Порівняльний аналіз вих систем у Спарті та Афінах

Порівняльний аналіз вих систем у Спарті та Афінах

Спарта – це місто-держава Стародавньої Греції. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи виростити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток – воїтельниць-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам. Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. Спартанець міг користуватись найвищим привілеєм - статус вільної людини, більш того, він був аристократом, у системі де не було більш-менш родовитої людини. Але одночасно спартанець виховувався з думкою, що він живе лише для свого міста-держави, зміст його життя — служіння Спарті. Афінська система виховання залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної особистості, основними якостями якої було духовне багатство, моральна чистота та фізична досконалість. Саме в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети виховання. До 7 років діти обох статей виховувались вдома, в сім’ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку – гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне – займатися рукоділлям. Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи структуру тіла. У Спарті державна система військового виховання поширювалася й на дівчат. Афінська традиція передбачала для дівчат до заміжжя виключно домашнє виховання, яке спрямовувалося на формування навичок ведення домашнього господарства, оволодіння граматикою, навчання співу, ремесел.

Педагогічні погляди Демокріта.

давньогрецький філософ-математик. – Надавав важливого значення вихованню, бо воно веде до оволодіння дарами: „добре мислити, добре говорити, добре чинити”.– Вважав, що хоча вихователь формує і змінює людину, але його руками діє природа, бо людина є її частиною.– У вихованні дитини вирішальним є вплив батьків.– Вперше заявив, що навчання – складна праця.– Один з основоположників творення системи „семи вільних мистецтв” (граматику, риторику, і діалектику (логіку); арифметику, геометрію, астрономію і музику.).– Принципи виховання й освіти: відповідність природним силам дитини, поступовість (хто вчиться всьому – той не знає нічого), розвивальний характер навчання.– Основа успішної освіти – дитяча допитливість.– Провідними методами виховання є вправи у моральних звичках, приклад дорослих, залучення до праці. відстоював принцип природо відповідності, гармонійного розвитку особистості, великого значення надавав трудовому вихованню дітей та молоді, моральним вправам у їх поведінці. Мета виховання - підготувати молодь до реального життя на землі.

Середньовічні університети

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так звані факультети Університети мали чотири факультети. «Молодший», або «артистичний» (від лат. «а/з» — мистецтво) — найбільш численний. Це був загальноосвітній факультет зі строком навчання 5—7 років, протягом яких вивчались «сім вільних мистецтв»( (граматику, риторику, і діалектику (логіку); арифметику, геометрію, астрономію і музику). Крім того було ще три «старших» факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5—6 років), на які студентів приймали лише по закінченні «артистичного» факультету. Навчатися на богословському факультеті було найважче. Одних тільки бакалаврів треба було одержати трьох видів: бакалавр Біблії, бакалавр сентенції та повний бакалавр.Основними методами навчання в університетах були лекції і диспути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи — трактати. Лекція являла собою читання тексту, який вивчався, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин. Другою формою навчання був диспут, основою якого було питання для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти (в тому числі й ті, що випадково потрапили на диспут). університети були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах і теоретично ним міг стати навіть студент.

Мета і завдання виховання за Я. Коменським. Принцип природовідповідності.

