Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

Предмет і метод курсу.

Історія ЕК та ЕК думки вивчає:

1)госп діяльніст людства в історії розвитку та її наукове відображення в економ поглядах і вченнях

2)осн явища і процеси мат виробництва

3)діяльність економ організацій і установ

4)економ політику провідних держав світу і Укр

Предметом

у широкому значенні є: економічний рух сусп, особливості та закономірності його змін, а також зв'язок з усіма сторонами суп життя

у вузькому – госп діяльність народів різних країн, розвиток їх виробничих сил, змін способів виробництв та госп побуту від первісності до наших днів.

Економічна історія – не тільки основа історії людства, а й найвища частина економіки, до складу якої входять:

-політична економія -Історія розвитку економічної думки - Економічна історія

Структуру курсу можна розділити на 3 част.:

1.Економічні навчання епохи до ринкової економіки (економічна думка Стародавнього Світу, Середньовіччя, теорія меркантилізму)

2. Економічні навчання епохи нерегульованої ринкової економіки. (напрямки і школи, що існували до початку 20 стор.)

3. Економічні навчання епохи регульованої ринкової економіки. (початок 20-30 р.р нашого сторіччя і до наших днів).

Методами досл-ня екон науки є:

• експериментальний метод - вивчення поведінки екон системи в цілому і її складових частин шляхом постановки експериментів; потрібно відзначити складність використання цього методу із-за частої неможливості постановки експериментів в економіці;

• гіпотетико-дедуктивный метод - заснований на висуненні і перевірці різних гіпотез у поєднанні з аналізом окремих екон процесів і явищ в мікро- і макроекономіці;

• статистико-часовий аналіз - вивчення сукупності масових екон явищ і об'єктів, однорідних в деякому істотному положенні, в тимчасовому періоді;

• історико-модельний підхід - представлення екон процесів у вигляді моделей, які функціонально повторюють процес, що вивчається, в історичному контексті;

• математичний метод - опис екон явищ, що вивчаються, за допомогою математичних знаків і символів;

• метод абстрагування - виключення явищ, що носять випадковий характер, при досл-ні процесів економіки.

Функції: прагматична, пропедевтична,підготовча,світоглядна,оцінюючна,методологічна

Періодизація економ історії:

Ліст в осн періодизації поклав домінуючий госп діяльності і поділив історію економ розвитку на 5 стадій:1)дикості;2)пастушача;3)землеробська;4)землеробсько-мануфактурна;5)землеробсько-мануфактурна-комерційна

Гільдербрант і Брюхер в осн періодизації поклали протяжність шляху,який долає товар: 1)натуральне,домогосп(шлях не більше 1 милі); 2)грощове,міське госп(шлях від кількох до кількох десятків миль); 3)кредитне,народне госп(шлях в сотні і тисячі миль)

Періодизація Маркса-Сталіна – формаційний підхід до періодизації історії.виділяли 5 формацій: 1)первіснообщинний; 2)рабовласницький; 3)феодальний; 4)капіталістичний; 5)комуністичний

Загальною є історико-хронологічна періодизація: 1)давня історія; 2)середні віки; 3)новий час; 4)новітній час

Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

Первісна доба тривала більш як 2 млн. років від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV-III тис. до н. е.). В залежності від матеріалу, з якого переважно виготовлялися знаряддя праці, матеріальна культура первісної доби поділяється ученими умовно на такі періоди: Кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), бронзовий, і ранній залізний віки.

Палеоліт (давній кам'яний вік), Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, які зумовили і примітивні форми господарювання: збиральництво, мисливство, рибальство, які свідчили про привласнюючий характер господарства. Переломним моментом в розвитку господарської діяльності людей в цей період стало оволодіння вогнем з допомогою тертя. Добування вогню остаточно вирвало людину із світу тварин. З'явилися постійні житла. Суспільною організацією була дородова община - первісне стадо, шлюбні зв'язки носили парно-груповий характер.

