Тема 4 Організація аудиторської діяльності

План

1. Суть, принципи, завдання аудиту

2. Організація аудиторської діяльності

3. Аудиторські фірми, порядок їх створення

4. Права, обов’язки та відповідальність аудиторів

5. Функціонування ринкових відносин і проблеми аудиту

 

По­дальший розвиток капіталістичного способу виробництва вимагав значних капіталовкладень. Це призвело до створення акціонерних компаній зі значним статутним капіталом. Результатом створення акціонерних компаній стало зіткнення інтересів акціонерів-власників з іншими контрагентами. Виникла спільність інтересів між власни­ками і майбутніми інвесторами, банками, біржами, постачальника­ми, покупцями тощо. Отже причинами становлення і подальшого розвитку аудиту були як розмежування функцій та інтересів, так і їх спільність.

На території України у складі царської Росії вже в 1811 році існував державний контроль в особі державного ревізора, який входив до Ради міністрів на правах міністра, та губернських кон­трольних палат на місцях. Незалежна аудиторська діяльність не набула популярності. У радянські часи в Україні функціонував тільки державний контроль, який здійснювало Міністерство дер­жавного контролю УРСР, а згодом Комітет народного контролю УРСР, а також відомчі органи контролю (контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств). Нові умови господарювання, що формуються в Україні, зумовили необхідність розвитку неза­лежного аудиту.

Аудит — процес, за допомогою якого компетентний незалеж­ний фахівець накопичує та оцінює свідоцтва про інформацію, яка піддається кількісній оцінці та відноситься до специфічної господар­ської системи, щоб визначити і висловити в аудиторському виснов­ку ступінь відповідності цієї інформації встановленим критеріям.

Для проведення аудиту повинна існувати:

— інформація у формі, що дозволяє її перевірити;

— стандарти (критерії), за допомогою яких аудитор може оціни­ти цю інформацію.

Прикладом інформації, що має кількісну оцінку, може бути термін виконання поставленого завдання, вартість контракту, фінансова звітність компанії тощо.

Договірний — об'єкт аудиту, обсяг робіт, періоди і терміни їх виконання обумовлюються угодою між суб'єктами господарюван­ня і аудиторською фірмою.

Внутрішній (відомчий) — провадиться власником залежно від потреб управління.

Державний — здійснюється аудиторськими підрозділами дер­жавних податкових адміністрацій для перевірки повноти і своєчас­ності нарахування та сплати податків до державного і муніципально­го бюджетів платниткам податків. За процесуальними ознаками:

Однопредметніий — досліджуються питання одного виду ауди­ту, наприклад, платоспроможності, правильності нарахування резерву сумнівних боргів тощо..

Багатопредметний і — комплексний аудит стратегії управління господарюючим суб'єктом.

За змістом і функціями в управлінні

Запобіжний — аудит, який має запобігати різного роду конфлікт­ним ситуаціям у фінансово-господарській діяльності, тобто на стадії підготовки технологи виробництва до проведення маркетингових опе­рацій тощо.

Перманентний — аудит, який проводиться безперервно в про­цесі фінансово-господарської діяльності з метою забезпечення ме­неджерів інформацією про відхилення від заданих параметрів.

Ретроспективний — здійснюється після виконання господар­ських операцій, як правило, за минулий звітний період.

Стратегічний — аудит, який вирішує питання стратегії розвитку фірми, компанії на перспективу.

За формою розрізняють аудит зовнішній — незалежний і внутрішній — підлеглий тій фірмі, в якій він проводиться.

За масштабами роботи внутрішній аудит поділяється на загаль­ний — з усіх питань аудиту в цілому і локальний — з окремих напрямів.

У світовій практиці виділяють три типи аудиту. Операційний аудит (управлінський) — перевірка процедур і методів функціонування господарської системи з метою оцінки її правові та фінансово-економічні засади здійснення аудиторської діяль­ності. Закон спрямований на створення системи незалежного фінан­сово-економічного контролю з метою захисту інтересів власників і поширюється на усі господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності.

Аудит може проводитися з ініціативи господарюючого суб'єкта, а також у випадках, передбачених чинним законодавством. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" проведення аудиту є обов'язковим для:

– перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, фондів інвестицій, бірж та інших фінансових по­середників;

– емітентів цінних паперів;

– державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових ком­плексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форм власності;

– при порушенні питання про визнання об'єкта неплатоспромож­ним або банкрутом.

Україна належить до країн переважно професійного регулюван­ня аудиторської діяльності.

Аудит здійснюється незалежними особами — аудиторами, які мо­жуть працювати самостійно або в фірмах і уповноважені суб'єкта­ми господарювання на його проведення.

Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікацій­ний сертифікат на право здійснення ним аудиторської діяльності на території України, що видається на 5 років особам, які мають стаж роботи за фахом (аудитора, бухгалтера, ревізора, юриста, фінансис­та, економіста) не менше трьох років. В Україні існує два типи сер­тифікатів, які засвідчують право на здійснення аудиту. Це сертифікат серії "А" — на здійснення аудиту підприємств та господарських то­вариств, і сертифікат серії "Б" — на здійснення аудиту банків. Ауди­торам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посе­редницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю інди­відуально або створити фірму.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'яз­ковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивіду­ально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами 1 спілку з дотриманням вимог цього Закону та інших законів України. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор по­винен на підставі чинного сертифіката отримати ліцензію.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) ауди­торської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

ЗАКОН УКРАЇНИ: Про аудиторську діяльність

Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежної фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Стаття 7. Аудиторський висновок та інші офіційні документи

Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повно і и і відповідності чинному законодавству та встановленим норма і и вам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надавати (і усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб'єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо шик­не встановлено міжнародним договором.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо в ній, працює хоча б один аудитор, який має кваліфікаційний сертифікат. Керівником аудиторської фірми може бути лише сертифікований аудитор. Аудиторська фірма здійснює свою діяльність відповідно до статутних документів, затверджених і зареєстрованих у встановленому порядку. На правах юридичної особи аудиторська фірма самостійно затверджує плани своєї діяльності, здійснює взає­мовідносини з державою, клієнтами-замовниками аудиторських послуг та іншими контрагентами. Діяльність незалежних аудиторсь­ких фірм державному управлінню не підлягає.

Аудиторська діяльність в Україні регулюється професійною орга­нізацією — Аудиторською палатою України (АПУ). Вона функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Згідно зі Статутом головним завданням АПУ є сприяння розвитку аудиту в Україні, вирішення на єдиній методологічній основі принципових пи­тань аудиторської діяльності.

Аудиторська палата України:

— здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю;

— вносить до Реєстру суб'єктів аудиторської діяльності ауди­торські фірми та аудиторів;

— розглядає скарги щодо діяльності окремих аудиторів та ауди­торських фірм з питань їх компетенції;

— застосовує до аудиторів заходи впливу за неналежне вико­нання своїх професійних обов'язків у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката на термін до одного року або ану­лювання сертифікації;

— розробляє та затверджує норми аудиторської діяльності, стан­дарти і методичні рекомендації на проведення аудиту;

— вивчає ринок аудиторських послуг для задоволення його попиту;

— готує пропозиції з питань розвитку аудиту в Україні та вносить їх на розгляд відповідних інстанцій.

Процедура контролю має наступні етапи: розробка стандартів і критеріїв, співставлення з ними реальних результатів і прийняття відповідних коригуючих дій. Для того, щоб контроль зміг виконати своє істинне завдання — забез­печити досягнення цілей організації, він повинен володіти такими якостями, як стратегічна спрямованість, орієнтація на результати, своєчасність, гнучкість, простота, економічність.

Мотивація як етап управління — це процес спонукання себе й інших до діяльності з метою досягнення особистих цілей та цілей організації. В умовах економічної кризи пріоритетного значення на­буває такий чинник мотивації, як грошова винагорода за виконану роботу. Однак працівника повинні цікавити й інші критерії— успіх, високий ступінь відповідальності, можливість реалізації творчого підходу і професійної кар'єри.

Розглянутий алгоритм дозволяє аудиторській фірмі чітко і конк­ретно визначити свою стратегію, етапи діяльності; сприяє ефектив­ному управлінню аудиторською діяльністю, забезпечує надійне і ста­більне становище фірми в ринковій інфраструктурі.

У квітні 2005 р. виповнилося 12 років легалі­зації в Україні нового виду фінансового контро­лю - незалежного аудиту. З історичної точки зору це незначний термін. Проте, проблеми у цій молодій професії завжди були і є сьогодні.

Перша - це спроби з боку законодавців скасувати або значно звузити аудиторську діяльність, обов'язковість аудиту, усунути від аудиту приват­них підприємців та малі приватні фірми тощо. До речі, такі спроби є і тепер.

Друга - перманентні спроби гармонізувати українській аудит щодо його міжнародної теорії та практики, передусім, спираючись на досвід США. Одним з постійних ініціаторів "міжнародності" віт­чизняного аудиту був і залишається Національний банк України. З легкої руки його керівників свого часу було запущено в обіг загадкові в усіх вимірах терміни: "міжнародний аудит" та "міжнародний сертифікат аудитора", хоча, наприклад, у США, Великій Британії або Франції нікому і на думку не спаде вимагати "міжнародного аудиту" або на­явності "міжнародного сертифіката" у аудитора.

