Загальне (універсальне) редагування.

Такий вид редагування передбачає цілісну систему роботи редактора над оригіналом, яка забезпечує його довершеність за змістом, формою і зручністю для користування читачем.

Основними складовими цього виду редагування є:

1. Усунення логічних помилок.

Серед типових помилок, які порушують закони логіки, можна назвати такі:

а) Сплутування часових і видових понять (Йшов дощ і два студенти. Один зранку, а інший – в університет);

б) Неправильне обґрунтування мотивації дії (На всеукраїнській нараді книговидавців головним було питання забезпечення міста новими тролейбусами);

в) Наявність у реченні понять, які взаємно виключають одне одного (Золоту медаль виборов аутсайдер змагань).

2. Усунення фактичних помилок:

а) історичного характеру (Перша світова війна почалася в 1924 році);

б) географічного характеру (У південних областях України – Одеській, Херсонській та Сумській – почалося збирання ранніх зернових);

в) друкарського характеру (Населення України складає на сьогодні близько 48.000.000 мільйонів чоловік);

г) цифрового характеру (Із випущених 3000 примірників книг 2500 було подаровано бібліотекам, 1500 – передано до вищих навчальних закладів).

До цього блока редагування належать також і проблеми тематики, композиції, авторської позиції, розстановки політичних акцентів.

Спеціальне редагування можна поділити на такі підвиди:

· літературне;

· наукове;

· художньо-технічне.

Літературне редагування. Головною метою такого виду редагуванняє аналіз, оцінка і виправлення мовно-лінгвістичної структури твору (вдосконалення мови і стилю оригіналу, уникнення граматичних і стилістичних помилок).

Наукове редагування. Зважаючи на складність видання, яке готується до друку, є необхідність запрошення провідного спеціаліста в тій чи іншій галузі науки. Такий спеціаліст здійснює наукове редагування оригіналу. Основне його завдання – аналіз, оцінка твору і виправлення неточностей з наукового погляду.

У відповідності з вимогами видавничих стандартів, ім’я наукового редактора зазначається на титулі або на звороті титульної сторінки.

Художньо-технічне редагування. Художній редактор у видавничому підрозділі, як правило, є спеціалістом із вищою художньо-поліграфічною освітою.

Процес художнього редагування передбачає:

· замовлення художнього оформлення видання;

· оцінку ескізів і пробних відбитків та елементів художнього оформлення обкладинки, а також змістову відповідність видання художньому та поліграфічному оформленню.

Технічне редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання. Воно включає:

· технічні параметри складання й верстки;

· шрифтову палітру складання;

· величину та гарнітуру шрифтів;

· відступи;

· спуски;

· підверстки.

Контрольні запитання

1. Перерахувати види редагування.
2. Дати визначення існуючим видам редагування.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

ЛЕКЦІЯ № 7

План

 

1. Підготовчий етап.

2. Редакційний етап.

3. Виробничий етап.

4. Маркетинговий етап.

Редакційно-видавничий процес – це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.

 

 

Етапи редакційно-видавничого процесу.

Підготовчий етап. Цей етап розпочинаєтьсязадовго до тієї мит, коли редактор розпочне працювати з авторським оригіналом. Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно віднайти.

Пошук потрібного автора та оригіналу є найважливішою справою на цьому етапі дій видавця чи редактора.

Кілька найпоширеніший шляхів потрапляння авторських оригіналів до видавництва:

· ‘‘самопливом’’;

· за посередництва літературних агентів;

· через виставково-ярмаркові та книговидавничі тусовки;

· через індивідуальні замовлення авторам.

Ще одна відповідальна дія редактора, що відноситься до його функціональних обов’язків – редакторський аналіз як прогностичне міні-дослідження, мета якого – оцінити авторський оригінал не лише з точки зору структури, змісту, функціонального призначення, а й можливостей просування майбутнього видання на ринку, його економічної доцільності.

Наступною складовою підготовчого етапу редакційно-видавничого процесу є приймання авторського оригіналу. Серед вимог, які має поставити редактор перед автором під час прийняття оригіналу, обов’язково залишаються дві:

· оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його до видавництва;

· оригінал має бути комплектним і повністю підготовленим автором до видавничого втілення.

І, нарешті, редактор на цьому етапі готує первинні документи для зведення «Облікової картки видання».

Такими є:

· творча заявка від автора, написана на ім’я керівника видавництва;

· розгорнута анотація або план-проспект видання;

· інформація про самого автора, що містить точні паспортні дані.

Редакційний етап. Перед тим як поставити одержаний оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов’язане з рецензуванням.

Рецензування майбутнього видання обов’язкове у таких випадках, коли готуються до друку:

· підручник або навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки України;

· будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється не на замовних засадах;

· довідкове, енциклопедичне видання;

· наукове, науково-популярне видання.