Мезоліт (середній кам'яний вік), Вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей: гостронаконечники, скребло для розбирання туш тварин, обробці дерева. Були винайдені лук і стріли, з'явився найдавніший транспорт - водний (плоти, човни). На зміну первісній общині приходить родова, або рід. Колективи складалися з двох-чотирьох сімей. Основним видом господарської діяльності стало полювання на дикого звіра. Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт 40-8 тис. років до н.е.) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникає землеробство, перші постійні поселення людей.

Неоліт (новий кам'яний вік). Для цього періоду притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається “неолітична революція” - перехід до свідомого виробництва продуктів харчування. Основні заняття людей - землеробство, тваринництво, гончарство. Спочатку розпушували землю ручними кістяними мотигами, згодом перешли до дерев'яного рала. Як тяглову силу використовували волів, коней. Вирощували ячмінь, жито, пшеницю, просо. Жали дерев'яними або роговими серпами, зерно мололи на ручних зернотерках (жорнах), або товкли в ступах. Згодом з'являється наземний транспорт - віз, сани. Формується система обміну.

Енеоліт - мідний вік - перехідний період від неоліту до бронзового віку

Бронзовий вік Визначальними рисами мідно-бронзового віку були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набирає постійного характеру, стає регіональним ·

Ранній залізний вік (І тис. до н.е. - 1V ст. н.е.) Цей період характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід від мотиги до сохи та плуга, з’являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Дуже швидко розвиваються ремесла - ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Все це сприяло розвитку торгівлі.

Отже економічний лад первісної епохи характеризувався наявністю суспільної власності на засоби виробництва, та предмети попиту, відсутністю приватної власності, експлуатації, майнової нерівномірності класів, і держава. Головно причина такого характеру економічного ладу полягала в край низькому рівнів розвитку виробничих сил

Економ думка

«Закони Ешнуни»- 50 статей

1.Ціни на товари 2.Мат відповідальність робітників за невиконану роботу 3.срібло визн осн товарним еквівалентом 4. Ціни на товари повязувались з рівнем орендної плати

«Закони Ліпідіштара»

1. Документ передбачав періодичне збільшення боржників від біржових забовязань 2. Встановлюється торг. еквівалент срібло 3.регламентація орендних відносин

«За­кони Хамурапі» свідчать про розвинутість економічних відносин та відповідне економічне мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенден­цій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, зокрема землею. Був заборонений продаж службо­вих наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (один-два роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10— 20 років). Тож можемо зробити узагальнення про те, що закони Хам­мурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та ін­ституту приватної власності, проте були спрямовані на гальму­вання їх розвитку і зростання ролі держави, формування тра­диційних підвалин східного суспільства та його соціальної ста­більності.

 

5. Особливості господарського роз-ку Давньої Індії та його відображення в пам’ятках ек.думки.

Індійці використовували знаряддя з міді та бронзи, також з каменю. Жителі замались землеробством, але при цьому використовувались досить прості знаряддя праці: мотика, плуг. Вирощували: ячмінь, пшениця. Не існувало складних зрошувальних систем. Займались тваринництвом було розвинуте ремесло, високого рівня досягло будівельне мистецтво, високого рівня досягло мистецтво взагалі. Ремісники навчилися добре обробляти метали – мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Писемність складалася з малюнків (піктограм) Використовували десятинну систему обрахування. Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань. Давньоіндійська економ думка представлена «Рігведою». Ця памятка засвідчує існування рабовласницьких відносин в давній Індії. Також в основі староіндійських уявлень про суспільство лежала концепція станової ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Писемними джерелами середини I тисячоліття до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські. Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економіч­них категорій, зокрема власності, майна.

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння — нірвани. Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги.

Велика кількість брахманістських творів ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини — релігійного обов’язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові. Кожній із цих цілей присвячено відповідну літературу. Найвідомішими книжками про обов’язок (дхарму) є «Закони Ману», про вигоду (артху) — «Артхашастра.

