Дослідження воєнно-історичних пам’яток часів радянських репресій 1940-50-х рр. У ххі столітті

У перші десятиліття ХХІ століття пошуково-ексгумаційні роботи в Україні в цілому вийшли на новий рівень розвитку. Почало практикуватися залучення до розкопок професійних археологів та істориків, а також проведення робіт з вико-ристанням археологічних, антропологічних та криміналістичних методів, що сприяло вдосконаленню пошукової діяльності та забезпеченню точнішої іденти-фікації статі, віку та причини загибелі особи за її останками.
На Західній Україні дослідженнями захоронень жертв політичних репресій у 2005-2015 рр. займалися Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять», ГО «Україн-ські меморіали», ДП «Волинські старожитності, Комунальне підприємство Львів-ської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників націо-нально-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репре-сій «Доля» та ін. Слід зазначити, що останнє приклало значних зусиль у до-слідженні різнотипних воєнно-історичних пам’яток на території Львівської та ін-ших областей Західного регіону.
У 2007 р. працівники КП ЛОР «Доля» досліджували місця ймовірного масо-вого поховання воїнів УПА у смт. Немирів Яворівського р-ну Львівської облас-ті на вул. Магерівській. На жаль, шурфування ділянок в межах заглиблень траншей позитивних результатів не принесло. Відсутність вказаного місцевими жителями поховання жертв політичних репресій можна пояснити неточністю інформації, поданої місцевими жителями стосовно локалізації місця поховання або ж таємним вивозом останків у радянський час.[37] Того ж року КП ЛОР «Доля» проводило пошукові дослідження з метою встановлення меж цвинтаря на місці колишньої виправно-трудової колонії МВД №31 у с. Червоне Золочівського р-ну Львівської області. Кладовище добре збереглося, що полегшувало процес розкопок. Дослідниками було закладено роз-відкові шурфи на краях об’єкта в результаті чого встановлено, що цвинтар мав розміри 45х20 м. Тіла померлих в’язнів хоронили у нашвидкуруч збитих дерев’яних ящиках на глибині 0,9-1 м від сучасної поверхні. Орієнтація тіла – головою на схід.[38] Площу цвинтаря було очищено від зайвих насаджень, а також встановлено пам’ятний знак і огороджено по всьому периметру.
У грудні 2008 та січні 2009 рр., експедицією КП ЛОР «Доля» проводились дослідження на території монастиря Бригіток у Луцьку (у 1940-х рр. келії було переобладнано під тюремні камери окружної Луцької тюрми). Дослідники зано-во локалізували місцезнаходження поховання (людські кісткові залишки тут були виявлені у 1991 р. під час археологічних розкопок Терського С.В.) Згідно зі звітом експедиції останнього, скелети могли належати жертвам політичних репресій, розстріляних органами НКВС у червні 1941 р.
Пошуковці розкрили два об’єкти. Перший з них являв собою масове захоронення загальною кількістю 281 чоловік. Проте характер поховання, а також виявлений супровідний матеріал (залишки уніформи, ґудзики та 6 капсул-смертників переконливо засвідчує приналежність загиблих до військо-вослужбовців Червоної армії, страчених нацистами восени 1941 р.) Другий об’єкт знаходився у внутрішньому подвір’ї тюрми. Заклавши 5 розвідкових траншей і один розкоп, дослідники виявили частину людського останка, зруйнованого повторним перекопом та кілька фаланг пальців. Працівники КП ЛОР «Доля» припускають, що одна з траншей перерізала яму, в якій були поховані тіла жертв репресій. Проте виявлені матеріали дозволяють стверджу-вати, що у післявоєнний час поховання могло бути було знищене, а остеологіч-ні залишки вибрані і вивезені у невідомому напрямі. [39]
У серпні 2011 року відбувся другий етап пошуково-ексгумаційних робіт на городищі Вали у Володимирі-Волинському. Розкопки проводила експедиція ДП «Волинські старожитності» під керівництвом директора ДП «Волинські старожитності» Златогорського О.Є. та наукового співробітника підприєм-ства Панишка С.Д. У дослідженнях також брали участь представники польської сторони на чолі з професором університету ім. М. Коперніка у Торуні Анджеєм Колою. Науковці ексгумували понад 320 останків загиблих. Безладний характер поховання та супутній матеріал (зокрема, гільзи від пістолетів, якими корис-тувалися працівники НКВД, фото польського військового, польський медальйон та 12 золотих монет) свідчать про те, що захоронення репресова-них поляків було здійснено НКВДистами приблизно у 1940-1941 рр. [40]
Перепоховання загиблих відбулося 12 жовтня 2011 р. на Федорівському кладовищі Володимира-Волинського за участі представників української та по-льської сторін.
