Проблема розуміння соціального призначення та цінності держави.

Категорії "соціальне призначення", як і "соціальна цінність", дуже тісно поєднані з сутністю держави. При цьому вони є зовнішніми виразами (перша категорія - у функціональному плані, а друга - в оціночному) соціальної сутності держави.

У даному випадку слід погодитись з точкою зору, що "соціальне призначення держави витікає з його сутності. Яка сутність держави, такий і характер її діяльності, такі цілі, завдання і функції, які вона ставить перед собою".

Конкретне визначення соціальної цінності держави буде залежати від того, який саме соціальний суб'єкт її визначає, який у нього світогляд, науково-теоретичний рівень, особистий емпіричний досвід та інтереси тощо.

Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичну перспективу застосовувались мислителями різних епох та різних наукових напрямів.

Платон і Аристотель вважали, що призначенням будь-якої держави є ствердження моралі. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав та розвинув Г. Гегель.

Представники договірної теорії походження держави в існуванні держави бачили загальне благо (Г. Гроцій); загальну безпеку (Т. Гоббс); загальну свободу (Ж.-Ж. Руссо). Ф. Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку та реалізації свобод людини. Марксистське вчення вважало створення такого порядку, який узаконює панування одного класу над іншим.

У середині XX ст. виникає низка теорій, котрі головне завдання, а відповідно і призначення, сучасної державності вбачали у створенні різноманітних соціальних благ для усіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного у рамках закону (Уолт Ростоу, Елі Хекпніер, Артур Бьорнс та ін.). Є також інші точки зору на це питання.

Утім, саме залежно від розуміння соціальної сутності держави буде тлумачитись і її соціальне призначення, зокрема визначатись цілі та завдання, які повинні досягнути (вирішити) держава в своїй діяльності, будуть встановлюватись пріоритети між зазначеними цілями та завданнями тощо.

Так, для прихильників

• стратного (класового) підходу до розуміння соціальної сутності держави її соціальна цінність буде полягати у здатності захистити інтереси, цінності конкретної страти населення;

• загально-соціального розуміння соціальної сутності держави її соціальна цінність полягає в захисті загально-соціальних цінностей, які взагалі трактуються в рамках пануючих у суспільстві моральних уявлень (у певних варіантах - природних прав та принципів);

• дуалістичний підхід до соціальної сутності держави може привести до наступного розуміння соціальної цінності держави: "Застосовуючи гегелівську логіку, розвиток цінності держави (тобто розвиток соціальної сутності держави) можна подати у вигляді таких етапів: 1) держава як цінність "у собі" (держава як форма політичної організації ранньокласового суспільства, "архаїчна держава") — на цій стадії цінність держави виявляється насамперед на загально-цивілізаційному рівні, тобто на рівні забезпечення виживання усього суспільства, збереження певного, мінімального ріння соціальної культури та організації; на цій стадії свого розвитку держава цілком підпорядковує собі окремого індивіда, спільноти, практично не рахується з їх особливими потребами чи інтересами; 2) держава як цінність "для себе" (держава як форма політичної організації класового суспільства, в якому розвинулися класові суперечності між окремими класами, соціальними групами чи прошарками) — на цій стадії держава забезпечує поряд з потребами виживання всього суспільства також і особливі інтереси певних домінуючих у суспільстві соціальних спільнот (класів, верств тощо), яким належала реальна влада у державі (певною мірою "ототожнює" свої інтереси з їх інтересами) (саме визначення поняття такої держави і розглядалося переважно у марксистській теорії як загальне визначення поняття держави); 3) держава як цінність "для інших" (держава як форма політичної організації суспільства, високорозвиненого у технологічному, соціальному, культурному, політичному відношеннях) — на цій стадії держава, створюючи умови для належного функціонування всієї сукупності соціальних систем і підсистем, гарантуючи рівні можливості для розвитку кожної окремої особи як самодостатньої цінності, цінності "у собі", "для себе" та "для інших", забезпечує оптимальне поєднання особливих інтересів окремих індивідів та їх спільнот і всезагального інтересу всього суспільства, вираженого державою".

Таким чином, як бачимо, розуміння соціального призначення та цінності держави залежить від підходів до визначення сутності держави, а отже, як і у випадку з сутністю держави, можна вести мову про три підходи до соціального призначення та цінності держави:

• класовий;

• загально-соціальний;

• дуалістичний.

 

Взаємозв’язок гносеології права та онтології права.

 

Онтологія - вчення про буття. Вчення (концепція) про право в його розрізненні з законом це і є онтологія права. Буття права (його об'єктивна природа і власна сутність) представлено в принципі формальної рівності. Включає в себе і виражає всю сукупність внутрішньовзаємозалежних і які передбачають один одного об'єктивних св-в і сутнісних хар-к права як загальної і необхідної форми рівності, свободи і справедливості в суспільному житті людей.

Гносеологія - вчення про пізнання. Пр. гносеологія - вивчає теоретичні проблеми пізнання права як специфічного соціального об'єкта. Завдання - вивчення передумов і умов достовірного пізнання права, в досягненні істинного знання про право і правові явища. Значення в плані пр. гносеології має проблема співвідношення права і закону, два протилежних типу праворозуміння (юридичний і легістскій) включають в себе і дві принципово різні концепції правової гносеології. Вихідною позицією і провідною ідеєю юр. гносеології явл-ся пізнавальне ставлення до чинного права, спроба теоретичного осмислення його об'єктивної природи, з'ясування ролі та призначення, осягнення його істини.

У концепції філософії права загальна основа і тісний зв'язок правової гносеології з онтологією, аксіологією і антропологією права обумовлені тим, що вони виражають різні аспекти одного юридико-ліберального право розуміння.

Філософія права вивчає всі вказані аспекти права, а головне – закономірності їх взаємодії і взаємозв’язку, таким чином формулюючи універсальну макроструктурну теоретичну модель права, придатну служити орієнтиром для аналізу конкретних філософсько-правових концепцій і розвитку реальних правових систем.

При такому розумінні складу філософії права вона виступає як наука, яка задає універсальну макромодель правової дійсності, конкретні ж філософсько-правові концепції виступають специфічними, індивідуальними експлікаціями цієї універсальної макромоделі. І коли в тій чи іншій філософсько-правовій концепції абсолютизується онтологічний аспект, то утворюється група онтологічних концепцій права, коли абсолютизується гносеологічний аспект - утворюються гносеологічні концепції права і т.д. Кожна існуюча національно-правова система також являє собою історично конкретний прояв універсальної макромоделі права. З цієї точки зору філософію права можна визначити як науку про закономірності вивчення сутнісної природи права як динамічної єдності його онтологічних, гносеологічних, логічних і аксіологічних засад.

Насправді філософія права вивчає всі вказані аспекти права, а головне – закономірності їх взаємодії і взаємозв’язку, таким чином формулюючи універсальну макроструктурну теоретичну модель права, придатну служити орієнтиром для аналізу конкретних філософсько-правових концепцій і розвитку реальних правових систем.