Хлібозаготівельні кризи 1927-1929рр. Перехід до соціальної колонізації. Розкуркулення. Доля приватних сільських господарств.Зміни в житті, побуті й психології селян.

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався промисловістю. Держава не могла забезпечити прискорені темпи індустріалізації, маючи справу з мільйонами одноосібників. Маючи певний мінімум засобів виробництва, він мало залежав від державних структур. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і що відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто й армію. Ось чому під машкарою турботи про піднесення добробуту сільського населення державна партія хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.
Але у сталінських планах колективізація — це не лише зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною і робочою силою. Крім цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства (процес розкуркулювання; процес розселянювання), з другого — разом з індустріалізацією вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.
Перший п'ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об'єднано 30 % селянських господарств. Але вже на листопадовому 1929 р. пленумі ЦК ВКП (б) було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Секретар ЦК КП(б)У С Косіор підтримав пропозицію завершити колективізацію протягом одного року. Резолюція пленуму "Про сільське господарство України і про роботу на селі" передбачала в Україні найвищі темпи колективізації з усіх союзних республік. У січні 1930 р. Україну віднесли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. - навесні 1932 р.
У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:
— 1929—1930 pp. — час прискореної колективізації, яка перетворилася по суті в комунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; ситуація ускладнювалась надмірними стараннями місцевих властей: на 20 січня 1930 р. у республіці було колективізовано 15,4 % селянських господарств, а на 1 березня— 62,8%; в багатьох місцях відбулися антирадянські виступи селян, село поринуло у вир самознищення. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928—1929 pp. В Україні було знищено до 50% поголів'я худоби;
— 1930 р. — маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. "Запаморочення від успіхів", постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі"). Почався масовий вихід з колгоспів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше третини селянських дворів, причому переважно незаможницьких;
— 1931—1933 pp. — новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (колективізовано 70% дворів);
— 1934—1937 pp. — завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1% посівних площ.
Важливим елементом колективізації було так зване "розкуркулювання", а фактично розселянювання села. Спочатку, у 1927—1928 pp., до заможного селянства проводилась політика обмеження — збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використання найманої праці, купівлю машин, реманенту. У квітні 1929р. Сталін визначив нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930 р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". Починаються масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати у колгосп. В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств (разом із сім'ями — 1,2—1,4 млн чол., з них — 860 тис. виселили на Північ Сибіру).

80. Голодомор 32-33рр. Закон про п’ять колосків. Хлібозаготівлі та їх суть….

Одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був голод 1932—1933 pp. Безпосередньо його причиною було насильницьке вилучення хліба у селян. Загалом же причинами голодомору в Україні була сукупність національно-політичних та соціально-економічних чинників:
— необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви;
— непосильні для селян хлібозаготівлі;
— надмірний хлібний експорт;
— небажання колгоспників працювати в громадському господарстві;
— конфіскація властями продовольчих запасів;
— економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами.
Протягом січня — листопада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн пудів хліба, за такий же період 1931 р. -380 млн пудів. Вилучався навіть посівний фонд. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР приймають закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. У народі цей драконівський документ назвали "законом про п'ять колосків".
Незважаючи на небачену жорстокість, виконати план хлібозаготівлі у 1932р. не вдалося. З метою "виправлення" ситуації в Україну направляється надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. "Зміцнюється" керівництво КП(б)У — другим секретарем ЦК і секретарем Харківського (столичного) обкому партії стає особистий посланець Й. Сталіна — П. Постишев, проводяться репресії проти комуністів. У селян конфіскують тепер не тільки зерно, а й усі продукти харчування.

Листопад 1932 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель». Вона санкціонувала масові обшуки в населення, вилучення не лише захованого колгоспного зерна, а й будь-яких запасів продовольства, застосування натуральних штрафів у вигляді м'яса чи картоплі.

1932 р. Україна не виконала плану хлібозаготівель. В Україну було надіслано надзвичайну комісію на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим.