Через рік, у жовтні та листопаді 2012 р. відбувся третій етап розкопок на городищі Вали. Було ексгумовано 379 останків різного статево-вікового скла-ду. Цей факт польські експерти пов’язують із етнічними чистками, які прово-дились у 1940-х роках ХХ ст. на Волині.[41]Українські науковці у своєму звіті подають дещо іншу кількість знайдених останків, а саме, 367, і заперечують припущення польських колег, вважаючи його неперевіреним. [42]
Перепоховання жертв репресій, знайдених під час третього етапу розкопок на городищі Вали відбулося 30 листопада 2012 року. Ще 12 останків захоро-нили 19 листопада 2015 року на Федорівському кладовищі. Станом на початок 2016 року з території городища Вали ексгумовано останки 2652 осіб.[43]
11 червня 2012 р. працівниками «Долі» проводились пошуково-ексгумаційні дослідження поховань вояків УПА в околиці с. Старе Село Дрогобицького райо-ну Львівської області (урочище Лисів горб). Розкопки підтвердили інформацію місцевих жителів про наявність захоронень. За допомогою ручного бурильного засобу і закладання шурфів пошуковці виявили на вказаній ділянці 3 об’єкти з остеологічними залишками. Всього було знайдено 9 останків. Кістки лежали в хаотичному положенні, на деяких із них були наявні бойові поранення кулями та осколками гранати. У більшості випадків людські останки збереглися погано в результаті кислотних властивостей вологого бурого суглинку. В результаті цього переважна частина дрібних губчастих кісток (фаланги пальців, ребра, хребці та ін.) повністю розклалися.

Супровідний матеріал (мідний православний хрестик, ґудзики та окремі залишки тканини від уніформи радянського та німецького зразка, цивільного одягу, рештків німецьких військових черевиків, фрагмента гребеня, а також 5 деформованих куль від радянської вогнепальної зброї) дозволяють стверд-жувати, що виявлені людські остеологічні залишки належали воякам Української Повстанської армії, яких у 1945-1946 рр. привозили з сусіднього Дрогобичі після т.зв. процедури «опізнання».

Урочисте захоронення останків вояків УПА відбулося 7 жовтня 2012 р. за участі священослужителів, керівників Львівської обласної і Дрогобицької районної рад, громадськості Львова, Дрогобича і Дрогобиччини.[44]

Наступного року працівники КП ЛОР «Доля» проводили пошукові дослід-ження в околиці с. Модричі Дрогобицького р-ну Львівської області на вершині г. Тептюж, де виявлено місце поховання жертв репресій в кількості 23 особи. Вони лежали в дерев’яних трунах. Супровідний матеріал свідчить про їх належність до цивільного населення. Згідно з наявною інформацією вони могли бути або україн-цями – жертвами органів НКВС, або євреями, розстріляними німецькою айнзатц-командою у 1941 р. На жаль поганий стан збереження останків, відсутність ідентифікаційного супровідного матеріалу, а також суперечливість свідчень не дозволяє з впевненістю віднести їх до одних, чи других. Ексгумацію дослід-ники не проводили, а могила було відновлено у своєму первісному вигляді.[45]

У 2014 році на території садового кооперативу ВАТ «Світоч» у м. Львові КП ЛОР «Доля» проводило дослідження ймовірного захоронення жертв політичних репресій із лікарні Пересильної тюрми № 25, яка діяла з 1944 по 1955 р. і мала характер концентраційного табору. Протягом травня-червня 2014 року працівниками КП ЛОР «Доля» було проведено перший етап ексгума-ційних робіт у м. Львові, в урочищі «Голоско». Площа розкопу становила понад 120 кв.м., пошуковці заклали 21 шурф. Було виявлено 108 дорослих (чоловічої та жіночої статі), а також 34 дитячих (ненароджені та народжені у віці до 1 року). На окремих останках присутні ознаки прижиттєвих травм та перенесених захворювань, ознаки прижиттєвого хірургічного втручання, (трепанація черепа, розтин кісток) а також лікування (ампули та кришечки від флаконів). Ці ознаки, а також присутність у похованнях останків ненароджених дітей та немовлят підтвердили версію того,що розкопки ведуться на лікарняному цвинтарі. Поховання здійснювались у планомірному порядку протягом певного відрізку часу, що також підтверджує версію про кладовище, а не територію із стихійними, випадковими похованнями. Як засвідчили результати дослідження, попередньо останки були захороненіта пролежали у землі кілька років. Відпо-відно, перепохованню підлягали вже напіврозкладені тіла. [46]
7-12 жовтня того ж року було проведено другий етап розкопок кладовища. Площа розкопу становила понад 12 кв.м., дослідники заклали 6 шурфів. Було виявлено та ексгумовано останки 15 осіб (із них одна ненароджена дитина). Су-провідний матеріал не дав пошуковцям інформації, достатньої для іденти-фікації загиблих. [47]
