широкою діяльність на зразок Головної Руської Ради 1848 р, яка саморозпуститися у 1853 р. Згодом громадські діячі намагалися відродити цей орган, створивши 1870 р. політ об’єднання Руська Рада. У 1885 р. народовці створили Народну Раду. Всі ці організації проіснували до 1914 р., проте жодна з них не мала суттєвого впливу на політ розвиток. Більш впливовими були політ партії, які почали зявлятися у 1890-х рр..

- 1890 р. Русько -Українська радикальна партія РУРП (засновн. І.Франко,М. Павлик). Програма: -досягнення матеріального добробуту трудящих, усунення експлуатації,проведення економічних реформ, утвердження соціалізму, демократизація суспільного життя, піднесення національної свідомості Українців, автономія України..

-1899р. Українська національно-демократична партія УНДП (засн. В.Будзиновський,Ю. Романчук, К та Є. Левицькі. Програма: - виховання почуття єдності з наддніпрянськими українцями,створення єдиної національної провінції Австро-Угорщини. Гол. мета- соборність і незалежність України.

-1899 Українська соціал-демократична партія (засновн. М. Ганкевич,С.Вітик, Ю.Бачинський). Програм а: - досягнення соціалізму шляхом реформ, захист інтересів робітників,парламентські методи боротьби. Мета - незалежна Українська республіка.

Наддніпрянщина.

Перша партія Наддніпрянської України створена 1900 р- Революційна українська партія РУП, (засновн. Д.Антонович, Б.Камінський, М.Русов) Укладення М. Міхновським програми партії «Самостійна Україна», де були обґрунтовані історичні права України на самостійне існування.

- 1990- Українська соціалістична партія (засновн.Б.Ярошевський. М Меленевський) Мета - демократична Українська Республіка із суспільною власністю на засоби виробництва. Укладення «братерського союзу» із соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі із самодержавством за самостійність України.

-1902 р- Українська народна партія УНР (засновн.М.Міхновський, О. Макаренко).Партія виступала з позицій повної державної сам ост України. Орієнтувалася на національну інтелігенцію

-1904р.- Українська соціал-демократична спілка (засновн. М. Меленевський). Виступала з марксистських позицій, прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національності. У 1905 р злилася з меншовицькою фракцією РСДРП.

- 1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія (засновн. В. Винниченко, С. Петлюра) Орієнтувалася на селян і робітників, прагнула поєднати марксизм і соціалізм. Вимагала автономії для України.

- 1905 р. – Українська –демократична-радикальна партія (засновн. А. Лотоцький, Б.Грінченко) Виникла в результаті злиття Української демократ партії та Укр радикальної партії. Віджстоювала ліберально-демократичні позиції, ідеї встановлення в Рос імпер. Конституц монархії, яка б надала Україні автономії у складі Росії.

Спільною рисою партійно-політичних систем в австрійській та російській Україні є те, що процес їх виникнення та становлення мав історично закономірний характер і був викликаний глибокими прогресивними зрушеннями в соціально-економічній, національно-культурній та суспільно-політичній сферах в модерністську добу, спирався на історико-політичний досвід і традиції національно-визвольного руху.

Незважаючи на певний вплив українських партій на суспільно-політичні процеси в австрійській та російській Україні, громадсько-політичне життя в Східній Галичині і в Наддніпрянщині не виробило все-таки моделі такої партії, яка б охопила всі сторони життя людини, висловила всі потреби економічні, політичні та культурні.

39. «Українське питання» в політиці австрійської влади. Вплив зовнішніх чинників на формування політики Відня щодо українців.

Після 1887 р., коли внаслідок “болгарської кризи” значно погіршилися російсько-австрійські стосунки, а загроза військового зіткнення стала реальною, на Галичину звернув увагу Відень. Особливо ж зацікавився можливістю використання “українського питання” у відносинах з Росією міністр закордонних справ Австро-Угорщини Ґ .Кальнокі. Бісмарк, який вважав русинів найпевнішою опорою Австрії на Сході. Він добре орієнтувався в укр питанні, оскільки в 1859–1862 рр. був послом Пруссії у Росії. З сер 1880-х Ґ.Кальнокі отримує численні меморіали й записки про симпатії українців до Австро-Угорщини і можливість використання їх у закордонній політиці. Про це мало не в кожному номері писало нардовецьке “Діло”.

Спробу налагодити контакт з українським рухом робили також австрійські військові кола та польські демократи, але в обох випадках усе закінчилося безрезультатно. Таким чином, можна безперечно стверджувати про значне зацікавлення українцями віденського уряду.

Інтерес Відня зосереджувався, головним чином, у сфері міжнародних, а поляків – крайових відносин. За допомогою сильної лояльної проукраїнської партії австрійський уряд міг успішно боротися з ворожою щодо нього русофільською агітацією, водночас сприяючи австрофільським настроям на українських землях Російської імперії. 25 березня 1890 р. у “Народному Домі” відбулася нарада провідних руських діячів зі Львова й провінції, скликаних сеймовим клубом для укладення єдиної політичної програми. Однак зібрані так і не змогли порозумітись,вирішили скликати в травні ширший з’їзд. При цьому вони висунули вимогу поділу Галичини на польську та українську частини, наголосили на необхідності консолідації старорусинів та народовців на парламентських виборах.

На других загальних зборах “Народної Ради” 26 грудня 1890 р. народовці,яких зібралося бл 1000, підтримали “нову еру”, хоч дехто й критикував провід за те, що він не уклав офіційного договору з намісником.

Програму, проголошену Ю.Романчуком, підтримав у своєму “Окружнику до духовенства” 29 січня 1891 р. і митрополит С.Сембратович. Це означало остаточний відхід греко-католицької ієрархії від старорусинів та її перехід на українські національні позиції.

У атмосфері взаємної боротьби й з’явилися листи віденського чиновника міністерства внутрішніх справ барона Ерба до Т.Павликова. Контакти Ерба з галицькими діячами налагоджуються на початку 1860-х років, коли за підтримки уряду значна група руських діячів стала депутатами австрійського парламенту. Вони встановили дружні відносини з багатьма віденськими урядовцями, які тривали й у наступні десятиліття. У своїх листах барон Ерб висловлює значною мірою погляди уряду на українське питання, ставлення до старорусинів та народовців та їх еволюцію наприкінці 1880-х років.