Дайте характеристику Руху Опору, його течіям та періодам в Україні в роки війни.

З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували три основні течії руху Опору: комуністична (партизанські загони й радянське підпілля); націоналістична (ОУН—УПА); польська (Армія Людова, Армія Крайова).

 

Характеристика	Течія
Радянська	Націоналістична	Польська
Мета	Визволення від загарбників
Відновлення радянської влади	Відновлення української держави	Відновлення польської держави, повернення західноукраїнських земель до складу Польщі
Організаційне оформлення	1941—-1942 pp. Партизанські загони, з'єднання; радянське підпілля (3500 підпільних організацій і груп)	Похідні групи (1941 p.), Поліська Січ (1941 p.), УПА (листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН	1941—1942 pp. Армія Крайова, Армія Людова, батальйони хлопські
Кількість, тис. осіб	200—600	50—200 (похідні групи— 5-10)	10—20
Командири	С. Ковпак, О.Сабуров, 0. Федоров, М. Наумов. Штаб партизанського руху в Україні очолював Т. Строкач	Командир Поліської Січі — Тарас Бульба (Боровець). Командуючі УПА: Д. Клячківський (К. Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка)	Командуючий Армії Крайової — Т. Бур-Комаровський
Основні райони дій	Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина	Волинь, Галичина, українське Полісся	Волинь, Полісся
Специфіка бойових дій	Діяльність партизанів як правило підпорядковувалася й узгоджувалася з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по воєнних об'єктах, розвідка, допомога в переправі через річки тощо. Найбільші координовані операції партизанів: «Рейкова війна» і «Концерт» по зриву перевезень воєнних вантажів на залізницях, а також рейди великих партизанських з'єднань по тилах ворога	Переважно діяла як самооборона населення — витіснення окупаційної адміністрації, створення української, захист населення від сваволі влади, зрив вивозу до Німеччини продовольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з карателями по периметру і в середині контрольованої території. Напади на воєнні об'єкти здійснювалися в основному з метою оволодіння зброєю	Діяла як самооборона польського населення. Засвідчувала претензії Польщі на західноукраїнські землі

 

У радянському партизанському русі можна виділити кілька етапів розвитку.

На початку війни основним завданням була організація руху, збирання сил і розробка методів ведення бойових дій. До середини 1943 р. партизанський рух набув стабілізації, а згодом — мав стійкий наступальний характер. Такий розвиток був обумовлений об'єктивними чинниками.

Військова доктрина Радянського Союзу припускала ведення війни малою кров’ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, що зумовила ліквідацію в 1930-ті рр. партизанських баз у прикордонних районах. Початок війни був відзначений швидким просуванням фашистських військ Україною, тому в тилу ворога залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме вони стали базою радянського партизанського руху.

Особливістю партизанського й підпільного руху в Україні було те, що в перший рік війни дії партизан і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців, озброєння. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога. У з'єднанні С. Ковпака трофейна зброя складала 80 % усього озброєння.

Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху (УШПР, створений у червні 1942 р., на чолі з Т. Строкачем). Роботою цих центрів радянське керівництво вирішило піднести партизанський рух на вищий рівень і перетворити його на всенародний. В Україні діяли партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака (зробив рейд від Путивля до Карпат), О. Федорова (Чернігівщина), О. Сабурова (Сумська обл., Правобережна Україна), М. Наумова (Сумська обл.). У містах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля («Партизанська іскра» - с.Кримка Первомайського району).

У вирішальному 1943 р. партизанський рух значно активізувався. Дії партизанів координувалися з діями Червоної армії. Під час Курської битви партизани здійснили операцію «Рейкова війна» — підриви ешелонів, залізничних і шосейних мостів. Восени 1943 р. було проведено операцію «концерт»: підірвано комунікації ворога і виведено з ладу залізниці. Партизани вели героїчну боротьбу, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Підпільники й партизани від імені народу знищували фашистських поплічників в Україні. Героями Радянського Союзу стали відомі партизанські командири: С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М. Наумов.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р.