У червні та вересні-жовтні 2015 року працівники КП ЛОР «Доля» провели наступний етап пошуково-ексгумаційних досліджень на спецкладовищі лікар-ні Пересильної тюрми № 25. Усього було ексгумовано понад 250 останків осіб (лише у травні-червні 2015 р..р.–125 [48]) різних вікових категорій – від нена-роджених дітей до людей похилого та старечого віку (60-80 років). Супро-відний матеріал свідчить про те, що тут були поховані священики, монахи та прихожани різних конфесій. Зокрема, було знайдено натільні хрестики довжи-ною до 10 см, медальйон з латинським написом і зображенням святого, що стоїть на колінах перед Богородицею, яка тримає на руках Ісуса та залишки молитовника, написаного польською мовою. [49]
Пошкодження на останках (трепанація черепів, ампутовані кістки кінцівок, кістяки ненароджених дітей як наслідок викиднів, наявність сторонніх предметів, зокрема, зім’ятої клейонки у черепних коробках) ще раз підтверд-жують те, що над в’язнями як за життя, так і після їх смерті, проводились медичні операції та дослідження. Наявні флакони від ліків можуть свідчити або про лікування хворих у стаціонарі, або про випробування дії медичних препара-тів на арештантах. Проте попри всю свою різноманітність супровідний матеріал не дає можливості ідентифікувати хоча б одну особу. Це не дивно, адже у в’язниці в людей відбирали документи, а при захороненні тіла були практич-но оголені.
Більшість віднайдених скелетів належала цивільному населенню (очевидно, жителям довколишніх сіл, яких радянська влада планувала вивезти в Сибір), проте, як стверджує Тарас Чолій, директор музею "Територія терору", тут мо-жуть знаходитися останки військовополонених німців, власівців, засуджених за різними вигаданими статтями червоноармійців, а також вояків УПА. [50]
Віднайдені під час трьох етапів досліджень останки 511 людей (з них 67 належать дітям) було передано пошуковцями адміністрації музейного комплек-су «Личаківське кладовище» для подальшого перепоховання. Чин перезахоро-нення відбувся 3 лютого 2016 р. у крипті на полі почесних поховань№ 76. [51]
Розкопки поховань ув’язнених Львівської пересильної тюрми працівники КП ЛОР «Доля» планують продовжити у 2016 році.
У вересні 2015 року на місці будівництва Меморіального музейного комплексу «Територія терору» у Львові на вул. Чорновола пошуковці
КП ЛОР «Доля» виявили 21 людський останок. За шістьома скелетами вдалось ідентифікувати німецьких військовополонених, решта ж належали цивільним особам. Усі люди теж були в’язнями Пересильної тюрми № 25. Як стверджує заступник директора КП ЛОР «Доля» Ярослава Онищука, усі кісткові рештки належать дорослим людям чоловічої статі. Загиблих до ям клали по 4-5 осіб,
поспіхом, хаотично.
Також було віднайдено супровідний матеріал у вигляді солдатських іденти-фікаційних жетонів, гудзиків від німецьких військових одностроїв, фрагментів одягу та німецьких монети (рейхспфенігів). Знахідкипідтверджують, що це бу-ли німецькі військовополонені. Увагу дослідників привернули виявлені у захо-роненнях металевий медальйон із зображенням пілота і назвою німецької сол-датської пісні «Denn wir fahren gegen Engelland» («Тому ми пливемо проти Анг-лії») на звороті, срібна обручка з викарбуваними датою «11.2.40» та ініціалами «G.V.» та невелика пластмасова підвіска у вигляді фігурки собаки.
Останки німецьких військовополонених було передано представництву Ні-мецької Народної Спілки по догляду за німецькими похованнями у Жовкві для перепоховання їх на цвинтарі у селі Потелич. Інші ж перезахоронили на Лича-ківському цвинтарі разом зі всіма людськими рештками, виявленими на спекла-довищі НКВС за адресою шостий Топольний провулок у Львові. [52]
Отже, з наведеної в даному підпункті розділу курсової роботи інформації випливають висновки, що у ХХІ ст. велику роль у пошукових дослідженнях воєнно-історичних пам'яток, пов’язаних з політичними репресіями радянської влади відіграє праця професійних археологів, істориків, використання методів археології та суміжних наук, а також робота з архівними джерелами. Проте з останніми виникають проблеми (так, у 2014 році представникам КП ЛОР «До-ля» відмовились надати матеріали досліджень «Пошуку», представники якого у 1996-1999 рр. розкопували кладовище лікарні Львівської пересильної тюрми
№ 25). Також пошуково-ексгумаційній діяльності часто заважає брак коштів (у 1996 р. «Пошук» згорнув роботи через цю причину) та неможливість проводити подальші дослідження. Зокрема, для того, щоби продовжити розкопки на території колишньої тюрми на Стрийській (м. Дрогобич), потрібно зробити опа-лубку на всю глибину колодязя, інакше існує загроза обвалу стін факультету. Міська та обласна влади не мають коштів на такі роботи, тому уже 7 років до-слідження на цій ділянці не проводяться.