«Закони Ману»

1. В документі визначалось три касти(брахмани, кшатрії і вайшії); 2.Повідомляється про жертвоприношення та даріння майна богам 3. Ідеалом вважалась самостійність та економ. незалежність. 4.В документі подається трактування поняттям «власність» та «володіння», також приділяється увага охороні приватної власності

Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики.

 

Періодизація

Початковий: 5300—4000 до Р. Х. (румунське Прикарпаття)

Ранній: 4000—3600 до Р. Х. (Прутсько-Дністровське межиріччя) Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок. Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси

Середній: 3600—3100 до Р. Х. (Дністро-Бузьке межиріччя) Наземні житла в них будовані по колу або овалу з глини. Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. Почалося видобування міді. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим

Пізній: 3100—2500 до Р. Х. (Дністро-Дніпровське межиріччя) зросло значення скотарства, складається патріархальний лад

 

Особливості господарського розвитку Давнього Риму доби республіки. Закони XII Таблиць. Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму у працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли.

Республыканський період: земля частково належить родовитим людям – патриціям, частково простим землевласникам – плебеям, значна частина земельналежить містам-деражвам. Закріплення влади рабовласників над рабами. Здійснено перехід до розвинених форм рабства, рабство з патріархального перетворилось в класичне(раби стали осн виробничою силобю, понизився їх соц статус,зросла чисельність рабів,рабів утримували в казармах). Головною галуззю господарства залишалося с/г. В 2-1 ст.до.н.е підйом с/г.Встановлюється зв'язок між містами і селами. Домінуючим типом господарства стає – вілла.Утворюються латифундії(великі землеволодіння). Існували дрібні селянські господарства(1-2 раби). Розвиток торгівлі(переважала внутрішня). Спеціалізація госп і ремесла. Виникає горошова система(спочатку грецькі монети, а згодом власні:динарії, сестерції). Розвивається обмінна справа і поширюються кредитні операції. Розвивається лихварство, але воно обмежується за допомогою кредитних ставок. Вже у період між економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік то­варного господарства. На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й економічних відносин головного міста з імперською периферією. Не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснював­ся на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам.

Закони XII таблиць

1)зафіксували відносини особистої власності.

2) санкціонували розподіл рим­лян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв.

3)обмеження лих­варського відсотка

4)поступове обезземелення плеб­су, перехід землі у руки великих землевласників. 5)Внутрішній ринок обслуговували ва­гові гроші, а в зовнішній торгівлі перева­жали етруські та грецькі монети.

Вілли та латифундії. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі маєтки. Склалося кілька типів латифундій: 1)централізована рабська; 2)децентралізована з колонами; 3)змішана. Латифундія розподілялась на дві частини, одну з яких обробляли раби, другу подрібнювали і надавали колонам (земельні відносини – основні питання в житті Риму).

Катон старший («Землеробство»)

1)Працю в с/г розглядав, як найбільш почеснішуі вигідну, не заперечував корисності інших галузей

2)перевагу надає госп середнього розміру

3)у період зростання цін пропонував більше виробляти і менше споживати

4)прибуток – честь і слава господаря

5)працю характеризував як таку, що ммає бути найбільш продуктивною

6)до рабів пропонував застосовувати жорсткі заходи(за лінощі і провину)

Варрон (праця «Про с/г»)

1)розглядає напрямки раціоналізації та інтенсифікації с/г

2)Аналізує розвиток товарного виробництва

3)Критерієм прибутковості латифундії вважає вигідний вивіз продукції у сусідні регіони та закупівлю там необхідних товарів

4) Дав класифікацію с/г знарядь: рідні,воля, раби

5)Вважав, що до найманої та рабської праці слід застосовувати принцип матеріальної зацікавленості

Колумелла (трактат «Про с/г»).

Пропонує інтенсифікувати с/г за такими напрямами:

1)Впровадити в с/г науку і збільшувати витрати на неї

2)збільшення обсягів товарного виробництва

3)метріальне заохочення рабів

4)раціональне розміщення рабів на їх робочих місцях

5)звільнення найбільш старанних рабів

6)передача землі колоннам та вільним селянам.