1933 p. Прибув в Україну Лазар Каганович. За «недоліки у справі хлібозаготівель» звільнено 237 секретарів райкомів партії, 249 голів райвиконкомів, 158 керівників районних контрольних комісій.

Протягом 1933 р. з КП(б)У виключили 100 тис. комуністів, більшість яких або розстріляли, або вислали.Очолювали кампанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян: генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому України Влас,Чубар, уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев.

Точну цифру людських втрат від голодомору 1932— 1933 pp. встановити неможливо. Дослідники називають дані від 3,5 до 12 млн чол.
Внаслідок голодомору остаточно зламано опір селян колгоспно-феодальній системі і суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний лад став однією з основ командної економіки і тоталітарного режиму. Головним результатом колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією й дезорганізацією сільського господарства.

У 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон, яким Голодомор визнається актом геноциду проти української нації. 63% населення повністю підтримує це рішення, і рівень розуміння і підтримки з року в рік збільшується. Голодомор так само визнали геноцидом у майже 20 країнах світу і кількість цих країн постійно зростає.

81. Становище у галузі освіти. Досягнення науки та гальмівні чинники її розвитку. Література та мистецтво…..Ліквідація УАПЦ.

Становище у сфері освіти

25 липня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов’язкове навчання».

Започатковано обов’язкове чотирикласне навчання. Наприкінці другої п’ятирічки в Україні в основному завершено перехід до обов’язкового початкового, а в містах — до загального семирічного навчання.

Травень 1934р. Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР „Про структуру початкової і середньої школи в СРСР”.

Запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи трьох типів:

початкова (1-4 класи), неповна середня (5—7 класи), середня (8-40 класи).

Запроваджено:

тривалість уроку;

єдиний день початку навчального року — 1 вересня;

п’ятибальну систему оцінювання знань.

Гальмувалася українізація, скорочувалася кількість українських шкіл.

Наприкінці 30-х років стало обов’язковим вивчення російської мови, змінювалася українська граматика й абетка у напрямку наближення їх до російської мови.

Література

Квітень 1932 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій». Ліквідовано літературно-художні об’єднання і створено єдину спілку письменниківУкраїни, організаційно оформлену на 1-му з’їзді у 1934 р.

Культурні процеси уніфікували за допомогою методу “соціалістичного реалізму”, який передбачав насамперед оспівування досягнень соціалізму.

Образотворче мистецтво

У творах живопису провідною стала тема «соціалістичного будівництва», а головними героями — робітники, селяни, діячікультури, воїни Червоноїармії.

Історію світового живопису прикрасила творчість художника-монументаліста Михайла Бойчука. У 1936 р. за сфабрикованими обвинуваченнями було заарештовано М. Бойчука і кількох його учнів, а через рікусіх їх розстріляли. Зазнали переслідувань десятки інших новаторів, що не змогли пристосуватися до системиадміністративно- директивного керівництвамистецтвомабо стали жертвами наклепів.

Розстріляне відродження — умовна назвалітературно- мистецької генерації 20—30-х років, репресованої більшовицьким режимом та їх ідеологічним закріпаченням, внаслідок чого було завдано значних збитків духовному життю українського народу.

82.Правовий статус Сх.Галичинни та укр.земель….Екомомічне та соц становище населення.

Західною Україною прийнято називати землі з переважно українським населенням, які в 20-30-х роках увійшли до складу Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини. Українці, не змігши у ході визвольної боротьби 1917-1920 рр. відстояти державну незалежність, були приречені відігравати другорядну роль у політиці цих держав.

Найбільше українців опинилося у складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини, яка до 1918 р. була частиною Австро-Угорської імперії. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся. До революції ці землі були частиною Російської імперії, а після радянсько-польської війни перейшли до Польщі, яка утворила тут Волинське і Поліське воєводства. Інші історичні українські землі - Холмщина і Підляшшя — були включені до складу Люблінського воєводства.