На жаль, така некоректна термінологія інколи проникає і в тексти рішень органів виконавчої влади, що не може не ввести в оману пересічних аудиторів та їх замовників в Україні.

Третя - це плутання понять „аудит” і „бухгалтерський облік”. Причому, Ф.Ф. Бутинець зазначає, що в науковій літературі немає єдності щодо їх визначення, їх нараховують близько 73. Навряд чи така «різно­манітність» збагачує науку. До того ж ця ситуація заплутує і практиків.

Цій проблемі присвятив певну увагу доктор економічних наук В.В. Сопко. Він зазначив, що, незважаючи на нерозривний зв'язок цих категорій на практиці — «не знаючи бухгалтерського обліку, неможливо провести аудит», — ототожнювати їх все-таки не можна. Аудит с «надбудовою» бухгалтерського обліку, а облік, безумовно, — це «базис». І якщо «базис» буде хитким, то про яку міцність «надбудови» можна говорити? Тому одним з чинників становлення аудиту В.В.Сопко назвав якісний бухгал­терський облік, без якого якісний аудит просто неможливий.

Проблеми реального розвитку аудиту, як науки висвітлюється багатьма науковцями, зокрема Ф.Ф. Бутинцем, В.В. Сопком, М.В. Кужельним, Г.М. Давидовим, В.С. Рудницьким, Б.І. Валуєвим та іншими. Багато з них зазначають, що аудит як наука, вже себе затвердив і за цією наукою буде майбутнє, але існує багато проблем, а особливо це підвищення рівня професійної компетентності аудиторів, організація контролю якості аудиторських робіт та послуг, розвиток правового поля аудиту в підприємництві, забезпечення реальної професійної незалежності аудитора та інше.

Аналіз історичних станів розвитку аудиту та розгляд умов його успішної реалізації на Україні є дуже актуальним з огляду на вплив у справі підвищення ефективності важелів економічного регулювання і конкурентоспроможності економіки України.

Сьогодні в Україні, мабуть, вже не залишилося людей, які б не чули слово "аудит" в усіх його ре­альних та нереальних іпостасях. Можна досить впевнено сказати, що незалежний аудит як профе­сія відбувся. Переживши з 1993 року злети та падін­ня, аудит поступово завойовує власну нішу в сфе­рі фінансового контролю сучасного підприємницт­ва в умова досить жорсткої конкуренції з фіскальним контролем в усіх його проявах.

Започаткуванню аудиту в Україні сприяли як зо­внішні, так і внутрішні чинники. З 1999 року в країну почав потроху проникати іноземний капітал, власники якого бажають мати реальне уявлення про стан активів і пасивів українських підприємств. Маючи недовіру до системи колишнього радянського державного фінансового контролю і не бажаючи поступатися звичками, інвестори в особі Світового банку, МБРР, USADI та інших донорських організацій "рекомендували" керівництву країни спочатку запровадити у вітчизняну практику міжнародні стандарти обліку та аудиту, а потім і незалежний аудит.

У вітчизняному підприємницькому середовищі склалася певна ситуація, коли чисельні контрольно-ревізійні підрозділи галузевих міністерств та відомств, так званий „народний” та „робочий” контроль практично втратили роботу (а деякі зовсім перестали існувати), а штат Контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України не охоплював діяльність кооперативів, малих підприємств, господарських товариств, чисельність яких зростало дуже швидко. Тобто "верхи" не без підказки, але все ж таки дозріли до думки про необхідність легалізації незалежного фінансового контролю - аудиту. Причому спочатку створювалась загальна підстава легалізації аудиту - у прийнятому в 1991 р. Закону України "Про підприємства в Україні" (в п. 4 ст. 298 вказувалося, що річний баланс усіх підприємств підлягає обов'язковому аудиту, за винятком таки, що повністю утримуються за рахунок бюджету). Це саме стосувалося і випадків ліквідації підприємства (п. 2 ст. 35). Ця теза була і в Законі УРСР „Про зовнішньоекономічну діяльність " (статті 4 і 22), Законах України "Про цінні папери та фоно­ву біржу" (статті 6, 22 і 24), "Про господарські товариства" (статті 13, 17, 18 і 20), „Про приватизацію державного майна" (ст. 11), "Про банкрутство" (ст. 5) та в інших законах та законодавчих актах.

Таким чином суспільство привчали до потреби у використанні послуг суб'єктів аудиту. Звісно, історично суспільство не сприймає позитивно усе те, що йому пропонує держава, але встановлення в Законі України "Про систему оподаткування" від 1991 року (ст. 11) матеріа­льної (майнової) відповідальності платника податків за порушення законодавства в розмірі 10 % від належних до сплати сум податків та інших обов'язкових платежів за неподання аудиторського висновку в органи Державної податкової адмініст­рації швидко все виставило на місця - аудит прак­тично відбувся. Проте остаточно професія аудитора легалізувалась в Україні в 1993 році з прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність".