Основоположником сучасної наукової педагогіки вважається видатний чеський педагог Я.А.Коменський. бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця і з великою повагою та турботою ставився до особистості. З нового погляду на людину та з позицій щодо ролі виховання Коменський виводить ідею загальної освіти. Мета — підготувати людину до майбутнього життя на небі, а також до справжнього життя на землі. Коменський виділяє суттєві елементи виховання: створити людину, яка знає всі речі, яка є володарем речей і самої себе, яка є такою, що себе і все підводить до Бога, джерела всіх речей, яка має здорове тіло. Триєдине завдання виховання:– оволодіння мудрістю (все знати про себе i речі навколишнього світу) – цьому сприяє розумове виховання, освіта; – оволодіння доброчесністю (зовнішня i внутрішня вихованість) – досягається через моральне виховання; – оволодіння благочестям (внутрішнє богошанування, зв’язок з Богом) – здійснюється шляхом релігійного виховання. Принцип природовідповідності Коменський першим з педагогів послідовно обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Він розглядав людину як частину природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами. Освіту, на думку Коменського, слід розпочинати якомога раніше і присвятити їй весь період юності – 24 роки. Даний відрізок часу він розділив на чотири 6-річні вікові періоди: дитинство (0-6 р. відбувається розвиток почуттів і відчуття. отроцтво (6-12 р. розвиток фантазії та пам’яті, розвиток руки як виконавчого органу. Навчання в школі рідної мови), юність (12-18 р. розвиток розуму з судженням, здатність до судження. Навчання в гімназії), з мужнілість (18-24 р. розвиток волі, спрямованої на конкретну мету. Навчання в академії, де є 3 факультети – богословський, мед і юрид. Після – кругосвітня подорож). В основу такого поділу він поклав вікові особливості дітей.

 

Класно-урочна система Коменського.

Коменський запровадив поняття навчального року з поділом його на 4 чверті і канікули між ними. Педагог вимагав, щоб прийом учнів до школи відбувався один раз на рік – восени. У кінці навчального року ввів перевідні екзамени. Крім цього запровадив різні види контролю й перевірки успішності учнів у навчанні: поурочна, щодення, щотижнева, четвертна.Коменський дав ряд вказівок про організацію навчального дня у школі. Навчальний день повинен починатися вранці і тривати у школі рідної мови 4 години (2 години зранку для розвитку розуму і пам’яті та 2 години після обіду для розвитку рук і голосу), а в гімназії – 6 годин.Коменський запропонував проводити шкільні заняття у твердо визначений час. У всіх класах вони повинні починатися одночасно. Ввів уроки, які чергувались з перервами. Тривалість одного уроку визначалась в 1 годину. Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок — відновлення в пам’яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження — показ, сприймання, роз’яснення; закінчення — вправа, оволодіння, використання. На кожному уроці треба виділяти час для опитування учнів, для пояснення нового матеріалу і для вправ по закріпленню вивченого. Кожний урок повинен мати строго визначену тему і головне завдання.

 

Перші школи Київської Русі

Організація шкіл "книжного навчання" взаємопов'язана з становленням староруської педагогіки. До змісту навчання в школах "книжного учіння" входило вивчення курсу "вільних мистецтв" (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика); історії, філософії, права, богослов'я, географії. Для шкіл "книжного навчання" характерний пошук ефективних методі в та форм навчання і виховання. Методика навчання в цих школах була така: навчальні групи складалися з 5-8 чоловік, навчання велось індивідуально. Другий тип - монастирські школи. Оскільки розвиток освіти в Київській Русі був тісно пов'язаний з поширенням християнства, то для підготовки освіченого духовенства ці школи мали велике значення. Зміст, спрямованість і методи навчання в цих школах знайшли відображення в "Києво-Печерському патерику" - збірці оповідань та історій про життя і подвиги печорських монахів. Згідно зі статутом у всіх монастирях, де він був прийнятий, обов'язково створювались бібліотеки, а також докладалися великі зусилля для розповсюдження "учення книжного". Завдяки цьому в Києво-Печерському монастирі була створена одна з найбільш значних бібліотек Давньої Русі, засновано літописний центр, майстерні перекладачів та переписувачів книг. Крім шкіл "книжного учіння" та монастирських шкіл, поступово відкривались "школи грамоти", які в деяких джерелах називаються елементарними, інколи парафіяльними. Це були школи, куди віддавали дітей для першопочаткового навчання грамотним людям, священикам, які і були для цих дітей наставниками-вчителями як у галузі християнської віри, так і в галузі читання, письма, церковного співу, бо це все розглядалось як щось єдине. У таких школах навчались, як правило, хлопчики, старшим з них, більш практичним і більш чесним священики давали звання "піддячих" (тобто дяка) та служителів для різних церковних посад.