Кількість українців у Польщі на початок 30-х років становила близько 6 млнчол, а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі. Протягом певного часу міжнародно-правовий статус українських земель у складі Польщі не був визначений. Паризька мирна конференція 1919 р. дала дозвіл на тимчасову окупацію Польщею Східної Галичини. Але Польща зробила все, щоб увічнити окупаційний статус західноукраїнських земель. Врешті-решт, незважаючи на протести галицького населення, Рада послів великих держав 14 березня 1923 р. визнала Східну Галичину частиною Польщі. Інші західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі згідно з умовами Ризького миру 1921 р.

Українська кооперація

Галицькі українці намагалися протистояти іноземному економічному впливу. Сформувалася розгалужена мережа кооперативів, котра включала кредитні спілки, об'єднані в асоціацію «Центробанк», сільські споживчі й торгові спілки, координовані «Центросоюзом», молочні кооперативи, об'єднані спілкою «Маслосоюз». Вплив «Ма-слосоюзу», наприклад, поширювався далеко за межі Польщі. Це кооперативне об'єднання експортувало масло до Австрії, Чехо-Словаччини, Швеції й Палестини. Міську торгівлю представляла спілка «Народна торгівля». Число українських кооперативів у Східній Галичині зросло з 580 у 1921 р. до майже 4000 напередодні Другої світової війни. Вони об'єднували до 700 тис. членів.

Польські власті штучно стримували розвиток української кооперації. Вони надавали пільги польським кооперативам, обмежуючи діяльність українських другорядними господарськими сферами.

Економічне становище українського населення

Постійним супутником життя українців у Польщі було безробіття. В період економічної кризи воно набуло небачених розмірів у 1931-1932 рр. у Східній Галичині, за даними офіційної польської статистики, було зареєстровано 27 тис. безробітних. Насправді ж державна статистика Польщі намагалася приховати дійсний стан речей, бо лише у Львові у роки кризи 30-40 тис. чол. не мали роботи. Користуючись надлишком робочої сили й відсутністю соціальних гарантій, підприємці посилювали експлуатацію: робочий день на українських землях Польщі тривав до 10 і навіть більше годин. Закон про восьмигодинний робочий день на практиці не виконували. У період кризи у деревообробників він сягав 14 годин. Реальна заробітна плата не збільшувалася, а часто і зменшувалася.

Надзвичайно тяжкими були й умови праці

У 1921-23 роках у Львівському воєводстві було створено 4661 господарств осадників у 285 осадах, які створювалися на стратегічних напрямках - вздовж найважливіших залізничних ліній та автошляхів. Основним завданням колоністів-осадників було забезпечення проведення колоніальної політики Польщі. Найбільший приріст польського населення внаслідок аграрної колонізації спостерігався у Сокальському повіті, де до 1934 року було створено 798 осадницьких господарств, Яворівському (306), Мостиському (264) та інших.

83. Політична ситуація в зх україні ….Культурне життя.

Початок Другої світової війни і радянська політика відносно Західної України. Окупація України військами фашистської Німеччини.

Радянський партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни. Проголошення Акту відновлення української державності.

Фашистський терор і посилення руху опору. Боротьба ОУН, і УПА проти радянських партизан. Успіхи ОУН, і УПА у боротьбі з окупантами. Звільнення України від німецько-фашистських окупантів.Втрати України у Другій світовій війні. Основні проблеми:

В ніч на 24 серпня 1939 р. в результатів 24-годинних переговорів Молотова і Ріббентропа в Кремлі був підписаний пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною. Цей пакт був безневинний за своєю суттю і сенсаційний з політичної точки зору. Пакт передбачав взаємну відмову від агресії та дотримання нейтралітету кожною з сторін у випадку, якщо одна з них зазнає нападу третьої сторони. До пакту додавався таємний протокол, дія якого стала проявлятись перед усім світом, який застиг у чеканні. Протокол привів до поділу Східної Європи на сфери впливу, визначив зони, за які обидві сторони повинні були прийняти виключну відповідальність "у випадку територіального та політичного перевлаштування". Цей термін недвозначно вказував на зруйнування польської держави, що наближалося, і початок якого був лише питанням декількох днів. Після окупації Польщі кожна із сторін матиме право робити що завгодно з тими східно-європейськими територіями, які попадуть в сферу її впливу. За умовами цієї домовленості, радянська зона повинна була включати Фінляндію* Естонію і Латвію, східну частину Польщі, тобто Східну Галичину або Західну Україну і колишню румунську провінцію Бесарабію. Все, що було розташовано західніше цієї лінії, відходило до Німеччини. Через місяць й Литву приєднали до СРСР, а Німеччина отримала ще одну частину Польщі.

