Причини перших поразок Червоної Армії на початку війни.

Україна в планах Німеччини. Незважаючи на те, що восени 1939 р. (23 серпня 1939 р., 17 вересня 1939 р.,) Німеччина і Радянський Союз підписали низку угод про дружбу і ненапад, обидві сторони цілеспрямовано готувалися до війни. Вже прийшовши до влади 1933 р., Адольф Гітлер визначив головним завданням державної політики "завоювання нового життєвого простору на Сході і його безжалісне онімечення".

Немаловажне місце у своїх планах німецьке командування відводило здобуттю у якнайкоротші терміни України з її родючими землями й величезними сировинними ресурсами. Україна посідала важливе місце в агресивних планах Гітлера, насамперед як потужний економічний регіон. Планувалося перетворити край у аграрно-сировинний додаток рейху, який повинен був, за висловом фюрера: "постачати продовольством населення великого рейху на тисячу років наперед".

Напад на СРСР. 22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина напала на СРСР (разом з нею у війну вступили її союзники: Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія). В цей же день на світанку авіація вермахту бомбардувала Київ, Львів, Одесу, Житомир, Тернопіль. Німецька армія наступала у трьох напрямках: група «Північ» - на Ленінград, група «Центр» — на Мінськ і Смоленськ (з Москвою як подальшою ціллю), група «Південь» — на Житомир і Київ. На українському відтинку фронту впритул до кордону були підтягнуті основні сили Червоної армії: 58 дивізій, з них 16 танкових були сконцентровані на західних рубежах України. На території України групі німецьких армій «Південь» протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. Сили Червоної армії поступалися в людях - в 1,4 рази, але переважали: артилерії - в 1,3 рази, в танках - в 4,9, в літаках - в 2,4. Проте навіть за цих порівняно сприятливих обставин зупинити німців на радянському кордоні не вдалося. Їх просування полегшувалося тим, що старі укріплені райони — т. зв. лінію Сталіна – у зв'язку з перенесенням після 1939 р. кордонів, ліквідували, а нову — «лінію Молотова» — не закінчили. За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тисяч чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат (німецькі бойові втрати в живій силі були в 10 раз меншими).

Згідно з військовою доктриною, СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів: зброї, боєприпасів, обмундирування, техніки, пального — було складовано поблизу кордону. У результаті, за перший тиждень війни 30 % всіх запасів боєприпасів було або знищено, або захоплено противником. Вже першого дня на радянських аеродромах було знищено понад 1200 бойових літаків. Німецькі війська забезпечили собі значну перевагу.

До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибина вторгнення на головних напрямках — 400—600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу.

Перебуваючи у винятково складних умовах, радянські солдати й офіцери чинили запеклий опір загарбникам. Тиждень, з 23 по 29 червня, в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій з обох сторін брали участь близько 2 тис. бойових машин. Радянські танкісти зазнали в ній величезних втрат. Значний героїзм проявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних застав. Але, як правило, фашисти зосереджували у ключових точках потужні сили і за рахунок цього без якихось ускладнень проривали радянську оборону. Все це призвело до величезних втрат. У листопаді 1941 р. в нацистському полоні опинилося 3,6 млн солдатів і офіцерів Червоної армії, третину яких -1,3 млн чол. - становили українці.

Причини перших поразок. У значній мірі перші поразки Червоної армії були зумовлені злочинною політикою комуністичного режиму напередодні війни. Передусім — це репресії в армії. Протягом 1937 —1938 рр. із 5 маршалів розстріляно 3-х, з 10 командармів 2-го рангу - всі 10, із 186 комдивів - 154. Було репресовано або звільнено з армії 91% командирів полків та їхніх заступників. Усього каральні органи знищили понад 47 тис. офіцерів і 1800 генералів. Загальна кількість репресованих по Наркомату оборони з 1937 по 1939-рр. складала 3,5 - 4 млн осіб. У результаті, на поч. 1941 р. лише 7 % командно-начальницького складу мали вищу освіту, а 37 % взагалі не мали відповідної освіти.

 

На таке становище не міг не звернути уваги А.Гітлер. Напередодні війни на одній з військових нарад він заявив: «Червона армія обезголовлена. 80 % командних кадрів знищено. Вона послаблена, як ніколи. Це основний фактор мого рішення. Потрібно воювати, доки кадри не виросли знову».

