Діяльність “Руської трійці”. “Русалка Дністровая” та її значення у розвитку літературної мови в Галичині. Правопис альманаху.

На початку 30’х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. В цей час починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з "Руською трійцею", який ставить перед собою задачу "вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині". До складу "Руської трійці" входили Маркіян Шашкевич(Руслан), Іван Вагилевич (Далибор), Яків Головацький(Ярослав). На той час всі вони були студентами-семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу належать понад тридцять віршів, незавершена поема "Перекинчик бісурманський", казка "Олена", переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статей та нотаток, а також перша українська "Читанка" для народних шкіл (видана у 1850). Іван Миколайович Вагилевич(1811−1866) у двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький(1814−1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також належить ряд романтичних віршів. Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. "Син Русі"(1833)-рукописна збірка, про яку Б. Лепкий сказав, що це "перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути народ з упадку". До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди "Хрестец камінний край Любачева". Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасної української літератури. У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку "Зоря", девізом якої були слова "Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде". Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому "Зорю" було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов’янських книг − Вартоломея Копітара. Віденський цензор не став брати на себе відповідальністьза дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком: забороно. А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах "Руської трійці" під назвою "Русалка Дністрова" (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). "В "Русалці Дністровій" найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів". До її складу ввійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з "Каледворського рукопису", а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836 р. Головацький переслав рукопис "Русалки" сербському громадському і культурному діячеві, з яким познайомився під час свого перебування у Пешті на початку1835 р., Георгію Петровичу до Пешта, де був цензор слов’янських книг і друкарня. Там її і було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно це були жителі Галичини, потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). "Русалка Дністрова" − перше видання в Галичині, надруковане "гражданкою". Її автори активно відстоювали фонетичний правопис.

 

49. Революція 1848 року в Австрійській імперії та її вплив на національне самоствердження українців (заснування кафедри української словесності у Львівському університеті, наукова діяльність Я.Головацького, створення Ради Народної Руської та її програма, перша газета для українців). Розвиток наукового і публіцистичного стилів української мови в Галичині.

На поч. 1848 р. у деяких європейських країнах почалися буржуазно-демократичні революції. їх невід'ємною складовою стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної і Центральної Європи. Звідси походить назва революції — "Весна народів". Не залишалась осторонь і Австрійська імперія. 13 березня з'явилися перші вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено першу австрійську конституцію.

Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в Східній Галичині. Зважаючи на настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину. З цією метою 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на 5 місяців раніше, ніж в інших частинах імперії.

Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали петицію до цісаря з низкою демократичних вимог. Зокрема, про введення української мови у народних і вищих школах; видання державних законів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; реальне зрівняння в правах духівництва всіх обрядів і надання доступу українцям до всіх державних посад. Вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого сферою культури.

У результаті дальшого розвитку революції в Галичині виникли національно-політичні організації. 2 травня 1848 р. представники демократичних кіл, українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва на чолі з перемишльським єпископом Г. Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською політичною організацією. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом. її друкованим органом стала "Зоря Галицька".

У програмній декларації Рада проголошувала, що галицькі українці належать до великого українського народу, закликала їх до національного відродження. Звертаючись до героїчної минувшини, Головна Руська Рада відновила герб галицько-волинських князів — золотий лев на блакитному тлі і прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського народу. За прикладом Головної Руської Ради в містах і селах краю виникло бл. 60 місцевих рад, до яких входили представники демократичних верств. Революційний рух поширився на провінцію.

2-а пол. 19 — поч. 20 ст. характеризуються розвитком різножанрового художнього стилю і, меншою мірою,публіцистичного стилю, наукового стилю. Виробляється культура сцен. мови в укр. Театрі. В умовах Рос. та Австро-Угор. імперій стилі укр. літ. мови функціонували непропорційно, неприродно. Рос. царат видавав укази про заборону укр. мови: Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876, розпорядження 1881, 1892 та наст. років. У підавстр. Україні в кін. 19 ст. формувався наук. стиль, вироблялася наук, термінологія. Через роз’єднаність земель, заборону ввозити до підрос. України книжки укр. мовою не було умов для витворення спільних загальноліт. норм, що об’єднували б мовно-літ. практику українців, які жили в різних державах. Моменти послаблення цар. цензури викликали активізацію мовно-літ. життя у Сх. Україні. Після рос. революції 1905 на нетривалий час розширилося функціонування україномовної преси. Багатотемність укр. худож. і публіцист, л-ри, діяльність письменників у галузі худож. перекладу сприяли розширенню словника укр. мови, появі нових жанрів, розвитку мовно-стиліст. системи. У цей час відбувається акт. процес нормалізації, кодифікації норм укр. літ. мови. З’являються словники Є. Желехівського та С. Недільського, Б. Грінченка, граматики А. Кримського, В. Сімовича. Точиться полеміка навколо укр. правопису й алфавіту.