Пацифікація (від. лат. расіfісаtіо – умиротворення) – державна політика масових репресій щодо українського населення Галичини, проведена урядом Польщі на чолі з головою уряду Ю. Пілсудським та міністром внутрішніх справ Ф. Славой-Складовським восени 1930 року.

Формальним приводом для пацифікації стали численні протипольські акції, що відбувалися в краї влітку та восени 1930 року. За офіційною інформацією польської сторони тоді було спалено 62 житлові будинки, 87 стодол, 78 господарських будинки та 112 скирт збіжжя, що належали полякам.

Організа́ція украї́нських націоналі́стів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році.

ОУН виникла внаслідок об'єднання Української військової організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок:

Групи української національної молоді;

Легії українських Націоналістів;

Союзу української націоналістичної Молоді.У 1940 році ОУН розділилася на дві частини: старші, більш помірковані члени підтримали Андрія Мельника (ОУН-М), тоді як молодші і радикальніші члени — Степана Бандеру (ОУН-б). Остання група отримала контроль над націоналістичним рухом на Західній Україні, в тому числі над військовим крилом ОУН — Української повстанської армії (УПА), яка була найбільшим українським збройним рухом опору.

В 2013 році ОУН (б) та ОУН (м) оприлюднили спільну заяву про бажання «консолідувати український націоналістичний рух і передусім відновити єдність ОУН», яку підписали голови організацій Стефан Романів і Богдан Червак

84. Укр.землі у складі румунії…..Культурне життя.

В умовах світової війни, що вже розпочалася, розмежування румунських та українських земель не могло бути остаточним. Плани нової експансії в Бухаресті були вельми популярні і стимулювалися Берліном. Румунія, змушена за Віденським протоколом від 30 серпня 1940 р. віддати хортистській Угорщині частину Трансільванії, одночасно дістала від Гітлера недвозначні обіцянки компенсації за рахунок України.

Встановлення військово-фашистської диктатури І.Антонеску прискорило приєднання Румунії до держав «осі». 23 листопада 1940 р. уряд Румунії підписав Троїстий пакт. До травня 1941 р. між Гітлером і Антонеску були погоджені всі питання спільних дій проти СРСР. Румунії в разі перемоги у війні було обіцяно Бессарабію, Північну Буковину та південні райони України.

Істотну роль у розробці геополітичних концепцій правлячих кіл Румунії напередодні Другої світової війни відіграли праці І.Ністора «Румуни за Дністром», «Трансністрянські румуни», «Давність румунських поселень по той бік Дністра». Вони готували громадську думку до загарбання цих земель. 10 липня 1942 р. І.Ністор виголосив доповідь «Геополітичні і культурні аспекти в Трансністрії», сповнену захоплення від того, що «політичні події останнього часу, в тісному органічному зв’язку з воєнними діями, які відбуваються, створили нову ситуацію по той бік Дністра», що між фашистською Німеччиною і королівською Румунією «досягнуто конкретного територіального розмежування і набуто підтримку для створення нової румунської провінції, названої Трансністрією», а «адміністрація Трансністрії може спиратися на старі етнічні, політичні і культурні основи» цього краю.