Щодо репресивних методів радянської влади, виявлених дослідниками на даному етапі пошуково-ексгумаційних робіт, то їх можна розділити на дві кате-горії. Відносно військових, зокрема, вояків УПА, то багато із них гинуло під час спецоперацій загонів НКВС з ліквідації націоналістичного підпілля. Їх привозили в райцентри на «опізнання», а потім таємно закопували у ямах чи ярах за межами населених пунктів. Якщо брати до уваги цивільне населення, яке утримувалось в тюрмах, то тут люди здебільшого гинули через жахливі умови утримання та неякісну їжу.
Завдяки пошкодженням на останках можна визначити можливі причини загибелі, за антропологічними даними – вік, стать, певні прижиттєві хвороби та дефекти, супровідний матеріал дозволяє встановити конфесійну приналежність. Ідентифікувати особи загиблих практично неможливо через відсутність будь-яких документів та одягу.

 

Розділ ІІІ. Пошуково-ексгумаційні роботи, проведені на місцях захоронень жертв нацизму.
3.1. Ексгумація, знищення та перепоховання останків репресованих у часи німецької окупації.
У роки німецької окупації на території Західної України нацисти утворили розгалужену систему місць примусового утримання (ґетто, табори примусової праці, тюрми, табори для військовополонених), що стала складовою гітлерівської «машини смерті» на території дистрикту «Галичина» та Гене-рального губернаторства. Влада Третього Рейху всіляко переслідувала та теро-ризувала місцеве населення.
Першою соціальною групою, що стала об’єктом терору й геноциду, була чисельна єврейська громада Галичини, майже цілковито знищена внаслідок політики Голокосту у роки Другої світової війни. За даними історика Ж. Ковби, на території Галичини загинуло понад 500 тис. євреїв, в той час як врятуватися вдалося тільки 2% від довоєнної єврейської людності. За даними радянської Надзвичайної державної комісії, на Львівщині гітлерівці вбили понад 540 тис. мирного населення та радянських військовополонених, серед яких тільки у місті Львові було знищено 130–150 тис. євреїв.[53] Усього на території Західної України їх загинуло понад 610 тис.
У час німецької окупації нацисти намагались «замести» сліди репресій. Зокрема, для цього була Бригада смерті 1005. Опис створення та діяльності даного відділу наводить Леон Велічкер у роботі під назвою «Бригада смерті «Зондеркоммандо 1005». Інший член цієї бригади, єврей Едвард Глейхен, підтверджує слова Велічкера в письмовому свідоцтві. Зокрема, він вказує на те, що 3 жовтня 1944 р. разом з Томашем Чешинським і трьома євреями відвідав ліквідований табір у Кривчицькому лісі (східний бік Львова). Автор стверджує, що бачив сліди більш ніж десяти масових могил, розміром від 5x5 до 7x7 з різною глибиною. Контури ям, за словами Глейхена, були добре помітні, хоча трупи вже викопали і спалили. Автор вказує, що траплялись шари землі, рясно просочені кров'ю, а також відчувався трупний запах. За словами Глейхера, існував певний алгоритм знищення євреїв, а потім і їх останків: спочатку засуд-жених до страти привозили на місце екзекуції, тоді наказували їм роздягнутись, після цього вбивали, а тіла одразу ж спалювали. Після цього попіл просівався через сито і з нього діставались золоті зуби і коштовності, проковтнуті або за-ховані в родових шляхах жінок. Наостанок не спалені повністю кістки пере-мелювали в гравійному млині та розсипали разом з попелом по лісі. Глей-хер стверджує, що іноді протягом одного дня вбивали 2400 євреїв або спалюва-ли 3000 ексгумованих. [54]
У перші післявоєнні роки львівська юдейська громада за власні кошти пе-репоховала на кладовищі на Пилихівських пагорбах останки розстріляних у 1942-1943 рр. євреїв, а також встановила на їх могилі обеліск. [55]
Другою за чисельністю групою, що стала об’єктом нацистського терору, були радянські військовополонені. Детальну інформацію про страти, знищення останків, захоронення репресованих військових бранців та сліди тортур, вияв-лені на їх тілах, надають офіційні документи Надзвичайної комісії стосовно віднайдення місць захоронень розстріляних. Зокрема, на Янівському кладовищі та його околицях під час слідства було виявлено понад 60 місць із закопаним попелом та перемолотими кістками людських останків. Глибина захоронень становила до 2 м, де знаходилось до 6 шарів попелу.На території самого табору було знайдено три ями з трупами розстріляних у кінці червня – на початку лип-ня 1944 р. У кожній з ям знаходилось від 150 до 200 покійних.