Другим фактором, котрий став безпосередньою причиною поразок Червоної армії на першому етапі війни, була самовпевненість Й.Сталіна, що його союзник А.Гітлер у 1941 р. на Радянський Союз не нападе (ця безпечність згодом вилилася у мільйони людських жертв). Хоча підстав для такого оптимізму не було жодних. Свідченням агресивних намірів були постійні порушення німцями радянського кордону.

Цікаво, що до останнього моменту - 3 год. ранку 22 червня 1941 р. - радянські ешелони і кораблі з хлібом, рудою та іншими товарами, згідно з договором, регулярно відправлялися в Німеччину.

Подібне безглуздя Й.Сталіна видається ще злочиннішим на тлі того, що про агресивні наміри Німеччини проти СРСР знали як у Москві, так і за кордоном. Конкретні дані про підготовку німців і їхніх союзників до війни радянські органи держбезпеки почали отримувати з листопада 1940 р. А з квітня 1941 р. така інформація, в т. ч. і про конкретну дату німецького нападу, надходила майже з 40 точок земної кулі й мало не щодня. Сталін був переконаним, що розвідці вірити не можна. Тому з 1936 по 1940 р. були репресовані 5 начальників Головного розвідувального управління.

Визначимо основні причини поразки радянських військ:

- Радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворога; те, що пакт про ненапад є гарантією Мірних відносин з гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 р., у якій версія про підготовку Німеччини для нападу на СРСР називалася провокаційною).

- Серйозні прорахунки були допущені Й. Сталіним і Генеральним штабом у визначенні напрямку головного удару ворога. Радянське командування головним помилково вважало наступ на Україну, тоді згідно з планом «Барбаросса» головний удар мала наносити група армій «Центр» на Білорусію у напрямку на Москву.

— Значний бойовий досвіт німецького командування і бойових частин у веденні сучасних мобільних бойових дій із застосуванні значної кількості танків і літаків.

— Невдале розташування радянським військ для ведення оборонних боїв.

— Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв. Вій передбачалося вести «малою кров'ю й на території ворога». Склади боєприпасів та іншого воєнного майна були розташовані занадто близько до кордону і вже в перші дні опинились у руках ворога.

— Оборонні споруди на новому кордоні не були добудовані до початку бойових дій. До того ж вони були невдало розташовані.

— Масові репресії 1937--1938 рр. в армії та в подальші роки призвели до винищення кращих командних кадрів Червоної Армії. Нові командири не мали достатнього бойового і життєва досвіду.

— Війська не були вчасно приведені в бойову готовність, щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було вчасно попереджено можливий напад.

— Авіація була скупчена на основних аеродромах, а не розпорошені на по польових, що призвело до величезних втрат на початку війни.

Відповідальність за всі свої злочинні прорахунки напередодні війни більшовицьке керівництво переклало на плечі рядового солдата. 16 серпня 1941 р. з'явився вкрай жорстокий наказ № 270, згідно з яким з військ НКВС і держбезпеки створювалися т. зв. загороджувальні загони. Вони розташовувалися позаду бойових частин і, у випадку вимушеного відступу, але без наказу Ставки Верховного Головнокомандувача, відкривали вогонь по своїх же бійцях. Водночас, згідно з наказом, формувалися штрафні роти, куди посилали «нестійких» солдатів і молодших командирів. Звільнити зі штрафної роти могла лише смерть чи важке поранення. Бійців штрафних рот називали «смертниками», бо майже всі вони гинули. 28 липня 1942 р., коли німці проривалися до Сталінграда Сталін підписав ще один наказ — № 227. До штрафних рот для рядового й сержантського складу додавалися штрафні батальйони для офіцерів — від молодшого лейтенанта до полковника.

 

Висновок: Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.

Що призвело до втрати Радянською армією стратегічної ініціативи на початку війни та величезних людських та матеріальних втрат.

 

■ Дати: 23 серпня 1939 р., 17 вересня 1939 р., 22 червня 1941 р., 16 серпня 1941 р, 28 липня 1942 р.

■ Поняття, терміни, назви: пакт Молотова—Ріббентропа, політичний терор, репресії, агресія, загороджувальні загони, штрафні, штрафні батальйони.

 

Відповідність програмі: Новітня історія України. Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945рр.).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г., Панченко П.П. Новітня історія України. (1939- 2001): Підручник для 11-го класу. – Вид. 4-те, допр. і допов. - К.: Генеза, 2001. - 384 с.: іл., карти. – С. 4-72.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 193-210.