Воєнні успіхи першого етапу війни породили й ще масштабніші домагання щодо українських земель. Газета «Уніря» вимагала встановити кордон «на Дніпрі або далі». Коли ж німецькі й румунські війська дійшли до Волги, бухарестська газета «Курентул» писала, що кордон Румунії повинен проходити... по Уралу і таким чином забезпечити створення «румунської імперії до воріт Азії» 20. У хід були пущені різні псевдонаукові геополітичні і геоісторичні теорії. Г.Бретіану, наприклад, висунув тезу про так званий «простір безпеки» румунської держави, яка фактично повторювала ідеї німецького фашизму про «життєвий простір».

Румунські фашисти розраховували на практичну допомогу гітлерівців у захопленні чужих земель, в тому числі й українських. Військові поразки гітлерівців не тільки перекреслили румунські плани загарбань, а й привели до швидкого падіння фашистського режиму в Румунії.

85. Становище закарпаття у складі чехословачини…..Волошин.

У складі Чехословаччини Закарпаття було окремим адміністративним краєм і спочатку називалося Підкарпатською Руссю, а згодом було перейменоване на Підкарпатський край.

Уряд Чехословаччини обіцяв українцям широкі автономні права, щоправда, ці обіцянки здебільшого так і залишилися на папері.

Чехословаччина була однією з небагатьох демократичних держав Європи, тому чеська влада ставилася до українців ліпше, ніж окупанти на інших землях. На Закарпатті ширилася українська освіта й культура, у школах дозволялося вибирати мову навчання, активно діяли такі українські організації, як «Просвіта» й «Пласт». Політика уряду не забороняла діяльності політичних партій та рухів, яких тут налічувалося понад ЗО. Основними політичними течіями на Закарпатті стали:

• мадярофіли — прибічники ідеї повернення Закарпаття до Угорщини;

• русофіли — українці (або русини, як вони себе називали), що вважали себе частиною єдиного руського народу;

• комуністи Закарпаття, які були складовою частиною комуністичного руху в Чехословаччині й виступали за приєднання Закарпаття до Радянської України;

• український народовецький (українофільський) табір, що розглядав населення Закарпаття як частину єдиного українського народу й боровся за автономію краю, а в перспективі — за возз'єднання із самостійною незалежною Українською державою.

Закарпаття пішло за словацьким прикладом. 8 жовтня на зборах українських лідерів одноголосно вирішили домагатися для Підкарпатської Русі автономного статусу. Чеське керівництво задовольнило їхню вимогу– 11 жовтня 1938 р. було офіційно надано автономію. 14 жовтня сформувався перший автономний уряд Підкарпатської Русі у складі 4-х міністрів і 2-х державних секретарів. Його прем'єром став русофіл Андрій Бродій, який займав відкриту античеську позицію і виношував план приєднання Закарпаття до Угорщини. Наприкінці жовтня його заарештували, а новим прем'єр-міністром призначили українофіла Августина Волошина. У результаті цих змін в уряді та в політичному житті автономного краю взяли гору українські сили. Але наступні події розвивались не на користь українців.

86. Укр в геополітичних планах СРСР…

У 1939 р. в Західній Україні була заборонена діяльність усіх українських політичних партій, громадських, культурних, наукових, торговельних та промислових товариств і установ. Ліквідувалася приватна власність. Було експропрійовано понад З тис. промислових підприємств і ліквідовано польське поміщицьке землеволодіння. Розпочалася деколонізація сфери суспільно-політичного та культурного життя. Була відновлена у правах українська мова. Разом з тим розпочалася широкомасштабна депортація - виселення людей в інші місцевості без правових на те підстав. За даними істориків близько 10 відсотків західноукраїнського населення було вислано в цей час до Сибіру та інших необжитих районів Радянського Союзу.

Відповідно радянсько-німецьких договорів вирішувалась і проблема Бессарабії. У червні 1940 p., враховуючи домовленість „про розмежування сфер”, Радянський Союз звернувся до Румунії з вимогою передати СРСР територію Буковини та Бессарабії. Німеччина в цей час була зайнята війною у Західній Європі і вважала, що час відмови від пакту Молотова-Ріббентопа ще не настав. Тому румунські війська швидко залишили Буковину та Бессарабію, і 28 червня Червона Армія перейшла Дністер. Буковина була включена до складу УРСР. Тепер східні й західні українці, за винятком Закарпаття, Холмщини та Лемківщини, опинилися в одному державному

утворенні. Але радянська система запровадила на Західній Україні жорстокий тоталітарний режим, тому національна боротьба в краї не припиняється.