Внесок Ломоносова

У вихованні вчений відстоював принцип народності, підкрес­люючи, що російському народові властиві любов до Вітчизни, гу­манність, вірність громадського обов'язку, працьовитість, допит­ливість, відвага, скромність. Метою виховання, на його думку, має бути підготовка громадян своєї Вітчизни. До змісту освіти він включав вивчення рідної мови, літератури, історії, математики, іноземних мов, природознавства, піїтики, риторики, географії. Система освіти, на його думку, повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гім­назії) та вищої (університету). Головне завдання школи полягає утому, щоб виховати у дітей любов до праці, навчати їх «правил і прийомів поведінки», дати освіту. Ломоносов вважав, що основними методами навчання є бесіди, розповіді і лекції, які доцільно супроводити вправами; навчання повинно забезпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння ма­теріалу. Навчальний матеріал доречно викладати коротко і стисло, а кожне теоретичне положення підкріплювати фактами; у навчанні учнів треба враховувати їх вікові особливості, природні нахили, своє­часно переходити від легкого до важкого, від простого до складного.

Харківський колегіум(1726)

У «Харківському Колегіумі» від початку його існування були закладені підвалини вивчення «нових мов» - китайської, арабської, хінді, ефіопської, італійської, французької. Традиції Києво-Могилянської академії продовжують колегіуми. Поряд із математикою, географією, історією, літературою, іноземними мовами та іншими предметами учні навчались живопису, вокальної та інструментальної музики. У Харківському колегіумі розвивалися теоретичні та методичні засади музичного виховання.. У практиці колегіуму широко використовувалися шкільні драми, інтермедії. Однією з форм організації навчального процесу в колегіумі були так звані нотні класи. У Харківському колегіумі викладали піїтику, риторику, філософію, богословіє, грецьку, латинську і російську мови.

Споріднена праця» Сковороди

.Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя — у вільній праці за покликанням. Думка про визначальну роль спорідненої праці у забезпеченні щасливого життя вперше набула загального принципу вирішення проблеми людського щастя і смислу людського буття. Безпосереднім суб'єктивним виявом людського щастя Сковорода вважав внутрішній світ, добрий сердечний настрій, душевну міць. Досягти цього можна, виконуючи веління своєї «внутрішньої натури», пізнаного в собі «бога». Цією «внутрішньою натурою» є спорідненість з певними видами праці. Люди повинні пізнати самі себе, свої здібності й виробити відповідний своїй природі спосіб життя. Спорідненість, покликання і є справжнім «богом» у людині. Критикує він суспільні вади, ратуючи за моральну перебудову світу шляхом подолання неспорідненої праці, бо саме вона породжує суспільні вади. Треба займатися тією справою, для якої людина народжена.

Пед погляди Пирогова

Думки Миколи Пирогова були прогресивними для свого часу. Він вважав, що дітей треба виховувати з колиски, аби домогтися докорінної зміни моральності, прагнень, потреб, переконань суспільства. Початкове сімейне виховання дітей дошкільного віку Микола Пирогов вважав тим ступенем, з якого починає формуватися моральна людина, тією основою, на якій будується подальша шкільна освіта. Велику увагу Микола Пирогов приділяв змісту навчання, його формам і методам. Він був прихильником розвивального навчання. Наголошував на нерозривності навчання і виховання. Школа, вважав він, зобов'язана готувати «істинну людину», з широкими науковими знаннями, високими моральними переконаннями, твердою волею, здатністю встояти проти «зваб сучасного суспільства», кар'єризму, особистої вигоди. Микола Пирогов виступав за поширення освіти серед жінок та виховання їх як майбутніх матерів. У ставленні до дітей М. Пирогов вимагав гуманності та сердечності. Прагнучи поєднати два основні напрямки загальної освіти – класичний і реальний, говорив про необхідність запровадження нової шкільної системи і структури загальноосвітньої школи. Він рекомендував таку систему шкіл освіти: - елементарна(початкова) школа (2річне навчання); - класична і реальна прогімназії (4річне навч); - класична і реальна гімназія (5річне і 3 річне навч); - універ та інші навч заклади.