 

Господарська система Західної Європи в XI - XV ст. Середньовічне місто та його роль у становленні ринкових відносин в Західній Європі. Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічному місті (ремісничі цехи та купецькі гільдії). Цехові статути. Економічні погляди Хоми Аквінського.

Другий етап розвитку аграрної середньовічної економіки при­падає на XI – XV ст., і його характеризує значний прогрес у гос­подарському житті Європи. с/г мало екстенсивний характер, домінуючим було трипілля, а поштовхом до розвитку відносин в с/г мали Хрестові походи. Схід куди пішли хрестоносці перевершував Європу за рівнем цивілізації. Повернувшись з походу феодал бажав мати пердмети розкоші, як наслідок натуральна рента змінюється на грошову, цей процес називається комутація ренти. Феодальне господарство починає долучатись до торгівлі. Також в цей період в Європі відбувається становлення численних абсолютистських монархій. Відбуваються кардинальні зміни в феодальних господарствах, що надає селянам нові права та можливості. Міста поступово набувають статусу самоуправління.

Особливість Англ. феодалізму

1)у феод залежність потрапили не всі селяни 20% з них зберегли землюі свободу(йомени і фригольдери)

2)слабкою була феод. роздробленість, що сприяло розвитку внутрішнього ринку та прискорило економ розвиток

3)відбулась рання спеціалізація с/г, провідною галуззю стає вівчарство,с/г стає товарним(вовна на продаж)

4)комутація ренти(12-13ст)

Особливість феодалізму в Німеччині

1)Феод відносини почали форм в 12-13ст

2)значна та тривала роздробленість(до 2 половини 19ст)

3)не було комутації ренти

Спеціалізація ремесла спричинила зростання продуктивності праці, надлишок товару необхідно було збувати на ринку, ремісники пропонують свою продукцію на перехресті доріг. На перехресті цих доріг виникають міста. Згодом в ці міста переселяються селяни втікачі. Феодали сприяли розвитку міст, адже вони отримували прибуток у формі податку.

В 11 ст посилюється боротьба міст за незалежність від феодалів. Відбуваються комунальні революції, які сприяли утвердженню незалежного статусу міст. Міста мали свої правоі кодекси. Найбільш поширеними галузями міського ремесла були: ткацтво, виплавка, обробка металів. Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація. Цехи – обєднання ремісників однієї чи ряду професій у спілки в межах міста. Мали на меті організацію виробництва і збуту продукції та охори економ інтересів ремісників. Соц структура цеху: цехмістер-майстер-підмайстер-учні. Чітка регламентація діяльності ремісників стала гальмом розвитку саме тієї чи іншої галузі ремесла. В 14-15 ст виникає нова форма виробництва – мануфактура. Мануфактура – добре організовані великі робітничі майстерні з переважанням ручної праці. Зявляється географічний поділ праці. З розвитком міст і їх спеціалізацією розвивається торгівля, головною формою торгівлі були ярмарки. Торгівля була небезпечним заняттям. Це спричинило обєднання торгівців у союзи, що назив гільдіями. Найбільша гільдія обєднання торговців Пн.Європ міст була Ганза.Розвиток міст спричинив вдосконалення торгово-грошових відносин. Спершу зявились міняйли-банкіри, вони почали використовувати такі цінні папери як розписку та вексель. Зявляється система надання кредиту під проценти. Зачним лихварем у середньовіччі була церква.