Водночас вона ускладнюється внутрішнім розколом націоналістичних сил на ОУН-Б (бандерівці) та ОУН-М (мельниківці).

Після возз'єднання державні кордони на території України були пересунуті далі на захід, де з кінця 1939 р. розпочалося будівництво нових оборонних споруд у зв’язку з реальною загрозою нападу фашистської Німеччини.

87. Початок ДСВ. …

Уклавши з СРСР договір про ненапад, Гітлер приступив до здійснення своїх задумів. Польща якнайкраще підходила для випробовування на практиці стратегії «блискавичної війни». За планом «Вайс», затвердженим у квітні 1939 p., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилось 25 серпня, але наступ було відкладено через готовність Англії виступити на боці Польщі, нерішучість Мусоліні.

Спільний польсько-німецький кордон простягався на 1750 миль і захистити його не могла жодна армія світу, оскільки противник міг розпочати наступ у будь-якому напрямку. Серйозних оборонних споруд і природних перешкод на польсько-німецькому кордоні не було. Наприкінці серпня німецька армія доукомплектувала до штатного розкладу свої ударні, моторизовані й танкові дивізії. Загалом на польському кордоні вермахт зосередив понад 50 із 176 дивізій. їх підтримували два повітряні флоти, що мали в своєму розпорядженні 1 тис. бомбардувальників і 1059 винищувачів. Кількість солдатів і офіцерів, які мали взяти участь у цій кампанії, сягала до 2 млн. Німецьким військам протистояла армія, що налічувала 1 млн 750 тис. вояків, але не мала достатньої кількості танків, літаків, гармат.

17 вересня, коли головні сили польської армії було розбито, радянські війська перетнули польсько-радянський кордон у Західній Україні та Західній Білорусі. Перевага радянських частин була величезною. 18 вересня польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам не вступати з більшовиками в бій і відвести війська до румунського кордону.

Вступ Червоної армії на територію Польщі був зустрінутий у польському суспільстві з болем і навіть викликав ворожу реакцію. Офіційні представники та преса західних країн, особливо Англії та Франції, засудили радянську акцію, але невдовзі вирішили не втручатись у цей конфлікт.

Частини Червоної армії вели подекуди бої з польськими військовими підрозділами. Так, тяжкі кровопролитні бої тривали протягом 20—21 вересня з польськими захисниками міст Гродно, Львів, Вільно, Кобрин, Сарни, Люблін. Радянські втрати становили до 1000 загиблих та 2000 поранених. Під час руху назустріч траплялися незначні сутички між частинами німецьких та радянських військ, але вони були спровоковані певною неорганізованістю дій. Після 12-денного маршу Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, де зупинилася. Перемога була відзначена парадами радянських та німецьких військ у Бресті, інших містах колишньої Польщі.

88. Напад Німечинни на Радянський союз….

22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Ще 18 грудня 1940.р. Гітлер підписав директиву № 21 «Барбаросса» (від імені німецького імператора XII ст., який безславно загинув під час третього хрестового походу). Відповідно до цього плану війна повинна була тривати 1,5—2 місяці і за цей час війська мали вийти на рубіж Архангельськ — Волга — Астрахань. Фашистська армія налічувала на той час 190 дивізій, з них 157 німецьких, 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. У союзі з Німеччиною виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Загальна чисельність Червоної Армії складала понад 5 млн. чол. У західних прикордонних округах було зосереджено 170 дивізій та 2 бригади, які мали 2,9 млн. чол., 9,2 тис. танків, 8,5 тис. літаків і 468 тис. гармат і мінометів.