50. Галицькі граматики першої половини ХІХ ст.(І.Могильницького Й.Левицького,, Й.Лозинського, М.Лучкая, І.Вагилевича). Питання правопису: перша хвиля “азбучної війни”.

«АЗБУЧНА ВІЙНА» — боротьба укр. громадськості Галичини в 19 ст. проти полонізатор. спроб латинізувати український алфавіт. Мали місце два спалахи «Азбучної війни». Перший був викликаний появою 1834 ст. Праця укр. вченого Й. Лозинського, в якій він запропонував увести замість не відповідної фонетичній системі укр. мови «мертвої» кирилиці польс. алфавіт (абецадло). Ця пропозиція Й. Лозинського зазнала гострої критики, зокрема в публікації Й. Левицького «Відповідь на погляд про запровадження польської азбуки в руську писемність» (1834, польс. мовою) та брошурі М. Шашкевича «Азбука і abecadło» (1836).

Граматика Могильницького

Розвиткові української літературної мови в Галичині, без сумніву, сприяла б „Граматика языка словено-руского", написана І. Могильницьким українською книжною мовою, але вона не була надрукована і побачила світ тільки в 1910 р. завдяки професорові М. Вознякові. Важливо підкреслити ставлення І. Могильницького до української літературної мови. Із причин політичного й економічного характеру ця граматика за життя автора так і не була надрукована, але рукопис її був добре відомий галицькім інтеліґентам. Популярності здобула не стільки сама граматика, як передмова до неї, що була надрукована у 1828р. під назвою “ВЬДОМЬСТЬ О РУСКОМЬ ЯЗЫЦЬ” - це перша на галицькім грунті наукова розвідка в 19 віці про українську мову, її минуле й відношення до інших слов’янських мов.

Інтерес до статті був не випадковий, оскільки автор викладає революційні як для того часу погляди на галицьку українську мову, що становили науковій і політичний інтерес. І.Могильницкий, спираючись на авторитет вчених-славістів І.Бандтке, М.Каченовського, В.Раковецького, Й.Добровського, доводить, що:

1) руська (тобто українська, оскільки галичани називають себе русинами, а свою мову-руською) мова є окремою слов’янькою мовою,а не наріччям польської і російської: “Мова руска або діалекть рускій обіч Польського, Російського, Чеського, Імерійського, Корніольського місце має. Народ руський єсть племенем и отраслею рода словенського, як кожний инший народ словенський”.

2) руська і церковнослов’янська мови це різні мови, які не слід змішувати, оскільки вони виконують різні функції. Добре розуміючи природу обох мов, І.Могильницький також визнає можливості руської народної мови стати літературною мовою.

Граматика Левицького

Перша граматика руської мови, яка вийшла друком 1834 року. Основний текст написано німецькою мовою. Обґрунтовується єдність української мови у Східній і Західній Україні (проте сама граматика компілятивна, спрямована на вивчення язичія).

Граматика Лучкая

Кроком уперед у написанні порівняльного типу граматик треба вважати створення Михайлом Лучкаєм “GRAMMATIKA SLAVO-RUTHENA” (1830). Автодидакт надрукований латинською мовою не випадково: в умовах асимілятивної політики Угорщини, яка прагнула довести, що на Закарпатті здавна жили угорці, М.Лучкай вирішив повідомити учених Європи про історію, культуру і мову рідного йому Закарпаття. Автор переслідував й іншу мету – допомогти українцям опанувати норми молозрозумілої їм церковнослов`янської мови, зіставивши їх із нормами місцевої говірки. Таким чином, М.Лучкай створив першу порівняльну граматикуцерковнослов’янської й української (говіркової) мов.

Граматика Вагилевича

Іван Вагилевич написав свою граматику у 1845 році. Підручник було написано з метою ознайомлення польського читача з українською мовою, якою тоді розмовляли у Галичині. У передмові автор стверджує, що українська мова поділяється на два основні наріччя – київське і галицьке. Також, виділяє і третє – карпатське, але не характеризує його. Автор зазначає, що основною рисою української мови є повноголосся. Також Вагилевич пише, що українська мова повпливала на писемні мови Польщі та Росії. Разом з тим, заявляє, що наша мова є другорядною та підпорядкованою.

Граматика Вагилевича цінна тим, що там проілюстровано матеріали з народної мови. Недоліком граматики є те, що автор не пропонував власне українських термінів на позначення тих чи інших мовних понять, а змішував приклади з народної мови, церковнослов’янських пам’яток та російських граматик.