Рецензією прийнято називати критичний твір, у якому розглядається й оцінюється опубліковане видання (це – зовнішня рецензія, призначена для публікації в пресі) чи оригінал майбутнього видання (це – внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу).

Коли процес рецензування успішно пройдено, за оригінал можна братися редактору. Йдеться про початок редагування.

Оптимальний варіант проходження оригіналу у редакції видавництва:

1. Перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактором та його аналіз.

2. Редагування тексту редактором.

3. Робота з відредагованим текстом технічного і художнього редакторів перед верстанням.

4. Верстання відредагованого тексту в обумовленому форматі і у відповідності із вказівками технічного і художнього редакторів. (Здійснюється оператором комп’ютерного складання або верстальником).

5. Читання першої верстки, звіряння редакторських виправлень, внесених у форматі А4. Коректорські процеси зчитування і вичитування.

6. Виведення підписаної редактором і головним редактором верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень.

7. Виведення оригінал-макета на плівки.

8. Виготовлення, редагування, звіряння і виведення на плівки художнього оформлення зовнішньої і внутрішньої частин видання.

Виробничий етап починається з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та укладання угоди з ним на друкування видання. Після цього здійснюють передачу оригінал-макета з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація та договір із поліграфічним підприємством).

 

Контрольні запитання

1. Дати визначення та характеристику етапам редагування.

 

 

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

ЛЕКЦІЯ № 8

План

1. Помилки та їх види.

2. Загальна класифікація помилок.

3. Видавнича класифікація помилок.

Помилки можна класифікувати за різними принципами. Ix загальна (груба) класифікація базується на відхиленнях від постулата редагування, а детальна (видавнича) — враховує відхилення одночасно від видів i типів норм, а також структуру повідомлення.

Інформаційні помилки

Серед інформаційних можна виділити помилки в контекстній, реципієнтській та суспільній інформації. Бувають також помилки, пов'язані з кількістю інформації в інформаційній одиниці повідомлення.

Модальні помилки. Генеруючи текст, автори в переважній більшості випадків знають, у якому відношенні до дійсності перебуває ix повідомлення. Проте іноді, визначаючи таке відношення, i caмi автори можуть помилятися, наприклад, коли видають наукову гіпотезу за фактичний стан речей (наприклад роботи про ефір в науковій літературі кінця XIX — початку XX ст.). Трапляється й так, що деколи caмi реципієнти помилково сприймають модальність повідомлення. Так, майже завжди як реакцію на першоквітневі рецепти на позбавлення від облисіння 3MI упродовж одного чи двох місяців отримують обурені листи реципієнта про неефективність пропонованих засобів. В icтopii 3MI відомі також i такі випадки orpixiв у неправильному поданні модальності, які призводили до важких, а навіть i летальних, наслідків.

Фактичні помилки. Окремим підвидом модальних помилок є фактичні. До ix числа належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте і висловлювання — хибні.

Темпоральні помилки. Ці помилки виникають внаслідок відхилення часу, вказаного в повідомленні, від часу в світі, описуваному в повідомленні (реальному, псевдореаль­ному чи ірреальному).

Локальні помилки. Виникають внаслідок відхилення місця, вказаного у повідомленні, від місця в cвіті, описуваному в повідомленні (реальному, псевдореальному чи ірреальному).

Ситуативні помилки. Виникають внаслідок відхилення ситуації, вказаної в повідомленні, від ситуації в свiтi, описуваної в повідомленні (реальному, псевдо­реальному чи ірреальному). Можуть виникати також внаслідок відхилення ситуації, на яку під час сприйняття повідомлення реципієнтами розраховував автор, від ситуації, яка виникла у час його сприйняття насправді.

Семіотичні помилки

Кодувальні помилки. Кодувалыні помилки полягають у тому, що в коді знака (слова) є відхилення від норми. Тому кодувальними помилками є, наприклад, більша частина спотворень. Кодувальні помилки можуть бути й складнішими.

Відображувальні помилки. Ці помилки полягають у тому, що у реципієнта при сприйманні знака виникає інший відображений образ, ніж в автора повідомлення.

Значенневі помилки. Цi помилки полягають у тому, що автори замість потрібних вживають слова з іншими значеннями.

Тезаурусні помилки

Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), які відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки можна назвати ще релятивними (вони єпомилками лише стосовно якоїсь певної групи реципієнтів).

Сприйняттєві помилки

Cnpuйняттєві помилки виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають.

Атенційні помилки

Атенційні помилки виникають внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об'єкти. Ці помилки пов'язані з волею реципієнта щодо сприйняття: автор намагається змусити реципієнтів сприймати повідомлення, а реципієнти або не почали його сприймати, або, розпочавши, припинили внаслідок переключення уваги. Наявність таких помилок особливо небезпечна для тих повідомлень, що розраховані на випадкове сприйняття (рекламні, агітаційні та пропагандистські).