Відомо, що масові розстріли здійснювались в яру біля с. Лисиничі, де було знайдено 45 ям з трупами розстріляних військовополонених італійської, фран-цузької, бельгійської та Червоної армій (про військову приналежність свід-чив супровідний матеріал). Усього біля Лисиницького лісу було розстріляно бли-зько 200 тис. військовополонених та цивільного населення. Ці події відбу-вались у 1941 р.; через два роки трупи було ексгумовано і спалено. Дані були отримані згідно свідчень колишніх членів бригад смерті.
Також було знайдено 10 ям з репресованими на краю Скнилівського лісу за Левандівкою. З одного поховання ексгумували останки, закуті в ланцюги, з ін.-шого – перепалені остеологічні залишки.
Усього, за підрахунками радянських працівників, які займались ексгумацією останків репресованих нацистами осіб, у Львові за час окупації німцями було знищено близько 600 тис. військовополонених та представників цивільного населення. [56]
Ще однією групою, яка зазнала репресій, стали політичні в’язні нацистських місць примусового утримання на теренах Львівщини. Серед них були діячі руху Опору, комуністи, комсомольці, інтелігенція, українські та польські націо-налісти (інформація про долю останніх у німецьких тюрмах і таборах у доку-ментах радянської Надзвичайної державної комісії, на підставі яких проведено це дослідження, відсутня, тому дане питання потребує окремого вивчення).
Щодо ексгумаційних робіт, які проводились на захороненнях представників вищевказаних категорій репресованих, то відомо, що 5жовтня 1943 р. спе-ціальна команда № 1005(Sonderkommando 1005) поліції безпеки і СД у Львові, яка була укомплектована зі вцілілих у ґетто євреїв і яку очолював гауптштурм-фюрер СС Вальтер Шаллок (Schallock), викопала залишки трупів 23 польських професорів та 22 членів їх сімей, розстріляних на Вулецьких пагорбах 4 липня 1941 р. і і в ніч на 8жовтняспалила їх у Кривчицькому лісі, щоби знищити докази нацистських злочинів.[57] Остеологічні залишки, які не згоріли, було пере-мелено в гравійному млині та разом з попелом розкидано на території лісу. [58]
З наведеної вище інформації можна зробити висновки, що окупаційна влада проводила ексгумаційні роботи з єдиною метою – знищення слідів масових репресій. Такі дії справили значний негативний вплив на сучасні дослідження захоронень загиблих, унеможливлюючи ідентифікацію загиблих та їх перепо-ховання.

3. 2. Дослідження захоронень жертв нацистських репресій у ХХІ ст.
3.3.2.1. Вивчення єврейських поховань у 2006-2013 рр.

За часів СРСР дослідження захоронень репресованих євреїв не проводились, так як на час становлення та розвитку пошукового руху, а саме 1970-1980-ті рр. відбулося загострення антисемітської позиції Радянського Союзу. Вивчення ма-сових поховань загиблих від рук нацистів євреїв почалось уже в перше десяти-ліття ХХІ ст. На території західної України особливу увагу цій справі приділяли пошуковці КП ЛОР «Доля» та Товариства пошуку жертв війни «Пам'ять».
У червні 2006 р. представники громадської організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» проводили пошуково-ексгумаційні дослідження на лівому березі р. Солотвина (Буський р-н, Львівська обл.) з метою віднайдення останків репресованих нацистами євреїв. Розкопки проводились з урахуванням традицій та переконань даного народу, а саме, не дозволялось переміщення виявлених остан-ків, вилучення супутнього матеріалу (окрім предметів, які були прямим свідчен-ням факту розстрілу, зокрема гільз від набоїв до різних систем зброї). Біля старо-го єврейського цвинтаря пошуковцями було виявлено 14 ям різних розмірів, в яких на глибині 0,8-1,6 м відкрито скупчення людських останків. Наявність остан-ків обох статей та різного віку, а також супутній матеріал засвідчили те, що загиб-лі належали до цивільного населення. Характер поховань, розташування кістяків, сліди кульових поранень на остеологічних залишках, а також велика кількість знайдених гільз підтверджували те, що причиною смерті людей були масові розстріли, здійснені вогнепальною зброєю армійських зразків періоду Другої сві-тової війни.