Сто порад учителеві»

Сухомлинський виділяє риси, без яких не може відбутися педагог. Це:глибока віра в можливість успішного виховання дітей;гармонія серця і розуму;чуйність, сердечна турбота про людину;розуміння світу дитинства;вміння «пізнавати серцем», «проникати в душу дитини», «володіти собою, тримати себе в руках», «стримувати збудження й роздратування», «володіти ситуаціями», «створювати життєрадісні мелодії в музиці дитинства».Головним у взаєминах педагога й дітей має бути доброзичливість, розумна доброта. Педагогічна майстерність, стверджував учений, у прямому розумінні - це наявність у фахівця професійних знань, умінь і навичок. Такий учитель може непогано виконувати свої обов'язки. Але, коли йдеться про виховання, цього занадто мало: цей процес вимагає насамперед усебічно розвиненої особистості. Саме в цьому полягає специфіка педагогічної праці. У книзі "Сто порад вчителеві» вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям - початківцям, педагогам-вихователям, творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття "покликання вчителя"(як його формувати, які якості необхідно мати вчителю-вихователю, як навчитись виховувати себе, власну самодисципліну та боротись з лінощами). Розділи: як боротися з лінню(лінь народжується в сім*ї, працею викорінювати), як навчити виховувати себе, Не бійтеся труднощів(хай буде важко).

Виховання і школа Стар Риму

Римське виховання на всіх етапах переслідує, перш за все, практичні цілі. Діти з простих сімей отримували практичну трудову підготовку, а дітей привілейованих громадян готували до активної державної діяльності. Першочерговою справою було вироблення у представників всіх верств населення такої якості як відданість батьківщині, державі.На відміну від грецького виховання в освітньо-виховній системі Риму знаходиться місце i для бідного, але вільного населення. Для дітей плебеїв були доступні початкові школи. Школи були спочатку приватними та платними i тільки в епоху імперії поступово перетворились на державні. Заможні римляни надавали перевагу домашньому початковому навчанню своїх дітей. У середині II ст. до н. е. виникають граматичні школи для дітей найбільш заможного населення. Сюди поступали хлопчики 12-рiчного віку, які отримали попередню домашню підготовку, i вчились тут до 16 років. У другій половині республіканської епохи (II-I ст. до н. е.) виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної римської освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. В останні роки імператорського періоду занепадає римська культура і це знаходить відображення в освіті і вихованні підростаючого покоління. У школах панує формалізм, риторика вироджується у зовнішнє красномовство, падає моральність тощо.

Порівняльний аналіз вих систем у Спарті та Афінах

Спарта – це місто-держава Стародавньої Греції. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи виростити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток – воїтельниць-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам. Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. Спартанець міг користуватись найвищим привілеєм - статус вільної людини, більш того, він був аристократом, у системі де не було більш-менш родовитої людини. Але одночасно спартанець виховувався з думкою, що він живе лише для свого міста-держави, зміст його життя — служіння Спарті. Афінська система виховання залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної особистості, основними якостями якої було духовне багатство, моральна чистота та фізична досконалість. Саме в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети виховання. До 7 років діти обох статей виховувались вдома, в сім’ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку – гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне – займатися рукоділлям. Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи структуру тіла. У Спарті державна система військового виховання поширювалася й на дівчат. Афінська традиція передбачала для дівчат до заміжжя виключно домашнє виховання, яке спрямовувалося на формування навичок ведення домашнього господарства, оволодіння граматикою, навчання співу, ремесел.