За рахунок збільшення ринку цінних паперів і збільшилась кількість незалежних аудиторів. Тепер на відкритих та закритих акціонерних товариствах вже не дивилися як на суб’єкт господарювання з корпоративною формою власності, а і як на емітентів. Завдяки рішенню Державної комісії з цінних па­перів та фондового ринку України 30000 річних звітів господарських товариств стали об’єктом вічного аудиту.

Розкриття інформації про емітента, включаючи фінансову звітність, є важливим елементом регу­лювання ринку цінних паперів. Без відповідної інформації ринок не може успішно встановлювати ціни на фінансові інструменти. Через відсутність ефективного механізму ціноутворення ринок цінних паперів не може ефективно функціонувати та приймати раціональні рішення щодо розподілу капіталу.

Досвід країн з розвиненими та активними ринками цінних паперів показує, що розкриття інфор­мації може бути потужним інструментом впливу на поведінку компанії та захист прав інвесторів. Суворий режим розкриття інформації підтримує довіру до фондового ринку і може сприяти залученню капіталу. Акціонери та потенційні інвестори потребують регулярної надійної та зіставної інформації, достатньо докладної для того, щоб вони мали можливість оцінити якість управління та приймати зважені рішення з питань оцінки, власності та голосування за акціями. Недостатня або нечітка інформація може погіршити функціонування ринку, збільшити вартість капіталу та призвести до нераціонального розподілу ресурсів.

Емітенти цінних паперів повинні своєчасно та точно розкривати інформацію про всі суттєві події, що стосуються компанії, включаючи фінансовий стан, результати діяльності, власність та управління компанією.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення аудиту

2. Які ви знаєте види аудиту?

3. Перелічіть відмінності між зовнішнім та внутрішнім аудитом.

4. У яких випадках аудит є обов’язковим?

5. Який порядок укладання договору на проведення аудиту?

6. Назвіть проблеми розвитку аудиту в країні

 

Студент повинен знати

s поняття аудиту і аудиторських послуг;

s органи управління аудиторською діяльністю;

s правове поле обов’язкового аудиту;

s основні нормативні документи;

s види аудиту.

 

Термінологічний словник

Аудит — це незалежна перевірка (експертиза) публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої обліково-звітної інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарюван­ня з метою визначення достовірності звітності, обліку, їх повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудиторська фірма — це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займаєть­ся виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторський ризик – це ризик того, що аудитор висловить невідповідну аудиторську думку, якщо фінансові звіти містять суттєво викривлену інформацію.

Програма аудиту – це документ. Що містить завдання аудиту для конкретного об’єкту, процедури, необхідні для виконання поставлених завдань, обсяг, термін їх використання.

Рекомендована література

1. Аудит і ревізія підприємницької діяльності / Ф.Ф. Бутинець, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська та ін. — Житомир: ПП "Рута", 2001. — 416 с.

2. Бухгалтерський фінансовий облік. Конспект лекцій/ За ред. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖІТІ, 2008. – 320 с.

3. Бутинець Ф. Ф, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська. Контроль і ревізія: 4-е вид.— Житомир: ПП "Рута", 2006, 560 с.

4. Загородній А.Г., Усач Б.Ф., Хом'як Р.Л. Бухгалтерський облік та аудит підприємницької діяльності. - Л.: НУ "Львівська політехніка", 2005.-208 с

5. Кулаковська Л.П..Піча Ю.В., Організація і методика аудиту: Підручник.-К.: Каравела, 2009. – 544с.

6. Мамаєва О. О., Богдан С. О., Рублевська Л.Л. Контроль і ревізія –Навч.-метод. Посібник для студентів заочників для вищих навчальних закладів по підготовці молодших спеціалістів із спеціальності 5.050104 "Бухгалтерський облік", 5.050104 "Фінанси", 2003,с.284.

7. Організація і методика аудиту: Підручник //Усач Б.Ф. та ін. — К.: Знання, 2006. — 295 с.

8. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник.-2-е вид., переро. та доповн.-К.:ВД “Професіонал”,2006.-567с.

9. Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993р. та закон України «Про внесення змін та доповнень” до статті 10 Закону України “Про аудиторську діяльність” від 14 березня 1995р. № 81/95-ВР, від 20лютого 1996р.№ 54/96-ВР.

10. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХГУ // Нове діло. -2000.- № 15 (34). -13-20 жовтня.

11. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Голос України. — 1999. — 2 березня.

12. Податковий кодекс України від 02.12.10 р. №2755-VІ.