Загалом, в результаті пошукових робіт було розкрито 17 ям. У двох із них (№№ 11-12) виявлено залишки поховань християнського цвинтаря XVIII ст., ще одна (№ 9) залишилася не дослідженою у результаті значного підтоплення її ґрунтовими водами. Процес дослідження утруднювала і заборона переміщення останків.
Усього пошуковці віднайшли 450 скелетів, серед них – 26 дитячих. Теоретична кількість всіх розстріляних становила понад 1000 чоловік. Супровідний матеріал та свідчення місцевого населення підтверджують факт належності загиблих до єврейської національності. Орієнтовний час виникнення захоронень визначається періодом другої половини 1942 – початку 1943 рр. і пов’язаний з часом існування і ліквідації єврейського гетто у Буську. Форма знайдених гільз і клейма на них свід-чать про те, що вони відносяться до армійських зразків трофейної зброї, зокрема гвинтівок і карабінів систем Маузер, Мосін, Манліхер, а також пістолета П-38 системи Вальтер. Ці факти свідчать про те, що виконавцем репресивних дій сто-совно єврейської людності у Буську були підрозділи місцевої поліції, під поряд-ковані Гестапо. Доказів, що розстріли здійснювали регулярні (фронтові) час-тини німецької армії під час розкопок виявлено не було. [59]
У жовтні 2010 р. працівниками Комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля» були проведені пошукові дослідження у м. Кременець Тернопільської області. В результаті розкопок дослідники виявили, що масове поховання жертв Другої світової війни – розстріляного нацистами єврейського населення, займає північно-західну частину колишнього стрілецького тиру Якутського полку, який дислокувався у Кременці ще перед Першою світовою війною. Було встановлено, що північно-західна межа могили розташована на відстані 65 м від монумента, встановленого у 1961 р. у пам’ять жертв на-цистських репресій. Таким чином, розміри братської могили у Кременці нау-ковці визначили в межах 10-11 х 120-125 м. [60]
У 2012 р. працівники КП ЛОР «Доля» проводили археологічні розвідки на місцях ймовірних захоронень жертв репресій у сс. Куровичі Золочівського р-ну Львівської обл. та Хватів Буського р-ну Львівської обл. Дослідники вияви-ли два масові поховання євреїв, розстріляних у 1940-х рр. нацистами. Точну кількість загиблих не встановили, так як не проводилось повне розкриття за-хоронень, а поховання у Хватові ще й було сильно поруйноване мародерами.[61]
У серпні 2013 р. парох парафії Св. Юрія Побідоносця у с. Модричі Дрого-бицького р-ну Львівської області о. Євстахій (Ладика) звернувся до представ-ників КП ЛОР «Доля» з проханням про організацію ексгумаційних робіт на меморіальному комплексі 1941 р. Головний мотив розкопок був зумовлений канонічною традицією, позаяк, згідно з гіпотезою про розстріл україн-ців, жертви були греко-католиками, а тому їх слід перепоховати за християн-ськими традиціями на кладовищі.
Дослідження тривали з 21 по 28 серпня 2013 р. Під час пошукових дослід-жень в околиці с. Модричі, на вершині г. Тептюж було виявлено місце похо-вання жертв репресій у кількості 23 особи. Вони лежали в дерев’яних трунах і, згідно з виявленим матеріалом, належали до цивільного населення. Відповідно до усної та документальної інформації, експерти зробили висновки, що поховані могли бути або українцями – жертвами органів НКВС, або євре-ями, розстріляними німецькою айнзатцкомандою у 1941 р.
Супровідний матеріал було представлено лише кількома предметами, серед яких радянські монети 1939 року карбування, словацькі монети
1940-41 рр. та польські злоті 1934 р. випуску. Крім цього, пошуковці виявили ґудзик або значок з незрозумілий зображенням або орнаментом. Також у двох захороненнях простежувались залишки радянської форми (гімнастерок), що підтвердило спогади місцевих жителів про те, що в могилі були поховані та-кож двоє радянських військових.
Велике значення для даного пошукового дослідження мали дві знахідки –пластмасовий гребінь чорного кольору з клеймом “Austria” з одного боку, і “Durabit Garantie”34 – з іншого, а також залишки шкіряного гаманця з відтис-нутим на ньому написом “Składydrzewa i parkietów f-myinż. J. Liliental. Kra-kówtel. 140-98”. Наявність іменного гаманця на одному з останків, який нале-жав відомому краківському інженерові Юзефу Лілєнталю, підтверджує вер-сію про розстріл євреїв.
