Від ченців-книгонош - до мережі дистрибуції друкованих видань

Книжкова торгівля, як галузь, що організовує достав­ку видавничої продукції до споживача, виникла задовго до запровадження друкарського верстата в процес книготворення. Перші писемні згадки про продаж рукописних книг, скажімо, в давньоукраїнській державі належать ще XI століттю.

Книги продавали спочатку в тих місцях, де їх творили, — при монастирях, княжих дворах, — тобто там, де діяли школи перекладачів і переписувачів. Із зростанням попиту на рукописну книгу посланці цих книготворчих центрів, передусім ченці, вирушали в близькі й далекі країни, не­рідко й до чужинців, пропонуючи свій особливий товар. Згодом їх замінили книгоноші — представники нової про­фесії, яка на той час тільки зароджувалася. Це були кому­нікабельні, добре освічені, підприємливі люди, які розуміли силу писаного слова і вміли так розповісти про переваги й принади свого краму, що додому вони завжди поверта­лися з порожніми мішками, але з наповненими монетами кишенями.

Торгівля книгами помітно пожвавлюється із поширен­ням друкарства. На ярмарках знаних європейських міст уже з початку XVI століття з'являються перші книжкові каталоги.

Тривалий час потужним центром, з якого розвозили в усі кінці слов'янського світу значні наклади книг, була дру­карня Києво-Печерської лаври. Особливо великим попитом користувалися лаврські друки в Москві та інших містах Росії, що спонукало киян навіть до відкриття в Москві свого книжкового магазину і складу. Так тривало доти, поки російський цар Петро І, стурбований впливом українців у Московії, не заборонив своїм указом від 5 жовтня 1720 року друк і поширення в імперії випущених у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях видань, оскільки такі книги були надруковані "несогласно с московскими печатями", тобто тогочасною українською мовою.

Протягом другої половини XIX — початку XX століть в умовах дії антиукраїнських цензурних циркулярів вітчиз­няні видавці змушені були друкувати й розповсюджувати свої видання в напівлегальних умовах власними силами або через культурологічні просвітні осередки. Окремі книжкові торговельні заклади, які спеціалізувалися на продажу українськомовних книг (зокрема, книгарня Є. Череповського в Києві), неодноразово закривали власті, а друковані видання конфісковували відразу після завезення з друкарні.

Після 1917 року партійне керівництво тогочасної ра­дянської держави, вважаючи видавничу справу важливою ділянкою ідеологічного впливу на маси, почало створювати централізовану, потужну й розгалужену, мережу розпо­всюдження друкованих видань. Останній етап її існування, який припав на початок 90-х років минулого століття, ха­рактерний тим, що в умовах суцільних дефіцитів мільйонні наклади недорогих за ціною масових видань розкуповува­лися миттєво.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

ЛЕКЦІЯ № 24

ПЛАН

Маркетинг і промоція.

Складові системи продажу друкованих видань у ринкових умовах

Аналізуючи тенденції українського видавничого ринку, можна з певною часткою оптимізму ствердити, що найгір­ші часи для нього залишилися позаду. Розмаїта за своєю структурою книговидавнича система стає самодостатнім учасником ринкових перетворень у державі. Виживши в складних умовах, вона поступово набирає сили і на такому важливому напрямку, яким є створювана власними силами і з участю зацікавлених партнерів мережа продажу друко­ваних видань.

Складовими цієї фактично новоутвореної мережі, про­цес формування якої ще не закінчився, стали передусім:

· відділи маркетингу видавництв;

· книжкові магазини різних форм власності;

· книготорговельні фірми;

· дрібнооптові гуртові книготорговельні підприємства;

· лотки й кіоски з продажу друкованої продукції;

· інтернет-магазини;

· книжкові базари;

· книжкові ярмарки;

· книжкові клуби;

· прямий продаж без посередників;

· фізичні особи-книгоноші;

· книжкові відділи в непрофільних торговельних під­приємствах;

· відділи "книга-поштою" при фахових періодичних виданнях.

Коротко охарактеризуємо кожну з цих складових, звер­нувши увагу як на позитивні, так і "проблемні" сторони їхньої діяльності.

Відділи маркетингу видавництв

Це цілковито новий підрозділ у структурі видавництва будь-якого типу, сформованій за нових, ринкових, умов ді­яльності видавничо-поліграфічної галузі. Він замінив відділ реалізації друкованої продукції, у штатах якого донедавна передбачалося мати всього лише одного-двох працівників. Нині ставлення до відділу маркетингу — чи не найшанобливіше, оскільки від результатів його діяльності значною мірою залежить передусім фінансовий стан видавництва.

Останнім часом до претендентів працювати тут висува­ються особливо високі вимоги. Найважливіші серед них — досконале знання ринку друкованої продукції; вільна орі­єнтація в тенденціях сучасного літературного, наукового, навчального процесу як важливих сегментів тематичної палітри ринку друкованих видань; вивчення поведінки ма­сового і специфічного (фахового) читача; досвід проведення маркетингових досліджень; уміння здобувати інформацію про плани і найближчі акції конкурентів. А ще — перелік особистих якостей: комунікабельність, доброзичливість, висока культура спілкування, знання бодай однієї західної іноземної мови.