Звільнення України супроводжувалося активізацією партизанської боротьби з нацистськими окупантами. Понад 350 підпільних організацій діяли у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Партизани узгоджували свої дії з підрозділами Червоної армії. Вони допомагали в звільненні обласних центрів, сіл, міст.

Рух Опору був представлений також націоналістичною течією. Представники українського національного руху створили на території Західної України (на Поліссі та Волині) воєнні загони — Поліську Січ. їх сформував М. Боровець (Бульба), який вів партизанські дії проти фашистських окупантів і радянських партизанів.

Політичним центром націоналістичного руху була Організація українських націоналістів (ОУН), яка було створена ще у 1929 р., у пошуках союзника для боротьби за самостійну соборну Україну вдалася до співпраці з Німеччиною – потенційним ворогом Польщі і СРСР. Хоч у 1940 р. ОУН розділилась на дві фракції – одна під проводом Андрія Мельника (ОУН-М), а друга – Степана Бандери (ОУН-Б), - обидві орієнтувалися на Німеччину. Перед нападом на СРСР у німецькій армії було створено українське збройне об’єднання „Легіон українських націоналістів”, яке складалося з двох підрозділів – „Роланд” і „Нахтігаль” чисельністю близько 600 солдатів та командирів. ОУН-Б сподівалася, що ці війська стануть основою збройних сил майбутньої незалежної України. Разом з німецькою армією вони увійшли до Львова, де 30 травня 1941 р. проголосили створення Української держави. Прем’єр-міністром був обраний Ярослав Стецько. Але ці дії не були узгоджені з німецьким керівництвом. Нацистське політичне керівництво розцінило цей крок як зухвалість і самочинство і силою припинило діяльність націоналістів.

Представники націоналістичного руху намагалися відновити незалежність України, воюючи проти фашистів і проти радянських військ.

14 жовтня 1942 р. ОУН створила Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Р. Шухевичем (Тарас Чупринка). УПА була найбільш організованим військовим об'єднанням українського націоналістичного руху.

 

Додаткова інформація: З листівки «За що бореться Українська повстанська армія?»: «УПА бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. УПА бореться проти імперіалістів та імперій, тому що в них один панівний народ поневолює культурно і політично й експлуатує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької «Нової Європи». У рядах УПА воюють українські селяни, робітники й інтелігенти... за національне й соціальне визволення».

У 1943 р. відбулася політична еволюція поглядів діячів ОУН—УПА. У серпні 1943 р. було вирішено вести боротьбу за незалежну державу разом з іншими поневоленими народами. Розглядалося навіть питання щодо альянсу із радянськими партизанами для боротьби з окупантами. Однак в основному ОУН—УПА і радянські партизани залишилися ворожі один одному.

Таким чином, у роки Другої світової війни формування ОУН—УПА вели боротьбу за відновлення української державності, відіграючи роль «треться сили», яка захищає інтереси українського народу між двох ворогуючих боків — радянського і нацистського.

Після звільнення Західної України від нацистських окупантів почалася радянізація. ОУН—УПА активно боролася за права українського населення. На початку 1950-х рр. ОУН—УПА була розгромлена.

У дні святкування 61-ї річниці перемоги Президент України В. Ющенко закликав колишніх воїнів УПА і солдатів Червоної Армії до примирення.

 

Висновок. В Україні рух Опору в роки Другої світової війни був представлений двома течіями: комуністичною і націоналістичною. Розкол у русі Опору в Україні перешкоджав швидкому звільненню України від німецько-фашистських окупантів. І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім другим фронтом Великої Вітчизняної війни.

 

■ Дати: червень 1942 р., 14 жовтня 1942 р., осінь 1943 р.

■ Поняття, терміни, назви: рух Опору, ОУН—УПА, УШПР.

■ Особистість в історії: С. Ковпак, Р. Шухевич (Тарас Чупринка).

Відповідність програмі: Новітня історія України. Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945рр.).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г., Панченко П.П. Новітня історія України. (1939- 2001): Підручник для 11-го класу. – Вид. 4-те, допр. і допов. - К.: Генеза, 2001. - 384 с.: іл., карти. – С. 4-72.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 193-210.