Як відомо, у 1941 р. в Дрогобичі знаходилася робоча група євреїв (так звана група “arbeitjuden”), яка нараховувала приблизно 50 осіб. Вона форму-валася із числа представників єврейських громад Австрії, Угорщини, Кракова та міст і сіл Західної Галичини. Невипадково знайдені серед останків монети мають різний ареал походження. Відтак ці люди не були відомі місцевому населенню. Дрогобицька група євреїв-робітників, серед яких були інженери та інтелігенція, залучалися до важких відновлювальних робіт в цегельних печах на вул. Трускавецькій та в господарстві рафінерії “Нафта”. Як зазначав у спогадах шеф Дрогобицького гестапо і начальник розстрільної команди («Einsatzkommandо») Ф. Ляндау, частину групи було ліквідовано раніше, а частину – 23 особи – пізніше, тобто 12 липня 1941 р. Гіпотезу про єврейське походження загиблих підтверджує той факт, що на тілі чоловіка було виявлено шлейовий комбінезон, характерний для будівельників чи інженерів. Місцеві жителі стверджували, що під час укладання тіл в захоронення люди виявили чимало будівельних знарядь праці (наприклад, захований біля ноги у чоботі молоток). Багато євреїв також переховувалось у тих краях від німецької поліції – гестапо. Проте, існує і версія, що останки належать українцям, розстріляним НКВС у 1941 р. Інформація про масові страти поблизу Дрогобича, міститься, зокрема, у книзі Романіва О.та Федущак І. «Західно-українська трагедія 1941». [62]
Загалом усі останки масового захоронення на горі Тептюж мали серйозні ушкодження у зв’язку із покриттям розчином вапна, яке використовувалося під час захоронення у липні 1941 р. з метою уникнення інфекційного ура-ження внаслідок розкладання тіл. Тому поганий стан збереження останків, від-сутність ідентифікаційного супровідного матеріалу, а також суперечливість свідчень не дозволяє з впевненістю зарахувати їх до тих, чи інших.
Згідно з висновками інформаційного звіту археологічних досліджень КП ЛОР “Доля”, наявний супровідний матеріал дозволяє стверджувати, що поховані на вершині г. Тептюж люди були цивільними мешканцями, які загинули в результаті насильницької смерті. На жаль, визначити, кого саме вони представляють – українців – жертв політичних репресій НКВС чи євреїв– жертв голокосту – на даний момент важко.[63]Науковці припускають, що на горі Тептюж у різний час могли відбутися дві страти:одна силами НКВС, інша – гестапо. При цьому останні, знаючи про розстріли НКВС,власний скоєний значно пізніше злочин могли приписати до попереднього. А місце захоронен-ня інших жертв може залишатися досі невиявленим, тому слід провести додаткові дослідження навколишньої місцевості. Допускається також можли-вість фальсифікації розстрілу однієї із сторін. Це пов’язано з тим, що досі не проведено науковий аналіз матеріалів газети «Вільне слово» та документації приватних установ і німецької окупаційної адміністрації Дрогобича періоду 1941 р., яке дозволить перевірити наявну інформацію про розстріли цивіль-ного населення на горі Тептюж.
Через брак інформації та поганий стан збереження останків пошуковці прийняли рішення ексгумацію не проводити, а могилу було відновлено у її первісному вигляді.
Останніми роками дослідження єврейських захоронень в Україні практично не проводяться у зв’язку з позицією духовних керівників єврейських громад, які забороняють переміщення і перепоховання кістяків,а це робить неможли-вим процес вивчення останків.

 

3.3.2.2. Пошуково-ексгумаційні роботи на місцях поховань репресованих військовополонених (2007-2009 рр.)
Особливу роль у дослідженнях місць захоронень військових бранців, які були репресовані нацистами у 1941-1944 рр. на території Західної України, в тому числі на Волині, відіграли працівники КП ЛОР «Доля». Так, угру-дні 2007 р.дослідники проводили ексгумаційні роботи на місці санітарного поховання жертв Другої світової війни м. Луцьк на вул. Потебні, 71. Яму з людськими останками пошуковці виявили на південній околиці міста (територія колишнього с. Гнідава). Після проведення ексгумації було встанов-лено, що скелети були покладені пошарово один на одного у квадратній ямі розмірами 3х4,5 м і глибиною 2,2 м. Ймовірно, в цілях економії площі тіла загиблих в кожному пласті клали у протилежному напрямі до попереднього (штабелями) і присипали нетовстим шаром землі. Пошукова група КП ЛОР «Доля» всього виявила 370 останків червоноармійців. [64]
У березні 2008 р. на відстані біля 10 м від вищезгаданого поховання було виявлено ще одну яму з людськими останками. Ексгумаційні дослідження на об’єкті не проводилися, оскільки було прийнято рішення включити його в межі існуючого меморіального комплексу «Жертвам фашизму». [65]
9-11 січня 2009 р. працівники КП ЛОР «Доля» продовжили дослідження на об’єкті. Було виявлено 9 поховальних ям (північно-східна частина меморіалу). Віднайдені матеріали вказували на те, що там були поховані солдати Червоної армії, які померли у нацистському концтаборі від холоду та голоду. Час смерті більшості із них – наприкінці осені або на початку зими 1941 р. У зв’язку з обставинами досліджень (погані погодні умови) кількість загиблих пошуковці визначили лише приблизно в межах 350-400 чоловік. Вивчення літератури, розповіді місцевих жителів, а також досвід роботи дали дослідникам можливість припустити, що виявлені об’єкти є лише фрагментами великого могильника жертв Луцького концтабору, який знаходився на цій терито-рії. Ще одна яма, ймовірно, була розташована безпосередньо перед пам’ятним знаком, на ділянці, викладеній бруківкою.
