Виникнення облікової політики як об’єктивний чинник розвитку економіки

 

Сучасний розвиток світової економіки відзначається цілою низкою тенденцій, які, у свою чергу, безпосередньо впливають на розвиток системи обліку.

По-перше, сучасна світова економіка характеризується підвищенням ролі науково-технічного прогресу, інформатизацією та комп’ютеризацією. Використання новітніх інформаційних технологій стало визначальним фактором розвитку міжнародної облікової системи. Використання комп’ютерних облікових програм дозволяє підвищити оперативність ведення обліку, збільшити рівень його деталізації, посилити контроль за правильністю та достовірністю облікової інформації на всіх етапах її обробки.

По-друге, загострюються проблеми оточуючого середовища, оскільки екологічні проблеми на сьогодні є домінуючими у соціально-економічному житті, а їх вирішення, перш за все, потребує екологічно свідомого управління бізнес-процесами. Облік як основна інформаційна система підприємства має забезпечувати створення інформації та управління нею для прийняття економічних рішень, які б гарантували існування підприємства в довгостроковій перспективі, що передбачає зниження та запобігання екологічним ризикам. Упровадження екологічно-орієнтованого обліку на підприємствах потребує формування у менеджерів та обліковців нового мислення, спроможності формувати оптимальну обліково-аналітичну систему підприємства.

По-третє, міжнародна економіка зараз знаходиться під вагомим впливом геополітичних змін. Сьогоднішній політичний та економічний устрій світу характеризується домінуючою роллю США, процесом формування Європейського Союзу, посиленням ролі міжнародних організацій тощо. Однією з основних характеристик сучасної світової економіки є інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства. Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообігу, руху капіталів, робочої сили, взаємного впливу на економічні процеси в країнах та регіонах. Глобалізація – це процес накопичення структурних зрушень та поетапного формування цілісного, взаємопов’язаного та взаємозалежного всесвітнього господарства, окремі ланки якого органічно поєднані фінансово-економічними, виробничо-технічними, інформаційними та іншими зв’язками, значно, глибшими, ніж на попередніх етапах розвитку світового господарства [268].

Постійний розвиток економічних відносин, що здійснюється під впливом вищезазначених чинників зумовлює необхідність перманентного реформування вітчизняної системи бухгалтерського обліку, його постійної синхронізації із змінами умов господарювання. Наслідком впровадження змін є залучення із зарубіжної практики значної кількості якісно нових понять та явищ, одним із яких є облікова політика.

Ринкові відносини зумовлюють рекомендаційний характер численних положень нормативної бази та існування різних варіантів дій залежно від конкретних умов діяльності підприємства та впливу зовнішніх чинників.

Саме в умовах ринкових відносин бухгалтерський облік будь-якого економічного суб’єкта, як визначає Р.А. Алборов, виходить далеко за межі рахівництва і простої послідовності реєстрації господарських фактів [4, с. 6]. Що, в свою чергу, вимагає ведення бухгалтерського обліку на підприємствах за відповідними правилами, в межах загальних принципів і положень, затверджених законодавчими актами країни. Обираючи такі правила та затверджуючи їх внутрішніми нормативними документами, підприємства реалізують свою політику в сфері бухгалтерського обліку – облікову політику.

Кутер М.І. зазначає, що облікова політика виникає тоді, коли бухгалтер, окрім констатації об’єктивних господарських процесів (наприклад, виплата грошових коштів), які не мають альтернативного підходу, починає робити припущення про наявність визначених умов або неіснуючих у дійсності подій (наприклад, розрахунок фінансового результату або розподіл накладних витрат) з метою отримання інформації, необхідної, передусім, для аналізу ефективності роботи підприємства. «Як тільки бухгалтер робить припущення і відображає не тільки очевидні факти, – зазначає М.І. Кутер, – виникає простір для ствердження, групових інтересів і, звичайно, облікової політики. Учасники господарського процесу, переслідуючи власні інтереси, ставлять перед обліком визначені цілі, які досягаються (або не досягаються) шляхом вибору облікової політики» [126, с. 542-543].

Перші спроби формування облікової політики на рівні підприємства пов’язують із намаганнями уряду США у 1929 р. ввести офіційні стандарти фінансового обліку. Уведення у практику окремих елементів облікової політики зроблено у 1932 р. Дж. Меєм у листі від Американського інституту бухгалтерів до Нью-Йоркської фондової біржі. У даному документі викладено програму дій для її учасників, що, у тому числі, включали:

– обов’язковість компанії відкритого типу подавати детальний звіт про використання ними певних об’єктів обліку;

– підтвердження того, що компанія дотримується зазначених методів;

– аудиторський висновок, яким підтверджується, що компанія використовує зазначені методи [277, с. 154-155].