Український напрям за планом «Барбаросса» був одним з най головніших. Ставилося завдання оволодіти розвинутою економічною базою України, її багатими сировинними та паливними ресурсами, щоб послабити військово-промисловий потенціал СРСР і зміцнити власний, створити вигідний плацдарм для подальшої війни і перемоги над СРСР. Саме тому найбільша частина німецьких сил — група армій «Південь» (57 дивізій і 13 бригад) — мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару в напрямку на Київ, зайняти переправи, підготувавши наступ далі на схід. В Україні німецьким військам протистояли два фронти: Південно-Західний (командуючий — генерал М. П. Кирпонос); Південний (командуючий — генерал І. В. Тюленєв). З сухопутними військами взаємодіяли моряки Чорноморського флоту (командуючий — адмірал П. С Октябрьський), Дунайська і Пінська військові флотилії. В прикордонних боях, незважаючи на мужність радянських воїнів, Червона Армія терпіла поразки. За перші три тижні війни вона втратила 850 тис. осіб, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі втрати були вдесятеро меншими. 30 червня 1941 р. німецькі війська увійшли у Львів. Разом з ними ввійшли частини ОУН. У цей же день представники українських національних політичних сил на чолі з ОУН прийняли Акт відновлення Української держави, а також декрет, за яким Я. Стецька було призначено головою уряду — Українського державного правління (з 26 міністрів). Українська держава оголошувалась союзницею Німеччини. Але Німеччина реагувала на Акт відновлення Української держави негативно. С. Банд ера і Я. Стецько були інтерновані.

 

5 липня 1941 р. радянський уряд України прийняв рішення про евакуацію промислових і сільськогосподарських об'єктів, населення України. У ході евакуації, переважно в Росію та Казахстан, було вивезено 550 великих заводів, 3,5 млн. населення. В армію мобілізували 2 млн. жителів республіки (з них 200 тис. добровольців), 2 млн. осіб створювали оборонні споруди. На 1 листопада 1941 р. від населення України у фонд оборони надійшло близько 1 млрд. карбованців, багато дорогоцінностей. 73 дні тривала героїчна оборона Одеси. Тут загарбники втратили 200 тис. осіб. Проте швидко, незважаючи на опір Червоної Армії, німцям удалося захопити більшу частину території України, узяти у полон у районі Києва 650 тис. солдатів і офіцерів.

89. Військові події 1941-42рр…..

На світанку 22 червня 1941 р. Фашистські війська напали на СРСР. Радянське керівництво оголосило війну з Німеччиною «Великою Вітчизняною»

На території України на базі Київського особливого військового округу булистворені Південний та Південно-Західнийфронти. Хоча у смузі округу радянські війська переважали противника у живій силі в 1,2 раза, у кількості танків - у 5, літаків - в 2,5 раза, вони через не підготовленість до оборонної війни і внаслідок некваліфікованого керівництва не змогли відбити ворожого удару.Раптовими і влучними ударами німецької авіації були виведені з ладу Радянські військово-повітряні сили (ВПС). Тільки в перший день війни противник знищивмайже 1200 літаків.Ітакевідбулося на всіхаеродромах. Причому найбільших втрат зазнали ті частини, де були новітні літаки.

Водночас із наступом на Київ 300-тисячна ворожа армія з серпня 1941 р. повела широкий наступ на південнийсхід і південьУкраїни, метою якого було захоплення Одеси. Місто опинилося у важкому стані після того, як ворог прорвав фронт і відрізав Приморську армію відосно вних сил Південного фронту. Оточені з усіхбоків, захисники міста з серпня по жовтень 1941 р. обороняли Одесу, відволікаючи на себе значні сили німців. На початку жовтня радянські війська з-під Одеси були евакуйовані у Крим.

Несприятливо для Червоної армії розгорталися події в Криму. Зжовтня 1941 р. до липня 1942 р. Йшла героїчна оборона Севастополя – бази Чорноморського флоту. Лише 4 липня 1942 р. Севастополь було взято німцями. А на серпень 1942 р. вся територія України була окупована.