Економічні погляди Хоми Аквінського(«Сума Теологій»)

В основі поглядів Аквінського лежать тексти священного писання, а також окремі положення вчення Аристотеля

1)підкреслює істинність натурального госп

2)багатство поділяє на справжнє та штучне

3)накопичення багатства не може бути метою, а осн вважає моральне вдосконалення

4)Засуджував лихварств, але законною вважав торгівлю

5)Прибуток,який створюється будь-де може бути платою за працю

6)працю розглядав як засіб для життя та укріплення моральності

7)фізичну працю вважав рабським заняттям

8)надлишки породжують лінь та жадобу

9)поділ сусп на прошарки вважає встановленим Богом

10)справедливу ціну розглядав як суму рівних витрат виробництва і включав до неї прибуток

11)визнавав необхідність грошей

12)розрізняв внутрішню і номінальну вартість золотих монет та засуджував їх псування

13)засуджував накопичення грошей, але в той же час доводив справедливість привласнення феодалами зем ренти

 

16.Господарство Київської Русі. „Повість минулих років". Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні. Категорії залежного населеннями „Руською правдою". Місто та міське господарство в Київській Русі.

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою. Головними га­лузями економіки Київської Русі були землеробство та скотарство. Основною формою державних пода­тків була данина, яку збирали через полюддя.. Одиницею обкладання при стягуванні данини з окремої сім'ї був «дим», а з окремого господарства – плуг або рало.

Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними.

Налічувалося до 40 ремісничих спеціальностей: виготовлення зброї, щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних, ювелірних виробів тощо.. Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв’язок між якими був віднос­но слабким. Зовнішня торгівля в Київській Русі розвивалась завдяки наявності таких важливих торговельних шляхів, як «з варяг у гре­ки» (з Балтійського моря в Чорне), по Волзі до узбережжя Каспійсь­кого моря. Вивозились хутра, мед, віск, льняні тканини, прикраси. Ввозились шовкові тканини, парча, оксамит, срібло, мідь, прянощі.

Переважна частина населення займалася землеробством й різними промис­лами. Значне місце посідало скотарс­тво: розводили велику рогату худобу, коней, свиней.

З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма, як вотчина — спадкова феодальна власність на землю. Вона виникала в результаті жалування кня­зем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на пан­ське господарство та селянське держання.

Про створення та структуру Давньоруської держави вчені дізнались з літописів, найціннішим в інформаційному плані з яких був літопис «Повісті минулих літ», (Нестором близько 1111 р) В повісті минулих літ згадуються ранні державні формування словянських племен ще до утворення Русі, та описуються династії князів різних племен та династії князів Київських. Джерелом кожного багатства є праця. Автор визнає природний поділ праці на природну та фізичну, але підкреслює, що всі ці види праці важливі, і ремісника, і купця. Важливим є поділ праці, що дозволяє удосконалювати майстерність. Для с-ва є важливими всі види в-ва. Становлення державності у східних слов'ян відбувалося про­тягом тривалого часу І було закономірним підсумком внутріш­ньої еволюції їхнього суспільства

Досить довго на К.Р.було общинне землеволодіння. Індивідуальна земельна власність зародилась лише у 2пол.11ст.

«Руська правда» — найважливіше зведення норм давньо­руського законодавства і одночасно однієї з найвідоміша пам'ятка тогочасної економічної думки. Руська правда» збереглася до нашого часу приблизно у 100 списках, які можна згрупувати у три основні редакції: «Коротка Правда», «Пространна Правда» та «Скорочена Правда».

Основними верствами населення Київської Русі були:

«мужі» - знать, бояри на чолі з Великим князем

«люди» - - міська знать

«молодші люди» — мешканці міст

«чернь» — найбідніші прошарки міста;

селяни (смерди) — основна маса населення.

Селяни поділялися на групи відповідно до ступеня залежнос­ті від знаті. На найнижчому щабелі знаходилися раби (холопи). Раби були одним з основних товарів, що продавали київські ку­пці. У рабство потрапляли полонені, злочинці, боржники. Рабів-боржників називали закупами. Серед залежного населення роз­різняли також рядовичів — людей, які за певною угодою става­ли залежними. Залежність рядовича формально була тимчасо­вою, але найчастіше ставала постійною через нестачу коштів на викуп.

Достатньо чітко «Руська правда» дозволяла визначити суспіль­не становище представників тих чи інших соціальних груп. Так, визначаючи відповідальність за вбивство огніщанина (старшого княжого дружинника, представника княжої влади) або тіуна (княжого управителя), необхідно було виплатити штраф.

Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феода­ла. Так, у ст. 11 зазначається, що власник не лише повертає свого холопа, в разі його втечі, а й отримує штраф від тих, хто його переховував або не видавав.

Значна частина статей присвячена захистові майнових прав. Так, у ст. 13 статтійдеться про від­шкодування збитків і покарання винного у разі виявлення речі у межах громади.

З прийняттям християнства з'являється ще один значний прошарок суспільства — духовенство, яке замінило собою волх­вів та інших служителів язичницьких культів. Церква та мона­стирі також ставали великими землевласниками, процес закабалення, притаманний феодалам, власникам вотчин, відбувався й у вотчинах церковних. Церква приймала княжі пожалування, вона захоплювала землі вільних смердів, отримувала й так званих «за­душних холопів» (тобто тих холопів, яких їхній власник запові­дав «на спомин душі»).

Місто та міське господарство в Київській Русі.

У 6 -9 ст від с.г. відокремилось ремесло. Перші міста-гради зявились на русі наприкінці 5 у 1 пол.6 ст. Град – укріплене поселення, огороджене місто. У 9-10 ст міста ще являли собою фортеці. Формування міста як центру ремісників і т торговців тільки починалось. З часом соц-економ. Політичне і культурне життя К.Р. зосереджув. В містах. Переважна більшість населення міст- ремісники різних спеціальностей, які об’єднувались у корпорації, на зразок зх-європ.цехів. Торгівля здійснювалась з Візантією, країнами Поволжя з нім., угорщ., Чехією. Купці об’єднувалися у корпорації які спеціалізувалися на торгівлі певними видами товарів з тими чи іншими країнами. Розвиток міст сприяв переходу від натурального гос-ва до грошового. Головними платіжними засобами – іноземні монети(990р). Князь Володимир Святославович викарбував на честь хрещення Русі 1ші руські монети.

Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно - військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Пізні­ше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. З поширенням християнства міста по­чали виникати поблизу великих монастирів.

Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісни­чими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. Майстри родинами селилися у містах окремими районами, ву­лицями за певним галузевим принципом: поселення гончарів, ко­валів, зброярів, кожум'як тощо. Ремісничі посади розташовува­лися упритул до укріплених дитинців, як наприклад Поділ у Києві.

Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дру­жини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»),_ але вони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні за­хідноєвропейським, через низку причин, серед яких варто назва­ти відсутність конкуренції з боку сільських ремісників і відсут­ність феодалів— власників міст, а отже й необхідності захисту під їхньої сваволі.

 

17.Утворення Галицько-Волинської держави як результат феодальної роздробленості. „Галицько Волинський літопис". Економічний розвиток українських земель у складі Польщі та Литви. Висвітлення цих процесів у документальних джерелах(„Литовські статути", „Устава на волоки").

Кінець XI – середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період феодальної роздробленості, причому характерною рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли дер­жава досить швидко розпадається і на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства та землі.

Процес розпаду Давньоруської держави був закономірним, обумовлений об'єктивними причинами, у тому числі й економіч­ного характеру. Однією з найважливіших із них було зростання та зміцнення великого феодального землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкну­тість, воно посилило владу місцевих бояр та князів, створило пе­редумови економічної самостійності та політичної відокремлено­сті давньоруських земель.

Як відомо, велике феодальне землеволодіння формується різни­ми шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням но­вих земель, а також як нагорода за службу князю. Спочатку цей процес сприяв зміцненню центральної влади, адже кожен з нових землевласників потребував підтримки великого князя. Не менш важливою причиною була зміна кон'юнктури та за­непад торгівлі, особливо торговельного шляху «із варяг у греки». У цей час половці фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, нищівного удару тра­нзитній торгівлі через Київ було нанесено двома подіями світово­го значення: по-перше, Візантія, позиції якої слабшали, у 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, Хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід. Унаслідок цього Київ втрачає значення основного торговельного центру, що зумовлює певною мірою й втрату політичної ваги, його відносний занепад та посилення інших міст – Чернігова, Галича, Володимира-на-Клязьмі, Новгорода, Смоленська тощо. При цьому не слід забу­вати, що зростаючі на торгівлі міста стають джерелом фінансо­вих доходів, опорою політичного впливу.