Першим нормативним документом, що регламентував документальне оформлення облікової політики стало Положення про облікову політику для компаній, акції яких розміщені на фондових ринках, розроблене у 1934 р. Комісією з цінних паперів і бірж США. Необхідність створення даного документу була викликана потребою упорядкування обліку на підприємствах після Великої депресії 1929-1933 рр. І тільки набагато пізніше, національним стандартом 1972 р. правила розробки та документального оформлення облікової політики були поширені на інші підприємства [227, с. 21-22].

Офіційно поняття «облікова політика» (accounting polisy) у міжнародну практику обліку введено Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики» у 1975 р. Зокрема, відповідно до першої редакції Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики», облікова політика – це певні принципи, основи, домовленості, правила та практика, прийняті підприємством для складання та подання фінансових звітів.

В Україні, що на той час перебувала у складі СРСР, облікової політики у 70-х рр. ХХ ст. ще не існувало, оскільки, бухгалтерський облік за радянських часів розвивався за активної участі держави. Інструментом нормативного регулювання бухгалтерського обліку була інструкція, що містила правила його ведення та охоплювала всю методичну базу з урахуванням галузевих особливостей. Це не вимагало ніяких самостійних тлумачень з боку бухгалтерів або інших державних чи професійних органів [32, с. 33]. До початку ринкових реформ необхідності в розробці облікової політики у підприємств навіть не виникало, оскільки законодавство, що регулювало методику бухгалтерського обліку, не передбачало можливості декількох варіантів відображення в обліку та звітності одних і тих же господарських операцій [34, с. 22]. У 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку із розширенням організаційно-правових форм підприємств та видів господарських зв’язків між суб’єктами господарювання з’являється необхідність та можливість використання декількох підходів до визначення результатів однакових операцій, а, відповідно, і варіантів їх відображення в обліку.

На вимогу часу, із введенням у 1993 р. Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні з’явилася можливість застосування облікової політики, хоча саме поняття «облікова політика», ще не використовувалося у чинному законодавстві. У Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні зазначалося, що підприємства можуть самостійно встановлювати форму обліку, визначати методи його ведення, розробляти систему внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю тощо [274, с. 106]. Згідно з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні [215] та Вказівок з організації бухгалтерського обліку в Україні [41], що втратили чинність, на кожному підприємстві щороку видавався наказ, яким затверджувались єдині (незмінні протягом року) методичні принципи ведення бухгалтерського обліку. Зміни у методиці ведення обліку на підприємстві, що мали місце протягом року необхідно було розкривати та повідомляти у пояснювальній записці до річної бухгалтерської звітності.

Поява поняття «облікова політика» у бухгалтерському обліку пострадянських країн і його офіційне закріплення, пов’язана з процесами реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів. В Україні потреба в розробці облікової політики для конкретного підприємства та створення внутрішнього розпорядчого документу про облікову політику виникла у зв'язку з введенням в дію Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні» та Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в 1999 р.

Загальні правила побудови та ведення вітчизняного бухгалтерського обліку встановлю­ються централізовано – на державному рівні, проте, на підприємстві вони конкретизуються залежно від умов діяльності, кваліфікації персоналу, технічного забезпечення, галузі господарювання тощо, що диктує необхідність розробки облікової політики. Вона є інструментом який поєднує державне регулювання та певну самостійність підприємства у питаннях ведення бухгалтерського обліку. Формування та застосування облікової політики ґрунтується на тому, що законодавством перед­бачається використання альтернативних варіантів обліку, а роль бухгалтера на підприємстві змінюється від простого реєстратора господарських операцій до активного учасника їх здійснення. Досвід країн з розвиненими економіками свідчить, що уміло сформована облікова політика є важливою складовою загального механізму управління господарською діяльністю підприємств.

Таким чином, причини виникнення та розвитку облікової політики у вітчизняному обліку пов’язані з:

– розширенням видів діяльності та організаційно-правових форм ведення бізнесу в умовах ринкової економіки;

– переходом України на національні стандарти бухгалтерського обліку, що мають у своїй основі міжнародні стандарти обліку та звітності;

– наданням в законодавчих актах альтернативних варіантів організації та ведення бухгалтерського обліку;

– зміною ролі бухгалтера в господарському житті підприємства від простого реєстратора господарських операцій до активного її учасника [10, с. 17; 31, с. 41; 95, с. 359].