90.Нациський «новий порядок»…

Зони фашистської окупації Україні На окупованій території німецькі загарбники почали втілення плану «Ост», генеральної ідеєю якого була депортація слов'янського населення в Сибір. Нацистська верхівка взялася активно проводить онімечення українських земель. Окупанти перетворили Україна в аграрно-сировинний придаток рейху ресурсом для окупантів стало багатомільйонне населення України. Проводилося впровадження трудової повинності в окупованих областях. На захопленій території впроваджувався «новий порядок». Тобто відмежування від усього того, що робилося комуністичною владою. В містах та інших населених пунктах вводився комендантську годину, тобто заборона з'являтися місцевим жителям на вулицях з 18-ї вечора до 5-ти ранку; порушників розстрілювали. Жертви «нового порядку» 2.Концлагеря і масове знищення людей. Голокост Значна частина бійців Червоної Армії потрапила в полон і опинилася у створених німцями концентраційних таборах. У таких таборах людей змушували виконувати важкі роботи, а потім відправляли на смерть. На Україні діяло 180 таких концентраційних таборів. Порушуючи міжнародні конвенції, гітлерівці перетворили табори в «фабрики смерті». Усього в Україну нацисти знищили 1500000 військовополонених. У табори потрапляли не тільки військовополонених, а й радянські керівники, комуністи, ті, до чинив опір окупаційному режиму, представники «расово неповноцінних народів» (євреї, цигани та інші). Голокост Особливу увагу приділяли окупанти систематичного і планомірного знищення єврейського населення. Ця політика отримала назву голокост (в перекладі з ін грец. «Знищення вогнем», «жертвопринесення»).

В Україні масові вбивства євреїв почалися в Житомирі. Одним із найжорстокіших актів геноциду проти єврейського населення в Україні вважається масовий розстріл у Бабиному Яру в кінці вересня 1941 р. в Києві.

Тільки 29-30 вересня 1941 р. нацисти вбили в Бабине Яру 33731 єврея. Гітлерівці створювали спеціальні місця концентрації євреїв - гетто. В Україні таких гетто налічувалося кілька десятків, найбільші в Кам'янець-Подільському, Львові, Харкові. Під час нацистської окупації в Європі було знищено 6 млн євреїв, четверта частина жертв припала на Україну.

3. Гастарбайтери

На окупованих територіях гітлерівці розгорнули пропагандистську кампанію, закликаючи працездатних людей на роботи до рейху, які отримали назву «гастарбайтери». Гастарбайтер - це іноземець з тимчасового найму. Гастарбайтерів з Україною використовували на важких роботах. Значна частина гинула.

Тих хто бажав їхати на роботу в»прекрасну Німеччину» ставало все менше, тому вивіз придбав примусовий характер. Протягом 1942-1944 рр.. окупанти вивезли з України 2,4 млн чоловіків і жінок працездатного віку.

4. Життя в евакуації

На схід Росії, до республік Середньої Азії і Казахстану було евакуйовано більше 3,5 млн жителів України.

Успіхи Червоної Армії на фронті в значній мірі залежали від праці евакуйованих жителів. Операції з переміщення та пошуку евакуйованих підприємств була надзвичайно складною. Тільки для перевозу металургійного комбінату «Запоріжсталь» з Дніпропетровська до Магнітогорська було використано 8 тис. вагонів. Сотні українських фабрик і заводів прибутку в Казахстан, Киргизію, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан.

Евакуйовані працівники змушені тулитися в легких бараках, наметах, миритися з поганим постачанням їжі.

У незвично важких умовах суворої зими 1941-1942 рр.. евакуйовані підприємства починали давати продукцію для фронту. Через 2-3 тижні після приїзду дали першу продукцію київські заводи «Арсенал», «Транссигнал» верстатобудівний ім. М. Горького, Краматорський завод важкого машинобудування та інші.

Істотним був внесок і українського селянства. Евакуйовані з Київщини в заволзькі степи селяни почали вирощувати цукрові буряки та іншу с / г продукцію.

Значним внеском у майбутню перемогу була й робота в'язнів ГУЛАГу, де, як і раніше, знаходилася величезна кількість людей.

91. Рух опору та його течії…