Тому уже в другій половині XIV ст. під владою Литви опинилися вся Білорусь, частина земель Росії та значна територія України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяслав­щина, Поділля.

Руські землі з економічного та культурного погляду стояли вище Литви, що обумовило надзвичайно сильний вплив східно­слов'янських народів на завойовників. Тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила», що пояс­нює відносно мирне приєднання українських земель. Загалом, українці досить схвально ставилися до цього акту, адже він спри­яв обороні краю від набігів татаро-монголів.

Норми руського права, руські назви посад, станів, система ад­міністрації та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. В цих умовах Волинь, Поділля та Наддніпрян­щина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність. Але ситуація змінилася після Кревської унії Литви з Польщею (1385 р.). Протягом XIV — першої половини XVI ст. українські землі у складі Литовської держави зазнали глибоких політичних та соціально-економічних змін.

Як відомо, ще в середині XIV ст. землі Галичини були захопле­ні Польщею, і відразу ж розпочався процес покатоличення та опольщення місцевого населення. Унія між Польщею та Литвою від­кривала можливості для польської шляхти поширити свої володін­ня та вплив на всі українські землі, але остаточно цієї мети Поль­ща досягла лише після Люблінської унії (1569 р.), після утворення єдиної Польсько-литовської держави — Речі Посполитої.

Литовські Великі князі та польські королі вважали українські землі власністю своїх держав. Вони роздавали грамоти на воло­діння землями з правом експлуатації селянства, яке тут прожива­ло. Права феодалів закріплювалися в державних актах — Литов­ських статутах 1529, 1566, 1588 рр., а також у численних приві­леях, які забезпечували їм шляхетські звання, державні посади та звільнення від повинностей і податків.

Феодальна земельна власність була фундаментом усієї систе­ми експлуатації. З розвитком великого феодального землеволо­діння найтісніше пов'язувався процес поступового покріпачен­ня селянства. Наділений землею селянин ставав особисто залеж­ним від феодала, був змушений віддавати йому частину вироб­леного ним продукту. У Польському королівстві ще в 1347 р. бу­ло законодавче оформлено покріпачення частини селянства, а через кілька років дія цього статуту поширилася на Галичину. В Литві остаточне покріпачення селян закріпив Литовський ста­тут 1588 р. За селянами зберігалося лише право на володіння ру­хомим майном, необхідним для виконання повинностей на земе­льних наділах, якими вони користувалися.

«Устава на волоки» 1557 — правовий документ, затверджений польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського.

За «У.на в.» всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. «У. на в.» збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) встановлювався у залежності від родючості ґрунту. Всі землі поділялись на добрий ґрунт, середній ґрунт, поганий ґрунт і дуже поганий — пісковий, болотистий тощо. Путні бояри платили земельний податок і звільнялися від виконання військової та ін. повинностей. За «У. на в.» безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та способу ведення. Вищою посадовою особою на селі визнавався війт, якого обирала громада села і затверджував великокнязівський ревізор. Контроль за проведенням «волочної поміри» здійснювали ревізори, до компетенції яких належав нагляд за дотриманням норм «У. на в.» «Волочна поміра» зруйнувала, хоча і не повністю, сільську громаду і пов'язану з нею громадську форму селянського землекористування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повинності і посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права переходу; зменшила площу земель суспільного користування (пасовища, луки) і фактично позбавила селян права користуватися лісами. Одночасно запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці.

Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути.

Редакція 1529 року Тут були зібрані норми судово-процесуального, кримінального, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була оборона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів

Редакція 1566 року Здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти – повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т.зв. магдебурзьке право). Скасування обмежень православних порівняно з католиками

Редакція 1588 року