Ексгумаційні дослідження однієї з поховальних ям дозволяють стверджува-ти, що в залежності від розмірів об’єкта в кожному із них може знаходити-ся від 200 до 500 людських останків. Захоронення є масовими; виходячи з їх розмірів, науковці припустили, що на досліджуваній території поховано біля 3500 чоловік, які загинули від голоду, холоду і розстрілів у фашистському концтаборі. Згідно з джерелами, територія меморіального комплексу у період нацистської окупації використовувалася як могильник, де хоронили в’язнів Лу-цького концентраційного табору №360. [66]
З 18 серпня по 10 вересня 2009 р. науковці КП ЛОР «Доля» проводили дослідження території колишньої Луцької тюрми (м. Луцьк, вул. Кафедральна, 16). Людські кісткові залишки на цій ділянці були вперше виявлені у 1991 р. під час археологічних розкопок Терського С.В. Згідно інформації, поданої у звіті про дослідження, останки могли відноситися до жертв політичних репресій, розстріляних органами НКВС у червні 1941 р.[67] У процесі вивчення території пошуковцями КП ЛОР «Доля» використовувався метод свердління. Було розкрито два об’єкти. У першому з них дослідники віднайшли масове захоронення (281 особа); супровідний матеріал та характер поховання засвід-чили, що останки належать радянським військовополоненим, страчених нацистами восени 1941 р. У другому об’єкті було знайдено кілька кісток, оче-видно, зруйнованих повторним перекопом. Науковці припустили, що одна з траншей перерізала захоронення репресованих, проте знайдений супровідний матеріал вказує на те, що останки ще за часів існування СРСР могли бути вибрані та вивезені в невідомому напрямку. [68]
Щодо захоронень репресованих українців, то на території Західної України їх не виявлено у зв’язку з тим, що нацисти не проводили масових знищень осіб цієї категорії у даному регіоні.
Враховуючи наведену у даному розділі інформацію, можна зробити вис-новки, що на сучасному етапі археологічних досліджень вивчення пам’яток, пов’язаних із захороненнями жертв нацистських політичних репресій, призу-пинене. Така тенденція має місце через відсутність співпраці з єврейськими громадами, які забороняють розкриття поховань та переміщення останків їх співвітчизників, які загинули у 1941-44 рр. від рук німецької окупаційної влади. Це робить неможливими будь-яке подальше вивчення таких братських могил. Велику роль відіграє і те, що багато єврейських останків було спалено ще в роки проведення репресій самими нацистами, які прагнули замести сліди власних злочинів та запобігти «паломництву» місцевого населення на місця
страт і поховань.
Щодо захоронень радянських військовополонених, то, за винятком поховань у дворі Луцької тюрми та прилеглої до неї території і могильника Шталагу № 360, у регіоні, який розглядається в даному курсовому дослідженні, інших захоронень цієї категорії наразі не виявлено. Така сама ситуація і з похованнями репресованих українців, але тут відсутність братських могил по-в’язана з тим, що нацисти не проводили масових страт цивільного слов’янсько-го населення на території Західної України.
На рахунок репресивних методів, які використовували нацисти у даному регіоні, то найпоширенішими були розстріл або ж жахливі умови утримання у тюрмах чи шталагах. З методів психологічного насилля слід відзначити практи-ки, коли жертви самі копали собі могилу, а також формування зондеркоманд із євреїв, які вижили. Останні були змушені проводити ексгумацію та кремацію останків своїх загиблих співвітчизників.
Основними типами захоронень, здійснених нацистами, є кремаційні похо-вання, у яких попіл засипають кількома шарами або ж інгумації, при яких тіла складались у шаховому порядку в ями, діаметром 5х5 або ж 10х10 м.
Характерною ознакою є наявність більшої кількості супровідного матеріалу, так як мародерство серед німців було менш поширеним явищем, ніж у лавах НКВС.