Залежно від обсягу продукції, що випускає видавниц­тво, кількість працівників цього відділу може становити від трьох до десяти й більше. Практика показує, що на "маркетологах" не слід економити, адже саме від зусиль і спроможності залежатиме повнота налагодження безпе­рервних і результативних зв'язків із представниками розповсюджувальної та торговельної мережі.

Книжкові магазини та їхні відділи

Книжкові магазини нині є найпоширенішим традицій­ним типом роздрібної торгівлі друкованою продукцією не лише в Україні, а й за кордоном. Незважаючи на те, що їх кількість останнім часом різко скоротилася, вони представ­ляють нині більш розмаїту картину порівняно з тією, яка була донедавна. Передусім це стосується форми організації та управління. Відповідно до цих ознак спробуємо умовно класифікувати такі магазини.

Незалежні книжкові магазини

За формою власності це переважно товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства. Основний кістяк їх склали потужні книгарні колишньої "Укркниги", які вистояли в боротьбі з грошовитими орендаторами та владними ініціаторами-приватизаторами. В столиці України — це добре знані не лише серед киян, а й любителів друкованого слова в багатьох областях України, книгарні "Наукова думка", "Знання". Скажімо, колектив "Наукової думки", де зуміли сформу­вати найбільший асортимент українськомовної літератури за найнижчими цінами, завдяки досить помірній надбавці до відпускної видавничої ціни, й досі зберігає статус своє­рідного базового магазину для багатьох бібліотек і дрібно-оптових покупців з регіонів.

 

.

Книжкові магазини видавництв. Відносно нові торго­вельні підрозділи, які видавництва вимушено утворювали після руйнації централізованої системи книгорозповсюдження. Являють собою змішані форми управління: або у складі видавництв, або як самостійні юридичні особи.

Такі магазини існують у кількох варіантах:

• як підрозділи відділів маркетингу в самих видавниц­твах, де поряд з оптовою налагоджена й роздрібна торгівля випущеною власною продукцією;

• як окремі торговельні точки поза власними стінами.

Останнє під силу лише тим видавництвам, які стабі­льно випускають протягом року певний асортимент дру­кованої продукції. Чи не першою на це пішла "Веселка", отримавши право торгувати своїми книгами у власних кіос­ках. Численні покупці вже звикли й до власного магазину видавництва "Преса України".

Прагнення вижити в нестабільних умовах ринку спо­нукало видавництва до взаємної підтримки один одного. В ситуації, коли оновлення власної продукції відбувається не так активно, як хотілося б, з метою розширення асорти­менту й залучення до таких магазинів додаткових покупців видавці почали брати в колег літературу під реалізацію. Як засвідчує практика, така форма взаємної підтримки себе виправдала.

Відомчі книжкові магазини. Значний за можливос­тями, але мало "освоєний" сучасними видавцями канал реалізації. Він пов'язаний з виходом на так звані специфічні ринки і специфічного покупця. Такими є навчальні заклади, наукові, громадські організації, державні установи, в яких працюють книготорговельні точки.

Робота тут буде успішною, якщо тематика друкованої продукції безпосередньо перетинатиметься з професійними інтересами тамтешнього контингенту споживачів.

Книготорговельні фірми

В умовах нерозвинутості українського ринку друкова­ної продукції сьогодні передчасно говорити про формування такої мережі західного типу, де в цьому сегменті відіграють неабияку роль різноманітні холдинги, групи, об'єднання, фірми. Неодноразові спроби на державному рівні ство­рити відкрите акціонерне товариство "Книги України" на кшталт колишньої "Укркниги" так і не увінчалися успіхом. Очевидно, час для таких форм торгівлі настане тоді, коли в книговидавничу галузь спрямується крупний капітал, що спонукатиме до концентрації ринку.

Поки що не приживається в Україні й досвід росіян, де за принципом холдингів кілька потужних видавництв узгоджують між собою не лише видавничу політику, а й створюють спільну книготорговельну мережу (зокрема це стосується "Инфа-М", "ACT" та ін.)

Натомість маємо окремі підрозділи колишньої великої структури, які ось уже кілька років самотужки прагнуть поєднати переваги колишньої централізованої системи доставки книг, єдиного управління і мережного принципу організації книжкової торгівлі.

Йдеться про окремі регіональні відділення пам'ятної "Укркниги", які у видозміненому вигляді пристосувалися до нових умов, зокрема у Києві, Дніпропетровську, Одесі, Рівному.

Перспективу мають видавничо-торговельні фірми, ство­рені при видавництвах чи редакціях газет. Скажімо, "Перун" чи не повністю перебрав на себе розповсюдження й доставку по Україні навчальної літератури для шкіл. Потужнішою стає така мережа в "А.С.К.", "Ельзі-Н", "Кондорі", "Фоліо", "Київських відомостях" та ін.